«Донбас-квір». Як активіст із Бахмута дав голос ЛГБТ-спільноті Донбасу

Женя Трамвай — художник і активіст. Він народився і виріс у Бахмуті, де 2019 року створив організацію «Донбас-квір». Для провінційного міста в індустріальному регіоні це важлива й неординарна подія. Заступниця головної редакторки Заборони Юліана Скібіцька поговорила з Женею про те, як захищати права ЛГБТ+ на Донбасі й чому там потрібні такі організації.

Жені 24 роки. Він народився і виріс в Артемівську, який у 2015 році перейменували на Бахмут. Це невелике місто, що межує з непідконтрольною Україні територією Донецької області. Там живе близько 70 тисяч осіб. Женя справедливо зауважує, що до війни Артемівськ був відомий тільки сіллю й шампанським. А з 2019 року там ще діє організація з промовистою назвою «Донбас-квір».

«Мені хотілося, щоб у мене вдома було безпечне середовище, — розповідає Женя. — А ще в мене було відчуття, що на це є запит. І що є люди, готові займатися цим разом зі мною».

Єдиний у місті трамвай

Женя розповідає, що з дитинства відчував себе «особливим хлопчиком»: «Я завжди відчував, що відрізняюся. Причому це було не тільки питання сексуальності. Я завжди намагався бути в курсі якихось двіжів, бути в різних тусовках. Мене тягнуло на рейви, фестивалі. А коли я починав цим ділитися, то постійно стикався з нерозумінням. Усі казали: «Фу, що це таке, навіщо нам це треба взагалі».

Псевдонім «Трамвай» з’явився у 2014 році. Тоді Женя випустив збірку віршів «Громадський транспорт». «У моєму місті не було трамвая, тому я вирішив стати одним-єдиним», — сміється він.

2012 року в Україні мали провести перший ЛГБТ-марш, але організаторів побили опоненти з ультраправого й консервативного православного середовища, тому захід не відбувся. Уже тоді Женя став пильно стежити за ЛГБТ-повісткою в Україні. А у 2015 році прайд все-таки провели — щоправда, його теж розігнали ультраправі й багато учасників постраждали.

«Я тоді не те щоби злякався, але подумав: а може, не варто [в це лізти]? — ділиться Женя. — Все одно тут нічого не вийде. Але поки це були тільки думки. В активізм я прийшов пізніше, коли познайомився зі своїм хлопцем. У нього була дуже активна позиція і мене це в якомусь сенсі заохотило».

Активне життя в Бахмуті почалося після 2014 року. Війна зруйнувала одні міста, але дала нове життя іншим, куди переїхали люди з окупованої території. Так, у Бахмут переїхав Горлівський інститут іноземних мов і в місті з’явилося більше неформальних тусовок.

«Я почав помічати інших людей, які відрізнялися — навіть зовнішністю, — згадує Женя. — Переїзд вишів дуже сильно сколихнув усе, що відбувалося в місті».

У 2019 році Женя поїхав волонтером безпеки на прайд у Києві. Це був один із наймасштабніших маршів — за підрахунками організаторів, у ньому взяли участь не менше 8 тисяч осіб. Після прайду Женя познайомився з головними ЛГБТ-організаціями країни: «Інсайтом», «Гендер Z», «КиївПрайдом». І вирішив, що його рідному місту теж потрібна така організація. Того ж року Женя зробив камінг-аут як небінарна особа — тобто як людина з невизначеною гендерною ідентичністю.

Толерантний регіон

Всупереч іміджу Донбасу як консервативного регіону із сильними «радянськими засадами», тут навпаки толерантніше ставилися до геїв, ніж в інших містах. У 2000 році правозахисники центру «Наш світ» провели опитування в Донецькій і Луганській областях — майже 15 % респондентів відкрито назвали себе геями. Це був один із найвищих результатів — вище тільки на півдні країни. Правозахисники тоді зазначали, що населення Донбасу мобільніше й байдуже до питань релігії, тому консервативних настроїв там насправді було менше, ніж на більш релігійній Західній Україні.

Але оскільки цей регіон завжди був тісно пов’язаний із Росією, поступово російські гомофобні тенденції перейшли й на Донбас. У 2013 році в Луганську пройшов «Анти-гей-парад», який організували козаки й православні активісти. Була на Донбасі й філія руху «Окупай-педофіляй», заснованого російським неонацистом Максимом «Тесаком» Марцинкевичем. «Тесак» і сам нерідко приїжджав до Луганська на «гастролі» знімати черговий ролик про приниження уявних «педофілів» — в одному з таких випадків його жертвами стали арабські студенти. Малолітніх послідовників Марцинкевича навіть показували у випусках місцевих теленовин, компліментарно висвітлюючи їхню діяльність.

А у 2014 році, коли на Донбасі почалася так звана «російська весна», бойовики та їхні прихильники активно використовували риторику про «гей-пропаганду». Ця тема досі експлуатується — нещодавно російська пропагандистська ведуча Ольга Скабєєва заявила, що на непідконтрольну територію Донбасу відправляться «гей-батальйони української армії».

У Бахмуті, розповідає Женя, не було якогось агресивного неприйняття ЛГБТ-спільнот. Радше місто просто про це не думало — тим більше ніяких організацій такого плану не було. Але Женя каже, що розумів: запит від молодих людей є. І разом з однодумцями створив «Донбас-квір».

У «Донбас-квіра» немає фізичного офісу — учасники збираються в різних місцях. Можливо, саме це рятує їх від нападів ультраправих і консервативних опонентів: тим просто нікуди прийти. Втім, Женя оптимістично говорить, що в Бахмуті немає яскраво виражених ультраправих організацій. Проте у цілях безпеки частину подробиць про організацію та її членів усе одно не розповідають відкрито.

Плани на майбутнє

«Першим івентом була моя лекція з історії прайдів, — розповідає Женя. — Потім ми проводили всякі семінари з квір-мистецтва. Зрозуміло, що це вузька тема для Бахмута — може, і не варто було починати з цього. Але в мене є принцип — давати якомога більше базової інформації. Тому що не всі знають так, як знаю я».

Взимку 2020 року «Донбас-квір» провів марш проти гендерного насильства. Масштаби, звичайно, були скромні — прийшло близько десяти осіб. «Ми красиво пройшли по льоду з фоточками й плакатами, — каже Женя. — Зрозуміло, що це не Київ і масштаби були не ті. Але я підготувався й повідомив поліцію, хоча нападати на нас ніхто не прийшов».

Своєю найулюбленішою акцією Женя називає «спалення патріархату».

«Ми зробили з картону чоловічка і приліпили на нього обличчя [Олега] Винника. Провели його на мотузочці до обеліска та спалили. Це, звичайно, була моя помилка — не треба було вести до обеліска, у декого це викликало неприйняття. Але загалом було весело».

Зараз «Донбас-квір» запартнерився з «КиївПрайдом» і готує низку заходів на вересень, який стане місяцем прайду. Самого маршу, щоправда, не буде — Женя впевнений, що в маленькому Бахмуті зібрати людей на ходу не вийде. Але він точно знає: ЛГБТ-організації на Донбасі можуть і будуть розвиватися.

«Є Краматорськ, Маріуполь — «Платформа ТЮ», — каже Женя. — Ми з усіма хочемо партнеритися. Мені здається, треба ще дивитися в бік Костянтинівки — її всі сприймають як перевалочний пункт, але там теж є потенціал. Деякі мої однокласники, як я потім дізнався, теж із ЛГБТК+ — тобто людям важливо знаходити однодумців, з кимось знайомитися. А тут це все складніше, ніж у Києві».

Сам Женя зараз переїхав до Києва, але продовжує їздити в Бахмут і займатися «Донбас-квіром». Водночас зараз він каже, що передасть управління своїм місцевим колежанкам, оскільки не бачить сенсу, сидячи в Києві, розповідати, як комусь жити у Бахмуті. Але Женя дуже хоче, щоби люди там залишалися й змінювали місто.