Річ, яка нагадує мені про сонце в зеніті

Річ, яка нагадує мені про рух вгору

Трекінгові палки Leki Makalu я придбав років з 15 тому у магазині вживаного туристичного спорядження — там же згодом купив і перші черевики. Тоді я лиш починав ходити в Альпи. 

Аргентинська журналістка і письменниця Лейла Ґер’єро у збірці перекладів польською «Нітрогліцерин неспокою» (2023) наводить: «Подорож не завжди допомагає писати. Повернення не допомагає писати. Але рух допомагає».

Мій перший трекінг був влітку, з досвідченим другом Якубом. Споряджений наче гірський рятувальник, він чекав мене на пероні мюнхенського вокзалу. Звідти відправлявся потяг до Міттенвальда — місцевості на півночі Альп, де починався наш одноденний маршрут на гірський масив Карвендель. Ще на пероні я помітив у стриманому зухвальному погляді друга здивування і страх, коли той споглядав на мої тонкі бігові кросівки та білі шкарпетки. «Що це за легковажний аматор? Куди ж я з ним в горах дойду?» — здавалося, подумав він. Проте наша мандрівка поміж скель на висоті 2500 метрів неприємно закінчилася для Якуба. Під час сходження по засніженому схилу він травмував коліно. 

Після того походу у мене з’явились і черевики, і палки Leki моделі Makalu. Цю модель випустили 1974 року, коли німецький інженер і засновник компанії Leki винайшов систему регулювання довжини палок. А вже у 1978 році Райнгольд Месснер вперше піднявся на вершину Евересту без кисневого балона, проте з палками Leki Makalu.

В одному з наступних моїх походів серед туристів, що зазвичай одягнені та споряджені в найсучасніші бренди, під розпеченим сонцем Баварії я помітив смуглого бородатого чоловіка, комплекцією схожого на Рассела Кроу у фільмі «Гладіатор», а стилем вбрання — на мандрівника початку XX століття. Він був одягнений лише у короткі шорти і трекінгові черевики з товстої шкіри. Його широкі гомілки обтискали шерстяні шкарпетки, а у загорілі плечі втискались шкіряні ремені наплічника. В руці у нього була вища за нього деревʼяна палка. І наче Гандальф, персонаж Толкіна, він впевнено підіймався до вершини по каміннях схилу, навмисне оминаючи промарковану стежку. 

Пізно ввечері, дорогою з походу у напівпорожньому вагоні метро, випадковий пасажир напідпитку звернув на мене увагу і сказав: «Ось твої палки ще більш-менш [сучасні], а черевики — як у мого діда».