Франківськ намагається стати містом для всіх. Розповідаємо, чому інклюзія потрібна не тільки людям з інвалідністю | Заборона
Читаєте зараз
Франківськ намагається стати містом для всіх. Розповідаємо, чому інклюзія потрібна не тільки людям з інвалідністю

Франківськ намагається стати містом для всіх. Розповідаємо, чому інклюзія потрібна не тільки людям з інвалідністю

Франківськ намагається стати містом для всіх. Розповідаємо, чому інклюзія потрібна не тільки людям з інвалідністю

Останні декілька років про Івано-Франківськ говорять як про одне з найбільш інноваційних і сучасних міст України. Головні успішні приклади — центр на базі колишнього заводу «Промприлад», де співпрацюють держава, громадськість та бізнес, або громадський ресторан Urban Space 100. Реконструкції вулиць та створення громадського простору враховують побажання пішоходів, велосипедистів та людей з інвалідністю. Втім, до повністю інклюзивного міста Івано-Франківську ще далеко. Заборона розповідає, як змінюється Франківськ і яких змін йому все ще не вистачає. 


Ми зустрічаємося з місцевою активісткою Уляною Сидор біля однієї з лікарень Івано-Франківська. Місто знаходиться в червоній зоні — отже, тут посилено карантин, а біля будівлі завжди курсують швидкі. Але Уляна в лікарні займається не коронавірусом: вона працює з інклюзивними проєктами.

«Лікарня як обов’язкова структура має бути доступною, — каже Уляна. — Хоча є багато нюансів, які ще опрацьовуємо: змінюємо всі пандуси, тому що ті, які колись робили, великі, високі, під неправильним кутом. Але це міняють, і якщо будують нові приміщення, то вже безбар’єрні».

Питаннями доступності та інклюзії Уляна займається близько десяти років. Вона франківчанка й каже, що в неї завжди було бажання змінювати місто. Почалося все зі встановлення звукових світлофорів. Це допомагає не тільки людям із вадами зору — Уляна каже, що й сама може не звернути увагу на світло, але завжди реагує на звук. У цьому й суть інклюзивних проєктів: насправді вони потрібні всім. 

Боротьба за пандуси

Неподалік від лікарні, де працює Уляна — міське озеро, куди часто приходять місцеві. Зараз через карантин людей тут небагато, але в гарну погоду і в спокійні часи це одне з улюблених місць франківчан. Наразі простір переробляють — щоправда, через карантин строки посунулися. Уляна показує те, що вже встигли зробити: нові пандуси, велодоріжки, вуличні тренажери. 

«Коли радянське змінюють, бачимо багато непотрібного, — каже Уляна Сидор. — Наприклад, зайві сходи, незручні пандуси. Зараз їх уже поміняли, і матерям із коляскою простіше буде йти, бо нові пандуси ширші».

Біля озера будуються нові райони, уже стоїть декілька будинків. За правилами, усі новобудови також мають бути інклюзивними. Але на практиці так виходить не завжди. У новобудовах чи навіть бізнес-приміщеннях, каже Уляна, все одно роблять пандуси під кутом 45° і вище. Такі пандуси закруті й просто не підходять ані людям з інвалідністю, ані матерям із колясками. 

«Люди не завжди розуміють, що це не просто для галочки, — додає Уляна. — Зараз уже ДБН [державно-будівельні норми] змінилися, фактично вони змушують про це [пандуси] думати, але все одно [в будівельників] трапляються такі помилки».

Боротися з приватним бізнесом дійсно важко, підтверджує начальник управління інфраструктурної політики міськради Івано-Франківська Назарій Рогів. Наприклад, відкриваючи крамницю, власник обов’язково зробить одну чи кілька сходинок перед входом. Хоча можна зробити вхід на одному рівні з тротуаром, і це полегшить доступ для маломобільних людей.  «Не знаю — може, вони думають, що почнеться повінь й усіх затопить», — чи то жартує, чи то серйозно каже чиновник.

Компроміси з автомобілістами

Від озера до старого центру міста треба йти вулицею Мазепи. Вона частково пішохідна, частина тротуару пофарбована в інший колір: раніше це була велодоріжка, але потім знак прибрали. Та люди все одно сприймають її як місце для велосипедистів. Дорога для машин значно звужена. Назарій Рогів каже, що є план зробити всю вулицю пішохідною. Але коли про це почали говорити, відразу обурилися автомобілісти. 

«Нам довелося прийти до компромісу і просто звузити дорожню частину, а не прибрати її повністю, — каже Рогів. — А тепер, коли люди бачать, що стало зручніше, вони й самі пропонують прибрати автомобілі зовсім». 

«Дороги звужуються й це правильно, — додає Уляна. — Автомобілю достатньої одної, наприклад, смуги, щоби добратися, куди йому потрібно. Коли є дві смуги, особливо в центрі, та ще й парковка з обох боків, то машина займає забагато простору. І діти, наприклад, не мають в центрі де піти погратися. Центр має бути доступним для кожного мешканця, який із будь-якої точки міста може добратися без жодних перешкод і бар’єрів».

Головна вулиця Франківська — так звана «Стометрівка», найстаріша пішохідна вулиця міста. Неподалік — вулиця Лесі Українки, її реконструкцією займалася вже місцева влада. 

«Коли ще тільки розробляли проєкт, активісти зазначили, що варто зберегти історичні бордюри Івано-Франківська, притаманні тільки нашому місту,  — говорить Рогів. — Але ж ми робили вулицю повністю безбар’єрною. Тому вирішили залишити бордюри частково, як частину обрамлення — але так, щоби безбар’єрність залишилась».

Він додає, що тут, на перехресті вулиць, постійно перетинаються потоки людей, бо це туристичний осередок міста. За його підрахунками, це приблизно 30 тисяч щодня — велика цифра для маленького Франківська. Рогів каже: те, що люди приходять сюди гуляти — найкращий показник того, що громадський простір сплановано вірно. 

Гендерна безпека

У 2019 році Уляна Сидор стала учасницею програми Eastern Partnership Civil Society Facility. Завдяки їй молоді люди, які ініціюють зміни в культурі, медицині, соціальній роботі, медіа та інших сферах, отримують підтримку від ЄС, висловлюють думку від імені молоді на великих міжнародних заходах і розвивають свої лідерські навички. Для цієї програми Уляна розробила методологію оцінки безпеки громадських місць на прикладі Івано-Франківська. Особливість цього дослідження в тому, що воно враховує гендерні аспекти у сфері безпеки.

«Я з експертами розробила методологію оцінки громадських просторів із врахуванням безпекових критеріїв, — каже Уляна Сидор. — Ми використовували досвід Відня. У них є департамент, який займається інфраструктурою, різними проєктами. Вони розробили  цілий посібник «Як враховувати гендерні різні критерії й потреби різних користувачів для їхніх власних парків, доріг, тротуарів». Він дуже чіткий — з розмірами, як що має бути. Вони все міряли, визначали, скільки потрібно для того, щоби там, наприклад, мама з однією дитиною помістилась, з двома, чи, наприклад, з торбою або із собакою. Тобто вони підбирали різні ситуації, вивчали, і все це дуже детально описано і використовують у роботі». 

Гендерні аспекти не ділять місто на умовні простори для жінок чи чоловіків. Уляна пояснює, що більшість документів, які використовують при плануванні громадських просторів, орієнтовані на дуже схематичний портрет користувача. І найчастіше мова йде про молодого чоловіка. Хоча такий підхід невірний, адже чоловіки й жінки по-різному відчувають себе в одному й тому ж просторі. Те ж саме стосується й літніх людей: потреби бабусь і дідусів відрізняються, додає Уляна Сидор. Якщо місто буде орієнтуватися на людей, які мають більше потреб, то воно буде комфортнішим. Умовно кажучи, простір, де безпечно почуватиметься жінка на інвалідному візку, буде безпечнішим і для інших мешканців. 

«Жінкам про свої страхи й проблеми говорити простіше, ніж чоловікам, — каже активістка. — Але їх важливо враховувати. Наприклад, я жінка, і мені важливо, щоби я бачила «шлях відходу» в разі нападу. Тобто якщо я бачу, що стежка має продовження, то мені спокійніше, а коли я не знаю, що мене чекає за умовним будинком, з’являється цей суб’єктивний страх. У чоловіків може бути страх натовпу, бо був якісь негативний досвід із дитинства — можливо, бійка — і це запам’яталося. Я знаю багато чоловіків, які відмовляються йти на концерти, ярмарки, тому що там є натовп, може бути крадіжка або бійка». 

Проблеми консервативності

Івано-Франківськ дійсно став набагато комфортнішим, ніж ще 5-10 років тому, каже активістка організації «СТАН» Юлія Сінькевич. Проте одразу додає: йдеться тільки про інклюзію для маломобільних людей та людей з інвалідністю. Іншим групам населення — наприклад, ромам або ЛГБТ+ людям — досі важко почуватися в місті комфортно.

Івано-Франківськ, попри сучасні ідеї та рішення, досі залишається консервативним містом. А міська влада тільки підігрує цим настроям. З одного боку, мерія та сам голова міста Руслан Марцінків максимально відкриті до виборців. Чиновники ведуть сторінки в соцмережах, де активно відповідають на питання. Департамент архітектури створив фейсбук-групу «Комуналка», де обговорює проблеми громадського простору. Сам мер успішно будує образ відкритої людини: ходить по місту, спілкується з громадянами. Франківцям це подобається. Уляна Сидор ще каже, що чиновники досить охоче співпрацюють з активістами з приводу проєктування громадських просторів, та враховують їхні побажання. 

Та з іншого боку, саме Руслан Марцінків — головний розповсюджувач антиромських та гомофобних настроїв у місті. На одній із нарад він, наприклад, спитав, чому ромів «не запакували» та не вивезли з вокзалу. Щоправда, потім казав, що мав на увазі саме порушників карантину.

У численних інтерв’ю Марцінків підкреслює, що Франківськ — християнське та традиційне місто. Каже, що «гей не може бути патріотом». Освячує Палац Потоцьких після виступу гурту «Хамерман знищує віруси», бо це була розпуста. Або освячує ліфт в новому будинку.

«Він працює на свого виборця, — каже Юлія Сінькевич. — В місті дійсно переважно антиромські та гомофобні настрої. А ромів у нас багато через близькість кордону. І коли Марцінків каже щось антиромське, то працювати з людьми стає ще складніше. Ще складніше подолати стигму, яка існує». 

ЛГБТ+ людей, додає Сінькевич, у місті взагалі нібито немає. Тут важко провести Марш рівності, проте регулярно проходять «Марші за традиційні цінності». А місцеві депутати постійно звертаються до президента чи депутатів із проханням «заборонити гей-пропаганду».

Команда «СТАНу» працює саме з такими чутливими темами. Вона проводить тренінги для молодих активістів і підприємців, організовує міжкультурні діалоги й дискусії, допомагає біженцям із Білорусі та інших країн з авторитарними режимами тимчасово облаштуватися в Україні та публічно обстоює дотримання прав людини. Багатьом це не подобається. За п’ять років роботи на організацію кілька разів нападали агресивно налаштовані люди.

Одного разу приводом для нападу стала організована «СТАНом» інтеркультурна африканська вечірка, згадує Юлія Сінькевич. Іншого — дискусія з проукраїнськими правозахисниками з Росії про майбутнє відносин із людьми з країни, яка розв’язала війну на Донбасі і здійснила анексію Криму. Втретє напали, коли проходив тренінг із гендерних питань, і вчетверте — коли зробили тренінг про права ЛГБТ+.

«Мені подобається Франківськ, я бачу, як він змінюється та стає більш комфортним, — каже Юлія. — Класно, що центр міста роблять доступним, що враховують людей з інвалідністю, але інклюзія значно ширша, й ми про це постійно говоримо. Тому нас інколи сприймають як опозицію до влади, хоча це не так. Просто ми говоримо про речі, які владі не подобаються, і з якими вона не хоче працювати».

Спонукання до змін

Уляна Сидор каже, що хоче й далі працювати зі своїм дослідженням, аби втілити його в життя. Воно універсальне: його можна масштабувати на всю Україну, бо методологія підходить до кожного міста. Зараз Уляна передала всі свої напрацювання фаховому департаменту мерії. Каже, що в департаменті запевнили: читали й навіть щось із цих напрацювань уже використовують. Але Уляна визнає, що змусити чиновників втілювати ці технології в кожному місті не вийде. 

«Я не можу сказати, що громадські проєкти в нас провалюються, — додає вона. — Вони всі йдуть, але все одно важко все реалізувати, важко працювати з різними департаментами, з різними структурами. Є органи, які по-іншому бачать ситуацію. Наприклад, якщо ти міняєш автотранспортний рух, тобі потрібно співпрацювати з поліцією, а в них своє бачення. Важко кожного переконувати: це дійсно вимагає багато часу. Але я бачу, що [погляди] таки змінюються. Наймають нових архітекторів, дизайнерів. А це нове покоління, набагато толерантніше до людей з інвалідністю та в інших питаннях».


Матеріал створений за підтримки програми Євросоюзу Eastern Partnership Civil Society Facility.

Нагору