Війна рік потому: Нагірний Карабах сьогодні
Читаєте зараз
Інша земля: Нагірний Карабах через рік після війни

Інша земля: Нагірний Карабах через рік після війни

Война год спустя: Нагорный Карабах сегодня

Рік тому, 27 вересня 2020-го, почалася війна в Карабасі — одна з найбільш кровопролитних у регіоні у 21 столітті. Війна тривала 44 дні й за цей час забрала життя щонайменше 6700 осіб. Сторони досі уточнюють втрати, процес обміну полоненими не завершився, міжнародні спостерігачі закликають Азербайджан і Вірменію розслідувати скоєні військові злочини. Журналіст JAMnews Артур Хачатрян, який висвітлював війну минулої осені, знову з’їздив у Степанакерт (Ханкенді), щоби дізнатися, як живуть його мешканці сьогодні.  


Дисклеймер: у матеріалі використано топоніми, які вживають у Вірменії та невизнаній «Нагірно-Карабахській Республіці».  

Війна закінчилася 9 листопада 2020 року — пізно ввечері цього дня прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян погодився передати під контроль Азербайджану частину невизнаної «Нагірно-Карабахської Республіки» — землі, які не входили до складу Нагірно-Карабахської області радянського Азербайджану, а також території, які азербайджанські війська встигли зайняти восени 2020 року, у тому числі й стратегічно важливе місто Шуші (Шуша). Під контролем Вірменії залишилася столиця невизнаної «Нагірно-Карабахської Республіки», місто Степанакерт, яке азербайджанці називають Ханкенді. Президент Азербайджану Ільхам Алієв, своєю чергою, погодився на те, що в цей регіон увійдуть російські миротворці — днями Алієв заявив, що позитивно оцінює їхню присутність у Карабасі, хоч і має до них низку претензій.  

Поразка у війні спричинила глибоку політичну кризу у Вірменії. Тут досі протестують родичі загиблих і зниклих безвісти. Азербайджан, який повернув контроль над деякими територіями, обіцяє повернути в Карабах біженців, які були змушені виїхати звідти в першу війну, 30 років тому. Однак зараз на ці землі нікого не пускають під приводом того, що території заміновані.  

gettyimages 1235522896 1024x705 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Жінка відвідує могилу родича, загиблого під час військового конфлікту з Азербайджаном. Єреван, 26 вересня 2021 року. Фото: KAREN MINASYAN / AFP via Getty Images

Усе ще «дорога життя»  

Щоби зрозуміти, у якому становищі опинився Нагірний Карабах після війни, досить проїхати Лачинським коридором. Ця шестикілометрова ділянка дороги, прозвана «дорогою життя», пов’язує Вірменію з невизнаною республікою. Вона перебувала під контролем Карабаху з 1992 року і до самого кінця війни: Карабах її втратив у листопаді 2020-го. Зараз безпеку пересування Лачинським коридором забезпечують російські миротворці.

Не доїжджаючи до коридору, ще на території Вірменії стоїть табличка «Вільний Арцах вітає вас». На колись жвавій трасі тепер можна помітити лише нечисленні машини. А на самому початку коридору висвічується інший напис російською: «Лачинський коридор — зона відповідальності російських миротворців».

Добре укріплені блок-пости росіян стоять кожні 5 кілометрів. Знімати їх суворо заборонено. Солдати просять показати документи, іноді перевіряють багажники машин. Вони ввічливі, зазвичай бажають доброї дороги проїжджаючим.

Виникає відчуття, що навколо зона відчуження: покинуті села, окопи, що залишилися після війни, і сліди осколків на асфальті й парканах будинків. Це важке видовище для вірмен, але ще важче їм бачити місто Шуші (Шуша), зі взяттям якого й закінчилася друга карабаська війна. Уже на під’їзді в очі впадає великий будівельний майданчик: Азербайджан прискореними темпами будує дороги й тунелі.

51526622293 de489c0af2 o 1024x683 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Сліди обстрілів на воротах. Фото: JAMnews

Поруч із містом розташувався останній російський КПП коридору, у п’яти метрах від якого стоять азербайджанські солдати. Вірменський напис «Шуші» на фортеці змінила азербайджанська назва міста — «Шуша», а поруч з азербайджанськими прапорами майорить турецький — червоний із півмісяцем.

Позиції супротивників тепер розташовані між Шуші і Степанакертом (Ханкенді) — у деяких місцях на відстані кількох десятків метрів один від одного. Столиця Нагірного Карабаху тепер опинилася фактично на лінії зіткнення.

Живий і тихий Степанакерт

Якщо випадково потрапити в Степанакерт, не знаючи його передісторії, навряд чи можна здогадатися про те, що ще рік тому місто піддавалося жорстким ударам сучасних оперативно-тактичних ракетних комплексів і реактивних систем залпового вогню.

Зараз Степанакерт практично повністю відновлено. Тут прискореними темпами будують нові житлові комплекси, щоби забезпечити домівками вимушених переселенців. Їх кілька десятків тисяч. Частина повернулася в Карабах і досі живе в готелях і гуртожитках, інші залишилися у Вірменії, а треті й геть поїхали в Росію.

Степанакерт — досі те саме чисте і приємне містечко з вечірніми кафе й освітленими фонтанами. З заходом сонця центр пожвавлюється, проте з ресторанів не звучить гучна музика, машини їздять містом спокійно, а люди немов соромляться сміятися на повну силу.

51526622728 8ede11d241 o 1024x462 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Степанакерт. Фото: JAMnews

Сліди війни на будинках практично стерті, але рани в душах людей, як і раніше, свіжі: майже кожна сім’я втратила родича чи друга.

На колись людному ринку продавцям доводиться виглядати нечисленних покупців. Раніше сюди заходили гості з Вірменії та навіть туристи з інших країн. Зараз потік мізерний, розповідає Донара Барсегян, яка вже понад 10 років прямо на ринку пече женгялов хац — фірмові карабаські коржі: «Через місяць після війни людей стало дуже мало. Мало хто приїжджає, а дехто взагалі їде. Раніше було добре. Дуже багато людей було».

Тітка Донара з ринку не йшла: пекла хліб із зеленню, фірмове блюдо карабахців, навіть у розпал війни. Зранку пекла й роздавала його солдатам, а потім йшла збирати зелень для начинки, щоби почати все спочатку наступного дня. Донара — майже символ міста. Вона завжди на місці, що б не трапилося.

«Важко людям зараз. Фінансова допомога від держави була корисною, але цього мало. Є відтік із республіки. Дехто приходить сюди за великими сумками — а потім їде із ними в Росію. Але є й ті, хто повертається. Люди бояться, що знову може початися війна. Росіяни кажуть, мовляв, поки ми тут, можете бути спокійні, але все ж», — каже Донара.

51527103694 7c6cba7e99 o 1024x462 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Донара пече коржі із зеленню на ринку Степанакерта. Фото: JAMnews

Російські миротворці

До російських миротворців тут ставляться добре, і люди сподіваються, що їхню місію продовжать. Згідно зі спільною заявою глав Росії, Вірменії та Азербайджану від 10 листопада 2020 року, якщо через 5 років після розміщення жодна зі сторін не запропонує припинити місію, російські миротворці залишаться. Але 2025 рік здається тут дуже далеким.

Давид Бабаян, міністр закордонних справ невизнаної республіки, заявляє, що Азербайджан уже зараз готує ґрунт для відмови від миротворчої місії.

«Загалом люди довіряють миротворцям, і це не подобається Азербайджану й Туреччині. Тому вони всіляко намагаються дискредитувати російських миротворців різними способами. Зараз хочуть показати, що в Росії однакові інтереси з Туреччиною й Азербайджаном, що все вже вирішено, що Азербайджан візьме Арцах під свій контроль і ніхто цьому не перешкоджатиме. Але ми вважаємо Росію братньою для нас країною», — каже він.

Однак навіть присутність російських солдатів не запобігає випадкам порушення режиму припинення вогню. Щоправда, після війни серйозних інцидентів не фіксували, проте час від часу постріли звучать, а люди зазнають поранень. Обстрілу піддаються й населені пункти.

Село Кармір Шука (Червоний Базар) зараз опинилося на лінії зіткнення, хоча до війни було розташоване далеко в тилу. Азербайджанські позиції розміщені всього в кілометрі від будинків. Після війни по Кармір Шука стріляли кілька разів — поки обходилося без жертв. Місцевим важко жити в таких умовах. Попри це, практично всі жителі повернулися в село після закінчення бойових дій.

«Коли стріляють, відразу потрапляє в нас»

Залишатися або їхати — мабуть, головне питання, яким задаються жителі Нагірного Карабаху. Після війни це вже інша земля: немає стабільності та впевненості в завтрашньому дні. Місцеві переконані, що обстрілами й різними провокаціями Азербайджан хоче поглибити цю нестабільність і змусити жителів, що залишилися, виїхати.

Джульєтта Арутюнян погоджується на інтерв’ю після довгих умовлянь. Її син залишив удома дружину, п’ятьох дітей і записався добровольцем. Воював до останнього дня. Сама вона з чоловіком перечекала війну у Вірменії. Повернулася через кілька днів після підписання документа про припинення вогню.

«Ми будемо жити тут, що б вони не робили. Це земля наших предків. Тільки їхні пости дуже близько розташовані. Хотілося б, щоби відійшли трохи. Тому що коли стріляють, відразу потрапляють у Червоний Базар», — розповідає вона.

51527103919 37f25cc136 o 1024x462 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Джульєтта Арутюнян із чоловіком. Фото: JAMnews

Але, зрозуміло, відводити назад війська ніхто не буде. Цьому селу ще пощастило: сусіднє село Тагаварт розділилося на дві частини — вірменську та азербайджанську. Позиції сторін розташовані прямо між будинків, місцями їх розділяє всього пара десятків метрів.

На відміну від Тагаварта й Кармир Шука, місто Мартуні живе у відносному спокої. Азербайджанські позиції тут можна розгледіти тільки в бінокль. Під час війни Мартуні піддавався запеклим бомбардуванням, але зараз тут панує тиша. Життя повернулася у звичне русло, хоч на обличчях багатьох жителів усе та ж печаль.

У центрі міста тишу порушують звуки піаніно, віолончелі та скрипки. У музичній школі багато учнів навіть у суботу. Їх стало набагато більше після війни, коли сюди переселилися жителі населених пунктів, які перейшли під контроль Азербайджану.

«Війна безпосередньо вплинула практично на всі родини. Є сім’я Агасян, де на війні загинули двоє братів. Один був героєм війни 16-го року й нашим учнем. Це трагічно, складно словами описати. Є загиблі син і батько», — каже Анаіт Багдасарян, директорка місцевої школи.

51526622628 b66aea5dd1 o 1024x461 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Альвіна Багдасарян. Фото: JAMnews

Вона пережила вже третю війну. Як майже всі тутешні чоловіки, її чоловік і син теж пішли добровольцями. Мартуні зміг витримати натиск супротивника, хоча на початку війни Азербайджан прагнув прорвати лінію оборони саме в цьому напрямку.

Чи може бути четверта війна? Може, каже Анаіт. Але їхати однаково не збирається: «І мови бути не може, — відрізає вона. — Будемо жити, як раніше».

Територія невизнаної «Нагірно-Карабахської Республіки», що залишилася під контролем вірменської сторони, фактично повністю відрізана від Вірменії. Але офіційний Єреван не збирається відмовлятися від питання про статус Нагірного Карабаху.

Зараз, через рік після війни, головне завдання місцевої влади — повернути в Карабах переселенців, які залишилися у Вірменії. Вони вважають, що знадобляться десятки років, щоби відновити довоєнні темпи розвитку. А прості жителі думають, що в будь-який момент треба бути готовими до війни. Люди впевнені, що вона неминуча.

51526389936 14faef4eb4 o 1024x683 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Урок у школі мистецтв. Фото: JAMnews

Боротьба в площині дипломатії

На думку президента Азербайджану Ільхама Алієва, рік тому його країна законно скористалася своїм правом на самооборону, а сьогодні готова до переговорів про мирну угоду з Вірменією. Про це Алієв заявив на рівні глав держав і урядів під час 76 сесії Генеральної Асамблеї ООН 23 вересня 2021 року.  

Водночас, за його словами, адміністративної одиниці під назвою «Нагірний Карабах» не існує. Алієв також згадав, що 27 вересня 2020 року, через три дні після його виступу на Генасамблеї ООН, Вірменія «перейшла в широкомасштабний наступ проти військових позицій і цивільних осіб Азербайджану». Відповідно, Азербайджан почав контрнаступ і «відновив свою територіальну цілісність і історичну справедливість. Нагірно-карабаський конфлікт залишився в минулому».

За словами Алієва, тепер можна почати переговори про делімітацію й демаркацію кордонів, що поверне мир у регіон. До того ж є пропозиції й щодо транспортних проєктів, зокрема, Зангезурського коридору, який з’єднає основну частину Азербайджану з Нахічеванською Автономною Республікою та Туреччиною, — це створить нові можливості для регіону.

«Однак ми досі не бачимо позитивної реакції від Вірменії стосовно нашої пропозиції», — заявив він.

gettyimages 1171214942 1024x683 - <b>Інша земля:</b> Нагірний Карабах через рік після війни - Заборона
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян на 74-й сесії Генеральної Асамблеї в штаб-квартирі ООН. Фото: JOHANNES EISELE / AFP via Getty Images

На тій же 76 сесії Генасамблеї ООН прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян виступив із заявою, що «право народу Нагірного Карабаху на самовизначення не може бути скасовано, а карабаський конфлікт не може вважатися врегульованим у результаті застосування сили». Пашинян зазначив, що врегулювання конфлікту можливе тільки в рамках переговорного процесу під егідою Мінської групи ОБСЄ.

Нагору