Інше бачення на власну сутність: жінки рекомендують книжки-підтримки

Ця книга навчила мене дослухатись до себе, висловлювати свою думку та боротись за те, що є дійсно важливим. Твір допоміг у пошуку свого бачення істини, незалежності та відданості власним ідеалам. Вона навчила покладатися на себе і бути обережною з людьми. Героїні показали, як бути сміливою та наполегливою. Все це кажуть українки-учасниці спільного мініпроєкту Заборони з книжковою платформою Yakaboo до Міжнародного дня боротьби за права жінок.

Цікаво, що в першу чергу згадуються книги з дитинства та підліткового віку. Тобто у важливі для формування особистості та цінності часи. 

Алла Заяць, психологиня та травмаедукаторка, авторка книги «Енергетичний менеджмент: практичний посібник з керування власною енергією»

З книгою Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» я познайомилась в рамках шкільної програми. Ще з юнацьких часів вважаю, що вона найбільше вплинула на мою особистість. Мені ніколи не подобався образ слабкої та наївної жінки, який найчастіше зображується в літературі, і швидко прийняла ідею, що маю інше бачення на власну сутність. «Джейн Ейр» показала мені зовсім іншу альтернативу: «Незалежно від умов, в яких ми народжуємось. Незалежно від перепон, які будуть нам траплятись на шляху. Ми маємо силу та потенціал з усім впоратись, навіть якщо дуже важко». 

Ця книга навчила мене дослухатись до себе, висловлювати свою думку та боротись за те, що є дійсно важливим.  

Ґрунтовна праця, яка ефективно систематизує знання про психологію, — «За межами піраміди потреб. Новий погляд на самореалізацію» Скотта Кауфмана. В ній розкривається важлива таємниця, яку не встиг обґрунтувати А.Маслоу, а саме те, що самореалізація не є завершальним етапом в нашій системі мотивації. Власне, сенс життя — це вийти за межі власного «Я», відчути стан трансцендентності та створювати цінність для свого оточення, для світу. Ця концепція корелює з моїм внутрішнім компасом. В ній я знайшла усі необхідні докази та інструменти  для запровадження змін у своє життя. 

Олександра Іванова, докторка фізико-математичних наук, старша наукова співробітниця Лабораторії фізики малих тіл Сонячної системи Головної астрономічної обсерваторії НАН України

В час, коли я вирішила стати науковцем, а саме піти у сферу досить не жіночу (фізик, астроном), перешкоди або стереотипи, про які згадували близькі, завжди мені здавалися надуманими і що з ними я ніколи не буду стикатися. Або все подолаю без проблем. Звичайно, це був юнацький максималізм. І в університеті, і в науковому житті іноді виникали моменти, коли я зустрічала нерозуміння і скепсис, критику, не сприймання як серйозної науковиці. 

Я була єдиною дівчиною в університетській групі. З-за кордону прийшло запрошення на цікаву теоретичну роботу: запропонували доєднатися всім, крім мене. Як потім з’ясувалося, вони думали, що це буде складно для дівчини, і взагалі невідомо, чи вона залишиться в науці. Зауважу, що з моєї групи «Астрономія і фізика космосу» в науці залишилася лише я.

Можливо, тому, що якими б важкими не були умови та обставини, я вважала (і зараз вважаю), що мій вибір для мене найкращий, що цей шлях спонукає мене постійно розвиватися, веде до нових ідей, знайомств та цікавої співпраці, до тісної роботи з молоддю, яка відкриває для мене нові кути зору на сучасний світ. 

Книги не лише розвивають, але й допомагають подолати внутрішні стереотипи, якісь вагання, стати сильнішою на своєму науковому шляху. 

Першу книгу, яка мене надихнула, подарував мій науковий керівник Леонід Маркович Шульман — «Відомі жінки світу». Вона поєднує історії різних жінок, які мали різні шляхи до своєї мети, джерела натхнення, способи долати перешкоди. Інша книга, яка мене зачепила надовго, і дала можливість розмірковувати над темою важливості науки, пошуку свого бачення істини, незалежності та відданості власним ідеалам, — це «Атлант розправив плечі» Айн Ренд.

Таня Касьян, письменниця, авторка книги «Наше. Спільне», виконавча директорка ГО «Точка опори ЮА»

Складно визначити книжки, що стали якимись поворотними точками. Думаю, ті твори, які формували мене як особистість, були прочитані в дитинстві та підлітковому віці. І тут я виділю три книжки. Перша — «Аліса в країні див» Льюїса Керрола. Вона навчила мене ставитися до життя з цікавістю, як до пригоди.

Друга — це «Гаррі Поттер» Роулінг, в якій рольовою моделлю для мене була Герміона Грейнджер. Я розуміла, що те, що я навчаюся в школі на відмінно, — це круто, і так само круто — за щось вболівати та бути небайдужою до несправедливості.

І третя книга — драма «Лісова пісня». Думаю, що не в останню чергу завдяки твору Лесі Українки я навчилася покладатися на себе і бути обережною з людьми.

А якби мене попросили порадити якусь одну-єдину книжку для дівчат та жінок, я б назвала «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п`ятнадцятьох пропозиціях» Чимаманди Нґозі Адічі. Ця коротенька книжка вчить найголовнішому: думці, що ти важлива.

Анна-Євгенія Янченко, експертка по винах, культурологиня, авторка книг «Underdog» та «Вино без правил», сертифікована викладачка міжнародної школи вин

Поринати у світ текстових фантазій я почала доволі рано і тоді обурювалась: здавалось, наче дійсно цікаві пригоди стаються лише з чоловіками. В книжках з бібліотечних полиць лише чоловіки шукали скарби та відкривали нові континенти. Коли мої очі натрапили на «Звіяні вітром» — задовго до того, як я побачила кіно — я була щаслива, бо нарешті! От жінка, яка хоче, може, робить. Приклад Скарлетт суттєво на мене вплинув та навчив бути сміливою.

Зовсім випадково в якійсь хрестоматії читала «Товаришки» Олени Пчілки, й пам’ятаю, як дивувалась й тому, що дівчатам не можна було навіть вчитись. Це, знову таки, було в дитинстві й в телевізорі тоді був серіал «Доктор Куін» й мені всі паралелі відгукувались, а головну героїню я навіть уявляла схожою на Джейн Сеймур. «Товаришки» показали, як бути наполегливою.

Лоренс Даррел та його «Александрійський квартет» — це вже доросла історія, в чотирьох томах густо переплетені долі різних жінок, інколи вони грають головну роль, інколи є обрамленням інших сюжетів. Пригоди жінок у світській культурі, але в мусульманському контексті, мене заворожують. Події там нанизуються намистинками та показують, як можна будувати реальність у світі з обмеженнями (Жюстін), та у світі без обмежень (Клер). Ця книга знову нагадала мені, що не існує правди, існує погляд на події.

Євгенія Костіна (Гедрович), головна редакторка Заборони

Моя мама була філологинею, і вона прищепила мені смак до літератури, а хороша школа з поглибленим вивченням іноземних мов дала доступ до англійської та американської класики в оригіналі. Звідти в мене вічна любов до фантастики, особливо до Роберта Шеклі з його ювелірним почуттям гумору.

Був час, коли до школи доводилося їхати громадським транспортом — з одного кінця міста в інший, і цей час мама присвячувала моїй позашкільній освіті. Ми вивчали астрономію, географію, історію і міфологію. Отже, років в 10 я знала чи не усі міфи Древньої Греції та Риму, але, звісно, не розуміла всього контексту.

Вже через четверть сторіччя, коли натрапила на дуже й дуже схвальну рецензію на свіжу книгу Мадлен Міллер «Цирцея», я подумала: чому б не оновити спогади? Спершу я прочитала її англійською — за вихідні. І була в шоці. Перечитала в українському перекладі: цього разу повільно, смакуючи кожне речення. Бо крім очевидної майстерності письменниці та простого сюжету (авторка не відходить від канону, лише переносить фокус з міфу про Одіссея на одну з його жінок), книга пронизує своєю глибиною і звідти, не питаючи, дістає твої клаптики життя: болі, радості, спогади, втрачені кольори, навіть запахи. В патріархальному світі (богів) живе богиня, якій не цікаво жити цим життям, і з розвитком сюжету вона зростає не як нарцис з Олімпу, а як людина, зі всіма відповідними атрибутами. Це книжка про прийняття свого шляху: навіть коли дорогу обирають за тебе інші, саме ти будеш нею йти, обираючи з ким\чим\в якому настрої. Вона про мир с самотністю, про гнів й одночасну емпатію. про дружбу із собою.