Читаєте зараз
Книги про традицію, порядки та індивідуальність. Рекомендації Заборони

Книги про традицію, порядки та індивідуальність. Рекомендації Заборони

Maria Blindiuk
Книги про традицію, порядки та індивідуальність.

Традиції формують звичні правила, що покликані зберігати певний статус-кво в суспільстві. Проте чи можуть бути традиції руйнівними, а правила гри — загрозливими? Спеціально для Заборони критикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У цій добірці — література, що осмислює традиції та порядки.


Традиція

Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії. Світлана Ославська

Човен, 2019
Скільки читати: 144 сторінки

Туреччина історично поєднала в собі багатоманіття культур, часто протилежних і навіть ворожих одна до одної. Окрім уже наявних релігійних суперечностей між мусульманами та християнами, у країні активно насаджується ідея Ататюрка, першого президента: «Щасливий той, хто може назвати себе турком». Відтак, ті, хто живуть у Туреччині, але називають себе курдами, вірменами, греками, кримськими татарами чи біженцями з Сирії, почуваються щонайменше пригніченими.

Українська журналістка Світлана Ославська впродовж 2015—2019 років подорожувала й досліджувала історії Близького Сходу — і ті, що пам’ятають покоління з минулих століть, і сучасні. Репортерка спілкувалася з місцевими феміністками, сирійцями, «терористами» та християнами, щоби зібрати якнайповніший спектр звичаїв і поглядів. Поєднавши в книжці останні репортажі про Туреччину, авторка показує ландшафт, де збереглися багатовікові традиції, які сьогодні намагаються змінити й адаптувати принаймні до банальних прав людини.


Бог Дрібниць. Арундаті Рой

Бог Дрібниць. Арундаті Рой

The God of Small Things, 1997
Переклад Андрія Маслюха

Видавництво Старого Лева, 2018
Скільки читати: 432 сторінки

Індійська письменниця Арундаті Рой свого часу отримала за цей роман Букерівську премію, розповівши про двох близнят на півдні Індії, які назавжди пов’язані душею й переживають сварки та страхи, тримаючися за руки. Одного дня їхня матір закохається в чоловіка з нижчої касти й запустить незворотний механізм катастрофи, що розриватиме зв’язки та нищитиме тихі секрети. Арундаті Рой болісно та безжально показує: поки одні традиції утримують цінне, інші його руйнують.

Хоча текст написаний ще в 1997 році, його теми — кастовість і релігійний снобізм маленької громади — актуальні й для сучасної Індії. Про це авторка пише 20 років по тому в своєму другому романі — «Міністерство граничного щастя». Це більш публіцистична і розлючена проза, в якій зовсім немає місця магії болю «Бога Дрібниць».


Іншалла, Мадонно, іншалла. Міленко Єрґович

Іншалла, Мадонно, іншалла.
Міленко Єрґович

Inšallah, Madona, inšallah, 2004
переклад Катерини Калитко

Видавництво Старого Лева, 2018
Скільки читати: 528 сторінок

Боснійський і хорватський журналіст і письменник зібрав під обкладинкою прозові кавери на традиційні балканські пісні — севдалінки. Переосмислюючи трагічні сюжети фольклору, Міленко Єрґович розповідає про звичаї та жорстокості рідної країни, показує перетини християнства й ісламу та зупиняється на дивовижних долях звичайних людей. 

«Іншалла, Мадонно, іншалла» — це спроба повернути пам’ять минулих поколінь, що ретельно затиралася режимом Тіто. Втім, зі спогадами про трояндові сади та Османську імперію підтягуються флешбеки війни та неспроможності Югославії. Для автора боснійська традиція міцно тримається на фундаменті дерту — явища, що означає горе, турботу, муку та біль, але насправді нічого з цього.

Порядки

Морг. Історії Луганського санітара. Євген Спірін

Морг. Історії Луганського санітара.
Євген Спірін

Люта справа, 2020
Скільки читати: 240 сторінок

Головред видання «Бабель» Євген Спірін починав журналістську кар’єру в морзі — холодному та луганському. Звідти він вів блог, який згодом виріс у книгу про смерть, прийняття та безапеляційну долю. Нотатки санітара зрештою почали нагадувати репортажні «кулсторі», яким наче й віриш, а наче локшину збираєш на вухах. І хоча багато сюжетів автор справді взяв із життя, на папері вони стають гіперболізованими та іронічними: жив, пив, умер, — смішно. 

У цих історіях іронія має терапевтичну дію: оповідач знає, що буттям керує певний порядок, і зрештою помруть усі. Розуміючи це, він сприймає навколишній хаос зі стоїчним спокоєм. Хроніка луганської дійсності 2009—2014 років розкривається перед нами в чорнушних зарисовках людини, якій уже нічого не страшно.


Кафе «Європа». Славенка Дракуліч

Кафе «Європа». Славенка Дракуліч

Cafe Europa: Life After Communism, 1999
переклад Роксолани Свято

Yakaboo Publishing, 2020
Скільки читати: 208 сторінок

Публіцистика Славенки Дракуліч почала виходити українською лише декілька років тому, і це симптоматично: хорватська письменниця розбирається в посткомуністичній реальності, що накрила Балкани після розпаду Югославії. Виїхавши до Швеції та подеколи повертаючись до рідної країни, вона спостерігає та осмислює досвіди співвітчизників дистанційно. У коротких розділах, що написані на стику репортажу та есею, а зрештою складаються в загальну картину епохи, авторка досліджує побут Східної Європи, відповідаючи на мовчазні запитання поколінь.

«Кафе «Європа» показує громадян, розгублених у самоідентифікації: вони прагнуть рухатися на захід, проте не розуміють, навіщо. Герої Славенки Дракуліч оперують абстрактними уявленнями, сформованими ідеологією. В одному з епізодів авторка дивується, чому в Румунії всі досі (на момент дев’яностих) носять хутряні шапки, хоча навколо тепер є різноманіття інших. І згодом собі ж відповідає: це традиційне селянське вбрання; купувати хутряні шапки — це порядок, до якого звикли й не хочуть змінювати.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій