Книги про втрату та прийняття. Рекомендації Заборони

Література  — це своєрідна терапія і для тих, хто її створює, і для тих, хто читає. У книжках автори й герої можуть осмислювати смерть близьких людей, намагатися її пояснити та пережити. Спеціально для Заборони критикиня Марія Бліндюк щомісяця розкриває чутливі теми через книжки. У цій добірці — література про втрату та прийняття.

«4321». Пол Остер

«4321», 2017
Переклад Володимира Горбатька
та Олексія Олійника
Видавництво «Фоліо», 2020
Скільки читати: 1008 сторінок

Букерівський лауреат Пол Остер прописує життя Арчі Фергюсона в чотирьох варіаціях, що розгортаються паралельно з історією Штатів другої половини XX століття. Нащадок мінських євреїв та емігрантів Арчі народжується в 1947 році. У його ранньому дитинстві батьківський бізнес пограбують, спалять, викуплять або спалять разом із батьком – із цього місця й розійдуться чотири варіанти життя героя. Автор показує, як великі й дрібні зміни можуть вплинути на подальший шлях персонажа.

Арчі Фергюсон буде неодноразово щось втрачати. Він побачить смерть друга й побачить смерть президента. Проте Пол Остер залишає певні константи в житті хлопця. Відтак «4321» — книга про те, що яких би пертурбацій не зазнала історія, фундамент особистості залишається непорушним.

«Мій дідусь був черешнею».
Анджела Нанетті

Mio nonno era un ciliegio, 1998
Переклад Андрія Маслюха
«Видавництво Старого Лева», 2015
Скільки читати: 136 сторінок

Чотирирічний Тоніно живе в невеликому італійському містечку та понад усе любить приїжджати до дідуся й бабусі в село. Дідусь постійно розповідає щось нове про реальність довкола: як слухати дерева й що відбувається з найближчими після їхньої смерті. Щойно в Тоніно помирає бабуся, він намагається усвідомити свою втрату й розібратися, що відбувається з приходом смерті.

Попри те, що книжку Анджели Нанетті рекомендують читати з дев’яти років, авторка порушує тему, яка турбує нас в будь-якому віці, — як пояснити людині смерть і прийняти відхід близьких. Кожну втрату (звісно, вона буде не одна) Тоніно переживатиме по-різному й шукатиме нові підходи, щоби пояснити собі, що відбувається. Зрештою йому вдасться знайти красу в незрозумілому й абсурдному світі.

«Те, що падає з неба». Селья Агава

Taivaalta tippuvat asiat, 2015
Переклад Юрія Зуба
Видавництво «21», 2019
Скільки читати: 224 сторінки

Одного дня на маму восьмирічної Саари падає брила льоду, а іншого її тітка виграє лотерею й купує величезний маєток. Одній людині щастить, іншій – ні. Короткі історії про це обертаються навколо малої дівчини. Героїня фінської письменниці намагається осмислити світ навколо й розгадати його загадку, наче Еркюль Пуаро з її улюбленого телевізійного шоу. Селья Агава протиставляє наївність Саари безапеляційності життя: вона спостерігатиме смерть і депресію й міркуватиме про плинність часу. Абсурд, що часто супроводжує трагедію і смерть, тут зведений в абсолют. Крізь трохи відсторонений погляд дитини авторка показує, що скорбота — це необов’язково про надривні сльози. Вона також може бути про допитливість або навіть спокій.

«Хвороба як метафора». «СНІД та його метафори». Сьюзен Зонтаґ

Illness as Metaphor, 1978
Переклад Тараса Бойка
«Видавництво Жупанського», 2012
Скільки читати: 162 сторінки

Своїм есе Сьюзен Зонтаґ відповіла на поставлений їй діагноз раку молочної залози. У тексті вона намагається розібратися, чому люди в різні часи були схильні створювати навколо хвороби метафоричний флер вищої сили. Діагноз туберкульозу, а пізніше — раку чи СНІДу сприймався як вирок, очищення чи кара за гріхи. На думку авторки, хвороба залишається лише хворобою: у ній немає ніякої таємничого фатуму.

10 років потому, видужавши, Зонтаґ напише інший есей навколо цієї ж думки — «СНІД та його метафори». Коли людство навчилося лікувати рак, воно знайшло нового ворога, який карає «невірних» за «бездуховність», — СНІД. Насправді ж такі метафори лише поглиблювали гомофобію, а не допомагали хворій людині. Пізніше український філософ Володимир Єрмоленко сперечатиметься зі Сьюзен Зонтаґ у своїй книжці «Далекі близькі», де показуватиме, як іншим людям вдавалося надихатися своєю хворобою, навчившись сильніше цінувати життя.

Camera Lucida. Нотатки про фотографію. Ролан Барт

La chambre claire. Note sur la photographie, 1980
Скільки читати: 192 сторінки

У французького філософа Ролана Барта виникла ідея написати цю останню його опубліковану роботу після смерті матері в 1977 році. Якось він сидів, розглядаючи її світлини й усвідомлюючи, що назавжди втратив близьку людину. Одна з фотографій матері зачепила його особливо сильно — на ній п’ятирічна дівчина стояла зі своїм братом. Звідси й почалися роздуми філософа про природу фотографії та особливу деталь на знімку, що може зачепити глядача. Для Ролана Барта світлини стали не просто зануренням у візуальні сюжети, а способом осмислити смерть найдорожчої людини та зберегти пам’ять про неї — «настільки довго, наскільки залишатиметься популярним сам філософ».