Лаунж-зона і перформанси замість цехів. Як в українських містах закинуті заводи й депо перетворюють на креативні хаби

Старі, напівзруйновані заводи та фабрики — типовий елемент пейзажу багатьох міст України. Більшість із них стали непотрібними після розпаду Радянського союзу, деякі закрилися через фінансову скруту чи неспроможність адаптуватися до запитів ринку. Але в одних містах будівлі продовжують руйнуватися, а в інших їм намагаються дати друге життя. Заборона розповідає, як у Львові, Харкові та Херсоні переосмислюють старі промислові споруди та перетворюють їх на сучасні креативні хаби й артпростори.

LEM Station у Львові

На території старого депо у Львові щодня працюють ремонтники й будівельники. Спускаються у підвали, аби укріпити фундамент, підіймаються на дах, аби залатати дірки, знімають віконні рами, демонтують трухляві дерев’яні балки.

Від площі Ринок до депо — 20 хвилин пішого ходу. За часів Австро-Угорщини воно було серцем електрифікації Львова — звідси у 1894-му виїхав перший електричний трамвай. Один скромний дерев’яний ангар менш ніж за півстоліття перетворився на три. Тут добудували складські приміщення, адміністративні споруди, поліклініку для працівників.

Однак попит на транспорт зростав, тож коли в місті звели ще два депо, це використовували вже як вагоноремонтні майстерні й точку для обслуговування лінії електропередач. А після 1930-х ангари стали здебільшого складськими приміщеннями, адже більшість транспорту скерували в інші, новіші й потужніші, депо.

Грошей на утримання ставало все менше, і споруди почали руйнуватися. На початку 2000-х тут хотіли розгорнути історичний музей науки й техніки, але поки вдалося відкрити лише невелику експозицію ретро-автомобілів у найстарішому ангарі, каже Лемак.

У 2016-му українська диригентка Оксана Линів, яка нині працює в австрійській опері, шукала незвичну локацію для першого міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt. Депо здалося найкращим варіантом не лише через зовнішній вигляд та значущий історичний бекграунд, а й через акустику. Подію сприйняли на «ура» — квитки на фестиваль розкупили.

Міська влада нарешті зрозуміла, що приміщенню можна дати друге життя. І вирішила ревіталізувати більшу частину комплексу за прикладом європейських проєктів. Найближчий орієнтир — старе депо в Амстердамі, вісім ангарів якого перетворили на креативний простір De Hallen.

Львів погодився віддати приміщення й територію за кількох умов: оренда без права викупу на 50 років, інвестор зберігає первинний вигляд ангарів і вкладає не менше 30 мільйонів гривень у реставрацію, створює робочі місця, а всередині облаштовує концертний зал, мейкерспейс і артцентр. Решта — на розсуд вкладника коштів. Умови інвестиційного конкурсу прийняли шестеро бізнесменів — власники IT-компаній, ресторанів, готелів.

Проєкт назвали LEM Station на честь письменника-футуриста й фантаста Станіслава Лема, який народився у 1921-му у Львові й жив тут 20 років. «Він мислив поза рамками й нам це дуже імпонує», — каже Лемак.

За роботу з ревіталізації депо взялися у 2019 році. Левова частка часу йде на погодження документації, ще стільки ж відбирали роботи з убезпечення споруди та банального прибирання. Коли розбирали гори сміття, пригадує Лемак, знайшли цілу машину. Персонал навіть не знав, що вона стоїть в ангарі.

«Ми хочемо зберегти все, що тут є, по максимуму. Вікна, двері, колони та старі дерев’яні балки, не придатні для експлуатації, ми не викидаємо, а реставруємо. І навіть якщо не використаємо за прямим призначенням, вони стануть елементами декору, — запевняє керівник проєкту. — Побутує думка, що все австрійське чи польське — кльово, а радянське — погано. У нас такого ставлення немає, адже все має свою цінність. І якраз цікаво показувати, як усе розвивалося, як змінювалися підходи, естетика».

Проєкти, побудовані на цінностях, мають вищу вартість, каже Лемак. І сьогодні, вважає він, людям нецікаво просто прийти в новобудову. Їм цікаво доторкнутися до дверей, яким понад сто років, навіть якщо їх використовують уже інакше. Бо це історія.

Технічну частину робіт з укріплення споруди та водовідведення мають завершити восени цього року. Орієнтовно за пів року позаду депо облаштують сквер імені Ійона Тихого — одного з героїв творів Станіслава Лема. Територія, яка завжди була закритою, набуде форми амфітеатру, з’єднає два міські парки та буде доступною для всіх.

Пізніше на місці парковки поруч із депо з’явиться пішохідна площа. У планах — відкрити вид на підземну річку Полтву, що протікає під цією ділянкою. Центральний ангар до 2023-го стане зоною нетворкінгу, місцем для крафтового бізнесу, а в правому буде зона на 400 місць для концертів чи освітніх подій.

«В планах, звісно, зробити LEM Station прибутковим. Адже так зможемо залучати найкращих фахівців. Але 20% прибутків скеровуватимемо на допомогу соціальним, культурним громадським ініціативам, щоби вони перетворювалися на сталі», — каже Лемак.

Події у LEM Station проводять уже зараз. Тут час від часу облаштовують блошиний ринок TLUM & KRAM, фестиваль вина, той же LvivMozArt. З 2019 року локацію «протестували» понад 55 тисяч людей на 60 заходах.

«Завдяки цьому ми розуміємо, на що звернути увагу при плануванні. Наприклад, стало ясно, що треба завести гардероби й частину вбиралень під землю, на місце ремонтних ям», — додає Лемак.

З появою LEM Station район з тихого потрохи перетворюється на активний і галасливий. Сусіди, каже керівник проєкту, інколи скаржаться на галас чи надто яскраве світло ввечері. З ними йдуть на діалог і враховують зауваження, аби уникнути конфліктів.

«Наш пріоритет — побудувати спільноту, — каже Лемак. —  Стіни важливі, але не першочергові. У Львові небагато проєктів, подібних до нашого. І часто старі споруди просто руйнують, а на їхньому місці зводять житлові квартали. Це не наш формат взаємодії з містом. Ми хочемо створити магніт, який притягуватиме найкращих людей».

Харківська «Механіка»

За п’ять хвилин від станції метро «Завод імені Малишева» в Харкові стоїть артзавод «Механіка». Територією у 40 тисяч квадратних метрів тут заправляють п’ятеро людей. Перетворити закинуті приміщення старого паровозобудівного заводу на масштабний креативний простір у 2016-му вирішив організатор подій Сергій Пілюгін. Він виріс «на районі» й після організації низки концертів у місцях на кшталт бомбосховища чи іподрому вирішив замахнутися на щось більше.

«П’ять років тому тут не було нічого, крім стін, сміття й дерев, які росли просто в цехах, — пригадує адміністраторка «Механіки» Катерина Романова. — А хотілося зробити цікавий простір, де могли б збиратися музиканти, художники. Ми хотіли, щоби тут було життя».

Бажання перетворилося на дійсність вже за рік. За цей період цехи розчистили від сміття, переконалися, що ділянка не аварійна, зробили мінімальний ремонт. Але ремонтували так, щоби зберегти первинний вигляд: старі стіни не зносили, а просто почистили й покрили спеціальним розчином, аби вони не руйнувалися. З елементів цехів зробили барні стійки, частину обладнання перетворили на декор.

«Поки одна локація будувалася, на іншій вже проводили вечірки. Адже заробляти треба було одразу, — каже Романова. — Йдеться про мільйонні інвестиції».

Щоправда, ані точної суми, ані імені інвестора в «Механіці» не називають. Не знає про них і Романова. Харків — таке місто, пояснює Романова, «що ніхто нічого намагається не казати».

«Є — і є. Ми розуміємо, що це коштує багато, але деталей ніхто не озвучує», — додає вона.

Центральні ворота артзаводу відчинені з 10 ранку й до 22-ї вечора щодня. Якщо заходів немає, вхід на територію вільний. Якщо є — ціну встановлює організатор події. Спочатку команда «Механіки» проводила виключно свої вечірки: Хелловін, Новий рік, 14 лютого. Але тепер понад 80% івентів — сторонні. Хоча, каже Романова, такими їх важко назвати.

«Друзі часто питають мене: «Катю, чому ти на заходах не причепурена, не усміхаєшся?» А як я буду така? Мені важко, бо обгоріло на сонці пів обличчя, монтаж сцени не завершений, хоча подія за пів години, і я два дні не спала», — жартома пояснює адміністраторка й каже: немає «наших» чи «не наших» заходів. Команда «Механіки» долучається до організації всіх івентів.

Та завод став центром не лише для вечірок на тисячі людей. Тут працюють студія танців, барабанів, звукозапису, тату-студія, школа кави й ще десятки бізнесів. Вони приносять і прибуток заводу: покривають витрати на електроенергію, опалення, охорону. А «Механіка» залучає їх до заходів, які відбуваються на території.

Донедавна в просторі працював і скейт-парк. Але у 2019-му, ймовірно, його ж відвідувачі влаштували пожежу. Діти, переконана Романова, кидали недопалки на території й попали ними в матеріали для утеплення стін. Скловата швидко зайнялася, а команда була змушена гасити збитки на понад 800 тисяч гривень. Винних так і не знайшли.

«Але ми працюємо попри все. Недарма наш символ — це шестерні. Вони крутяться і відбувається рух. Так і ми», — каже адміністраторка.

Наразі на «Механіці» реалізували 85% із задуманого. У планах лишаються хостел, майданчики для футболу та баскетболу, автостоянка. Але для всього потрібне місце, а його вже бракує. Чи вдасться отримати в оренду додаткові приміщення — невідомо. Хоча закинуті будівлі стоять по сусідству, «місто не дає їх в оренду, не продає». Вони просто занепадають, але під охороною, констатує Романова.

Urban CAD і Херсон

Зазвичай туристи обходять Херсон стороною. Ті, хто їде на море, або оминають його, або надовго не затримуються, бо в місті немає магніту, який притягував би до себе увагу. Точніше, не було. У 2017 році дванадцятеро херсонських підприємців скинулися по тисячі доларів і відкрили Urban CAD — креативний простір на території колишнього комбайнового заводу «Турбіна». Рік по тому Заборона знімала там частину проєкту «Підпалюй» — дивіться історію тут.

Свого часу завод був одним із містоутворюючих підприємств, на якому працювали близько десяти тисяч людей, пригадує співзасновник Urban CAD Віталій Бєлобров. Але з роками виробництво скорочувалося, все більше території простоювало, аж поки у 2017-му звідси не забрали останні комбайни. Після початку війни з Росією зник основний ринок збуту. Виробляти щось банально не було для кого, а на нові ринки переорієнтуватися не змогли.

Та на оупенспейс-локацію у 1500 квадратних метрів і закинуту триповерхову будівлю на три тисячі квадратів звернула увагу бізнес-асоціація «Ми — херсонці». Територію вирішили ревіталізувати з мінімальними втручаннями, «щоби зберегти лофт і дух часу», адже завод і досі лишається знаковим для місцевих.

«Ми провели експертизу — з’ясували, що споруда не аварійна, але потребує капітального ремонту. Ціна питання — близько півтора мільйона доларів», — каже Бєлобров.

Поки шукали інвестора, вирішили вже працювати з простором — наприклад, провели там «Гогольfest». А сьогодні запускають вже п’ятий сезон Urban CADу. І якщо у 2017-му 90% заходів організовували підприємці, то сьогодні «гості» напрошуються самі. Тут відбуваються виставки, фестивалі, перформанси та лекції, а туристи «заїжджають в Urban CAD, щоби пофоткатись».

«Наша ціль була — створити точку тяжіння. І сьогодні вона працює», — впевнений Бєлобров.

Оскільки за справу взялися підприємці, пояснює Бєлобров, одним із пріоритетних завдань було зробити її стійкою. Адже, «коли закінчуються гроші, закінчується й проєкт». В першому сезоні команда пішла в мінус, в другому вдалося вийти в нуль, а наступні роки вже стали прибутковими. Тепер проєкт самоокупний, а його засновники на форумах у різних куточках України розповідають, як облаштувати в місті подібну локацію.

«Якби в нас влада працювала ефективно і прозоро, бізнес відповідав би лише за створення робочих місць. Але в нашому випадку потрібно об’єднуватися соціально відповідальним людям і створювати позитивну хвилю, аби в місті почалися перетворення. Бо в останні роки Херсон не просто не розвивався — він котився в прірву», — каже підприємець.

Немає значення, оживляти промисловий майданчик у маленькому місті чи у великому, впевнений Бєлобров. Все залежить від людей: якщо хтось один горить ідеєю, він запалює інших, і справа йде вгору.

Артпростір на заводі — світовий тренд

Облаштовувати на місці промислових підприємств артпростори чи бодай бізнес-установи — світовий тренд, каже урбаніст та інженер-проєктувальник Дмитро Макагон. Якщо в часи індустріалізації міста формувалися саме завдяки будівництву заводів і фабрик, то сьогодні все більше людей зайняті у сфері послуг, інформаційних технологій. І містам просто не потрібно стільки підприємств, скільки їх було в минулому столітті.

Але є промислові споруди з гарною архітектурою та історією, які можна не просто зберегти, а заробити на них і перетворити на щось більше за звичайне підприємство. Саме тому й почали змінювати їхню функцію — створювати там артпростори, креативні хаби. Це цікавіше, ніж просто будувати нове, каже урбаніст. І для людей історія будівлі — це додаткова атракція, те, про що хочеться дізнатися й що притягує в рази більше відвідувачів, ніж чергова новобудова.

В Україні одним із перших ревіталізованих просторів можна вважати завод «Більшовик» у Солом’янському районі Києва. У 2006 році там відкрили торговельний центр, але зберегли історичні елементи будівлі — наприклад, вбиральні облаштували в бомбосховищах. Також відомі приклади у столиці — це «Арсенал» і «Платформа».

«Навіть економічно вигідніше переробити будівлю, ніж демонтувати її та створити нову, — каже Макагон. — А для людей, що мешкають поруч, плюс у тому, що зникає зайвий шум — як мінімум, вантажівки не їздять поруч. А ще зростає в ціні нерухомість».

За словами урбаніста, перетворити старий завод на модний артпростір — це не обов’язково влаштовувати там суто гучні вечірки, які можуть заважати місцевим. Керівники таких проєктів мають зважати на запити й скарги мешканців.

«Завжди хороша ідея — комбінувати різні сфери. Наприклад, дозвілля, комерцію й офіси», — каже Макагон.

І якщо раніше бізнес опікувався лише спорудами, то сьогодні зважає й на прилеглу територію, зазначає урбаніст. Адже в цьому не лише користь для громади, а й комерційна вигода. Якщо облаштувати територію довкола, шанси на те, що людина придбає щось у кафе в креативному хабі, куди вищі. Навіть якщо не буде місця всередині, вона зможе перекусити на лавочці в сквері й гарно провести час.