«Ми тут усі брати й сестри». Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Читаєте зараз
«Ми тут усі брати й сестри». Як живе україно-білоруський кордон

«Ми тут усі брати й сестри». Як живе україно-білоруський кордон

«Ми тут усі брати й сестри». Як живе україно-білоруський кордон

Через пандемію коронавірусу у 2020 році держави постійно закривали кордони. Але Білорусь пішла далі: відколи там почалися протести, Олександр Лукашенко заборонив повертатися в країну «розумним білорусам», які поїхали за кордон на роботу або навчання після виборів. Зараз він і зовсім закриває наземні кордони Білорусі з країнами ЄС і Україною. Це великий удар, у тому числі для прикордонних районів, де люди жили на дві країни. Журналісти Заборони разом із білоруськими журналістами з «Єврорадіо» проїхалися вздовж україно-білоруського кордону, щоби зрозуміти, як змінилося життя там.


Спорожнілі Нові Яриловичі

vid 20201205 112432 - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Відео: Іван Чернічкін / Заборона

Пункт пропуску Нові Яриловичі в Чернігівській області донедавна був головним переходом на україно-білоруському кордоні. А у вересні 2020-го він став найжвавішим на всьому кордоні — тут зібралося приблизно півтори тисячі хасидів, яких не пускали до Умані святкувати єврейський Новий рік. Оскільки сполучення між Ізраїлем і Україною було закрито, вони вирішили спробувати прорватися в країну через Білорусь. Хасиди пробули в нейтральній зоні два дні та врешті поїхали, так і не потрапивши на святкування.

novi yarylovychi 01 - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Відтоді на Нових Яриловичах спокійно: у черзі стоять тільки фури. Начальник відділу прикордонної служби Василь Бойко пояснює, що пасажиропотік впав у кілька разів — спочатку через карантинні обмеження, а потім через рішення Білорусі закрити кордони з деякими країнами.

«В принципі, зараз кордон переходять тільки білоруси й ті, хто їде транзитом», — пояснює він.

novi yarylovychi 02 l - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Василь Бойко, начальник відділу прикордонної служби. Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Коли влітку в Білорусі почалися протести, багато людей стало виїжджати з країни.

«Приїжджали молоді хлопці з одними рюкзаками. Видно було, що збиралися швидко, — розповідає прикордонник. — Інші тікали сім’ями. У день було осіб по двадцять. У нас не було таких моментів, щоби ми комусь відмовляли, не увійшовши в його положення з огляду на події, що відбуваються. Напевно, це можна назвати репресіями?…»

А ось контрабанди, стверджує Бойко, на цьому пункті пропуску майже ніколи не було. Через невелику різницю цін у цьому немає сенсу, каже він. Ходовим товаром свого часу були сигарети — у Білорусі вони коштували дешевше, ніж в Україні, тому їх перепродавали в Чернігові.

novi yarylovychi 02 - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Відео: Іван Чернічкін / Заборона

Безлюдний Скиток

Одразу за КПП Нові Яриловичі починається село Скиток. У ньому кілька десятків будинків, частина з них зруйновані. Димок підіймається лише від декількох труб, але люди явно не хочуть розмовляти: не відчиняють дверей і підозріло дивляться з вікон. Доброзичливо налаштований тільки літній чоловік, який представляється Ростиславом. Каже, що в селі майже ніхто не живе — тут в основному кияни тримали свої дачі, а в білорусів усього кілька будинків.

Після того як кордон закрили, розповідає Ростислав, у магазин стало важче добиратися.

«Раніше ходили туди [махає рукою в бік Білорусі], там було 3 кілометри, а тепер ходимо в магазин в [село] Нові Яриловичі, за п’ять кілометрів», — пояснює він.

Нашу розмову перериває дружина Ростислава: вона виходить із дому й одразу ж заходиться лаяти чоловіка за те, що він із нами розмовляє.

«Все в нас добре, йдіть звідси! Он, там прикордонники стоять, з ними й розмовляйте!» — кричить вона.

«Нам потрібен Лукашенко!»

За п’ять кілометрів від КПП — село Горностаївка. Довге і витягнуте, воно виглядає жвавіше, ніж Скиток. Тут є й сільрада, і клуб, і магазин. На в’їзді в село чоловік працює у дворі свого будинку. Представляється Андрієм, але просить його не знімати: «вчора перебрав малість, не хочу пикою світити». В Андрія характерний для жителів прикордоння говір — суміш українського суржику й білоруської «трасянки».

«Погано все стало, — скаржиться Андрій. — Раніше я робив у Білорусі, працював там. А тепер усе, три місяці вже вдома сиджу. Ні роботи, нічого нема».

Андрій не підтримує протести та вважає Лукашенка хорошим президентом.

«Ось ви були в Білорусі? — каже він. — Бачили, який у них там порядок? Дороги які, чисто як. А хто цей порядок навів? Лукашенко. Був би в нас такий — і в нас порядок би був».

«Ну а те, що там людей б’ють — це хіба нормально?», — запитуємо ми.

Андрій на хвилину замислюється.

«Ну це, звичайно, ненормально, — все-таки погоджується він. — Тут Батька трохи переборщив. Перегнув палицю».

У Горностаївці місцеві скаржаться, мовляв, раніше село було багатим і процвітало, а тепер молоді майже не лишилося, роботи немає, багато проблем, — наприклад, немає води в колодязях. Кордону як такого тут ніколи й не було, каже продавчиня в місцевому магазині — а тому білоруси й українці спокійно ходили один до одного по кілька разів на день. Але спочатку кордон закрили через карантин, а потім поїхати в Білорусь стало можливо тільки із закордонним паспортом. То люди й перестали ходити.

Валентина сама білоруска, довгий час жила на дві країни. У Гомелі в неї діти та внуки, а тут, у Горностаївці — будинок і господарство. Вона не була в Гомелі з березня — син наполягає.

«Син каже — сиди, мама, вдома, — сміється Валентина. — Ну, у нас тут слава богу, усе добре, ніхто не хворіє. Ми в масці ходимо, руки миємо».

novi yarylovychi 08 l - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Закритий пункт у Добрянці

Добрянка — найбільше село в прикордонні. Раніше тут був пішохідний перехід між Україною й Білоруссю. З початком карантину його закрили й постійний рух між країнами припинився. А ходили тут часто.

«Це повна жопа, — заявляє Валентин, коли ми запитуємо, що змінилося після карантину. — У мене дружина працює в Гомелі, так я її п’ять місяців не бачив! Тому що раніше можна було тут перейти, а тепер зась: роби гак. Повернувся — тест роби, сиди два тижні на ізоляції, а працювати треба. Хіба це сім’я, якщо чоловік із дружиною по пів року не бачаться? Усе, що мені залишається — це виїхати туди, до дружини, і залишитися там».

Протести Валентин не підтримує. Каже, що і його дружина, і старші діти, які разом із нею живуть у Гомелі, ходять на роботу й у політичному житті участі не беруть.

novi yarylovychi 09 - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Навіть із пачкою кави не пустять

На пункті пропуску в білоруському селі Мокрани ні машин, ні людей — лише зрідка проїжджають вантажівки. Біля КПП стоїть будиночок, де автомобілісти оформлюють страховку для перетину кордону. Співробітники таких страхових компаній отримують відсоток від виторгу за кожну операцію з автомобіля.

До 21 грудня місцеві жителі ще можуть перетнути кордон з Україною й поїхати до родичів. Але повернутися на батьківщину вони зможуть тільки на особливих умовах. Наприклад, із собою можна провозити продукти.

У будиночку-офісі чергують три жінки. В однієї з них у руках в’язання.

«Навіть із пачкою кави не пустять. Хіба що вона відкрита і вийде довести, що це для особистого користування», — каже нам одна зі співробітниць страхової компанії.

«Погано, люди не їдуть. Тільки хтось, може, до Києва на літак або на похорон, — розповідає вона. — Автомобілів дуже мало — лічені відсотки [людей, які перетинають кордон на автомобілі] залишилися. Зарплати немає. За нормальних часів тут черги на два кілометри могли бути. А тепер за добу машин 10 проїжджає легкових».

Тепер, в умовах пандемії й закритих кордонів, заробіток цих людей не дотягує навіть до «мінімалки» (приблизно $146). Наші співрозмовниці кажуть, що в Україні не були давно — останнім часом у поїздках не було сенсу.

«Колись усе в Україні купували — від памперсів для дітей і до чаю. Все-все. А потім стало навіть дорожче, ніж у нас».
У Мокранах порожньо й сумно: хіба що курка дорогу перебіжить або трапиться самотній перехожий. Голова Мокранського сільвиконкому Петро Губей каже, що до коронавірусу українські делегації часто приїжджали до Білорусі.

«І прикордонне співробітництво було, й обмін досвідом, і день звільнення Малоритського району святкували, — говорить він. — А цього й минулого року вже нічого. Дружили з українцями досить активно — це ж брати наші, хай там як. У мене мати українка, батько — білорус. І тут половина таких. Немає ніякої ворожнечі».

«Всі ми брати й сестри»

Інше село — Томашівка Брестського району — відоме тим, що сюди до школи ходив радянський космонавт Петро Климук. Тут навіть є музей космонавтики.

Місцевий прикордонний перехід закритий. На ресепшені готелю «Слов’янка» співробітниця відповідає різко:

«Не хочу з вами розмовляти. Тут більше нікого немає. Персонал скоротили до однієї людини».

euroradio 05  - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Фото: Єврорадіо / euroradio.fm

Ресторан поруч із готелем на замку. Адміністраторка продуктового магазину поруч розповідає: коронавірус закрив дорогу до Томашівки покупцям з України, які приїжджали за молочними продуктами. Каже, що особливо українцям подобалося білоруське згущене молоко, дитяче харчування й чорний хліб.

«Тут же всі брати й сестри! Хтось виходець звідти, приїжджає до родичів. Попутно щось купує, звичайно. А тепер наші стали купувати тут те, за чим їздили в Україну. Тобто майже одне на інше вийшло. Але взагалі в нас усе добре, слава богу, у тихому, спокійному місці живемо і є кому нас охороняти. Ми живемо, хоч і в самому куточку, але як у Бога за пазухою».

euroradio 06  - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Фото: Єврорадіо / euroradio.fm

Грибів продаси — купиш продуктів

На кордоні Білорусі з Польщею ще менше людей, ніж на україно-білоруському кордоні. На апокаліптично безлюдному й закритому через пандемію прикордонному переході Домачево страхувальниця Лілія розповідає, що закриття кордонів стало для неї сильним ударом.

«Машин немає. За місяць я отримала 170 рублів ($67). До нового року будемо працювати, а далі не знаємо. З 15 грудня я йду [у відпустку] своїм коштом до кінця місяця, а в січні — у відпустку на 14 днів. Потім знову буде своїм коштом», — ділиться Лілія.

До карантину Лілія часто їздила до Польщі за покупками: побутова хімія, чай, кава, памперси дітям, а взимку — навіть фрукти.

«Виглядали, що дешевше, ніж у нас, — те і везли. Свого часу часто їздили за одягом. Якщо якесь свято — уже їдеш у Польщу. Одяг, взуття теж дешевше. Уся моя родина одягалася в Польщі. Був такий час, що на тиждень три рази їдеш».

Це зручно, пояснює Лілія, адже до польських магазинів із Домачево всього 2 кілометри, а до Брестських — 50.

novi yarylovychi 10 - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Фото: Іван Чернічкін / Заборона

«У мене два сини, свекруха й чоловік. Син зараз окремо живе, але однаково чим можеш, тим допомагаєш. Якщо він не міг поїхати до Польщі, то я щось привозила. Деякі речі майже вдвічі дешевше».

Тепер жити на 170 рублів ($67) і купувати дорожчі товари на батьківщині дуже важко, зазначає Лілія. Знайти нову роботу теж непросто.

«Я б тут не сиділа за 170 рублів. Усі сміються: «Така зарплата хіба буває?». Робіт взагалі немає. У нас пташник є, але зі своїм здоров’ям я не можу туди піти. Там треба 12 годин на ногах стояти, зібрати 7 тисяч яєць, за кожним нагнутися. А в мене нога хвора. Додому йти 5 кілометрів, але я в житті не дійду. У Брест теж дзвонила на фабрику. Там запитують, скільки років, і не хочуть брати. Мені 54 роки. І чоловік мій сидить без роботи в 55 років. Ми вже старі, виходить».

Лілія розглядала варіант роботи прибиральницею. У Бресті платять 300 рублів ($118), але забагато грошей доведеться витрачати на дорогу.

«Влітку торгували грибами, бо треба було жити якось. Грибів продаси — купиш продуктів. Було простіше, а зараз не знаю, як дожити до літа», — зітхає Лілія. За розмовою про неприємні речі вона все ж посміхається. Віриться, що в неї все буде добре.

euroradio 07 - <b>«Ми тут усі брати й сестри».</b> Як живе україно-білоруський кордон - Заборона
Фото: Єврорадіо / euroradio.fm

Спорожнілий «Брест»

Пункт пропуску «Брест» (колишній «Варшавський міст») зазвичай — найбільш завантажений між Білоруссю й Польщею. Його пропускна здатність — приблизно 2700 транспортних засобів на добу.

Але зараз усе інакше. Тут порожньо: пара перехожих, машин майже немає. За таких обставин усе як на долоні: персонал найближчих кіосків, страхових і кафе вже спостерігає за нами. У тютюновому продавчиня Катерина, молода й усміхнена, розповідає, що останнім часом тут так завжди. Продажі сильно впали, виторгу немає. З покупців — лише ті, що живуть зовсім поруч. Іноді можуть із зарплати заїхати за кількома блоками сигарет.

«На роботу люди не їдуть, і звідти — теж. Треба ж карантин відсидіти й тут, і там», — пояснює Катерина.

Раніше вона сама їздила до Польщі приблизно раз на тиждень. Купувала для себе засоби особистої гігієни, продукти, чай, каву, одяг для дитини.

«Там дешевше і якість хороша. А зараз підтримуємо вітчизняного виробника, — сміється продавчиня. — Зарплати впали. Тут більше витрачаєш на хімічні засоби. Звісно, стало важче. Я могла заощадити рублів 150 з зарплати. А тепер я не можу собі дозволити купувати те, що привозила з Польщі».

Катерина каже, що її зарплата впала з 500 рублів ($197) до 260 ($102). Якби працювала з відсотка від продажів, то зовсім нічого не отримувала б, ділиться співрозмовниця.

«Коли все було нормально, кіоск працював і вночі, — каже вона. — Тепер і за пів дня можна нічого не продати».

Матеріал створений за підтримки Медіамережі.

Нагору