Удома (не) краще. Як пандемія змінила життя українських трудових мігрантів | Заборона
Читаєте зараз
Удома (не) краще. Як пандемія змінила життя українських трудових мігрантів

Удома (не) краще. Як пандемія змінила життя українських трудових мігрантів

Із закриттям кордонів через пандемію в Україну повернулися щонайменше 2 млн трудових мігрантів, заявив у квітні прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Він пообіцяв, що для них створять нові робочі місця – проте цього не відбулося. Натомість уряд кілька разів затримував та скасовував чартерні рейси, які мали відвезти українських мігрантів на роботу. Щороку Міністерство соціальної політики нараховувало таких від 7 до 9 млн – це до чверті всього населення країни, яке їздить і повертається. У межах спільного проєкту «Літо солідарності» британського видання The Guardian, Юліана Скібіцька та Альона Вишницька розповідають, чому трудові мігранти не змогли знайти іншу роботу вдома, де шукали гроші та як уявляють своє життя без заробітків.

Фото з особистих архівів героїв тексту

Від будівництва до бізнесу

Валентині 59 років, і пів свого життя вона їздить працювати за кордон. Жінка народилась і виросла в селі на Закарпатті. Люди з цього регіону на кордоні зі Словаччиною, Польщею, Румунією та Угорщиною ще з початку минулого століття їздили на заробітки у сусідні країни. Значна частина Закарпаття – це гірські села, де роботи завжди було мало, та й та – низькооплачувана. Люди виживали за рахунок свого господарства: тримали худобу, вирощували городину, ходили в гори по гриби та ягоди. Ті, хто жив ближче до кордону, міг возити дрібну контрабанду – сигарети й алкоголь.

Проте найпопулярнішим варіантом заробити на життя було поїхати за кордон. За зароблені кошти можна завжди вивчити дітей в університеті або зробити ремонт. Зазвичай заробітчани працюють на будівництвах. Сьогодні українські трудові мігранти найчастіше їдуть у Росію, хоча й потік людей туди знизився з 2014 року, коли РФ вторглася в Україну. Українці також вирушають на заробітки у найближчі для нас країни ЄС, такі як Чехія, Польща та країни Балтії. Через безвіз багато хто їде трудитися на три місяці, але працювати так незаконно. 

Валентина поїхала в Чехію вперше у 1990-х. Поїздки були нелегальні та ризикові – не факт, що натрапиш на порядних людей, які заплатять за роботу, а сама праця була переважно важкою та виснажливою. За ці роки Валентина, мама трьох дітей,  спробувала себе на будівництві, прибирала квартири й ресторани, дбала про літніх людей у чеських родинах, працювала на м’ясокомбінатах, різала бруківку. 

«Я жила сама, без чоловіка», – каже жінка. «Можна влаштуватися кудись тут, але отримувати 5 тис. грн (€155) на місяць. Не уявляю, як за ці гроші можна вижити», – додає вона.

Востаннє Валентина влаштувалася на роботу в празькій пекарні – ставила та виймала хліб, місила тісто. Каже, робота була фізично важкою, бо доводилося тягати велику вагу. Крім того, це завжди були нічні зміни. Але за два місяці вдалося заробити €3 тис. 

Фото з особистих архівів героїв тексту

Коли почався карантин, Валентина вимушено повернулася в Україну – перші місяці вони з донькою жили на заощадження, а потім гроші скінчилися. Влаштуватися на роботу в Україні під час карантину було нелегко – людей скорочували або відправляли в неоплачувані відпустки. Десь у травні племінниця підкинула ідею – готувати на замовлення напівфабрикати. Колись, ще до марафону заробітків, Валентина куховарила в місцевих закладах, тож вміла працювати з тістом. 

Жінки створили групу у вайбері, розповіли про неї всім знайомим та їхнім друзям, назбирали аудиторію в 600 людей – і Валентина почала ліпити десятки видів пельменів і вареників. Її племінниця приймала замовлення та займалася просуванням онлайн, а сестра розвозила їжу клієнтам. За кілька місяців бізнес пішов угору – Валентина щодня ліпить 35–50 кг напівфабрикатів. 

«Так, це теж важко, зате вдома. Люди радо замовляють – і я бачу, що моя робота потрібна тут», – каже жінка. Додає, що їй якоюсь мірою пощастило – втративши роботу, вийшло знайти своє місце у власній країні. Тепер, коли кордони відкриють, вона планує повернутися до Праги лише на відпочинок.

Творчий заробіток

Марік і Олександр – музиканти зі Львова. Вони грають на скрипці та тромбоні в кількох гуртах, як-от «Гич Оркестр» та Lemko Bluegrass Band. Їхня музика, кажуть, для досить вузької аудиторії – тож масштабувати та заробляти цим чималі гроші поки не вдається. 

«Ми їздимо на гастролі, але цього не вистачає навіть на банальне прожиття та оплату квартири», – нарікає Марік. Заробляти академічною музикою в Україні, каже, можна, але це дуже прив’язує до одного місця – наприклад, до оркестру. Марік не розглядав такий варіант – завжди дуже хотів розвивати власні проєкти, а постійний контракт обмежує свободу дій, та й гроші невеликі.

П’ять років тому разом із такими ж музикантами він почав їздити у Німеччину грати на вулиці. Вони організували струнний квартет та двічі на рік мандрували німецькими містами з годинною програмою. Грали переважно класичну музику, зокрема німецьких композиторів.

Фото з особистих архівів героїв тексту

«Щодня протягом місяця ми проганяли одну й ту саму програму по п’ять-сім разів. Можна було збожеволіти. Але я розумів – мені треба місяць відпрацювати на цій роботі, щоб решту року займатися музикою в задоволення», – каже музикант.

Грошей, зароблених за кордоном, вистачало на погашення боргів, оплату квартири та комунальні послуги за рік. Загалом, каже, вуличні виступи в Німеччині становили дві третини від його річних заробітків.

Читайте також

«Із роками виробилася впевненість, що можна розраховувати на якусь суму з цих поїздок», – продовжує хлопець. «Зараз цього немає, треба брати все в свої руки». Поки вуличних виступів у Німеччині не планується, Марік допомагає братові робити меблі.

Олександр працював на круїзному лайнері, коли пандемія заскочила його фактично посеред океану, і він був змушений повернутися в Україну. Протягом останніх десяти років чоловік підробляє тим, що грає музику за контрактами в інших країнах. На додачу до заробітку, Олександру подобається пізнавати різні культури та грати різні жанри. 

«Я укладаю контракт раз на кілька років на чотири-сім місяців» – каже він. Зазвичай, пояснює музикант, укласти контракт, наприклад, із фінським цирком нескладно. Там охоче беруть на роботу іноземців, бо місцеві не хочуть працювати за мінімальну зарплату. Та й умови праці, додає, влаштують не всіх. Приміром, під час його першого приїзду у Фінляндію було -18°C, жити доводилось у вагончиках, а вода замерзла – з’явилася лише тоді, коли на вулиці потеплішало. Зараз Олександр чекає, коли знову можна буде поїхати за кордон, щоб заробити пристойні гроші.

Фото з особистих архівів героїв тексту

Економічна складова

У квітні, коли в Україні тривав жорсткий карантин, перед урядом постало завдання допомогти 2 млн трудових мігрантів, які повернулися додому. «Ми розглядаємо цих людей як кваліфіковану робочу силу», – сказав прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Він пообіцяв, що для заробітчан будуть працювати пільгові умови кредитів, відкриються нові робочі місця. Але водночас очільник уряду додав, що тим, хто «заробляв тисячі євро, ми не зможемо платити тисячі». Тобто, йшлося про заробітну плату в Україні (максимум $500–600 – втричі-вчетверо менше, ніж заробітчани можуть отримати у Польщі або Чехії). Але навіть і цих робочих місць не з’явилося. А за час карантину рівень безробітних в Україні зріс на 48 %. 

Україна також не випускала своїх громадян в інші країни. У липні їм не дозволили полетіти до Фінляндії, хоча там потрібні були працівники. Потім Державіаслужба скасувала виліт літака з українцями на борту до Великої Британії. Це вилилося у скандал, і лише після цього був призначений новий рейс через вісім годин. 

Тоді міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявляв, що це тимчасові обмеження і їх мета – убезпечити громадян України від зараження коронавірусною інфекцією. Зараз люди поступово виїжджають на заробітки, але це, все-таки, не ті масштаби, що раніше. Окрім цього, небезпека коронавірусу не зникла, а в тих умовах, в яких працюють заробітчани, він поширюється занадто швидко. 

Зрештою, без трудових мігрантів, а точніше, без грошей, які вони надсилають додому, страждає українська економіка. І, схоже, найближчим часом ситуація не покращиться.

Нагору