Читаєте зараз
«Музей Голодомору не може очолювати людина з надмірною вагою». Тоді музеї Голокосту й атомної бомби мають очолювати жертви концтаборів і радіації? Колонка Даниила Леховіцера

«Музей Голодомору не може очолювати людина з надмірною вагою». Тоді музеї Голокосту й атомної бомби мають очолювати жертви концтаборів і радіації? Колонка Даниила Леховіцера

Daniel Lekhovitser

Очільниця музею Голодомору Леся Гасиджак минулого тижня стикнулася з величезною порцією ненависті в соцмережах через свою вагу — мовляв, вона не знає, що таке голод, і тому не може обіймати свою посаду. Головний редактор Заборони Даниил Леховіцер міркує, чому, якщо розвивати думку критиків Гасиджак, ідея про те що очільники пов’язаних з трагедіями музеїв мають переживати голод чи інший негативний досвід абсурдна.


Скандал розгорівся через допис юриста Клима Братківського, який, власне, і опублікував фото Лесі Гасиджак та написав, що вона не може очолювати музей Голодомору через свою вагу.

«Можете називати це бодішеймінгом, фетшеймінгом та лукізмом, але я вважаю, що Музей Голодомору-геноциду має очолити військовий, який пройшов російський полон і знає реально, що таке голод, тому він може зрозуміти всю суть музею про Голодомор, а не пані Леся Гасиджак», — зауважив юрист.

Пост Братківського — думаю, спеціально дуже коротко написаний, — беззахисний перед критикою, якщо починаєш розкручувати закладену в нього ідею. Якщо продовжувати її, посада Гасиджак має викликати щось на кшталт дисонансу: нібито вона нічого не знає про голод, про що свідчить її вага.

За Братківським, імовірно, має бути певний стандарт підбору очільників інституцій не за фаховістю, а за відповідністю зовнішності та стану здоров’я тематиці музею. За такою логікою, музей історії ядерної зброї має очолювати людина з променевою хворобою, музей Голокосту — тільки та, що пережила катастрофу, а музей середньовічних тортур — хтось на кшталт пронизаного стрілами святого Севастіана. І, якщо говорити суто про музеї, пов’язані з трагічною історією, саме страждання, за версією Братківського, мають стати головним пунктом резюме. До речі, пост юриста стосується тільки очільників інституцій, чи його можна розповсюдити на всю команду, яка має складатися виключно з людей, що пережили голод, катування або насилля? 

При цьому, якщо зовсім розкрутити тези з поста юриста, купа інституцій як в розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються, має зникнути взагалі — просто тому, що в Європі XXI століття не так багато людей, які пройшли через гуманітарну або продовольчу кризу. Отже, саме час закривати присвячений іспанському грипу музей у Лондоні.

Пост Братківського не має нічого спільного з критикою кваліфікації людини — це банальний погано прихований фетшеймінг і безглуздий принцип «страждання — головна валюта». До слова, директор музею Освенциму Пйотр Цивінський — також не худий. Проте у Польщі не додумалися розвинути полеміку щодо його статури, і ніхто з міжнародних партнерів музею не відмовлявся тиснути Цивінському руку тільки тому, що він не схожий на жертву Голокосту.

У жваве обговорення зовнішності Гасиджак втрутилася нардепка Марʼяна Безугла. Вона пише, що «ожиріння є хворобою згідно з ВООЗ», що «керівником … призначаємо жінку, яка знищує своє здоров’я» та що «ситуація [призначення Гасиджак] не мала виникнути і це контекстне недопрацювання Мінкульту». Тоді як має виглядати робота Мінкульту? Як сконцентрована на здоров’ї селекція? Як лікарська комісія, що відсіювала б людей за певними критеріями, заважаючи їм підійматися кар’єрними сходинками та реалізовувати свій інтелектуальний потенціал? 

Багато що в пості Безуглої перегукується з тим, що французький філософ Мішель Фуко називав біополітикою — владною практикою з регулювання здоров’я, яка створює ієрархії «здорових» і «нездорових», «придатних» і «непридатних». А ще більше пост Безуглої, представниці влади, нагадує ідеї політолога Рудольфа Челлена, за якими уряд — це майже біологічний організм, що живе за принципами самозбереження. І допис Безуглої з характерною для нього біологічністю ніби натякає, що Гасиджак — зайве для уряду утворення, спричинене «недопрацюванням Мінкульту».

То виходить, що тіло чи стан організму людини мають обов’язково бути чимось на кшталт афіші або плакату, які представляють ті чи інші цінності? На думку критиків Гасиджак, здається, так: її тіло нібито не відповідає меседжу Голодомору. Проте бути повним (та взагалі будь-яким) не означає пропагувати надмірну вагу абощо, бо неможливо пропагувати щось, просто бувши собою.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій