Редакція Заборони попросила видавців, авторів графічних історій і професійних критиків коміксів розповісти про найцікавіші видання, що вийшли 2021 року.
А якщо ви любите комікси так само, як і ми, то для вас ми зробили окрему рубрику на Забороні і ведемо телеграм-канал «Нормальні комікси».
Kosko, автор коміксів, видавець незалежного комікс-зіна GON
Хочу порекомендувати кількох локальних, поки що невідомих коміксистів. Здебільшого мою увагу привертають гумористичні, прості та життєві комікси з вкрапленнями сюрреалізму або легкого божевілля.
Ліза Фомінська (@trempel_trempel)
Ліза Фомінська — найактивніша і регулярна авторка коміксів у самвидаві GON. Кожна її робота дуже смішна саме тому, що життєва і чимось знайома. Також Ліза круто передає емоції та стани головного персонажа, а це, як на мене, дуже важливо в коміксах, тим паче в такому жанрі. Авторка працює в кольорі й круто ним володіє. Один з останніх коміксів Лізи заграє з темою, яка, скоріш за все, близька кожному, а саме «раптом мій колишній однокласник, а нині багатій випадково помітить мене біля смітника у дранті?».
Анастасія Дроненко (Nastida)
Також цього року мене вразила поки що маловідома, проте дуже талановита авторка коміксів Анастасія Дроненко, вона ж Nastida. Настя вже не вперше малювала короткі історії для GON. Авторка має потужний потенціал і перспективи у сфері сучасної місцевої комікс-індустрії. Остання робота Nastida для свіжого випуску збірки дуже мене розсмішила і підкорила якістю та стилем. На перший погляд, це проста історія про переїзд на стару хату з купою радянського барахла. Проте герої знаходять начебто магічний артефакт, пов’язаний з Олімпійськими іграми 80-го року. Цей артефакт пробуджує містичного маскота ігор, і тут трапляється найцікавіше… Хочу, щоб таких веселих та якісних коміксів малювалося ще більше й частіше.
Борис Філоненко, головний редактор IST Publishing, куратор, автор телеграм-каналу «Нормальні комікси»
Анне Карсон, Розанна Брюно «Троянки. Комікс» (‘The Trojan Women: A Comic’)
Коміксова версія «Троянок» Евріпіда від канадської поетки Анне Карсон і американської художниці Розанни Брюно — це трагедія про поразку у війні, розказана переможеними жінками, виконана в сирому та експресивному рисунку, наче з полів шкільного зошита. Ахейці вже захопили Трою, місто лежить у руїнах, воїни ділять жінок за жеребом та добивають чоловіків. На цьому тлі героїні сповідуються та оплакують утрати. Найзухвалішим роздумом стає те, що війна насправді знищує обидві сторони конфлікту й переможців немає.
У коміксі багато драматургічних прийомів, що перекочували з театру в графічний роман. Головними героями є тварини, рослини та не-люди. Лише Кассандра, яку всі відмовляються слухати, — людина, тоді як Гекаба — собака, Андромаха — розрубана тополя, а Менелай — «механізм на кшталт коробки передач або муфти зчеплення, ладний у минулому, але вже не цьогорічна модель». Як і в театральній драмі, історію супроводжує античний хор з підрахованих полонених корів, котів та собак.
Ґі Деліль «Улітку на фабриці» (‘Factory Summers’)
Мабуть, не найважливіша робота в доробку канадсько-французького коміксиста Ґі Деліля, але точно одна з найбільш особистих для автора. Це історія про три літа на паперовій фабриці у Квебеку, де Деліль мав свій перший у житті заробіток та готувався до того, щоб стати художником. Як і в коміксах про Пхеньян, Шеньчжень чи Бірму, Деліль вдається до прийому «як це працює» і розповідає про те, як влаштована фабрика: її прилади та механізми, щоденні та щорічні ритуали, співробітники з побутовими забобонами і мріями про добре майбутнє.
Наскрізним мотивом стають стосунки головного героя з батьком, який ще в юні роки Деліля розірвав стосунки з матір’ю та практикував самотнє життя без близьких людей. Фабрика стає місцем, яке створює можливості налагодження сімейних зв’язків, адже батько давно тут працює, і разом з тим підтверджує те, що у разі відбудови ці стосунки ніколи не стануть щирими. Легше впоратися з гігантськими шматками рулонного паперу, що застряг у друкарському верстаті, аніж наздогнати силует батька, який раптово промайнув поміж машинами.
Едріан Томайн «Самотність коміксиста на довгій дистанції» (‘Loneliness of the Long-Distance Cartoonist’)
У книжці, що виглядає як кишеньковий нотатник на гумці, Едріан Томайн зібрав автобіографію поразок. «Самотність коміксиста на довгій дистанції» — це переважно короткі історії, ближчі за жанровою специфікою до набору комікс-стрипів, які чимдалі більше перетворюються на повноцінний графічний роман про труднощі й негаразди, що стаються з автором коміксів у його довготривалій кар’єрі.
Культивація власного аутсайдерства супроводжує Томайна від моменту, коли він розповідає своїм новим однокласникам, що хоче стати коміксистом, як Джек Кірбі, й не знаходить ніякого відгуку, окрім глузувань. Багато років по тому його висміюють письменники, колеги по цеху незалежного графічного роману та навіть випадкові сусіди в піцерії. Роман починається епіграфом з Деніела Клауса: «Бути відомим коміксистом — все одно що бути чемпіоном світу з бадмінтону». Однак Томайну вдається реконструювати велику драму цієї маленької професії, в якій навіть постійне усвідомлення себе кимось незначним аж ніяк не гарантує спокою в питанні публічного визнання.
Лілія Омельяненко, співзасновниця видавництва «Видавництво»
Останніми роками графічні історії займають усе більше місця в моїй читацькій практиці, оскільки ми у «Видавництві» постійно розширюємо нішу видаваних нами мальописних творів.
Нора Круґ «Про тиранію» (‘On Tyranny’)
Найяскравіше враження цього року — це новий твір Нори Круґ — графічна версія книги Тімоті Снайдера «Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття». Хоча Тімоті Снайдер писав цю свою книжку як популярний та легкий для сприйняття виклад уроків XX століття, все ж графічна версія цих тез сприймається набагато легше і лишає значно потужніше враження. Подані Тімоті Снайдером тези спираються на виразність і наочність. Нора робить їх незабутніми.
Ванна Вінчі «Фріда. Історія її життя» (‘Frida Kahlo: The Story Of Life’)
Зовсім інша історія з однією з багатьох сотень біографій Фріди Кало — коміксом Ванни Вінчі «Фріда. Історія її життя». Коли матеріал винятково конкурентний і важко вибрати якійсь новий вдалий кут подачі, щоби не повторювати попередників, Ванна Вінчі зуміла зберегти баланс між грамотною презентацією історичних фактів, впізнаваністю стилю Фріди і власним авторським голосом. Комікс не претендує на вичерпність і всеохопність, але залишає свій неповторний стиль.
Таня Кремень, авторка коміксів
Маржан Сатрапі «Вишивки» (‘Broderies’)
У Сатрапі підкуповує її почуття гумору — вона про найнеприємніші речі пише просто, без надриву, але з нескінченною ніжністю. «Вишивки» — балаканина іранських жінок, підслухана авторкою. Це їдкі й іноді дуже сумні жіночі розмови — чи фотогенічний член, чи можуть бути претензії до мертвої щодо її невинності і чому одружений чоловік так ретельно готується до побачення з коханкою. Стиль у Сатрапі нібито недбалий, але дуже виразний — не то дитячі малюнки, не то скетчі нашвидкуруч.
Анатолій Бєлов і Георгій Бабанський «Очі демона»
Перша частина майбутнього графічного роману художників Анатолія Бєлова і Георгія Бабанського в жанрі неонуар. Місце дії — Київ, високотехнологічне суспільство, де найбажаніший ресурс — пам’ять. Від надлишку вражень пам’яті не вистачає, від чого людей емоційно паралізує. Для таких випадків існує «Бордель інтелектуальної ласки», де спеціально навчені Псі-Куртизанки видаляють з пам’яті клієнта все непотрібне. Одна з найкращих куртизанок пропадає просто з закритої кімнати — ось зав’язка. Вишукана елегантна історія з чудовою графікою.
Джефф Лемір «Підводний зварювальник» (‘The Underwater Welder’)
Головний герой, підводний зварювальник, працює на місцевій нафтовій вишці біля берегів канадського містечка. Він утратив батька в десять років — той потонув у морі, і ця травма не відпустила його. Зараз він сам повинен стати батьком — і дуже цієї події боїться. Страхи, спогади, драма — все це тонко намальовано аквареллю і тушшю.
Катерина Сергацкова, головна редакторка Заборони, засновниця телеграм-каналу «Нормальні комікси»
Джо Сакко «Відплата за землю» (‘Paying the Land’)
Джо Сакко знають за його комікс-репортажами з гарячих точок — Палестини, Боснії, Чечні. Кілька років тому він, несподівано для багатьох, узявся досліджувати невидимий для решти світу конфлікт у Канаді. У північних землях ще зовсім недавно жили корінні народи (їх називають «першими націями»), вони вели первісний спосіб життя: жили сім’ями в умовах дикої природи, полювали, створювали свій побут з природних матеріалів — і практично не стикалися з цивілізацією. Однак усе змінилося, коли в північні землі прийшли корпорації, що викачують нафту й газ із глибинних запасів канадських гір.
Автор починає свою розповідь зі спогадів одного з представників корінних народів про дитинство в дикій природі і переходить до опису нинішньої території, де кожна ділянка землі розпланована під викачування природних ресурсів. Нащадки корінних народів не знаходять себе в новій реальності, багато хто хворіє на алкоголізм, радикалізується, не маючи реальної можливості протистояти корпораціям. Так, Джо Сакко дає нам зрозуміти, що навіть в одній з найбільш успішних країн світу є «гаряча точка», і для вирішення цього конфлікту знадобиться, можливо, більше зусиль, ніж у випадку з війнами в Європі і на Близькому Сході.
Нора Круґ «Вітчизна» (‘Heimat. A German Family Album’)
Нору Круґ складно назвати комікс-авторкою — вона сама називає себе «авторкою графічного нон-фікшну», і це ближче до правди. «Вітчизна» — це її перший графічний роман у жанрі мемуарів, і він відразу злетів. У цій книзі Круґ розслідує історію своєї німецької сім’ї: народившись у ФРН, вона намагається зрозуміти, чому німцям так важко розмовляти про Голокост, і усвідомлює, що більшість ровесників її дідусів і бабусь стали на сторону Гітлера, зокрема щоб урятувати свої сім’ї від загибелі. Художниця вирішила дізнатися, чи були серед її родичів нацисти.
Круґ довго вивчала архіви в рідних місцях, проводила важкі бесіди з членами сім’ї і врешті-решт підібралася до моменту правди. Мабуть, це найкраще графічне розслідування, яке я знаю.
Жанна Озірна, Сергій Чудакоров, Емма Антонюк «Фемінізм і місто»
Навесні 2021-го видавництво «Видавництво» випустило локальний комікс про фемінізм, створений на основі колонок журналістки Емми Антонюк. Він зроблений як серія графічних нарисів про різні ситуації, в яких опиняється героїня, і в них читається гарне почуття гумору, чудове малювання і продумана драматургія.
Для мене цей комікс — хороший знак, що український комікс стає все більш якісним, а ще він розкрив кінорежисерку Жанну Озірну як гідну сценаристку коміксів. Скоро у видавництві вийде написана нею графічна новела про Софію Яблонську «Подорожниця», і за окремими стрипами, викладеними видавництвом, видно, що українській комікс-індустрії дуже пощастило з новим гравцем.
