Дайджест прогнозів провідних експертів: наслідки пригожинського заколоту, нові перспективи контрнаступу, заворушення у Франції та правий поворот Європи

Раз на місяць спеціально для Заборони журналіст та редактор телеграм-каналу Fintech Wave Андрій Сорокін аналізує матеріали провідних медіа й аналітичних центрів, щоб з’ясувати, що чекає світ найближчим часом. Цього разу: що буде після заколоту ПВК «Вагнер», які перспективи в контрнаступу, чим обернуться заворушення для Франції та до чого призведе правий поворот до ЄС.

Пригожинський заколот: скринька Пандори путінської Росії

Невдалий заколот голови ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина не залишив байдужим західні медіа та аналітичні центри. Експерти все ще розбираються, що це було насправді. Але ще охочіше вони намагаються спрогнозувати наслідки вагнерівського походу.

Ескалація воєнних дій та консолідація навколо Путіна ймовірніші, ніж крах режиму. Так вважає старша наукова співробітниця Європейської ради з міжнародних відносин Аслі Айдінташбаш. «Принижений Путін, імовірно, стане більш войовничим, щоб не виглядати слабким. Він може посилити внутрішні репресії та вивести російський наступ на ще один рівень», — упевнена вона. Як аргумент експертка наводить кейс Ердогана: після невдалого військового перевороту турецька армія вторглася до Сирії. 

Оглядач The New York Times Стівен Брет також не згоден із західними коментаторами, які вірять, що позиції Путіна похитнулися після бунту вагнерівців. «Путін, швидше за все, продовжить правити у своєму міхурі, тому що багато потенційних альтернатив — від поразки до анархії — виглядають ще гірше [для росіян]», — пише він.

Після пригожинського бунту в РФ можливо все, вважає старший науковий співробітник Інституту досліджень зовнішньої політики США Стівен Бланк. «Звичайно, ми не можемо точно знати, як і коли станеться розпад цієї державної системи. Але цей епізод, svjdshyj, підірвав багато опорних структур російської держави й започаткував процес, не схожий на попередні в російській історії. Він поєднує в собі економічну стагнацію, невдоволення еліти, розпад держави та військову поразку», — зазначає експерт.

Переїзд вагнерівців до Білорусі лише на руку Лукашенку. Про це пише колишній білоруський дипломат та експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павло Слюнькін. Основні тези:

Водночас Слюнькін підкреслює, що це гіпотетичні сценарії: «У цьому любовному трикутнику воєнних злочинців Путін, як і раніше, має найвпливовішу позицію».

«Вагнер» нікуди не піде з Африки та Близького Сходу. Так вважають експерти, опитані італійським Інститутом міжнародних політичних досліджень. На їхню думку, ПВК можуть перейменувати, розбити на дрібніші структури, замінити в ньому керівництво, але не більше. Однак Захід цілком міг би скористатися ймовірною нестабільністю, зазначає Катріна Доксі з Центру стратегічних та міжнародних досліджень в окрузі Колумбія. Зокрема, США та їхні партнери могли б запропонувати альтернативу тим країнам, які покладаються на найманців ПВК «Вагнер».

Пригожинський виступ — кошмар для Кім Чен Ина. Таку несподівану думку висловлено в матеріалі американського видання The Hill. У ньому наголошено, що північнокорейський диктатор найбільше боїться «імпорту» пригожинської стратегії. А зміна режиму в РФ ще більше налякала б Кім Чен Ина: у такому разі він перетворився б на маріонетку Сі Цзіньпіна.

Невдалий заколот — урок для Сі Цзіньпіна. Ще один оригінальний висновок робить старший науковий співробітник із близькосхідних досліджень у Раді з міжнародних відносин Елліот Абрамс. На його думку, провал Пригожина — привід двічі подумати, перш ніж розпочинати напад на Тайвань. «Не потрібно проводити прямі паралелі. […] Але дії Пригожина показують, що може статися, коли військова перемога не відбувається негайно, коли є великі втрати, коли немає впевненості в громадській підтримці», — пише експерт.

Контрнаступ: велика, але не остання можливість

Пригожинський заколот, підрив Каховської ГЕС та рішення США передати Україні касетні боєприпаси активно висвітлювали у світових ЗМІ. Навколо цього неминуче випливала тема контрнаступу ЗСУ. Тепер про його перспективи пишуть трохи рідше, але більш виважено.

Завищені очікування небезпечні, попереджає представник Міноборони Австралії Теннісон Дірінг. У статті для Atlantic Council він аргументує це так:

У висновку Дірінг пише, що до вирішальної перемоги України може бути далеко. «Це матиме високу ціну, але не настільки високу, як передчасний мир. […] Контрнаступ — важливий момент у війні, але його не слід розглядати як останній шанс України здобути перемогу», — резюмує він.

Швидкого прориву не буде, пише The Wall Street Journal. Видання посилається на західних союзників України, які стверджують, що контрнаступ починається повільно й важко. Надії на швидкий результат розвіяли «жорсткіший, ніж очікувалося, опір Росії, зокрема мінні поля та оборонні укріплення, а також відсутність прикриття [піхотних і бронетанкових підрозділів ЗСУ] з повітря». У статті наведено такі оцінки західних військових:

Контрнаступ України триває зі змінним успіхом. Стаття з таким заголовком вийшла в The Economist. Її основна теза — Україна поки що залучила лише частину сил. Наприклад, на Токмацькому напрямку більшість атак проводили підрозділи, які вже були на місці. Мета полягала у виявленні слабких місць у російській лінії, а не в прориві. «Очевидно, що контрнаступ відбувається, але ще не головна його частина. Коли ми побачимо, що приєднуються великі бронетанкові формування, тоді, думаю, ми зрозуміємо, що вона почалася», — коментує екскомандувач армії США в Європі Бен Годжес.

Підрив Каховської ГЕС не надто завадить контрнаступу. Про це йдеться в матеріалі Politico. Видання наводить слова неназваного високопосадовця з адміністрації Байдена: «Плани [ЗСУ] передбачають велику гнучкість. Руйнування ГЕС не має бути катастрофою з військового погляду».

Постачання касетних боєприпасів допоможе Україні прорвати російські позиції, вважає британський генерал Річард Ширрефф. За його словами, якби Захід надав більше зброї раніше, у «спірних» снарядах та авіабомбах не було б потреби.

Загалом найбільш реалістичним коментарем до темпів контрнаступу залишаються слова президента Володимира Зеленського. «Деякі люди вважають, що це голлівудський фільм, і чекають на результати зараз. Це не так. На карту поставлено життя людей», — нагадав глава держави.

Заворушення у Франції: ще один шанс для Марін Ле Пен

27 червня у Нантері (місто за 11 км від центру Парижа) поліцейський застрелив 17-річного підлітка з алжирсько-марокканської родини. Після цього у Франції спалахнули протести та заворушення.

Ось що пишуть ЗМІ й експерти про, можливо, найважчу кризу за часів президентства Еммануеля Макрона.

Заворушення 2023 року не варто порівнювати з хвилею насильства 2005 року, коли було застрелено двох підлітків африканського походження, вважає Катрін Фієскі з фонду Джорджа Сороса Open Society Foundations. «Вони [заворушення] виходять не з того, що ми бачили раніше. Тепер є почуття приниження та поневіряння, яке пронизує [все] французьке суспільство. Воно виходить за межі передмість і перетворює сьогоднішні заворушення на прояв загального й пароксизмального розчарування», — пише експертка. На її думку, це має викликати тривогу в усіх західних демократичних лідерів.

Інакше вважає Euronews: між подіями 2023-го та 2005-го багато спільного. Насамперед сама причина — загибель молодих людей із неблагополучних районів під час поліцейської перевірки. Опитані виданням соціологи стверджують, що подібні випадки повторювалися близько 40 разів ще з 80-х років. Серед інших спільних рис — вік учасників (16–17-річні підлітки) і ті ж проблеми (невлаштованість, безробіття, расизм, дискримінація та злочинність). При цьому видання наголошує і на суттєвих відмінностях. По-перше, інтенсивність: за вісім днів заворушень цього року збитки вищі за ті, що були за три тижні у 2005-му. По-друге, соцмережі відіграли роль каталізатора (вбивство було знято на відео) — 18 років тому вони не мали такої сили. По-третє, соціальний контекст виглядає більш вибухонебезпечним, ніж у нульові: страйки та демонстрації через пенсійну реформу, «жовті жилети» та Black Lives Matter у США.

Масові протести у Франції дедалі частіше призводять до заворушень, рівень насильства дедалі вищий. Таку думку висловив позаштатний науковий співробітник Американського інституту підприємництва Томас Чаттертон Вільямс у статті для The Atlantic. За його словами, більшу частину XXI століття країна страждає від гніву, який залишається частково незрозумілим і не знає расових кордонів. Експерт також цитує письменника Паскаля Брюкнера, який сказав йому, що «будь-який вид протесту тепер вироджується в бунт».

Франції потрібна нова соціальна місія. Її суть — у створенні інклюзивних та гармонійних спільнот, пише Financial Times. Видання зазначає, що соціальні суперечності й політична поляризація — проблеми, які потребують комплексної та послідовної відповіді з боку Макрона. І якщо він упорається з ними, це стане його політичною спадщиною.

Заворушення — результат системного расизму у Франції. У цьому впевнена професорка соціології та африканістики Університету Стоуні-Брук (США) Крістал М. Флемінг. У статті для Al Jazeera вона посилається на дослідження, що демонструють расову упередженість французької поліції щодо арабів та чорношкірих. «У 2020 році омбудсмен Франції з прав людини виявив, що молоді люди, яких вважають арабами або чорношкірими, у 20 разів частіше зазнають профілювання й затримання поліцією», — нагадує Флемінг. На її думку, Франція має «чесно визнати системний расизм» та «проводити політику боротьби з широко розповсюдженою дискримінацією та упередженнями у сфері охорони правопорядку, працевлаштування, освіти та політики». Подібну думку озвучив Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації. Проте французьке МЗС заявило, що «будь-які звинувачення в расизмі чи системній дискримінації з боку правоохоронців Франції безпідставні».

Після кількох відносно спокійних ночей Еммануель Макрон заявив, що порядок відновлено. Але наслідки можуть відчуватися набагато довше, і не лише у Франції.

Макрон став об’єктом критики всіх політичних сил. Про це пише редакторка ВВС з питань європейської політики Катя Адлер. «Ліві звинувачували його в зневазі до бідних та маргіналів. Праві вимагали, щоб він жорсткіше розправився з насильством, запровадивши надзвичайний стан у всій країні», — зазначає вона. У цьому сенсі показовою є зустріч Макрона з 250 мерами французьких міст. Праві з них вимагають від Макрона більше «авторитету», поліції та твердої руки. Ліві заявляють, що їм не вдалося вирішити проблему сегрегації та геттизації, пише The Guardian.

Поліція незадоволена Макроном, хоча до неї самої є питання. Президент засудив не лише учасників заворушень, а й дії поліцейських, які застрелили юнака в Нантері. «Деякі експерти покладають відповідальність за стрілянину у вівторок на закон, ухвалений у 2017 році, до приходу Макрона до влади. Мабуть, він дає поліції більше повноважень стріляти по машині, якщо її пасажири не підкоряються наказу поліції та наражають на небезпеку життя офіцера», — пише редактор Financial Times Бен Голл. Він нагадує, що сама репутація поліції не є бездоганною. На його думку, вона слабо забезпечена ресурсами, погано навчена, а ще багато офіцерів підтримують ультраправих. Для прикладу він наводить надмірне застосування сили під час антиурядових протестів та «некомпетентну» охорону громадського порядку на торішньому фіналі Ліги чемпіонів.

Заворушення завдали шкоди економіці й іміджу Франції. Голова спілки французьких підприємців (Medef) Жоффруа Ру де Безьє оцінює збитки більш ніж в €1 мільярд. Глобальне рейтингове агентство DBRS Morningstar вважає, що реальна цифра є значно нижчою. Держава анонсувала заходи підтримки для бізнесу, однак у DBRS Morningstar сумніваються, що всі збитки будуть покриті. Крім того, Жоффруа Ру де Безьє заявив, що станом на початок липня скасовано 20–25% турів до Франції.

Напруженість у передмістях тільки зростатиме, пише Slate. Насамперед це стосується місць проживання дітей та онуків іммігрантів з колишніх французьких колоній. Подякувати за це потрібно, зокрема, французьким судам: видання описує випадок, коли підліток дістав чотири місяці в’язниці за те, що опинився в розграбованому магазині.

Марін Ле Пен та ультраправі отримують більше шансів на перемогу. Про це пише переважна кількість західних видань та експертів. Запит на закон і порядок, критика міграційного законодавства, невдоволення вандалізмом та пограбуваннями, розбіжності серед лівих — усе це лише посилює позиції опонентів Макрона праворуч. На торішніх виборах Марін Ле Пен уже досягла приголомшливого результату — 41,5% у другому турі. Наступного разу вона може розраховувати на більше: достатньо закликати до більш жорсткого придушення заворушень і звинуватити уряд Макрона в усьому.

Європа: новий правий поворот

Безвідносно до французьких подій ультраправі намагаються формувати європейський політичний ландшафт. Учорашні маргінали отримують місця в коаліційних урядах та готуються до виборів до Європарламенту.

А конкретніше?

Чому це відбувається?

Зближення правоцентристів та ультраправих. За словами аналітика Chatham House Ганса Кунднані, процес розпочався ще близько 10 років тому. Директор Європейської ради з міжнародних відносин Марк Леонард називає це політичним феноменом. «Системні» політики надавали гасла ультраправих, сподіваючись отримати підтримку їхніх прихильників на виборах. Але в підсумку вони самі зробили їх популярнішими. Мало того, перспективи правоцентристів усе більше залежать від можливості сформувати коаліцію з ультраправими, впевнений оглядач Politico Джонатан Мартін.

Незгода з ліволіберальним порядком денним. Раніше правих об’єднували євроскептицизм, антиімміграційні настрої та особливі почуття до ісламу. Але тепер додалися нові причини, пише The Guardian. Культурні війни, права меншин та питання клімату — ліволіберальний порядок денний не знаходить у правих особливого розуміння. Як і ресурси, які витрачають уряди на його реалізацію.

Розчарування в політичному мейнстримі. На думку директорки європейської програми Інституту Монтеня з Парижа Джорджини Райт, виборцям подобається відвертість правих партій. Їх дратує поведінка традиційних політиків, нездатних вирішити три важливі проблеми. Це збереження національної ідентичності, економічна криза та соціальна справедливість.

Світова криза. Фінансова криза, пандемія, повномасштабне російське вторгнення, зростання цін — усе це викликає невдоволення в європейського електорату. У таких умовах праві та популісти завжди пропонують прості рішення, зазначає доцентка Університету Осло, голова Комісії уряду Норвегії з екстремізму Катрін Торлейфссон.

Запит на контроль та порядок. Ліві можуть обіцяти виборцям захист, але саме праві говорять про порядок, вважає Катрін Фієскі з фонду Джорджа Сороса Open Society Foundations. За її словами, у таких обставинах за ультраправих готові голосувати ті, хто раніше був готовий підтримати популярніших лівих.

До чого це може призвести?

Нова розстановка сил у Європарламенті. Дрейф праворуч може торкнутися і конфігурації сил, пише Politico. Видання зазначає, що варто очікувати на посилення правоцентристської Європейської народної партії, а також євроскептиків з Альянсу європейських консерваторів і реформістів.

Більше можливостей для Кремля та менше для України. Герберт Кікль з Австрійської партії свободи має всі шанси стати главою держави. Він та його однопартійці не приховують симпатій до РФ. Разом з угорським прем’єром Орбаном вони цілком можуть перешкоджати політиці ЄС щодо підтримки України й антиросійських санкцій. Тим більше, що Кікль відкрито називає главу Угорщини взірцем для наслідування, зазначає видання Sweden Postsen. Ультраправі з інших країн теж можуть перешкоджати допомозі Україні: наприклад, проти неї виступає «Альтернатива для Німеччини».

Перегляд «Зеленої угоди». Скептичне ставлення до «зеленої» політики характерне для європейських правих. І мова необов’язково про радикалів: достатньо згадати історію із Законом ЄС «Про відновлення природи». Християнські демократи та інші праві євродепутати відмовилися за нього голосувати: на їхню думку, він поставить під загрозу продовольчу безпеку й добробут фермерів. Не виключено, що подібні інциденти повторяться стосовно аналогічних ініціатив на рівні Європарламенту.

Посилення міграційного законодавства. Антимігрантська риторика є неодмінним елементом ультраправих партій. І що радикальніше вони налаштовані, то більше насторожує реалізація такої риторики. Новий (і найправіший в історії) уряд Фінляндії вирішив закрутити гайки настільки, що це викликало повне нерозуміння місцевого стартап-ком’юніті. На думку спільноти, країна робить постріл собі в ногу, фактично вказуючи на двері іноземним фахівцям. У підсумку це лише підірве можливості національної економіки, пише Helsinki Times. 

Аналітик Chatham House Ганс Кунднані вважає, що вже зараз на рівні ЄС міграція сприймається як пряма загроза європейському способу життя. «Той факт, що в центристській комісії Урсули фон дер Ляєн є єврокомісар з просування нашого європейського способу життя, говорить сам за себе», — упевнений він.

Посилення гомофобних настроїв. Підйом ультраправих — не найкраща новина для ЛГБТ-спільноти. Наприклад, в Італії після приходу до влади Джорджи Мелоні уряд доручив муніципалітетам припинити реєстрацію дітей одностатевих батьків. Один з перших заходів іспанської Vox — зняття райдужних прапорів із громадських будівель, нагадує Euronews. І все це на тлі того, що насильство проти ЛГБТ у Європі досягло найвищого рівня за останнє десятиліття (дані ILGA-Europe).

Правий поворот — це не загроза цілісності самого ЄС: повторити британський досвід (принаймні поки що) ніхто не поспішає. Натомість такий зсув може бути загрозою для демократії загалом. Достатньо подивитись на Угорщину, яка все більше нагадує автократію, а не країну ЄС.