За неправдиві свідчення в Україні майже не карають, хоча стаття за це є. Розповідаємо, чому так | Заборона
Читаєте зараз
За неправдиві свідчення в Україні майже не карають, хоча стаття за це є. Розповідаємо, чому так

За неправдиві свідчення в Україні майже не карають, хоча стаття за це є. Розповідаємо, чому так

Минулого тижня Заборона опублікувала власне розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета в двох частинах (тут і тут). Наші журналісти виявили, що через три тижні після злочину до поліції звернулася громадянка Марина Мацюк і заявила, що її знайомий Максим Зотов – людина з найближчого оточення збіглого міністра доходів і зборів Олександра Клименка – зізнався їй у вбивстві журналіста. Поліція не допитала Зотова і не пішла за цією версією, проте, за словами спікера МВС України Артема Шевченка, слідчі допитали чоловіка Мацюк, і той заявив, що вона перебуває в давньому конфлікті із Зотовим і могла свідомо його обмовити.

За надання неправдивих свідчень в Україні передбачена кримінальна відповідальність, утім, на практиці таких рішень одиниці. Редакторка Заборони Ганна Беловольченко поговорила з адвокатом та відставним полковником міліції Русланом Сушком про те, чому стаття не працює, а також з яких причин у справах найчастіше з’являються неправдиві свідчення.


В Україні діє відповідальність за завідомо неправдиві свідчення. Стаття 384 Кримінального кодексу розцінює це як введення суду або іншого уповноваженого органу в оману. Людину, яка свідомо дала неправдиві свідчення – наприклад, заявила, що та чи інша особа перебувала на місці злочину, а цього насправді не було, можуть ув’язнити до двох років. А якщо це справа про особливо тяжкий злочин, то до п’яти.

Однак покарання за неправдиві свідчення є лише в теорії, на практиці  ця стаття «мертва». Відставний полковник міліції та адвокат Руслан Сушко пояснює, що на це є кілька причин. По-перше, складно довести, що людина умисно давала неправдиві свідчення, а не просто запам’ятала те, що відбувалося, інакше, ніж було насправді. По-друге, коли слідчий допитує свідка, він попереджає його про кримінальну відповідальність за неправдиві показання. Однак, каже Руслан Сушко, в реальності свідчення, які збирає слідчий в ході досудового розслідування, нікому не потрібні, адже свідка потім під час засідання окремо допитуватиме суддя.

Руслан Сушко. Фото: Антон Скиба

«Абсолютною істиною вважається вирок суду, який набрав законної сили. І тільки якщо обставини, викладені у вироку, суперечитимуть показанням, які дав свідок, можна ставити питання про те, що він дав неправдиві свідчення. Інакше не можна людину притягнути до відповідальності», — пояснює Сушко.

Але й з цим є проблема. Адже поки триватиме розслідування, поки суд винесе вирок, поки будуть з’ясовувати й доводити, що показання дійсно неправдиві, минуть роки. «Кому цікаво притягати людину до відповідальності, якщо це було так давно? А з огляду на те, що строки покарання не дуже великі, таким займатися просто ніхто не буде», — каже адвокат.

Наприклад, у гучній справі із вбивством бізнесмена Євгена Щербаня, в якому підозрювали Юлію Тимошенко, свідок сам зізнався, що дав неправдиві свідчення, а тому й дістав покарання. Щербаня вбили ще у 1996 році. Тоді вбивство приписували різним політикам, зокрема й тодішньому прем’єр-міністру України Павлу Лазаренку. Однак у 2012 році Генпрокуратура заявила, що до справи може бути причетна Юлія Тимошенко. Свідки говорили, що нічого не розповідали про її роль, бо боялися за свої життя. У матеріалах справи йдеться про те, що між Тимошенко та Щербанем нібито був бізнес-конфлікт через поставки газу. Один зі свідків, Ігор Мар’їнков, сказав, що бачив, як Тимошенко зустрічалася з ватажком бандитського угруповання Євгеном Кушніром у Києві у травні 1996 року. Нібито під час цієї зустрічі вона й замовила вбивство. Однак потім чоловік зізнався, що обмовив Тимошенко й дістав за це три роки умовно.

Ігор Мар’їнков на суді. Фото: byut.com.ua

У суді простіше довести неправдивість експертизи. Адже це письмовий документ: фахівець, який проводить експертизу, має чітку інструкцію, за межі якої виходити не може, й результати експертизи самі собою є доказом у справі. «Згадаймо справу про вбивство Шеремета, коли провели експертизу ходи. Немає такої методики, а отже, експерти вийшла за межі своєї компетенції, й треба ставити питання про те, що висновок незаконний або неправдивий», — каже Сушко.

Неправдиві свідчення у справах найчастіше з’являються з двох причин. Перша — через властивості пам’яті окремої людини. В такому випадку йдеться про ненавмисно надані неправдиві свідчення. Друга — через фальсифікацію справи. Руслан Сушко каже, що останнє притаманно поліції та прокуратурі.

Фото: Unsplash

«Свідомо можуть брехати у будь-якій справі, незалежно від того, чи вона політично вмотивована, чи це дрібна крадіжка. Найчастіше брешуть свідки обвинувачення, які є заангажованими людьми, котрим за їхні слова дають певні винагороди. Часто поліція або прокуратура заздалегідь готує таких людей, а іноді самі правоохоронці виступають як свідки», — зазначає експерт. У приклад він наводить справу екс-бійців спецроти «Торнадо», яких звинувачували у згвалтуванні, катуванні, викраденні людини. Сушко зазначає, що в суді проти них давали свідчення представники так званої «ЛНР», а під час перерви «тікали, аби уникнути перехресного допиту — від сторони захисту». За словами Сушка, військова прокуратура привозила таких свідків, і вони давали показання, які неможливо було перевірити. «Приїхали, дали неправдиві свідчення і поїхали назад в ОРДЛО. Виходить, бійців «Торнадо» засудили, адже не дали провести перехресний допит, як передбачає закон», — пояснює адвокат.

Читайте також
офшори

Фото: hromadske.ua

На думку Руслана Сушка, суд має допитувати всіх, хто може бути причетний до справи й може знати потрібну у ній інформацію, не може бути такого поняття як «неблагонадійний свідок» (таким суд назвав підприємця  Владислава Дрегера, який згадується у розслідуванні Заборони про вбивство Павла Шеремета). Руслан Сушко каже, що у юриспруденції такого терміну немає. За його словами, на стадії судового розгляду всі показання (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідків) рівноцінні, «подобаються вони міністру внутрішніх справ чи ні». Щоб стверджувати, що ця людина не може давати показання, каже Сушко, треба провести перевірку її свідчень. Інакше це підтасовка фактів.

Фото: antikor.com.ua

Також адвокат наголошує: поліція мала перевірити у справі про вбивство Шеремета й свідчення переселенки з Донецька Марини Мацюк, яка повідомила правоохоронцям, що їй розповів про вбивство її знайомий Максим Зотов. Слідчі цього не зробили, бо їм нібито сказав чоловік Мацюк, що жінка мала конфлікт із Зотовим. «Правоохоронці мали перевірити її слова, незалежно від того, що сказав чоловік. А не зробили цього тому, що ця версія розходилася з їхньою», — пояснює Сушко.

Неправдиві свідчення у справах трапляються також через недосконалу роботу правоохоронної й судової системи. «Поліція, судді, прокурори звикли працювати за сталінською системою, — зазначає Сушко. — Тоді мета була не розібратися у справі, а засудити людину». Сьогодні кількість виправдувальних вироків у кримінальних справах в Україні коливається у межах 1 %, окрім справ щодо злочинів у сфері службової діяльності. Такий низький відсоток, на думку Сушка, свідчить або про бездоганну правоохоронну систему, або про те, що вона не працює адекватно.

«Якщо людину виправдовують, доведеться покарати прокурора, слідчих, скасувати премії, виплатити тому, кого притягували до відповідальності, сатисфакцію, а система такого не терпить. Тож коли до суду потрапляють справи, які там просто не мали б бути, правоохоронці приводять свідків, які дають неправдиві показання, щоб засудити підозрюваного. Виправдати людину в українському суді практично неможливо», — каже колишній слідчий.

Нагору