'
Читаєте зараз
«Обличчя останньої війни» Едуарда Капрова

«Обличчя останньої війни» Едуарда Капрова

Ivan Chernickin
Історія ізраїльського фотографа, який переробив мікроавтобус на фотолабораторію і відправився на Донбас

Ізраїльський документальний фотограф Едуард Капров переробив мікроавтобус на фотолабораторію та відправився на фронт, щоб зафіксувати наслідки російського вторгнення в Україну. Для створення світлин Едуард використовує складну техніку середини XIX сторіччя мокрий колодієвий процес. Таку саму техніку застосовував перший військовий фотограф Роджер Фентон під час Кримської війни. Ми поспілкувалися з Капровим про його досвід як військового журналіста, зв’язок з Україною та чому «пряма» документальна фотографія вже не вражає глядача.

Публікація містить зображення мертвої людини.

Едуард народився в Челябінську на Уралі, де провів перші 17 років життя. На початку 90-х його родина емігрувала до Ізраїлю. Родина Капрова історично пов’язана з Україною: діди Едуарда — українці (як і багатьох уральських євреїв). У Харкові мешкає брат Едуарда, але зараз він евакуювався до Івано-Франківська. По переїзді до Ізраїлю майбутній фотожурналіст продовжив музичне навчання, а після служби в армії захопився фотографією. 

Капров працював фотографом ізраїльського географічного видання, пішки мандрував Сибіром, висвітлював Другу чеченську війну та теракти в Беслані. Про себе Капров  розповідає таке: «Я народився і виріс у СРСР. Як і для всіх, хто жив у Союзі, ВВВ [Велика Вітчизняна війна] була «священною коровою». Це був непохитний символ. Уособлення добра і зла. Я ріс на оповіданнях про подвиги, на воєнних фільмах і книгах. На розповідях бабусі про голод, який вона пережила. Це був романтичний образ, і мені й іншим пацанам було трохи сумно, що ми не застали той час і не зможемо здійснити свій подвиг.

Я не думав, що мені доведеться стати свідком події, співвідносної за масштабом і за рівнем рафінованих понять про добро і зло… Я не міг подумати, що символом абсолютного зла стане Росія… Не міг уявити, що почую в новинах, що о 4-й ранку Москва бомбила Київ та Харків».

Дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Капров зрозумів, що для нього це особиста війна. Він не може залишитися спостерігати осторонь. Наприкінці березня він уперше приїхав в Україну. Фотографував деокуповані села Київщини та знімав роботу волонтерів у Харкові. Подивитись подорожній фотощоденник  Капрова можна тут.

Під час своєї першої поїздки, роблячи цифрові знімки, він зрозумів, що хоче задокументувати цю війну, використовуючи фотографічний процес середини ХІХ сторіччя. Мокрим колодієвим процесом, або амбротипією, Капров захопився 6 років тому. Складність його полягає в тому, що наносити світлочутливий матеріал на спеціально оброблене скло потрібно перед самим фотографуванням, а після експозиції — одразу проявити і зафіксувати зображення на склі. Після проявлення та фіксації на склі проступає оригінальне позитивне зображення, яке існує в єдиному екземплярі і яке неможливо тиражувати. Такий собі Polaroid ХІХ сторіччя, в якому фотограф сам наносить емульсію на скло і сам його проявляє після зйомки. Використовувати таку техніку складно навіть у студії з підготовленою лабораторією для обробки амбротипів. Не кажучи про передову лінію фронту. 

У 1855 році англієць Роджер Фентон з асистентом Маркусом Спрелінгом прибули до Криму, щоб уперше в історії зафіксувати військові дії за допомогою фотографії, — а саме користуючись колодієвим процесом. Незважаючи на високу температуру, перелом декількох ребер та холеру, Фентону вдалося зробити понад 350 придатних до використання негативів великого формату. 

«Робота Роджера Фентона передусім вражає своєю самовідданістю. Зробити в XIX сторіччі те, що він зробив, було дуже складно. Приїхати з іншого континенту на війну. Привезти з собою стільки фотографічного обладнання та знімати. Суто з технічного боку зробити це було майже нереально. Це історичний документ, який назавжди закарбувався в історії. Так само і я хочу провести історичну паралель між тим, що відбулося 167 років тому в Криму, і тим, що відбувається зараз. Тим самим показавши, що, на жаль, світ не змінився. Все циклічно, нічого не змінилось. Змінилася форма, озброєння, фотографічні техніки, але сутність залишилась тією самою. Люди продовжують гинути, поки хтось задовольняє свої політичні амбіції», — розповідає Капров. 

Вибір такого складного й дорогого процесу Едуард пояснює тим, що світова спільнота за більш ніж три місяці активних військових дій в Україні вже втомилась від «прямої» журналістської та документальної фіксації подій. Він не принижує діяльність новинарів та документалістів на фронті і з великою повагою ставиться до їхньої праці. Капров ставить перед собою зовсім інші візуальні та смислові завдання, ніж фотографи, які займаються «прямою» фотографію. Він каже, що не варто порівнювати його роботу з документалістикою, «це як порівняти Баха з Dire Straits». Своєю роботою Капров сподівається привернути увагу до війни в Україні зовсім інших глядачів, ніж тих, які зазвичай цікавляться новинами.

Повернувшись з Харкова з безліччю цифрових фото, Капров розпочав краудфандингову кампанію зі збору коштів для втілення задуму. Йому навряд чи вдасться знайти замовника або редакцію, які могли б оплатити такий дорогий та ризикований проєкт. Саме люди відгукнулись на прохання Капрова: йому вдалося продати декілька своїх робіт і назбирати кошти на реалізацію задуманого. «Ці люди стали моєю редакцією, бо хотіли мати там свого особистого свідка». На ці гроші Едуард придбав у Німеччині мікроавтобус, який він переробив на фотолабораторію у Львові, та запасся хімією для створення амбротипів і підготував для них скло. Коли все було готово, знову відправився на фронт. 

У зоні бойових дій Капров провів три тижні. Він фотографував цивільних та військових на Харківщині, а потім вирушив на Донбас і відвідав Слов’янськ, Краматорськ та Лисичанськ.

«Я знав, що це буде складна місія. Поодинці вирушити у такий шлях, вирішувати дорогою питання — від побутових проблем із заправкою та закупівлею до переговорів з людьми й інстанціями, щоб здійснити задумані зйомки».  

Під час роботи Едуард максимально сфокусований не на руїнах, а на людях. «Я всього один раз сфотографував зруйнований будинок на Салтівці, — каже Капров. — Люди, яких я зустрічав, яких знімав, з повагою та трепетом ставилися до того, що я робив. Вони ніяк не могли зрозуміти, чому я приїхав з Ізраїлю, ще й за свої гроші, ризикуючи життям, роблю цей складний проєкт. І я не міг знайти чіткої відповіді… Міг тільки сказати: «Я так відчуваю і не можу залишатися осторонь». Вони ж, зі свого боку, довірялися мені й моїй химерній камері та були зі мною разом у ці довгі секунди експозиції. Вони відчували, що це важливо для історії».

За три тижні на фронті Капров зробив приблизно сто світлин, використавши половину скла для амбротипії. Свій мікроавтобус він залишив харківським волонтерам, а сам повернувся до Ізраїлю, щоб відсканувати відзнятий матеріал та відпочити. Після цього він збирається знову повернутись в Україну і продовжити знімати «Обличчя останньої війни».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій