За 7 років війни в Україні майже 1,5 мільйона людей вимушено покинули свої будинки на окупованих територіях. З них майже 200 тисяч — діти до 18 років. І це тільки ті, хто офіційно отримали статус «внутрішньо переміщеної особи» (ВПО). Реальне число людей, які виїхали з Криму й окупованих територій після 2014 року, за оцінками правозахисників, може коливатися. Водночас у переселенці сьогодні можуть записати навіть дітей, народжених на підконтрольній Києву території — і без довідки ВПО дитина не може розраховувати на підтримку від держави. Редакторка Заборони Марія Педоренко розповідає одну з таких історій і пояснює, з чим ще доводиться стикатися переселенцям на сьомому році війни.
Народжений переселенцем
Наталії Дихно 27 років, вона живе в Києві. До столиці Наталія перебралася зовсім недавно, до цього встигнувши кілька років пожити у Львові. Родом дівчина з Донецької області — вона росла там з трьох років і, як багато місцевих жителів у 2014 році, залишила дім, щоби не жити в окупації. За лінією розмежування в Наталії досі залишаються батьки. Звідти ж і штамп із пропискою в українському паспорті — її пропуск на малу батьківщину, яку нині контролюють сили так званої «Донецької народної республіки».
Влітку 2021 року дівчина тимчасово залишила свою роботу в IT і пішла в декрет. Уже в кінці серпня в них із чоловіком народився первісток — хлопчика назвали Микитою. У приватній клініці, де Наталія народжувала, молодим матерям допомагають оформити всі необхідні документи, не виходячи з палати: від свідоцтва про народження до заяви на отримання соціальної виплати при народженні дитини. У випадку з останньою складнощі виникли із самого початку. Надані дівчиною реквізити рахунку в «ПриватБанку», на який вона хотіла б отримувати «декретні», не в’язалися з її донецькою пропискою — потрібно було відкривати рахунок в «Ощадбанку».
Наталія Дихно
«Я погодилася, на що в клініці мене відразу попередили: «90% гарантії, що її [заяву на отримання виплат] завернуть і вам доведеться самим їхати [до Управління соціального захисту населення]», — розповідає Наталія.
Через тиждень після пологів дівчині подзвонили з Управління соцзахисту і сказали, що отримали її запит на «декретні». Однак, щоби сформувати заявку, необхідно було додати до документів довідку переселенця. Причому не тільки самої Наталії: документ мав підтверджувати статус внутрішньо переміщеної особи й у її дитини — хлопчика, який народився в Києві через 7 років після початку окупації Донбасу і геть нічого не знає про війну в Україні.
Український військовослужбовець курить на передовій неподалік від Горлівки Донецької області, 7 липня 2020 року. Фото: ANATOLII STEPANOV/AFP via Getty Images
Житло та працевлаштування — серед головних проблем
Такого роду проблеми — не єдине, з чим доводиться мати справу українцям, які виїхали з окупованих територій. Права і свободи переселенців із 2014 року регламентує відповідний закон України. За роки існування в нього неодноразово вносили зміни — зокрема такі, що регулювали процес отримання довідки переселенця й можливість голосувати на виборах. Проте і 7 років по тому у ВПО залишаються невирішеними низка системних проблем.
У тематичних групах переселенців у соцмережах нерідко можна зустріти скарги, пов’язані з їхнім статусом. Якщо раніше вони стосувалися небажання здавати житло людям з окупованих територій, то останнім часом усе частіше мова заходить про складнощі в банківському обслуговуванні. То відмовлять у проведенні фінансових операцій, оскільки Крим і ОРДЛО — «високоризикові регіони України», то не дадуть оформити кредит, то нагадають про непогашені через війну кредити.
Учасники акції «Нам потрібен будинок!» пікетують будівлю Верховної Ради України в Києві, 17 лютого 2016 року.
Фото: Синиця Олександр / УНІАН
Згідно зі свіжим звітом Національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами, основні труднощі переселенці сьогодні відчувають у питаннях працевлаштування, доходу, роз’єднання з членами сім’ї й житла. Причому питання житла всі 7 років залишаються найскладнішим для вирішення. Переселенці в основному орендують нерухомість, а тисячі ВПО і зовсім живуть у модульних містечках, тимчасово облаштованих ще у 2014–2015 роках. За інформацією уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денисової, зараз житла потребують 70% переселенців.
Правозахисниця громадського холдингу «Група впливу» Марія Красненко каже, що за останні 7 років кількість проблем, з якими стикаються переселенці, суттєво зменшилася. Сьогодні пов’язані з ВПО питання лежать у площині довгострокових рішень із боку держави й місцевих органів влади. Тієї ж думки й менеджерка з адвокації Центра прав людини ZMINA Альона Луньова. Серед довгострокових питань, що потребують вирішення, вона називає психологічну допомогу та реабілітацію людей, які рятувалися від конфлікту: «Люди пережили конфлікт, вони за інерцією біжать, але ці проблеми, в тому числі психологічні, їх наздоганяють. Можливо, зараз був би гарний час, аби допомогти ВПО пережити ту травму, яку вони отримали, тому що систематичної роботи не ведеться».
Марія Красненко
Загалом же, згідно з дослідженням, проведеним Міжнародною організацією міграції серед переселенців, 55% людей у статусі ВПО вважають себе повністю інтегрованими в місцеві громади. Ще 35% вважають себе частково інтегрованими. Серед критеріїв оцінювання респонденти враховували житло, регулярний дохід, постійну роботу, доступ до соціальних послуг, легкий доступ до документів, можливість голосувати і проводити час із друзями та родиною.
Вибір без вибору
Довідку переселенця новонародженому Микиті в Управлінні соцзахисту населення видали без проблем. Як обставину, що стала причиною «внутрішнього переміщення», в довідці зазначено проведення АТО/ООС. У графі «Останнє зареєстроване місце проживання» в документі значиться Донецьк — адреса студентського гуртожитку, де в університетські довоєнні часи жила Наталія й ніколи не бував її місячний син.
Співробітник київського Управління соцзахисту сказав дівчині, що вона може з часом анулювати довідку переселенця для свого сина, проте без документа заявку на отримання декретних виплат у неї не приймуть.
У постанові Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» говориться, що довідку переселенця отримує кожна дитина: «У тому числі та, що прибула без супроводження батьків, законного представника, а також дитина, яка народилася у внутрішньо переміщеної особи».
Водночас, за словами Марії Красненко, вимога соцслужби оформити в обов’язковому порядку довідку ВПО на дитину є неправомірною. «Фактично жодна особа не може зобов’язати вас отримувати цю довідку. Це є вашим правом, а не обов’язком», — зазначає правозахисниця. Те саме говорить і Альона Луньова, зазначаючи, що держава створює умови, за яких у батьків-переселенців часом немає іншого вибору, крім як отримати довідку на свою дитину.
«Деякі речі у нас досі визначаються через реєстрацію місця проживання. Для ВПО документом, що підтверджує, де ти перебуваєш, є довідка переселенця. Тому й діти внутрішньо переміщених осіб отримують ці довідки, тому що створюється ситуація, де батьки не можуть повноцінно забезпечити реалізацію прав дитини без наявності будь-якої реєстрації місця проживання», — пояснює Луньова.
Альона Луньова
Без прописки дітей не можна записати в дитячий садок або школу. А в разі, якщо дитина не є членом конкретної територіальної громади (наприклад, живе в Києві, але не має столичної реєстрації), розмір щомісячної оплати в дитячому садку буде в рази вище, оскільки харчування дітей із пропискою оплачує міська влада. У подібних ситуаціях, на думку Луньової, довідка переселенця приносить її власнику куди більше користі, ніж шкоди.
15 липня 2021 року Верховна Рада України прийняла в першому читанні закон про онлайн-прописку, ініційований Міністерством цифрової трансформації. Крім можливості зареєструвати місце проживання онлайн, документ дозволить жителям окупованих регіонів отримувати прописку на підконтрольних Києву територіях і одночасно з цим зберігати свою стару реєстрацію.
«Тобто вони зможуть мати два записи онлайн, але на руках матимуть паспорт, в якому буде штамп», — пояснює Альона Луньова.
Що робити переселенцям, якщо їхні права порушують?
За словами правозахисниць, з якими поговорила Заборона, універсального алгоритму дій немає: усе залежить від характеру порушення. Головна порада — завжди намагатися отримати від сторони-порушника письмову відповідь, оскільки саме вона може бути підставою для оскарження тих чи інших дій.
«Не покладайтеся на те, що «само рассосется». Пишіть скарги, запити. А потім, маючи ці документи, звертайтеся до юристів», — каже Луньова.
«У разі готовності оскаржувати низка організацій, зокрема «Донбас СОС» і «Право на захист», надають таку підтримку внутрішньо переміщеним особам для розв’язання подібних питань у правовій площині», — зазначає Красненко.
