Річ, яка нагадує про фрау Хут
На четвертому поверсі будинку по вулиці Барлах Штрассе у Мюнхені жила моя сусідка, фрау Ґізела Хут. Наше знайомство відбулося лише після кількох років минання і привітання на сходовій клітці. Елегантно одягнена жінка з коротким накрученим волоссям, вона спиралася на поруччя і повільно, але впевнено підіймалась до квартири, часто тримаючи в руці полотняну сумку, в якій витискався контур пляшки пива.
Раз на тиждень з педантичною точністю вона паркувала задбаний, ще з 1980-х років, «Опель» якнайближче до вхідних дверей будинку — щоби завантажити до автівки винесену з підвалу скриньку з 20 порожніми пляшками баварського пива марки Augustinerbräu. Допомагаючи їй завантажити скриньку у багажник, я запитав, чи це раптом не тара після вечірки. Вона відповіла, що може впоратися з пивом і сама, а після запросила мене на brotzeit у неї вдома.
Під час канапкової вечері фрау Хут розповідала про молодість під час війни: після наступу радянської армії вона тікала зі Східної Німеччини на північ, щоб уникнути зґвалтувань, пішки долала загородження з колючого дроту, перетинаючи окупаційні зони Німеччини, щоб потрапити до батьків в Італію. А ще — про чоловіка, який, повернувшись з роботи додому, завжди випивав пляшку пива. Ніби згадуючи про нього, будучи вже друге десятиліття вдовою, Ґізела щовечора о 20:00 всідається у фотель перед телевізором та наступні дві години без поспіху випиває Augustinerbräu.
Я покинув Мюнхен. На прощання з фрау Хут я обіцяв надіслати їй листівку. У відповідь на картку з панорамою Відня я отримав вид на ратушу і Фрауенкірхе — найвищий собор Мюнхена. Її листівка з 2017 року, яку я досі зберігаю, нагадала мені про те, що я сусідував з епохою, яка вже майже зіслизнула в небуття. Ця листівка з написом München Stadt Weltberühmter Biere на поштовій печатці нагадує, що спілкування з колишньою сусідкою можна було б продовжити — треба тільки надіслати їй листа з нового міста, з України. Але я не наважуюсь — імовірно, відповідати буде вже нікому.
