(c) 2018  ГО “Крос Медіа” – Усі права захищено

Photo by Victoriano Izquierdo on Unsplash

Прощавай, ланцюг! Японія відкриває двері для іноземних робітників

У суботу, 8 грудня, японський парламент ухвалив законодавчі поправки, згідно з якими вперше в післявоєнній історії скасовано заборону на використання в країні іноземних робітників із низькою та середньою кваліфікацією. Як повідомляє агентство Kyodo, нові поправки наберуть чинності з квітня 2019 року.

Країна на ланцюзі

Японська влада підходить до проблеми іноземних робітників у країні вкрай обережно, оскільки це дуже делікатна і чутлива для японців тема. Будь-яка пропозиція відкрити кордони для трудових мігрантів завжди викликала вкрай різку критику в японському суспільстві. Сьогодні японці побоюються, що наплив робітників-іноземців порушить гармонію суспільства, загострить конкуренцію на ринку праці та негативно позначиться на історичних традиціях. За даними The Japan Times, за 2015 рік до Японії надійшло приблизно 7,6 тисячі заявок на статус біженця, з яких було задоволено лише 27 (у 2014 році було приблизно 5 тисяч заявок, з яких задовольнили тільки 16).

Джерела такого ставлення треба шукати у далекій історії, коли Японія була закрита для всіх «ґайкокудзін» (іноземців) і практикувала політику самоізоляції «сакоку» («країна на ланцюзі»), яка проводилася  сьоґунатом Токуґава у 17-му – першій половині 19-го століття. Тоді японцям було суворо заборонено відвідувати інші країни азіатського континенту і навіть будувати кораблі, здатні здійснювати таке плавання, аж до 1868 року. Ця система державного контролю над політичним, економічним та ідеологічним життям «країни, де сходить сонце», виховувала ізоляціоністські настрої та запобігала становленню громадянського суспільства, але, водночас, сприяла формуванню оригінальної японської культури.

«Відкривати» Японію довелося у 1853 році американському командору Меттью Колбрайту Перрі. Погрожуючи обстрілом та висадкою десанту в Кіото, який тоді був столицею імперії, «батько парового флоту США» змусив японців підписати з Америкою торговий договір, що стало кінцем японського ізоляціонізму.

Незважаючи на помітні зміни у ставленні японців до іноземців останнім часом, настороженість залишається. Однак часи, а разом із ними і ставлення японського суспільства до чужоземців, все ж змінюються, хоч і дуже повільно. Особливо в контексті демографічної кризи та великого попиту на робітників, який збільшується в міру наближення Олімпіади-2020, яка пройде в Японії. Адже хтось має побудувати всю цю велику кількість спортивних та інфраструктурних споруд. І тут без іноземців не обійтися.

«Ми досягли межі, за якою, якщо не почати думати про міграцію, майбутнє Японії опиниться в небезпеці», – сказав виконавчий директор японського центру міжнародних обмінів Тосіхіро Мендзу.

Захід японського сонця

Із проблемами зниження народонаселення або уповільнення його зростання стикаються багато країн. Людство старіє. Але ніде населення не старіє з такою швидкістю, як в Японії.

У 2017 році народжуваність опустилася до найнижчого рівня за всі 120 років спостережень. Другий рік поспіль в одній із найбільш технологічно розвинутих країн світу народжується менше мільйона осіб, а смертність досягла післявоєнного максимуму. Минулого року в Японії народилося приблизно 946 тисяч дітей і померли приблизно 1 млн 340 тисяч осіб. У результаті чисельність населення знизилася на 394 тисячі людей. У 70-ті роки минулого століття японки у середньому мали 2,1 дитини, а зараз – 1,41, що значно нижче рівня простого відтворення народонаселення, що становить 2,08.

Брак робочих рук через старіння населення та падіння народжуваності нерідко називають однією з головних проблем економіки Японії. За офіційними прогнозами уряду країни, до 2040 року чисельність населення в працездатному віці (15-64 роки) скоротиться на 15 млн осіб. Пенсіонерів стає все більше, а тих, хто має забезпечувати їхню старість своїми податками, усе менше.

Кінець епохи A.D.I.D.A.S., або “No sex please, we are Japanese”

Звучить банально, але коли мова заходить про народжуваність, передусім доводиться говорити про секс. Із ним у молодих японців і японок дуже великі проблеми. У цього феномена в Японії навіть є ім’я: «синдром целібату».

У країні, яка колись здивувала світ «готелями кохання», порно-коміксами на будь-який смак та автоматами для продажу презервативів, без партнерок і партнерів живуть 70% японців та 60% японок. Водночас майже 42% чоловіків та 44,2% жінок не приховують, що не цікавляться сексом і навіть відчувають до нього огиду. У 2010-му до сексу прохолодно ставилися 36,2% японців та 38,7% японок. Середній вік першого сексуального контакту був 19 років, різниця між чоловіками і жінками незначна.

Серед 41 країни, чиї громадяни взяли участь у дослідженні, проведеному компанією Durex у 2006 і 2007 рр., Японія зайняла останнє місце за кількістю статевих актів на рік (45 сексуальних контактів на 12 місяців). Незважаючи на те, що опитуванню вже понад десять років, його результати продовжують використовуватися як західними, так і японськими журналістами.

Менш відоме, але більш свіже японське дослідження на цю тему, схоже, підтверджує висновки Durex про японське національне лібідо. Домінуючий на японському ринку виробник презервативів Sagami провів власне секс-дослідження у 2013 році, яке підтверджує висновок Durex: у сучасному житті японців сексу відводиться дуже мало місця. До того ж одружені пари можуть займатися сексом набагато рідше аніж згаданих 45 разів на рік. На довершення всього, за інформацією Sagami, 55,2% одружених пар зовсім не мають сексуального життя.

Провівши власне розслідування, японська Асоціації планування сім’ї з’ясувала, що більшість одружених чоловіків або дуже зайняті, або занадто втомлюються на роботі, щоби присвячувати час сексу. Велика кількість японців вважає, що займатися коханням «вкрай нудно».

«Для того, щоби побудувати відносини, потрібно докладати дуже багато зусиль. Зробити так, щоби я їй сподобався, а вона сподобалася мені… На вихідних мені доведеться відмовитися від усіх своїх планів заради неї. Не хочу цього робити», – каже Юсаку Такахасі в інтерв’ю Бі-бі-сі. Автор сюжету, героєм якого став цей юнак, зазначає: велика кількість представників японської молоді із задоволенням стежить за любовними переживаннями героїв аніме та манги, але сама крутити романи не збирається.

На думку глави Японської асоціації планування сім’ї Куньyo Кітамуро, головною причиною зниження народжуваності в Японії, поза всякими сумнівами, є небажання японців займатися сексом. «Якщо додати до цього зростання чисельності населення похилого віку, то маємо серйозний демографічний дисбаланс. Сильно турбує і збільшення кількості подружніх пар, які офіційно визнані асексуальними. Це означає, що вони займаються сексом рідше ніж один раз на місяць».

Є багато різних причин, через які молоді люди надають перевагу целібату, але серед цих причин немає відрази до сексуальних контактів. Слабкий інтерес до сексу пояснюється тим, що з кожним роком молодь у високорозвинутих країнах приділяє все більше часу роботі і все менше – розбудові сім’ї та сексу.

Японці працюють у середньому по 16 годин на день. Японки за цим показником швидко наздоганяють чоловіків. Понад 20% японців перепрацьовують щомісяця не менше ніж 80 годин. Для порівняння: у США понаднормово працюють 16,4% працездатного населення, тривалість їхнього робочого тижня в середньому становить 49 годин.

Вимушена старанність на роботі призводить до karoshi (каросі). Це слово в японській мові означає «смерть від перепрацювання». Основні причини – інсульт або інфаркт на тлі стресу та суїцид.

Іноземці відкривають Японію

Як зазначає Kyodo, рішення про скасування заборони на використання іноземних робітників із низькою та середньою кваліфікацією є «важливим політичним зрушенням» у країні, де раніше робочі візи видавалися іноземним висококваліфікованим фахівцям у вкрай вузькому колі галузей. Наприклад, лікарям, науковцям, музикантам та вчителям. Використання іноземців у сфері фізичної праці в принципі було заборонено, хоча в цій ділянці останнім часом і допускалися пом’якшення у вигляді обмеженого запрошення так званих стажистів із країн, що розвиваються. Нова візова система дасть змогу наймати іноземних робітників приблизно в 14 секторах економіки, включно з будівництвом, сільським господарством, сестринською справою.

«Вони– справжнісінький скарб, – заявив недавно кореспонденту агентства Reuters власник маленької будівельної компанії, що спеціалізується на штукатурних работах, Сінітіро Цукада. – Наше населення старіє, робочих знайти все важче. Робітників не вистачає, тому стає складно займатися будівництвом. У нас немає іншого виходу, потрібно відкривати для них двері».

У рамках нової візової системи будуть створені два статуси для іноземних робітників. Робочі з візою першого типу будуть займатися роботою, що не вимагає високих професійних навичок і знань. Їхня віза буде дійсна упродовж п’яти років, і для її отримання буде необхідно скласти іспити з японської мови та технічних спеціальностей.

Від робочих із візою другого типу вимагатимуть навички високого рівня. Відповідно, вони будуть повинні скласти більш складні іспити.

Робочі з візою 1-го типу будуть залучені у всіх 14 секторах, у той час як робочих із візою 2-го типу у двох сферах – будівництво та суднобудівництво. Ще однією важливою відмінністю між ними є те, що робітники із візою 1-го типу не зможуть привезти членів своєї сім’ї в Японію, тоді як віза 2-го типу буде надавати цю можливість.

За оцінками японського уряду, станом на кінець 2017 року в країні офіційно зареєстровано приблизно 1,3 млн іноземних робітників – це вдвічі більше, ніж у 2008 році. 29% з них становлять китайці, 19% – в’єтнамці, 12% – філіппінці, 9% – бразильці та 5% – непальці. Очікується, що в 2019 році країна прийме до 47,5 тисяч іноземних робітників із візою 1-го типу.

Нагадаємо, нещодавно незалежний чеський фотограф з Праги Давід Тесінський відвідав нетрі поблизу японського міста Осака, які називають Айрін Чіку. Фотограф розповідає, як місцеві попереджали його не їхати в нетрі, бо там може бути надто небезпечно. А також радили не брати ніяких цінних речей з собою, особливо – камеру. Проте мешканці нетрів не те що не погрожували Давіду, вони зустріли його як місцеву знаменитість. Деякі навіть влаштували змагання, кому дістанеться честь пригостити фотографа.