Сексуальне насильство під час війни: як в Україні (не) працює система допомоги потерпілим від СНПК та чому про пережите треба говорити

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), — тактика терору цивільного населення, яка суперечить Женевським конвенціям. Це один з найбільш чутливих наслідків російсько-української війни. 

Свідчення постраждалих від СНПК є доказами злочинів проти людяності та геноциду українського народу. Водночас багато потерпілих бояться свідчити — через страх соціальної стигми, почуття провини й незахищеності. Це не тільки стоїть на перепоні правосуддю, а й залишає слід на майбутніх поколіннях як неопрацьована травма.

Журналістка Олена Суліковська поспілкувалася з правозахисницею, психотерапевткою та юристкою про наслідки травми від СНПК, комплексну допомогу потерпілим та правові виклики на шляху до справедливості.

Що таке СНПК і як його ідентифікувати

«Під час полону ти не аналізуєш, як тебе б’ють або як із тебе знущаються. Для нас було одне слово — катування. Тут [після звільнення] ми дізналися, що примусове роздягання та побиття оголених людей по статевих органах, погрози й навіть імітація статевих актів — це СНПК», — говорить 62-річна Людмила Гусейнова, правозахисниця, громадська активістка та директорка з комунікацій у Sema Ukraine. 

Вона проживала в нині окупованому Росією Новоазовську. У 2019-му Гусейнову затримали за проукраїнську позицію та доправили в донецьке СІЗО. Упродовж трьох років полону жінка зазнавала жорстоких катувань. Її та ще понад сотню бранок звільнили в жовтні 2022-го. Відтоді вона бореться за відновлення справедливості для людей, що пережили полон і СНПК, — як у вигляді притягнення до відповідальності російських злочинців, так і надання фахової та системної допомоги потерпілим.

Юристка асоціації «ЮрФем» Марта Павлишин, що працює у сфері протидії СНПК, пояснює: у воєнному контексті не можна говорити про добровільну згоду.

«Коли ти хвилюєшся за своє життя та життя близьких, коли у твій будинок заходить людина зі зброєю і ти не знаєш, чи вона застосує її проти тебе, — у таких обставинах добровільність як така взагалі неможлива. І мовиться не тільки про сексуальне насильство, а про ухвалення будь-якого рішення, — зауважує фахівчиня. — Ти дуже скутий/-а і не можеш розпоряджатися своїм життям та здоров’ям, спокійно вийти на вулицю, бо не знаєш, чи переживеш той вихід».

Немає вичерпного переліку форм, яких може набувати СНПК. З досвіду фіксації цього виду злочину під час російсько-української війни, потерпілі найчастіше повідомляють про зґвалтування, каже юристка. Водночас поширеними формами вчинення сексуального насильства, пов’язаного з війною, є каліцтво геніталій та примусове оголення. Наприклад, на блокпостах. 

«Очевидно, на блокпостах чи в пунктах пропуску можуть попросити роздягнутися й показати щось винятково заради безпеки. Наприклад, щоб перевірити, чи цивільна особа не переносить зброї та наркотиків. Але якщо її при цьому змушують присідати, відтискатися, оголюють на морозі чи перед людьми протилежної статі — це не відповідає методам і меті», — зазначає Павлишин.

Важливо розуміти, що відсутність фізичних доказів насильства на тілі не означає, що насильства не було. Посягання на сексуальну автономію людини, її тілесність, зокрема погрози вчинення сексуального насильства, — це також СНПК.

Яка допомога потрібна потерпілим від СНПК 

Упродовж 2024 року понад 180 людей звернулися по допомогу у зв’язку із СНПК. Серед постраждалих — військовослужбовці, цивільні жінки та чоловіки, які перебували в російському полоні, а також дівчатка віком від 7 до 17 років. Звісно, ця статистика неповна, бо багато потерпілих не звертаються по допомогу через суспільну стигму, страх повторного насильства або створення небезпеки своїм рідним, які залишаються на тимчасово окупованих територіях.

Постраждалі від СНПК часто є жертвами інших видів воєнних злочинів. Тому після виїзду з тимчасово окупованих територій вони потребують базової допомоги з пошуком житла, їжі, медичних послуг, відновленням документів тощо. 

«Може здатися: а що тут такого? Втратив паспорт — ідеш і береш новий. Розберешся, що й до чого, навіть якщо переїхав з іншого міста. Однак людина, яка пережила тривалий полон, не здатна сама з цим упоратися. Після років поневолення вона не може перебувати в громадських місцях, сповнених хаосу. Вона не розуміє, як працює система надання правової допомоги, де брати гроші й куди звертатися», — ділиться Людмила Гусейнова.

Наразі держава не має спеціалізованих послуг для допомоги потерпілим від СНПК. Більшість вони отримують завдяки тим, що вже існують для переселенців чи осіб, які зазнали домашнього насильства. Це, наприклад, виплати, притулок та безоплатна юридична допомога. Але тут є свої нюанси, адже ті ж самі шелтери для переселенців не пристосовані для людей, яких утримували в одній камері з багатьма сторонніми. Така допомога може лише нашкодити, говорить колишня цивільна заручниця. 

Психологічна допомога потерпілим від сексуалізованого насильства

Під час війни ворог використовує сексуалізоване насильство як інструмент залякування та приниження, щоб продемонструвати силу та зламати опір населення. Тому СНПК як вид воєнного терору не тільки є індивідуальною травмою потерпілих, а й має довгостроковий вплив на все суспільство. 

Надання психологічної підтримки — велика проблема, оскільки не всі потерпілі від СНПК усвідомлюють таку потребу. Вони вважають, що можуть упоратися зі своїм травматичним досвідом чи просто уникнути спогадів про нього. Або ж бояться консультації, як допиту в поліції. Свого часу Людмилі теж було складно звернутися до спеціаліста, до того ж перший досвід видався негативним.

«Моє перше після звільнення спілкування з психологинею провалилося. Коли я почала розповідати про пережите, вона дістала травму. Ця жінка була просто нажахана почутим, тому мені довелося її втішати. Так неправильно і непрофесійно. Але я розумію, що не всі були готові тоді, півтора року тому, до таких страшних та відвертих розповідей», — пригадує громадська активістка.

Нині Людмилі діагностували ПТСР. Вона зізнається, що якби отримала професійну терапію раніше, можливо, не зіткнулася б із теперішніми наслідками. 

Наразі в Україні психологічну допомогу потерпілим від СНПК надають громадські організації. Безоплатно можна відвідати в середньому 10–15 сеансів, але цього недостатньо для повноцінного опрацювання травми, говорить Людмила Гусейнова. Особливо коли йдеться про багаторічне насилля. 

Як потерпілі від СНПК будують нові стратегії життя

СНПК — це травма, яка повністю руйнує відчуття безпеки. Потерпілих супроводжують почуття провини й сорому, тригером яких є суспільство та власна сімʼя, каже психотерапевтка й кураторка проєкту Gidna Анна Грубая. Часто в родині не знають, як допомогти чоловіку чи жінці, що пережили СНПК, і справа доходить до розлучень. Так виникає запит на сімейну психотерапію.

«Були випадки, коли чоловік-військовослужбовець кидав дружину після того, як дізнавався, що з нею сталося в окупації за його відсутності. Або мама виганяла з хати зі словами, що жінка сама в усьому винна. Тобто потерпіла опиняється в таких соціальних межах, що ні з ким не може поділитися. Звісно, вона лякається цього і захищається біля них і від них», — пояснює психотерапевтка.

З практики фахівчині, клієнтів можна поділити на два типи:

• перші одразу розповідають про травму: у них порушені кордони, тому їм хочеться швидше розділити своє горе й переживання;
• другі відкриваються пізніше, на шосту чи сьому зустріч.

«Одна жінка каже: “Так, зі мною дещо сталося, але я хочу поговорити про сина, чоловіка, роботу”. Вона боїться йти в травму, і повертати її туди не треба. Жінка має зрозуміти: з ким вона має справу, чи безпечно тут і чи можна розмовляти про пережите. Коли формуються клієнто-терапевтичні стосунки, вона бачить, що психолог їй співчуває та довіряє. І тоді разом із ним відкриває найтяжчу коробку», — розповідає експертка.

Почуття стихають, коли потерпілі зустрічаються зі своїми болем, сумом і злістю, а сором та провина зникають. Це якраз те місце, звідки фахівець починає роботу. І кожному на це потрібен свій час: «Хтось відчує глибокий контакт із психологом. А інші будуть заговорювати, заїдати, засміювати — так працюють наші захисні механізми».

За спостереженнями психотерапевтки, 20% потерпілих можуть упоратися з травмою самотужки. Їх тримають близькі, робота, хобі, домашні улюбленці. Решті ж потрібна терапія для того, щоб відчути внутрішню опору та змінити завчені стратегії життя.

«У дитинстві ми всі живемо за стратегіями своєї сімʼї. Наприклад, що б я не зробив нового, це погано. Або: як би я не старався — у мене нічого не вийде. Або: якщо зі мною щось сталося, треба скласти руки й нічого не робити. З психологом ці життєві стратегії та сценарії розбирають і формують нові. Це дерево рішень, з яких можна будувати життя по-іншому», — говорить Грубая.

«Ми як суспільство зараз вчимося, допомагаючи одне одному. Один звертається по допомогу, а інший її надає», — каже Грубая.

Розслідування злочинів та правові виклики

Будь-які справи, пов’язані із сексуальним насильством, є складними через низку причин, каже Марта Павлишин. Зокрема, тому, що потерпілі звертаються не одразу. А час у справах СНПК дорівнює втраті доказової бази.

Також у розслідуванні важливо встановити особу, яка вчинила злочин. Якщо постраждалих тримали в темному підвалі чи із зав’язаними очима або кривдники були в масках — їх важче ідентифікувати. Крім того, підозрювані можуть перебувати в Росії, за кордоном або в зоні активних бойових дій.

Попри ці фактори їх можна притягнути до відповідальності. Наприклад, якщо підозрюваного зловлять у країні, з якою Україна має договір про співпрацю в кримінальних провадженнях. Або ж злочинця можуть заарештувати згідно з національним законодавством країни. Наприклад, Німеччина має положення в законі про притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини, скоєні на території інших держав. Крім цього, за злочин СНПК відповідальність може бути відповідно до положень Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Щодо Росії постає багато питань. В ідеальному світі вони теж мали б розслідувати воєнні злочини своїх громадян, каже юристка Марта Павлишин.

«Я знаю про випадок, коли російські військовослужбовці вчинили сексуальне насильство і проти них відкрили кримінальну справу. Але не як за воєнний злочин, а як за звичайний. Чи можемо надіятися на те, що в Росії притягнуть до відповідальності своїх громадян за вчинення воєнних злочинів на території України? Це зі сфери фантастики», — переконана Павлишин. 

Люди, які пережили сексуальне насильство під час війни, потребують особливого захисту та права на повне відшкодування. Наявність перешкод посилює відчуття незахищеності й соціального неприйняття.

Репарації можуть відновити почуття гідності та справедливості для постраждалих. Це не лише виплата коштів потерпілим, сюди входять також:

• реабілітація;
• сатисфакція — кроки для визнання та відновлення прав;
• реституція — наприклад, повернення / відновлення майна;
• гарантії неповторення злочину — посилення держбезпеки та уникнення віктимблеймінгу.

Водночас щоб підтвердити право на репарації, державі необхідно встановити факт скоєння сексуального насильства під час війни. Тобто людина має набути статусу постраждалої особи.

Спеціальний законопроєкт та репарації

Нині в Україні готують до другого читання законопроєкт про статус постраждалих від СНПК. Згідно з ним, спеціальна комісія вноситиме потерпілих до єдиного реєстру. Також документ пропонує закріпити порядок надання постраждалим та їхнім сім’ям невідкладних репарацій: фінансових виплат, медичної та психологічної допомоги, юридичної підтримки. 

А поки закон готують, для потерпілих стартував пілотний проєкт, де репарації вже доступні. Українці та українки можуть отримати кошти незалежно від того, чи зверталися до правоохоронних органів. Сума виплат — €3000 для 500 ідентифікованих постраждалих. Кошти отримали вже понад 140 людей.

«Це унікальна історія: уперше у світі, коли військові дії ще продовжуються, постраждалим від СНПК надають матеріальну допомогу», — каже активістка Людмила Гусейнова. 

Також законопроєкт передбачає створення Фонду для невідкладних компенсацій, і його джерелами стануть, зокрема, кошти з РФ. 

Шлях до відновлення та посттравматичне зростання

Відновлення потерпілих, які пережили СНПК, потребує великої залученості й ініціативи від держави — від правової та психологічної підтримки до створення робочих місць і допомоги з документами. А також обізнаності суспільства та виховання відповідної культури, свідомості й сексуальної освіти, щоб покласти кінець стереотипам і стигмі. Для потерпілих це добрий бекграунд, щоб досягнути посттравматичного зростання — позитивних змін у житті після пережитого. 

Психотерапевтка Анна Грубая каже, що посттравматичне зростання відбувається по-різному: потерпілі можуть почати писати, малювати, ходити на мітинги чи вступати в організації, щоб допомагати людям зі схожими історіями. Інші усвідомлюють красу життя й тіла, займаються спортом. Прагнуть близькості, відкриваються до стосунків. Цей шлях може бути складним та довгим. Але історії тих, хто зумів знайти в собі сили, дають надію.

«Одна клієнтка, яка пережила СНПК, на нашій вісімнадцятій зустрічі поділилася, що записалася на східні танці та айкідо — японське бойове мистецтво. Вона побачила у своєму тілі красу й відчула бажання його захищати», — говорить психотерапевтка.

Хоч постравматичне зростання — справа індивідуальна, усіх обʼєднує бажання жити та відчувати кожен день. І велику роль у цьому бажанні відіграє толерантне й психічно зріле суспільство: у такому середовищі безпечно ділитися болем, тут усвідомлюють специфіку травми від війни, вчасно чують і допомагають. 

Куди звертатися, якщо ви зіткнулися з насильством 

Платформа допомоги врятованим містить контакти головних сервісів підтримки для постраждалих від різних видів насильства в умовах війни.

На лінію правової допомоги «ЮрФем: підтримка» можна зателефонувати за номером +38 068 145 55 90 або 0 800 30 55 90 (дзвінки безоплатно), написати у Viber / Telegram або залишити заявку на сайті. 

Конфіденційно й безоплатно надають соціальну, психологічну та юридичну допомогу постраждалим від війни в 11 містах України Центри допомоги врятованим. 2024 року нові центри запрацюють також у Сумах і Херсоні.

Онлайн-платформа «Аврора» надає комплексну психотерапевтичну підтримку людям, які зазнали насильства, зокрема СНПК. Звертатися можна з будь-якого куточка України, включно з тимчасово окупованими територіями, а також з-за кордону.

Національна кампанія «Розірви Коло» розповідає про те, що робити, якщо ви стали свідком або зазнали гендерно зумовленого насильства, де отримати необхідну допомогу й поради в будь-якому регіоні України.

Окрім того, діє спеціалізований Telegram-бот «Допомога постраждалим від сексуального насильства в умовах війни» від «Ла Страда-Україна».

Проєкт Gidna працює з потерпілими від СНПК офлайн та онлайн на умовах анонімності. Програма розрахована на 10 безоплатних сесій.

ГО «Блакитний птах» надає безоплатну психологічну допомогу людям, що пережили полон та тортури, рідним полонених і цивільних заручників, а також членам сімей зниклих безвісти осіб. Звернутися можна за номером +38 095 016 26 22 або +38 050 509 40 49.