«Ще кілька тижнів — і ми просто рахуватимемо трупи». Як на польсько-білоруському кордоні повільно вмирають тисячі людей

На кордоні між Польщею та Білоруссю відбувається гуманітарна катастрофа. Після того, як Європейський союз ввів санкції проти Білорусі, Польща неодноразово заявляла про провокації з боку Білорусі, яка звозить на кордон із ЄС тисячі людей. Біженці опиняються в пастці між прикордонними службами: з білоруської сторони до них застосовують тортури і змушують йти в бік Польщі, з польської — садять в автомобілі та вивозять у бік білоруського кордону. Журналістка Заборони Настя Подорожня мешкає в Кракові. Вона поговорила з поляками, які приїжджають з усієї країни, щоби рятувати людей на кордоні, а також розповідає, чому, попри їхні зусилля, катастрофа стає тільки масштабнішою.

В жовтні рано вранці група волонтерів із Польщі пробиралася через найбільший первісний ліс у Європі — Біловезьку Пущу. Шукали жінку та чоловіка з маленькою дитиною. Прохання про допомогу волонтери отримали ще вночі, але знайти людей у ​​густому лісі ніяк не вдавалося.

Іво Лось, один з учасників пошукової операції, знайшов сім’ю приблизно о 7–8 годині ранку. Дорослі лежали на голій землі, поклавши маленьку дівчинку на свої тіла.

Восени на сході Польщі сильно холоднішає. У Гайнівці — містечку з населенням 20 тисяч жителів, яке називають «воротами до Біловезької Пущі», — середня температура в жовтні становить 7 градусів. Цієї осені ночами вже бували морози.

Іво разом із колегами накрили дорослих фольгованою рятувальною ковдрою. Дівчинці — їй було близько двох років — на голі руки одягли рукавички, на голову — шапку. Із собою у волонтерів було сухе взуття, а також мінеральна вода, енергетичні батончики, чай у термосі та обіди в контейнерах.

Іво не живе в Гайнівці чи околицях. Минулого місяця він захистив кандидатську дисертацію із соціології у Варшаві. Раз на кілька тижнів Іво їздить у район Біловезької пущі, щоби допомагати людям, які намагаються перетнути кордон між Білоруссю та Польщею. Уперше Іво приїхав із травмою ноги: «Я не знав, чи зможу фізично ходити лісом. Думав, у крайньому разі допомагатиму волонтерам десь у тилу». Зараз, коли Іво приїжджає на кордон, вони з колегами виходять на виклики по кілька разів на день.

Парі з маленькою дівчинкою спробували викликати швидку, але там відповіли, що якщо в лісі знайшли мігрантів, треба дзвонити в поліцію. Тоді активісти зателефонували до «Медиків на кордоні» — некомерційної організації лікарів, які, як і Іво, приїжджають з усієї Польщі, щоби допомагати постраждалим від гуманітарної кризи.

Машина «Медиків» прибула за 40 хвилин. Проїхати лісом було неможливо — постраждалим треба було пройти через зарості до проїжджої частини. Жінку понесли на руках, чоловік повис на колезі Іво й поволі пішов у бік дороги.

Через травму ноги Іво залишився з дитиною. Він згадує: «Я сидів на землі, дівчинку взяв на коліна й накрив їй ніс фольгованою ковдрою. Якоїсь миті вона почала плакати, кликати маму»… Я написав у гуглі «казка арабською» й ми включили їй мультик зі звірятами. Дівчинка навіть сміялася з якогось моменту».

Пінг-понг

Жінку доправили до лікарні та зуміли врятувати. Це все, що Іво знає про долю цієї сім’ї.

«Я допомагаю лише тим, кому потрібна допомога в дорозі, а далі з ними був юрист, — пояснює він. — Не знаю, чи отримали вони статус біженців або, попри зусилля юриста, їх відправили назад у ліс».

Після того, як у травні Європейський Союз ввів санкції проти Білорусі у відповідь на державне перехоплення літака Ryanair та арешт Романа Протасевича, Олександр Лукашенко оголосив, що Білорусь більше не запобігатиме контрабанді наркотиків та нелегальній імміграції до ЄС.

Насправді білоруська влада пішла ще далі. Уже в червні прикордонні служби Литви зафіксували різке зростання кількості мігрантів (переважно з Іраку), які нелегально перетинають литовсько-білоруський кордон.

З початку серпня на сайті польської прикордонної служби почали з’являтися повідомлення про затримання «нелегальних іммігрантів» на польсько-білоруському кордоні. Іноді служба затримувала людей групами до 100 осіб. На той час Литва вже заявляла про «провокації» з боку білоруських прикордонників — за словами МВС Литви, білоруси не лише самі незаконно заходять на територію Литви, а й витісняють туди мігрантів.

На початку вересня Варшава оголосила режим надзвичайного стану на лінії 3 км від польсько-білоруського кордону. На територію НС не може потрапити жоден журналіст чи гуманітарна організація. Уряд відмовив і міжнародним організаціям, таким як «Червоний хрест», і польським об’єднанням, зокрема «Медикам на кордоні». На питання про те, що відбувається на кордоні, влада відповідати не зобов’язана: указ передбачає «відмову в наданні інформації на тему дій, які проводяться на території НС у зв’язку із запобіганням та опором нелегальній міграції».

Біженці прибувають до країни нелегально, але просять міжнародного захисту. Згідно з міжнародним правом, Польща зобов’язана розглянути кожне прохання, і лише потім у разі відмови депортувати людей. На практиці все працює інакше, каже Іво: «Іноді достатньо кількох годин після нашої зустрічі, щоби виявилося, що прикордонні служби вже забрали людей, приміром, із лікарні, та відвезли їх у бік Білорусі».

«Пушбек» (англ. push-back) — ситуація, коли прикордонники відразу ж відправляють іноземців у бік кордону, часто не розмовляючи з ними й навіть не перевіряючи документи.

«За словами людей, яких я зустрічав, білоруські служби не дозволяли їм повернутися до Мінська, навіть якщо вони цього хотіли. Люди опиняються в пінг-понгу між однією прикордонною службою та іншою. Видно, що вони дуже втомлені, невиспані», — каже Іво.

Молодого сирійця Ахмада, якого Іво зустрічав у лісі, поляки та білоруси перекидали один до одного кілька разів.

«Коли ми з колегою його знайшли, він був у дуже поганому психічному стані. Його трясло, він плакав, сильно нервував, мав спалахи емоцій, — згадує Іво. — До моменту нашої зустрічі він щонайменше два тижні провів у лісі, до нього кілька разів застосовували пушбеки. Пізніше його знайшли інші люди та відвезли до лікарні — Ахмад був зневоднений та ослаблений. Через дві години його забрали з лікарні та вивезли в бік кордону, хоча він просив про захист і був хворий».

У лісі з валізою на коліщатках

Мігранти, які спілкувалися з Мартою Гурчинською, розповідали різні історії про те, як вони потрапили до Мінська. «Білоруський режим продає людям дешеві візи та обіцяє просту дорогу до Європи, яка виявляється смертельною пасткою», — каже юристка. Вона уточнює, що слово «дешеві» тут є відносним, оскільки «дуже часто людям доводиться продати все своє майно, щоби вирушити в таку поїздку».

Деякі біженці кажуть правозахисникам, що не підозрювали про те, що до ЄС доведеться діставатися лісом, та ще й нелегально.

«Комусь казали, що з білоруською візою можна вільно перетинати кордон із Польщею. Це означає, що візові центри або бюро подорожей у Білорусі вводять людей в оману, пропонують вигадані умови перетину кордону. Люди не знають, на що підписалися. Ніхто, готуючись до важкого переходу через ліс, не приїжджає з валізою на коліщатках та в чоботях на підборах — а ми бачили й таке», — каже Марта Гурчинська.

Правозахисниця зустрічала багатьох людей, які зважилися на подорож через Білорусь після довгих спроб з’єднатися зі своїми родичами в ЄС легально. Наприклад, сирійка, хвора на епілепсію. У Сирії вона не має можливості отримувати необхідне лікування. Чотири роки вона намагалася отримати легальний дозвіл на возз’єднання зі своїми батьками, які мешкають у Німеччині. Нічого не вийшло, тож вона наважилася на дорогу через Білорусь. Інший випадок — чоловік, який приїхав до Польщі з Великобританії шукати свою дружину, яка перестала виходити на зв’язок, опинившись на білорусько-польському кордоні. «До цього він 6 років намагався перевезти свою дружину легально», — наголошує Гурчинська.

Обидві жінки не змогли подолати ліс: їх «знайшли десь під кущами в жахливому стані» та доправили до лікарні, каже Марта Гурчинська. За її словами, це «цинічний наслідок патологій європейської міграційної політики».

«Людям, які мають легально отримати право в’їзду, тому що в них або є сім’ї, або вдома йде війна, не отримують його, — додає вона. — Європа веде політику зачинених дверей, що призводить до того, що люди змушені обирати нелегальні та небезпечні шляхи міграції. Іншого виходу вони не мають».

Обігнати прикордонника

Через те, що мігрантів часто забирають прямо з лікарень, щоби викинути в лісі, як Ахмада, активісти за можливості не дзвонять у швидку допомогу та допомагають людям без свідків. Волонтери намагаються навіть не затримуватися поряд із біженцями, щоби не привертати зайвої уваги. Найчастіше у лікарню через незнання дзвонять місцеві жителі, щиро бажаючи допомогти, вважають активісти, але натомість краще дзвонити «Медикам на кордоні».

Іоанна Гжимала-Мошчинська приїхала на кордон із Кракова, щоби на кілька днів приєднатися до рятувальних операцій. Вона розповідає, що під час операцій страшно потрапити на очі поліції чи прикордонних служб.

Місцеві жителі відіграють дуже важливу роль у порятунку людей — дехто дає свої номери телефонів волонтерам, щоби допомагати, коли хтось просить допомоги неподалік. Проте не всі місцеві раді активістам. «Нещодавно була така ситуація: ми побачили трьох людей, до яких під’їжджали співробітники прикордонної служби. Ми припаркувалися, щоби підбігти. Поруч на машині з місцевими номерами проїжджав чоловік середнього віку. Він зупинився й почав на нас кричати: «Хто ви такі? Де ви паркуєтеся?!» Видно було, що він сповнений ненависті: він знав, що ми хочемо зробити, і намагався ускладнити нам завдання», — каже Івана.

Катування, голод, безправ’я

Повертатися до Білорусі означає наражатися на смертельну небезпеку, каже Марта Гурчинська. Вона наводить свідчення самих біженців, які після пушбека повернулися на білоруську частину кордону: «Їх б’ють, у них крадуть речі. У наших лікарнях опиняються люди, яких покусали собаки. У дітей покусані ноги білоруськими псами, яких нацьковують на людей, щоби вони поверталися до Польщі. Люди розповідають, що бачили, як інших людей убивають на білоруському боці. Нещодавно ми отримали від біженців відео з табору просто неба на білоруській стороні — там триста людей, з них кілька лежать мертві, бо не витримали погодних умов, виснаження та відсутності медичної допомоги».

Польські прикордонники теж закривають людей у ​​котли просто неба. Єдиний випадок, коли про це дізналися ЗМІ, стався в серпні і вважається початком гуманітарної кризи в Польщі. Тоді біля села Уснаж-Гурни прикордонники оточили кілька десятків людей. Їх тримали просто неба два місяці. Представниця прикордонної служби стверджувала, що біженці почуваються задовільно, «їдять, п’ють воду та палять цигарки». У цей час правозахисники заявляли, що їм насилу вдається передати людям їжу та медикаменти через прикордонників (були випадки, коли біженці голодували добу), і дехто з затриманих був у лежачому стані.

Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький тоді говорив: «Розв’язанням проблеми людей, які намагаються потрапити на територію Польщі, не є допуск цих людей на територію Польщі. У такому разі ми мали б проблему з десятками тисяч людей цього типу. Поляки повинні мати можливість охороняти свої кордони. Польська влада повинна мати можливість зберігати суверенність нашої території — саме це ми і робимо».

«Неправда, що Польща не може прийняти мігрантів, навіть якщо їх кілька тисяч. Можливості Польщі набагато ширші. З іншого боку, кілька тисяч — величезна цифра, якщо припустити, що всі ці люди замерзнуть у лісі», — каже Марта Гурчинська.

Події в Уснаж-Гурнах закінчилися пушбеком. «Через 60 днів люди спробували прорвати цю пастку, і тоді із застосуванням сили їх затримали та відправили в бік Білорусі», — каже Марта Гурчинська. За даними правозахисниці, подібні «табори» на польській стороні ще існують, але вони розташовані на території НС. Гурчинська дізнається про ці котли з відео, знятих мігрантами зсередини: «Ці відео дуже короткі, а самі ми не можемо провести моніторинг, бо все відбувається на недоступній території».

Пушбеки з польської та білоруської сторін порушують цілу низку міжнародних конвенцій, пояснює Марта Гурчинська: «По-перше, прикордонники зобов’язані переконатися, чи не просить людина міжнародного захисту. Співробітники прикордонних служб не лише про це не питають, а й ігнорують прямі прохання людей про надання статусу біженця. Прикордонники не дають людям заповнити відповідну заяву або не приймають її, якщо вона вже заповнена. Це порушує Женевську конвенцію з прав людини».

Наступне порушення — захист дітей та жертв торгівлі людьми, каже Гурчинська: «Якщо ми викидаємо людей із Польщі, не розслідуючи їхню ситуацію, ми не можемо дізнатися, чи не є людина жертвою торгівлі людьми. Ми також не знаємо, у якій ситуації перебувають діти, які подорожують із дорослими. Порушується також заборона на колективне висилання іноземців. Через те, що прикордонники не перевіряють кожну людину окремо, вони не знають, чи потребує людина захисту з якогось іншого приводу — наприклад, за станом здоров’я».

«Нещодавно в нас була ситуація із сім’єю, у якій була  дитина з ДЦП, — каже Марта Гурчинська. — Польські прикордонники їх неодноразово відправляли в бік Білорусі. Називаючи речі своїми іменами, відбувається це так: людей садять у військові вантажівки та залишають десь під кордоном із Білоруссю посеред лісу. Як можна сім’ю з дитиною з ДЦП викинути в лісі?!»

З огляду на жорсткі умови на білоруському кордоні, кожен біженець, який прибув із Мінська, підходить під критерії надання міжнародного захисту, переконана Марта Гурчинська. «Я говорю про це з повним переконанням як юристка, яка займається міжнародним правом. Повернення цих людей на білоруський бік саме собою несе загрозу їхньому життю. Це вже достатній привід для того, щоби надати кожній людині захист», — пояснює Гурчинська.

«Зґвалтував корову». Як про біженців думають у Польщі

На благодійний концерт «Граємо для кордону» в Кракові 28 жовтня прийшло близько 100 людей. Вхідний квиток коштував 40 злотих — стільки коштує ланч із напоєм у центрі міста. У програмі: три виступи від місцевих музикантів, «перша музична допомога» (так назвали маркет із вініловими платівками та CD-дисками по 10 злотих кожен), а також Q&A з активістами з Salam Lab — місцевої НКО, яка допомагає мігрантам та веде просвітницьку діяльність у Кракові.

Усі отримані гроші пішли на необхідні на кордоні предмети: дорожній посуд, павербанки та налобні ліхтарі. «Термоси та контейнери часто залишають самим біженцям, якщо вони щось недоїдають, тож знадобилися нові», — пояснює зі сцени активістка Salam Lab Ага Стефанська.

Стефанська нещодавно повернулася із прикордонної області. «У нас дуже мало часу — спальні мішки та фольговані ковдри скоро перестануть працювати [через холоди] і ми просто приїжджатимемо рахувати трупи», — сказала вона в перші хвилини виступу.

Схожими побоюваннями із Забороною ділилася й Марта Гурчинська, наводячи розповіді біженців та мешканців селищ із зони НС. Зараз ми знаємо про 9 летальних випадків, що сталися в Польщі, але, швидше за все, смертей було більше: «Ми знаємо про це від самих мігранток та мігрантів — вони кажуть, що натрапляють на мертві тіла в лісах. Якщо вночі була температура -7 градусів, в лісах немає жодних наметів і можливості сховатися, а серед мігрантів були діти, люди похилого віку, хворі люди, можна навіть раціонально, статистично підрахувати, скільки цих людей, непідготовлених до ночівлі в лісі, мало померти. Ліси переповнені жертвами цієї політики, а дізнаємося ми про це лише тоді, коли можна буде туди зайти — а може, навіть тоді не дізнаємося. Нещодавно ми отримали дуже тривожні записи, у яких місцеві жителі розповідають, що, можливо, трупи цих іноземців перетягують на білоруську сторону. Про це розповідала місцева мешканка: вона з жахом описувала, як польські солдати перетягують тіла на білоруську сторону. Це важко підтвердити чи спростувати, не маючи доступу до зони НС», — каже юристка.

На протести проти подій на кордоні виходить не так багато людей, як, наприклад, на нещодавні акції проти виходу Польщі з ЄС, коли люди заповнили головні площі Варшави, Кракова та Гданська (Заборона писала про ці події). На заздалегідь заплановану акцію протесту проти гуманітарної кризи в Кракові прийшло близько тисячі людей, на спонтанну «годину мовчання» у центрі міста для згадки про загиблих — близько ста.

Багато активістів, з якими говорила Заборона, пов’язують ці цифри з нерозумінням того, хто такі біженці й чому вони не можуть просто повернутися додому, якщо Польща їх не впускає.

«Польща щорічно приймає по кілька сотень тисяч людей — із цим немає проблем. Це люди з Білорусі, України, Грузії — до них інакше ставляться на кордоні лише тому, що нам здається, що вони можуть нам якось стати в пригоді, — розмірковувала зі сцени Ага Стефаньська. — Наприклад, вони виконуватимуть роботу, яку полякам не хочеться виконувати. Водночас кілька тисяч людей на кордоні називають «міграційною кризою», «кризою біженців». Ми дивуємося, що ці люди мають із собою телефони, адже це така розкіш! Мене це завжди веселить — ну яка розкіш у наш час телефон… У нас дуже стереотипне уявлення про біженців. Ми думаємо, що це хтось, ким треба опікуватись, хто сам собі не дасть ради й сидітиме на наших «соціалках». Це неправда. Я зараз працюю з людьми, які приїхали з Афганістану. Вони справді дуже хочуть бути членами суспільства, хочуть приносити користь. Якщо ми простягнемо комусь руку допомоги, потім із нами розплатяться допомогою у відповідь».

Польська влада пропонує інше бачення людей, які застрягли на кордоні. 27 вересня Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони провели пресконференцію. На ній міністр внутрішніх справ та голова Служби безпеки Маріуш Каміньскі представив фотографію — невідомо, з телефону чи картки пам’яті, знайденої в лісі, — на якій зображено злягання людини з твариною. Також міністри продемонстрували фотографії з дитячою порнографією, нібито знайдені в мігрантів. За словами представника Міністерства внутрішніх справ Станіслава Жаріна, це має довести, що серед мігрантів є сексуальні девіанти, адже зберігання таких фотографій свідчить про «практики, пов’язані із сексуальними хворобами».

Фотографія з конференції, на якій два міністри дивляться на великий екран, де чоловік злягається з твариною, облетіла інтернет. Її також показали у вечірніх новинах пропагандистського телеканалу керівної партії TVP. Телеканал назвав свій матеріал «Зґвалтував корову і збирався їхати до Польщі?» Це був перший випадок, коли уряд показував подібні фотографії на пресконференції.

Виявилося, що фотографія «біженця з коровою» була кадром зі старого порнофільму, який записувався ще на VHS і зараз доступний в інтернеті. Міністр також помилився з твариною: на скриншоті була не корова, а кінь. Опозиційна партія «Разем» поскаржилася в прокуратуру на тих, хто виступив на пресконференції: «Ми обурені, що міністри за допомогою ЗМІ поширюють матеріали порнографічного змісту за участі дітей та тварин», — сказав представник партії «Газеті Виборчій».

Кінця не видно

«Чи є у вас якісь питання?» — Запитують на краківському заході активісти Salam Lab.

Після паузи дівчина із зали запитує:

«Коли це закінчиться?»

«Напевно, тоді, коли хтось на верхівці цим займеться. Чи ООН, чи Європейський союз, чи польський уряд. Ми допомагаємо на місцях, але проблему не розв’язати на цьому рівні. Тому так важливо розповідати про те, що відбувається, розповсюджувати інформацію», — відповідає один з активістів зі сцени.

З настанням морозів кожна ніч на північному сході Польщі закінчуватиметься масовими обмороженнями на полях, у болотах та в дикому первісному лісі. Хоча в пущі є стежки, біженці часто уникають їх, щоби не спрощувати роботу прикордонникам, каже Іво. Це ускладнює пошуки й активістам. До того ж, «щоби не замерзнути, люди намагаються ходити колами, а не стояти на місці — це теж ускладнює завдання», — розмірковує він.

«Я не відчувала, що готова до цієї поїздки, не знала, чи є в мене сили, чи це взагалі хороша ідея для мене. Але з іншого боку я відчувала, що не можу цього не зробити. Якийсь парадокс, — розмірковує Іоанна. — Я ніколи не забуду, як перелякано дивилися на мене дві жінки з Конго, коли ми знайшли їх у лісі. [У погляді читалося]: «Хто нас знайшов?» Натомість, коли ми трохи побули разом, вони поїли й почали посміхатися. Ми вдарилися кулачками на прощання — це було справді дуже зворушливо», — каже дівчина.

Іво каже: «Іноді на прощання ми тиснемо один одному руки, іноді обіймаємося. Це може бути й просто виразний погляд у бік один одного. Бувають уклони. У будь-якому разі прощальні жести завжди дуже особисті з обох боків».

За тиждень 16–22 жовтня група «Кордон» — об’єднання НКО та незалежних активістів, які допомагають біженцям, — отримала прохання про допомогу від 966 людей. Надати допомогу вдалося лише 413 із них: решта перебувала в недоступній зоні НС. Режим надзвичайного стану уряд продовжив до 2 грудня.