Шаріат в Афганістані — що це таке насправді? | Заборона
Читаєте зараз
Що таке шаріат та чи дійсно він такий страшний, як про нього говорять? Пояснюємо на пальцях у контексті «Талібану»

Що таке шаріат та чи дійсно він такий страшний, як про нього говорять? Пояснюємо на пальцях у контексті «Талібану»

Шаріат в Афганістані — що це таке насправді?

З часу, як таліби захопили владу в Афганістані, вони оголосили, що тепер країна буде жити за законами шаріату. Для багатьох це автоматично означає порушення прав людини та насильство стосовно мусульман та інших. Але насправді справа не в шаріаті, а в тому, як його трактують. Журналіст Заборони Олександр Гуменюк розповідає, що таке шаріат та чому про нього більше міфів, ніж правди. 


Шаріат як він є

Згідно з ісламським енциклопедичним словником, шаріат — це комплекс затверджених Кораном та суною [суна — священне передання ісламу] приписів, що визначають релігійні переконання, формують моральні цінності, а також конкретні правові норми для мусульман. 

Це не рух і не напрям в ісламі, а саме перелік законів, за яким живе весь мусульманський світ. 

«Шаріат — це кодекс мусульманських законів, в якому прописано, як молитись, як дотримуватись посту, як укладати шлюб та розлучуватись, як будувати торгові та міжнародні відносини, якими мають бути міжрелігійний діалог, соціальна сфера. А люди, не розуміючи цього терміну, роблять із нього якусь страшилку. Буцімто це закони, за якими потрібно когось там вбивати, ґвалтувати і так далі», — пояснює Забороні муфтій духовного управління мусульман України Саїд Ісмагілов.

За словами муфтія, жодної проблеми у самих законах шаріату немає. Основна причина, чому всі так негативно та зі страхом сприймають шаріат талібів, полягає у самих талібах та їхньому трактуванні цих законів:

«Розуміння шаріату — тобто те, як тлумачать тексти — у різних напрямів, сект, у тому числі й у «Талібану», різне. Є більш помірковане розуміння шаріату, є консервативне, а є й радикальні тлумачення. Відповідні консервативні течії та екстремістські угруповання трактують тексти у такий спосіб, що виходить так, як виходить. Але більшість мусульман світу розуміють і трактують шаріат по-людськи».

У законах шаріату дійсно є покарання за певні провини, додає Ісмагілов. Це може бути і забивання камінням, і відсічення кінцівок. Однак це не означає, що подібні покарання практикуються і мають використовуватись у мусульманському світі. 

Саїд Ісмагілов наводить приклади того, як «Талібан» зловживає та демонізує різного роду покарання, передбачені шаріатом. За його словами, за законами шаріату людині дійсно можуть відрубати руку за крадіжку. Однак для того, аби таке покарання було приведене у дію, має бути низка додаткових умов. По-перше, людина, що вкрала, має бути багатою. У разі, якщо краде бідна людина, її руку ніхто відрубати не буде, адже така крадіжка визнається вимушеною. По-друге, крадіжка має бути в особливо великих розмірах. Тобто покарання застосовується лише тоді, коли злочин був дуже важким, коли він був доведений на сто відсотків і коли в обвинуваченого не було жодних пом’якшуючих обставин.

Те ж стосується й покарання у вигляді забивання камінням. Подібне покарання за законами шаріату має застосовуватись до чоловіка чи жінки, що перебувають у шлюбі та «зрадили» своєму партнеру. Однак і тут все непросто: аби можна було застосувати подібне покарання, у даного проступку має бути 4 свідки — тобто чотири людини, які на свої очі бачили статевий акт. Через це подібне покарання, за словами Саїда Ісмагілова, за життя пророка використовувалося лише один раз — і той через те, що жінка сама визнала провину. 

Однак в Афганістані та у «Талібані» зокрема закони шаріату тлумачать на свій розсуд: 

«Жінка вийшла недостатньо одягнена — отже, вона грішниця, її потрібно вбити. Це що, шаріат? Це відповідає нормам ісламу чи Пророка? Звісно, ні. В ісламі не заборонено, щоби жінка виходила з дому одна чи ходила з відкритим обличчям — це нормально, але вони [таліби] за найменший вчинок, який вважають поміж себе провиною, застосовують найтяжче покарання. Цього ніде в ісламському світі немає — це безглуздя. Вони застосовують покарання до всього, чого захочуть. Це просто насильство над населенням», — пояснює Саїд Ісмагілов.

Особливості «Талібану» та їхня історія

Як пояснюють експерти, Афганістан сам по собі є достатньо специфічною мусульманською країною. Аналогів цієї країни у світі немає: звичаї та норми, що існують там, більше ніде не зустрічаються. Те ж саме можна сказати й окремо про «Талібан»: цей рух є ультраконсервативним.

«Афганістан і «Талібан» жахливі навіть для інших мусульман. Це афганський феномен пуштунського населення. Це ось якщо взяти кавказьких мусульман — вони також відрізняються від інших мусульман. У них там свої гірські традиції, як то кажуть, за законами гір живуть. Тому все, що ми бачимо у «Талібані», — це все афганський феномен», — пояснює Саїд Ісмагілов.

Експерти пояснюють силу «Талібану» тим, що від самого зародження це був суфійський рух. Це течія в ісламі, однією з особливостей якої є дуже сувора підпорядкованість своєму керівнику. Кожен послідовник суфійського руху дає присягу своєму шейху та по суті на релігійному рівні обіцяє виконувати всі його накази. Така схема управління робить суфійські рухи дуже ефективними в той час, коли потрібно воювати. 

«Історія ісламу свідчить, що найбільш войовничими були саме суфійські рухи. Наприклад, турецькі яничари — це був орден і братство Бекташі. Або ж басмачі в Середній Азії, що воювали з Радянським Союзом, — це також був суфійський рух», — розповідає Саїд Ісмагілов.

Тобто самі по собі закони шаріату у сучасному ісламі не становлять особливої небезпеки для мусульман. І хоча людям, що притримуються більш вільних віросповідань, певні закони шаріату можуть здатись занадто «консервативними», однак мусульмани живуть за цими правилами вже багато сторіч. А ті звірства та насилля, що їх проповідують і застосовують представники «Талібану», — це виключно їхнє бачення віри та політики. Жодного стосунку до законів шаріату вони не мають. 

Нагору