«Ми говоримо румунською, але ми українці». Що турбує етнічну меншину румунів у Чернівцях: репортаж

В Україні, травмованій російськими воєнними злочинами, де люди щодня борються за виживання та свободу, обмежений простір для дискусій з питань мови та національної ідентичності.

Після здобуття Україною незалежності 1991 року повага до прав та інтересів етнічних меншин то зростала, то слабшала в міру того, як Україна намагалася зміцнити власну ідентичність за постійного впливу Росії. Майдан у 2014 році став переломним моментом: Революція Гідності, втеча Януковича, анексія Криму та початок війни на Донбасі поставили українців перед необхідністю визначити, що ж означає бути українцем. Повномасштабне російське вторгнення у лютому 2022 року призвело до ще більшого зміцнення української культури та мови. Утім, політика, спрямована на зміцнення державної мови, потроху витісняє румунську із суспільного життя багатьох її носіїв.

Авторка проєкту CODA Аманда Коклі розповідає про те, як інші кроки, від ексгумації останків на цвинтарі до політичних звинувачень на адресу румунських релігійних лідерів, призвели до того, що деякі етнічні румуни не знають, яке їхнє місце в українському суспільстві. Заборона публікує цей текст українською зі скороченнями.

Кладовище в Чернівцях

Протягом останніх 40 років Драгош Олару віддає шану видатним діячам румунської культури, похованим у його рідному місті Чернівці на Західній Україні. Кладовище на вулиці Зеленій із декоративними надгробками та ґрунтовими стежками — місце поховання багатьох румунських художників, активістів та інтелектуалів, які намагалися захистити свою культуру. Хоча Олару не зустрічав нікого з цих людей за життя, йому здається, що він близько з ними знайомий. Похованих на цьому цвинтарі він називає своїми друзями і вважає, що продовжує їхню справу.

Окрім цього, Драгош Олару намагається захистити румунські поховання від фактичного знищення. Місцева влада вирішила ексгумувати останки тих, кого, на їхню думку, неможливо ідентифікувати, а потім продати ці земельні ділянки з аукціону. Хоча Олару засмучений подіями на цвинтарі, які він розглядає як «підлий крок проти румунської культури та громади», українську владу він все-таки підтримує. «Путін — найбільший ворог світу», — каже Драгош. Вже пізніше він розповів, що його племінник служить на передовій у Бахмуті.

Доля цвинтаря — лише один із прикладів напруженості між українцями та етнічними румунами, другою за чисельністю мовною меншиною країни після російськомовних. 

Закони про українську мову та нацменшини

Етнічні румуни, угорці та поляки живуть в Україні після змін кордонів у результаті Першої та Другої світових воєн. Після проголошення незалежності України у 1991 році близько 400 тисяч людей, які розмовляють румунською мовою, стали громадянами України та частиною суспільства держави, що зароджувалася. Упродовж більшої частини 1990-х років розмови про національну ідентичність часто відходили на другий план, оскільки українці були стурбовані тим, як заробити на життя. На початку 2000-х і пізніше економіка стабілізувалася, а Кремль підтримував політиків та олігархів із проросійськими настроями, які не дозволяли б країні надто сильно відхилятися на захід, у бік Європейського Союзу та НАТО. Пов’язані з Москвою політики прагнули представити Україну як придаток Росії, підкреслюючи «братерство» двох народів та історичний зв’язок між країнами й натякаючи, що без Росії Україна існувати не може.

На Заході України угорські, польські та румунські меншини жили і спілкувалися рідними мовами, при цьому часто підтримуючи проросійських політиків, оскільки ті прагнули «захистити російську мову». Кроки, спрямовані на «захист» російської мови, одночасно йшли на користь іншим мовним меншинам. Так, у 2012 році проросійський президент Віктор Янукович ухвалив закон «Про основи державної мовної політики», який надавав мовам національних меншин, зокрема російській, болгарській та румунській, статус регіональної мови в районах, де понад 10% населення не говорять українською. Багатьма цей закон був сприйнятий як спроба підірвати становище української мови — люди виходили на протести, а деякі політики навіть подали прохання про відставку на знак незгоди із законом. Однак він знайшов підтримку серед представників мовних меншин на Заході країни.

Після Революції Гідності мовне питання постало гостріше, і влада ухвалила низку законів, які офіційно закріплювали використання української мови в різних сферах суспільного життя — від ЗМІ до освіти. Вони фактично скасували ініціативу Януковича. Остаточно долю закону було вирішено у 2018 році, коли український суд визнав його неконституційним. Прихильники скасування закону стверджували, що повсюдне використання української мови створить більш згуртоване суспільство та призведе до необхідних покращень у системі освіти, яка зазнавала труднощів через двомовність.

Проте хвиля нових законів стривожила польське, угорське та румунське населення України. Ці меншини розуміли мотиви рішень українського уряду, але також побоювалися, що через закони постраждають їхні власні мови та традиції. Варшава, Бухарест і Будапешт втрутилися в ситуацію, дорікнувши українському уряду за недостатність заходів щодо захисту прав меншин. На підтримку їхніх закликів до більш уважного підходу до українського питання було підготовлено доповідь Венеційської комісії — головного консультативного органу Ради Європи з конституційних питань. У ній ішлося про те, що ухвалений Україною 2019 року закон про мови «не забезпечив справедливого балансу» між розвитком української мови та захистом меншин.

Водночас українська влада неодноразово заявляла, що ці зміни не є спробою знищити мови національних меншин, а скоріше спрямовані на зміцнення української ідентичності та привнесення почуття єдності у повсякденне життя країни. Однак більшість повсякденного життя продовжувала йти не українською, а іншими мовами, в тому числі російською.

Після початку повномасштабного вторгнення Кремль використовував закони про мову як частину потужної дезінформаційної кампанії, спрямованої на виправдання розв’язування війни.

Освіта румунської меншини в Україні

Для румунської меншини найболючішим питанням залишається освіта. Село Петрашівка розташоване за годину їзди на південь від Чернівців, за два кроки від румунського кордону. Подружжя Георге та Міхаели Лупу присвятило свою кар’єру керуванню Петрашівською середньою школою. Майже всі уроки для її 314 учнів ведуться румунською мовою. «Ми говоримо румунською, але ми українці», — каже директор школи Георге. За його словами, батьки раді, що їхні діти вільно розмовляють обома мовами, оскільки це відкриває більше можливостей для подальшого навчання як в Україні, так і в Румунії.

Присутність обох мов і народів у Петрашівці очевидна; школу підтримують і український, і румунський уряди. Грант із Бухаресту дозволив придбати нові столи для кабінету історії, а у сусідній клас української мови за підтримки української влади завезли телевізор і стільці.

Перехід системи освіти українською мовою розроблявся з моменту ухвалення у 2017 році закону про освіту, за яким середні школи мають перейти на навчання державною мовою. Цей закон описували як крок, спрямований на приведення шкільної системи України у відповідність до європейських стандартів, що дасть можливість викладання мов національних меншин ЄС у статусі другої мови. Але для учнів Петрашівської середньої школи реалізація закону про освіту стане значною зміною. Офіційні особи заявляють, що закон про мову освіти дозволить забезпечити повний доступ до університетської освіти в Україні для всіх меншин.

Московський патріархат у Чернівцях

Оскільки Україна прагне позбутися культурних зв’язків із Росією, під пильну увагу потрапляють і релігійні лідери етнічних румунів. У Чернівцях багато румунів, як і раніше, правлять службу в Українській православній церкві, що підпорядковується Московському патріархату. Хоча церква стверджує, що розірвала зв’язок з РПЦ у травні 2022 року, і заперечує свій зв’язок з Москвою, українська влада прагне виявити й розірвати будь-які такі зв’язки, що залишилися. 

Багато священнослужителів побоюються, що прихід влади з рейдом — це лише питання часу. Сидячи у Вознесенській церкві на околиці Чернівців, отець Павло Пауленку каже, що відчуває наближення кризи. «Мене вже запитують, чому я служу месу румунською мовою в Україні. Я на це відповідаю: щоб люди прийшли та шанували історію. У церкві не має бути політики — тільки Бог», — каже Пауленку. Етнічні румуни становлять 60% його парафіян, і румунська мова є пріоритетною для богослужінь.

Занепокоєння зв’язками румунської релігійної громади з Росією назрівало давно, і наприкінці 2022 року вилилося в обшук СБУ у Чернівецько-Буковинській єпархії Української православної церкви. Серед речей її священнослужителів правоохоронці виявили російські паспорти та прокремлівську літературу. Невдовзі після цього указом президента України було припинено громадянство 13 представників УПЦ, зокрема й Чернівецько-Буковинської єпархії. У відповідь один з румунських священнослужителів пригрозив президентові Зеленському судовим позовом. Представництво ООН з прав людини заявило, що обшуки, які проводить СБУ по всій країні, підривають право на свободу віросповідання.

В очах української влади УПЦ Московського патріархату — загроза. Але для етнічних румунів тиск на церкву — це ще один прояв політики української влади щодо нацменшин.

На вулицях Чернівців чутно стійке змішання української, російської та румунської мов. І якщо ставлення до російської мови з початком вторгнення змінилося, то до румунської всі ставляться спокійно. Мовне питання хвилює швидше політиків і активістів, а більшість румунів думають про те, як пережити війну. Чернівці розташовані далеко від лінії фронту та російських ракет, але війна, як і раніше, присутня у місті. Майже на кожних дверях висять українські прапори. Щоранку у місті оголошується хвилина мовчання, щоб вшанувати пам’ять загиблих чоловіків та жінок. А на новому цвинтарі на околиці міста працівники викопують свіжі могили для тих, хто повернувся з фронту назавжди.