Читаєте зараз
Школа вдома. Старшокласники розповідають, як пережили карантин і забили на уроки

Школа вдома. Старшокласники розповідають, як пережили карантин і забили на уроки

Aliona Vyshnytska

Усю минулу весну українські школярі провели на дистанційному навчанні через карантин. Він накрив школи несподівано, тоді, коли мало хто з вчителів знав, як це має бути, а школярі — в цілому не розуміли, що від них хочуть. У червні Заборона написала про те, як карантин охопив інтернатні заклади — і до чого це призвело (спойлер — позитивного мало). Тепер журналістка Заборони Альона Вишницька розпитала старшокласників із Києва та селища на Чернігівщині, як вони давали раду раптовій ізоляції, з якими втратами пережили освіту в смартфонах — і чому бояться її наслідків.


Не сиди в компі

Коли оголосили карантин, Назар [прізвище не називаємо на прохання героя, — Заборона] вчився у дев’ятому класі. Всі школи, зокрема його природничо-науковий ліцей в Києві, відправили на дистанційне навчання буквально за день — а ще за кілька учні отримали на свої пошти домашні завдання. 

Про лекції чи зум-конференції не йшлося: вчителі просто надіслали перелік завдань і дедлайни: «Так тривало кілька тижнів. Що батькам, що учням такий підхід не дуже подобався. Врешті батьки зорганізувалися і стали наполягати, щоб формат змінився», — розповідає старшокласник. Оскільки більшість вчителів не знали, як користуватися онлайн-програмами, дехто з батьків взяв на себе ініціативу пояснити і навчити. Ще хтось — створив «клас» у гуглі. Це вебсервіс, де можна швидко поширювати завдання між вчителями та учнями. Поступово вчителі почали читати лекції онлайн. Спершу викладали виключно профільні предмети на кшталт фізики та математики, а потім приєдналися решта.

Фото: DPA

«У всіх були смартфони та компи, тож доступ до навчання мали всі», — каже хлопець. Безперервно сидіти в квартирі, додає, було нормально — батьки часом навіть обурювалися, що Назар тижнями не виходить надвір. 

«Батьків дуже хвилювало, що я багато часу проводжу за компом. Але насправді не так і багато було чим зайнятися. Коли закінчувався навчальний день у компі, я вмикав ігри чи ютуб. Мені казали — піди відволічись. А куди піти? Я що, винен, що в нас усе онлайн і я півдня просидів у компі», — каже Назар.

Без живого спілкування, розповідає старшокласник, було особливо важко: «Десь за місяць карантину мені хотілося просто лягти і здохнути. Набридло все це — я хотів просто повернутися до того, як було колись, прийти в школу».

Коли стало зрозуміло, що в школу повернутися вийде не скоро, Назар вирішив організовувати регулярні відеозідзвони з однокласниками. Кілька разів на тиждень він влаштовував відеоконференції. У школі, каже, все було простіше — можна було на перерві підійти до якоїсь компанії, заговорити про будь-що, а потім продовжити соціалізацію з іншими людьми.

«По скайпу все було серйозніше. Треба було насамперед узгодити, коли хто може, і визначити мету, навіщо всі зібралися», — розповідає хлопець. Теми, каже, були максимально широкими: від обговорення пилових буревіїв у Києві чи домашніх завдань до моральної підтримки одне одного.

Фото: DPA

Першого вересня Назар нарешті пішов у школу — майже як у докарантинний час. Тільки клас поділили на дві групи: діти ходять у школу через день, і через день навчаються онлайн. За партами всі сидять поодинці, а в ліцеї, відповідно, загалом менше людей.

«Те, чого б я хотів, і те, що було б насправді правильним — це абсолютно протилежні речі. Мені б дуже хотілося, щоб весь клас пустили в школу — як раніше, всі разом. Але, мабуть, було би все ж безпечніше ще якийсь час посидіти на дистанційці», — каже Назар.

Ще трохи розслабитися — і можна впасти в кому

Руслана [прізвище не називаємо на прохання героїні, — Заборона] вчиться в школі в селищі у Чернігівській області. Точніше, уточнює, офіційно це гімназія, просто різниця не дуже відчувається. Їй 16, вона відмінниця та перейшла в одинадцятий клас. Коли почався карантин, її школу, як і ліцей Назара, це заскочило зненацька. Школярів відправили додому, а за кілька днів на сайті школи виставили файл із завданнями на тридцять сторінок.

«Це був просто перелік завдань з усіх предметів. Без конспектів чи теорії. Ми думали, що це на весь період карантину, бо нам нічого не пояснили. Взагалі не розуміли, що нас чекає», — каже Руслана. Виявилося, що всі у класі були оптимістами — такий самий обсяг завдань, але вже нових, скинули і за тиждень.

«Нам знову нічого не пояснювали, а просто завалювали завданнями. Я кілька тижнів робила все. Сиділа за уроками годин вісім. А потім, десь на четвертий тиждень, виявила, що завдання майже ніхто і не перевіряє», — згадує дівчина.

З’ясувала вона це майже випадково — помітила у своїх роботах помилки, які зовсім не збігалися з гарними оцінками. За логікою, їй би за ці домашні завдання мали ставити менше — а ставили такі самі оцінки, як і до карантину.

«Все залежало від бажання вчителів. Наші не дуже хотіли викладати онлайн. Нас лише завалювали домашкою, яку дехто навіть не перевіряв. Ставили оцінки за інерцією — як до пандемії», — згадує дівчина. 

Фото: DPA

Коли це стало очевидним, Руслана сама собі зменшила навантаження — робила лише план-мінімум, тобто те, що точно перевіряли і що було обов’язковим. Лекції в зумі читала лише одна вчителька української мови. Ще троє-четверо вчителів періодично пояснювали завдання, скидали конспекти чи пояснювальні відео в ютубі. Загалом із чотирнадцяти предметів навчання онлайн проходило з п’яти. 

«Були вчителі, які взагалі забили на дистанційне. Одна вчителька — яка і в школі не надто активна — здавалося, що якщо ще трохи розслабиться, то впаде в кому», — сміється Руслана. Разом із кількома однокласниками вони скооперувалися, щоб економити сили: хтось писав контрольні з одних предметів, хтось з інших, потім обмінювалися.

«Я розумію, що такий формат не дозволяє нічому навчитися, але і мотивації особливо щось робити немає, коли в школі це нікому не треба», — каже дівчина.

Суворого карантину, розповідає дівчина, в селищі ніколи і не було — але рішення сидіти на самоізоляції прийняла її родина та найближчі друзі. Перший місяць вона взагалі майже не виходила з дому. Щоб додати трохи активності у своє життя, почала займатися спортом — щодня повторювала вправи за тренерками в ютубі. Аби відволіктись від думок про коронавірус, дивилася серіали.

Зараз, каже, страхи трохи відійшли вбік — з першого вересня клас повернувся в школу. Щоб менше людей перебували на одній території одночасно, уроки починаються в різний час. Наприклад, одна паралель починає вчитися о 8:15, а інша приходить на 15 хвилин пізніше — перерви у різний час, тож і в коридорах менше людей. Кабінетну систему теж скасували — тепер один клас сидить в одному приміщенні, а до них приходять вчителі. У їдальні за столом — максимум двоє.

Фото: Roman Mager

«Я вже не боюсь коронавірусу. Але страшно, як наздогнати все те, що ми мали вивчити за ті три місяці. З деяких предметів я за цей період взагалі нічого не знаю. У мене будуть репетитори, але все одно наступного року вступати, — каже дівчина. — Як продовжувати вчити історію, якщо є прогалина за три місяці, наприклад? Я говорила з однокласниками — кажуть, страшно всім».

Дистанційне навчання по-новому

У квітні тодішня очільниця Міністерства освіти і науки Любомира Мандзій в інтерв’ю виданню Liga.net пояснювала: «Дистанційне навчання організоване по-різному, адже в нас загалом 15106 шкіл у різних умовах і єдиний підхід не спрацює […] Найважливіша проблема, яка виникла — проблема з технічними можливостями доступу до інтернету учнями та вчителями». Міністерка додала, що неможливо порахувати, скільки вчителів та учнів не мають доступу до мережі, а Міносвіти не буде проводити моніторинг технічних можливостей у всіх школах. На питання, як МОН оцінюватиме, чи всі діти здобули знання, які мали, Любомира Мандзій відповіла: «Міністерство у цьому випадку не буде нічого оцінювати. Це робитиме школа і вчитель. Це їхні повноваження».

Фото: Maximilian Scheffler

Понад те, у Міносвіти вважають, що завдяки карантину цьогоріч старшокласники краще склали зовнішнє незалежне оцінювання. Заступник міністра Ігор Гарбарук заявив, що кількість дітей, які набрали максимальний бал на ЗНО зросла на 63 %. «Фактично, що відбулося — раніше увага дітей була зосереджена по всіх предметах, а зараз вони чітко зосередилися на тих предметах, де вони здавали ЗНО», — сказав Гарбарук.

Першого вересня навчання повернулося в усі школи, крім тих, що розташовані у червоній зоні, — із дотриманням соціальної дистанції та гігієни. Під час пересування школою потрібно надівати маски (під час уроків — ні). Керівництво закладу має самостійно розробити графік — так, щоб у школі не було скупчень людей (наприклад, різний час для початку та закінчення занять для різних класів). Із часів карантину також залишиться й теленавчання — коли школярам транслюють уроки по телевізору. Причина, зокрема, й в тому, що в 74 школах, які підпорядковуються МОН, досі немає інтернету.

Для тих шкіл, які опиняться в червоній зоні, МОН готує новий проєкт дистанційного навчання. Що саме зміниться, поки не кажуть, але обіцяють, що процес стане більш унормованим. 

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій