Школа вдома. Старшокласники розповідають, як пережили карантин і забили на уроки | Заборона
Читаєте зараз
Школа вдома. Старшокласники розповідають, як пережили карантин і забили на уроки

Школа вдома. Старшокласники розповідають, як пережили карантин і забили на уроки

Усю минулу весну українські школярі провели на дистанційному навчанні через карантин. Він накрив школи несподівано, тоді, коли мало хто з вчителів знав, як це має бути, а школярі — в цілому не розуміли, що від них хочуть. У червні Заборона написала про те, як карантин охопив інтернатні заклади — і до чого це призвело (спойлер — позитивного мало). Тепер журналістка Заборони Альона Вишницька розпитала старшокласників із Києва та селища на Чернігівщині, як вони давали раду раптовій ізоляції, з якими втратами пережили освіту в смартфонах — і чому бояться її наслідків.


Не сиди в компі

Коли оголосили карантин, Назар [прізвище не називаємо на прохання героя, — Заборона] вчився у дев’ятому класі. Всі школи, зокрема його природничо-науковий ліцей в Києві, відправили на дистанційне навчання буквально за день — а ще за кілька учні отримали на свої пошти домашні завдання. 

Про лекції чи зум-конференції не йшлося: вчителі просто надіслали перелік завдань і дедлайни: «Так тривало кілька тижнів. Що батькам, що учням такий підхід не дуже подобався. Врешті батьки зорганізувалися і стали наполягати, щоб формат змінився», — розповідає старшокласник. Оскільки більшість вчителів не знали, як користуватися онлайн-програмами, дехто з батьків взяв на себе ініціативу пояснити і навчити. Ще хтось — створив «клас» у гуглі. Це вебсервіс, де можна швидко поширювати завдання між вчителями та учнями. Поступово вчителі почали читати лекції онлайн. Спершу викладали виключно профільні предмети на кшталт фізики та математики, а потім приєдналися решта.

Фото: DPA

«У всіх були смартфони та компи, тож доступ до навчання мали всі», — каже хлопець. Безперервно сидіти в квартирі, додає, було нормально — батьки часом навіть обурювалися, що Назар тижнями не виходить надвір. 

«Батьків дуже хвилювало, що я багато часу проводжу за компом. Але насправді не так і багато було чим зайнятися. Коли закінчувався навчальний день у компі, я вмикав ігри чи ютуб. Мені казали — піди відволічись. А куди піти? Я що, винен, що в нас усе онлайн і я півдня просидів у компі», — каже Назар.

Без живого спілкування, розповідає старшокласник, було особливо важко: «Десь за місяць карантину мені хотілося просто лягти і здохнути. Набридло все це — я хотів просто повернутися до того, як було колись, прийти в школу».

Коли стало зрозуміло, що в школу повернутися вийде не скоро, Назар вирішив організовувати регулярні відеозідзвони з однокласниками. Кілька разів на тиждень він влаштовував відеоконференції. У школі, каже, все було простіше — можна було на перерві підійти до якоїсь компанії, заговорити про будь-що, а потім продовжити соціалізацію з іншими людьми.

«По скайпу все було серйозніше. Треба було насамперед узгодити, коли хто може, і визначити мету, навіщо всі зібралися», — розповідає хлопець. Теми, каже, були максимально широкими: від обговорення пилових буревіїв у Києві чи домашніх завдань до моральної підтримки одне одного.

Фото: DPA

Першого вересня Назар нарешті пішов у школу — майже як у докарантинний час. Тільки клас поділили на дві групи: діти ходять у школу через день, і через день навчаються онлайн. За партами всі сидять поодинці, а в ліцеї, відповідно, загалом менше людей.

«Те, чого б я хотів, і те, що було б насправді правильним — це абсолютно протилежні речі. Мені б дуже хотілося, щоб весь клас пустили в школу — як раніше, всі разом. Але, мабуть, було би все ж безпечніше ще якийсь час посидіти на дистанційці», — каже Назар.

Ще трохи розслабитися — і можна впасти в кому

Руслана [прізвище не називаємо на прохання героїні, — Заборона] вчиться в школі в селищі у Чернігівській області. Точніше, уточнює, офіційно це гімназія, просто різниця не дуже відчувається. Їй 16, вона відмінниця та перейшла в одинадцятий клас. Коли почався карантин, її школу, як і ліцей Назара, це заскочило зненацька. Школярів відправили додому, а за кілька днів на сайті школи виставили файл із завданнями на тридцять сторінок.

«Це був просто перелік завдань з усіх предметів. Без конспектів чи теорії. Ми думали, що це на весь період карантину, бо нам нічого не пояснили. Взагалі не розуміли, що нас чекає», — каже Руслана. Виявилося, що всі у класі були оптимістами — такий самий обсяг завдань, але вже нових, скинули і за тиждень.

«Нам знову нічого не пояснювали, а просто завалювали завданнями. Я кілька тижнів робила все. Сиділа за уроками годин вісім. А потім, десь на четвертий тиждень, виявила, що завдання майже ніхто і не перевіряє», — згадує дівчина.

З’ясувала вона це майже випадково — помітила у своїх роботах помилки, які зовсім не збігалися з гарними оцінками. За логікою, їй би за ці домашні завдання мали ставити менше — а ставили такі самі оцінки, як і до карантину.

«Все залежало від бажання вчителів. Наші не дуже хотіли викладати онлайн. Нас лише завалювали домашкою, яку дехто навіть не перевіряв. Ставили оцінки за інерцією — як до пандемії», — згадує дівчина. 

Фото: DPA

Коли це стало очевидним, Руслана сама собі зменшила навантаження — робила лише план-мінімум, тобто те, що точно перевіряли і що було обов’язковим. Лекції в зумі читала лише одна вчителька української мови. Ще троє-четверо вчителів періодично пояснювали завдання, скидали конспекти чи пояснювальні відео в ютубі. Загалом із чотирнадцяти предметів навчання онлайн проходило з п’яти. 

«Були вчителі, які взагалі забили на дистанційне. Одна вчителька — яка і в школі не надто активна — здавалося, що якщо ще трохи розслабиться, то впаде в кому», — сміється Руслана. Разом із кількома однокласниками вони скооперувалися, щоб економити сили: хтось писав контрольні з одних предметів, хтось з інших, потім обмінювалися.

Читайте також

«Я розумію, що такий формат не дозволяє нічому навчитися, але і мотивації особливо щось робити немає, коли в школі це нікому не треба», — каже дівчина.

Суворого карантину, розповідає дівчина, в селищі ніколи і не було — але рішення сидіти на самоізоляції прийняла її родина та найближчі друзі. Перший місяць вона взагалі майже не виходила з дому. Щоб додати трохи активності у своє життя, почала займатися спортом — щодня повторювала вправи за тренерками в ютубі. Аби відволіктись від думок про коронавірус, дивилася серіали.

Зараз, каже, страхи трохи відійшли вбік — з першого вересня клас повернувся в школу. Щоб менше людей перебували на одній території одночасно, уроки починаються в різний час. Наприклад, одна паралель починає вчитися о 8:15, а інша приходить на 15 хвилин пізніше — перерви у різний час, тож і в коридорах менше людей. Кабінетну систему теж скасували — тепер один клас сидить в одному приміщенні, а до них приходять вчителі. У їдальні за столом — максимум двоє.

Фото: Roman Mager

«Я вже не боюсь коронавірусу. Але страшно, як наздогнати все те, що ми мали вивчити за ті три місяці. З деяких предметів я за цей період взагалі нічого не знаю. У мене будуть репетитори, але все одно наступного року вступати, — каже дівчина. — Як продовжувати вчити історію, якщо є прогалина за три місяці, наприклад? Я говорила з однокласниками — кажуть, страшно всім».

Дистанційне навчання по-новому

У квітні тодішня очільниця Міністерства освіти і науки Любомира Мандзій в інтерв’ю виданню Liga.net пояснювала: «Дистанційне навчання організоване по-різному, адже в нас загалом 15106 шкіл у різних умовах і єдиний підхід не спрацює […] Найважливіша проблема, яка виникла — проблема з технічними можливостями доступу до інтернету учнями та вчителями». Міністерка додала, що неможливо порахувати, скільки вчителів та учнів не мають доступу до мережі, а Міносвіти не буде проводити моніторинг технічних можливостей у всіх школах. На питання, як МОН оцінюватиме, чи всі діти здобули знання, які мали, Любомира Мандзій відповіла: «Міністерство у цьому випадку не буде нічого оцінювати. Це робитиме школа і вчитель. Це їхні повноваження».

Фото: Maximilian Scheffler

Понад те, у Міносвіти вважають, що завдяки карантину цьогоріч старшокласники краще склали зовнішнє незалежне оцінювання. Заступник міністра Ігор Гарбарук заявив, що кількість дітей, які набрали максимальний бал на ЗНО зросла на 63 %. «Фактично, що відбулося — раніше увага дітей була зосереджена по всіх предметах, а зараз вони чітко зосередилися на тих предметах, де вони здавали ЗНО», — сказав Гарбарук.

Першого вересня навчання повернулося в усі школи, крім тих, що розташовані у червоній зоні, — із дотриманням соціальної дистанції та гігієни. Під час пересування школою потрібно надівати маски (під час уроків — ні). Керівництво закладу має самостійно розробити графік — так, щоб у школі не було скупчень людей (наприклад, різний час для початку та закінчення занять для різних класів). Із часів карантину також залишиться й теленавчання — коли школярам транслюють уроки по телевізору. Причина, зокрема, й в тому, що в 74 школах, які підпорядковуються МОН, досі немає інтернету.

Для тих шкіл, які опиняться в червоній зоні, МОН готує новий проєкт дистанційного навчання. Що саме зміниться, поки не кажуть, але обіцяють, що процес стане більш унормованим. 

Нагору