Заборона продовжує розповідати про тренд на вернакулярну — тобто аматорську — фотографію. У попередньому матеріалі ми говорили з авторами тематичних пабліків, які збирають архівні кадри українського побуту. Цього разу антропологиня Олена Мартинчук та більд-редактор Заборони Павло Бішко зібрали підбірку книг, що є добрими прикладами наукового та візуального дослідження явища вернакулярної та архівної фотографії у світі.
Людзі Лесу. People of the Forest
Люблін — VEHA, 2022. — 196 с.
Фото: Олена Мартинчук
Нова фотокнига білоруської дослідницької ініціативи VEHA, що знайомить з візуальною історією взаємин людини з природою. В її основу покладено колекцію аматорських фотографій з приватних і сімейних архівів та тексти, що аналізують образи лісу в культурному ландшафті Білорусі. На думку авторів та авторок книги, ліс посідає особливе місце у білоруській історії: місце ресурсів, сили, небезпеки та прихистку. Ідилічні портрети з деревами, документація відпочинку (у тому числі й полювання) та праці показують прагнення до взаємодії з природою та те, як ця взаємодія змінювалася впродовж XX століття.
Фрагмент книги «Людзі Лесу. People of the Forest». Фото: Олена Мартинчук
Архів VEHA використовує вернакулярну фотографію як дослідницький інструмент для вивчення повсякдення, ідентичності та культурного коду мешканців і мешканок Білорусі. Ініціатива працює у форматі тематичного архіву — наприклад, збирає та каталогізує найбільш розповсюджені сюжети в сімейній та аматорській фотографії XX століття: весілля та похорони або портрети, виконані на тлі килимів. Через повсякденну фотографію VEHA збирає візуальну історію, щоб зміцнити відчуття спільноти в умовах жорстокого політичного режиму.
Beata Bartecka, Łukasz Rusznica. How to Look Natural in Photos
Лондон — Palm* Studios, 2021. — 304 с.
Фото: Michał Sita / kultura u podstaw
Культурологиня Беата Бартецька та куратор Лукаш Рушніца дослідили, як фотографія функціонувала у тоталітарній системі. Вони вивчали світлини часів Другої світової війни та кадри, зроблені Службою безпеки Польської Народної Республіки, що наразі зберігаються в Інституті національної пам’яті ― Комісії з розслідування злочинів проти польського народу. Альбом містить фотографії підозрюваних, засуджених, шпигунів, агентів і випадкових перехожих, а також архівні нотатки та есей історика Томаша Стемповського. З одного боку, це візуальна розповідь про те, як фотографія стає інструментом втручання в усі сфери соціального життя, з іншого ― альбом ставить під сумнів офіційний державний наратив про Польську Народну Республіку, який просуває Інститут національної пам’яті.
Фрагмент книги How to look in natural photos. Фото: Michał Sita / kultura u podstaw
Катерина Радченко, Ер’я Сало. Фотографії розповідають. Images tell stories
The Finnish museum of photography, 2017. — 78 с.
Фото: Олена Мартинчук
Сімейна фотографія вже давно перестала бути лише приватним паперовим спогадом — сьогодні її нерідко можна зустріти на онлайн-аукціонах і барахолках. Фотокнига директорки Міжнародного фестивалю Odesa Photo Days Катерини Радченко та директорки освітніх і громадських програм Фінського музею фотографії Ерʼї Сало — це одна з перших спроб привернути увагу до вернакулярної фотографії в Україні. В її основі — світлини з колекції Фінського музею фотографії, Міського медіаархіву Центру міської історії Центрально-Східної Європи та сімейних архівів українських родин із приватних колекцій. Зібрані кураторками кадри розповідають про стилістичні та технічні особливості, символи та практики повсякденного фотографування, а заразом — проводять паралелі між сімейними фотографіями різних культурних контекстів.
Фрагмент книги «Фотографії розповідають. Images tell stories». Фото: Олена Мартинчук
Марта Мольфар, Андрій Достлєв. Українці XYZ: звички, смаки, побут
Київ — Майстер книг, 2021. — 320 с.
Фото: Олена Мартинчук
Якщо старі чорно-білі світлини чимало людей сприймають як умовно «вартісні» й «історичні», то кольорові фото, зроблені у 1990-х–2010-х роках на плівкові та/або цифрові «мильниці» залишаються здебільшого недооціненими. Фотокнига «Українці XYZ: звички, смаки, побут» доводить, що такі світлини — це беззаперечне джерело візуальної історії українського суспільства. Художник і дослідник фотографії Андрій Достлєв та радіоведуча і сценаристка Марта Мольфар зібрали фотографії трьох поколінь: «Х» (народжені у 1964–1984 роках), «Y» (народжені у 1985–1999 роках) та «Z» (народжені після 2000 року). Будь-хто міг надіслати фото з відпочинку, застілля чи біля першого ПК, щоби вони стали частиною архіву. Попри те, що у книгу ввійшла лише частина отриманих світлин, вона може стати в пригоді для візуальної антропології українських реалій трьох останніх десятиліть.
Фрагмент книги «Українці XYZ: звички, смаки, побут». Фото: Українці XYZ
Олена Мартинчук. Етнографічні польові дослідження вернакулярної фотографії
2021. — 125 с.
У 2021 році антропологиня та дослідниця візуальних практик Олена Мартинчук провела два тижні в експедиції поблизу північно-західного кордону України та Польщі. У місцевості зі складним історичним контекстом, що сусідує з Польщею та Білоруссю, Олена збирала історії та сімейні фотографії мешканців. Серед цікавинок, наприклад, у фотоальбомах родин, які мешкають поблизу Шацьких озер, виявилось чимало знімків з туристами. Фото людей, яких місцеві бачили раз чи два у житті, стали частиною їхніх сімейних альбомів. А в селах біля західного кордону завдяки близькості з Польщею були поширені фотоапарати Polaroid.
Фрагмент книги «Етнографічні польові дослідження вернакулярної фотографії». Фото надане Оленою Мартинчук
Книга складається з восьми розділів, що відповідають назвам місцевостей Волинської області: Омельне, Підманове, Залісся, Кошари, Римачі, Рівне, Забужжя та Шацьк. В її основі — понад 300 фотографій та 13 розмов з мешканцями.
The Archive As Project. Archiwum jako projekt. Під редакцією Кшиштофа Піярскі
Варшава — Fundacja Archeologia Fotografii, 2021. — 587 с.
Фото: Павло Бішко
Двомовне видання (англійською і польською) польського фонду Archeologia Fotografii — це спроба переосмислити роль архівів у постсоціалістичній Центральній та Східній Європі. Представлені в книзі тексти порушують питання про те, що таке архів взагалі й чим він може бути, який його обсяг і сутність. Головна тема книги — власне фотоархіви, які останні кілька років все частіше стають обʼєктами зацікавлення не лише в гуманітарних науках, але й у мистецьких практиках і політиці.
Фрагмент із книги The archive as a project / Archiwum jako projekt. Фото: Павло Бішко
Книга складається з шести розділів, що презентують три перспективи переосмислення архіву.
Першу, теоретичну перспективу, описують сім текстів, з-поміж яких можна виокремити роботу філософині Гелен Петровскі «Значення і пам’ять у фотографії» (Helen Petrovsky, Matter and memory in photography), що зосереджена на можливості запису колективної пам’яті чи досвіду у фотографічне зображення.
Другу, інституційну перспективу, представляють 6 текстів, в яких архівісти описують власний досвід створення фотоархівів. Так історикиня мистецтва Кароліна Левандовська у тексті «Місце громадських організацій в архівній діяльності» (Karolina Lewandowska, The place of NGOs in archival activities) розмірковує про переваги та труднощі роботи недержавної установи, яка займається зберіганням фотографії.
Третя перспектива — погляд на архів зі сторони. Тут запропоновані записи розмов митців з теоретиками. Наприклад, текст філософині Арейлі Азолай під назвою «Нема такої речі як національний архів» (Areilli Azoulay, There is no such thing as national archive).
Dieter Keller. Das Auge des Krieges. Ukraine 1941/42
Берлін — Buchkunst Berlin, 2020. — 118 с.
Фото: Іван Чернічкін
У 1941–42 роках Дітер Келлер як німецький солдат, що виконував адміністративні доручення, перебував у прикордонній зоні між Україною та Білоруссю. Попри сувору військову заборону фотографувати мирних жителів і жертв війни, талановитому фотографу-любителю за цей час вдалося таємно відзняти багато фотоплівок і незаконно переправити їх до Німеччини. Після війни він проявив їх у своєму будинку в Штутгарт-Вайхінгені та надрукував 201 унікальну фотографію. Проте 1958 року негативи плівки, виготовлені на основі нітроцелюлози, згоріли через самозаймання.
Протягом свого життя Дітер Келлер керував найбільшою офсетною друкарнею в Південній Німеччині. У 1985 році він помер у Штутгарті від важкої хвороби. А його спадщину як фотографа віднайшли лише через десятиліття після смерті.
Фрагмент книги Das Auge des Krieges. Фото: Іван Чернічкін
Надруковані фотографії Дітера Келлера зі Східного фронту зберіг колекціонер мистецтва та директор Кельнського форуму фотографії Норберт Моос. До 80-ї річниці нападу Вермахту на Радянський Союз видавці книг про мистецтво Ана Дуга і Томас Густ разом з Моосом зробили з цієї колекції просту та вражаючу книгу «Око війни». Вона налічує 88 чорно-білих фотографій з тривожними образами жорстокості військових проти цивільного населення.