Портфоліо шпигунів, незалежність крізь око «мильниці» та чорно-біла війна в Україні. Сім книг, що занурять вас у світ вернакулярної фотографії

Заборона продовжує розповідати про тренд на вернакулярну — тобто аматорську — фотографію. У попередньому матеріалі ми говорили з авторами тематичних пабліків, які збирають архівні кадри українського побуту. Цього разу антропологиня Олена Мартинчук та більд-редактор Заборони Павло Бішко зібрали підбірку книг, що є добрими прикладами наукового та візуального дослідження явища вернакулярної та архівної фотографії у світі. 

Людзі Лесу. People of the Forest

Люблін — VEHA, 2022. — 196 с. 

Нова фотокнига білоруської дослідницької ініціативи VEHA, що знайомить з візуальною історією взаємин людини з природою. В її основу покладено колекцію аматорських фотографій з приватних і сімейних архівів та тексти, що аналізують образи лісу в культурному ландшафті Білорусі. На думку авторів та авторок книги, ліс посідає особливе місце у білоруській історії: місце ресурсів, сили, небезпеки та прихистку. Ідилічні портрети з деревами, документація відпочинку (у тому числі й полювання) та праці показують прагнення до взаємодії з природою та те, як ця взаємодія змінювалася впродовж XX століття. 

Архів VEHA використовує вернакулярну фотографію як дослідницький інструмент для вивчення повсякдення, ідентичності та культурного коду мешканців і мешканок Білорусі. Ініціатива працює у форматі тематичного архіву — наприклад, збирає та каталогізує найбільш розповсюджені сюжети в сімейній та аматорській фотографії XX століття: весілля та похорони або портрети, виконані на тлі килимів. Через повсякденну фотографію VEHA збирає візуальну історію, щоб зміцнити відчуття спільноти в умовах жорстокого політичного режиму.

Beata Bartecka, Łukasz Rusznica. How to Look Natural in Photos

Лондон — Palm* Studios, 2021. — 304 с.

Культурологиня Беата Бартецька та куратор Лукаш Рушніца дослідили, як фотографія функціонувала у тоталітарній системі. Вони вивчали світлини часів Другої світової війни та кадри, зроблені Службою безпеки Польської Народної Республіки, що наразі зберігаються в Інституті національної пам’яті ― Комісії з розслідування злочинів проти польського народу. Альбом містить фотографії підозрюваних, засуджених, шпигунів, агентів і випадкових перехожих, а також архівні нотатки та есей історика Томаша Стемповського. З одного боку, це візуальна розповідь про те, як фотографія стає інструментом втручання в усі сфери соціального життя, з іншого ― альбом ставить під сумнів офіційний державний наратив про Польську Народну Республіку, який просуває Інститут національної пам’яті.

Катерина Радченко, Ер’я Сало. Фотографії розповідають. Images tell stories

The Finnish museum of photography, 2017. — 78 с.

Сімейна фотографія вже давно перестала бути лише приватним паперовим спогадом — сьогодні її нерідко можна зустріти на онлайн-аукціонах і барахолках. Фотокнига директорки Міжнародного фестивалю Odesa Photo Days Катерини Радченко та директорки освітніх і громадських програм Фінського музею фотографії Ерʼї Сало — це одна з перших спроб привернути увагу до вернакулярної фотографії в Україні. В її основі — світлини з колекції Фінського музею фотографії, Міського медіаархіву Центру міської історії Центрально-Східної Європи та сімейних архівів українських родин із приватних колекцій. Зібрані кураторками кадри розповідають про стилістичні та технічні особливості, символи та практики повсякденного фотографування, а заразом — проводять паралелі між сімейними фотографіями різних культурних контекстів.

Марта Мольфар, Андрій Достлєв. Українці XYZ: звички, смаки, побут

Київ — Майстер книг, 2021. — 320 с.

Якщо старі чорно-білі світлини чимало людей сприймають як умовно «вартісні» й «історичні», то кольорові фото, зроблені у 1990-х–2010-х роках на плівкові та/або цифрові «мильниці» залишаються здебільшого недооціненими. Фотокнига «Українці XYZ: звички, смаки, побут» доводить, що такі світлини — це беззаперечне джерело візуальної історії українського суспільства. Художник і дослідник фотографії Андрій Достлєв та радіоведуча і сценаристка Марта Мольфар зібрали фотографії трьох поколінь: «Х» (народжені у 1964–1984 роках), «Y» (народжені у 1985–1999 роках) та «Z» (народжені після 2000 року). Будь-хто міг надіслати фото з відпочинку, застілля чи біля першого ПК, щоби вони стали частиною архіву. Попри те, що у книгу ввійшла лише частина отриманих світлин, вона може стати в пригоді для візуальної антропології українських реалій трьох останніх десятиліть. 

Олена Мартинчук. Етнографічні польові дослідження вернакулярної фотографії

2021. — 125 с.

У 2021 році антропологиня та дослідниця візуальних практик Олена Мартинчук провела два тижні в експедиції поблизу північно-західного кордону України та Польщі. У місцевості зі складним історичним контекстом, що сусідує з Польщею та Білоруссю, Олена збирала історії та сімейні фотографії мешканців. Серед цікавинок, наприклад, у фотоальбомах родин, які мешкають поблизу Шацьких озер, виявилось чимало знімків з туристами. Фото людей, яких місцеві бачили раз чи два у житті, стали частиною їхніх сімейних альбомів. А в селах біля західного кордону завдяки близькості з Польщею були поширені фотоапарати Polaroid.

Книга складається з восьми розділів, що відповідають назвам місцевостей Волинської області: Омельне, Підманове, Залісся, Кошари, Римачі, Рівне, Забужжя та Шацьк. В її основі — понад 300 фотографій та 13 розмов з мешканцями.

The Archive As Project. Archiwum jako projekt. Під редакцією Кшиштофа Піярскі

Варшава — Fundacja Archeologia Fotografii, 2021. — 587 с. 

Двомовне видання (англійською і польською) польського фонду Archeologia Fotografii — це спроба переосмислити роль архівів у постсоціалістичній Центральній та Східній Європі. Представлені в книзі тексти порушують питання про те, що таке архів взагалі й чим він може бути, який його обсяг і сутність. Головна тема книги — власне фотоархіви, які останні кілька років все частіше стають обʼєктами зацікавлення не лише в гуманітарних науках, але й у мистецьких практиках і політиці. 

Книга складається з шести розділів, що презентують три перспективи переосмислення архіву. 

Першу, теоретичну перспективу, описують сім текстів, з-поміж яких можна виокремити роботу філософині Гелен Петровскі «Значення і пам’ять у фотографії» (Helen Petrovsky, Matter and memory in photography), що зосереджена на можливості запису колективної пам’яті чи досвіду у фотографічне зображення. 

Другу, інституційну перспективу, представляють 6 текстів, в яких архівісти описують власний досвід створення фотоархівів. Так історикиня мистецтва Кароліна Левандовська у тексті «Місце громадських організацій в архівній діяльності» (Karolina Lewandowska, The place of NGOs in archival activities) розмірковує про переваги та труднощі роботи недержавної установи, яка займається зберіганням фотографії. 

Третя перспектива — погляд на архів зі сторони. Тут запропоновані записи розмов митців з теоретиками. Наприклад, текст філософині Арейлі Азолай під назвою «Нема такої речі як національний архів» (Areilli Azoulay, There is no such thing as national archive).

Dieter Keller. Das Auge des Krieges. Ukraine 1941/42 

Берлін — Buchkunst Berlin, 2020. — 118 с.

У 1941–42 роках Дітер Келлер як німецький солдат, що виконував адміністративні доручення, перебував у прикордонній зоні між Україною та Білоруссю. Попри сувору військову заборону фотографувати мирних жителів і жертв війни, талановитому фотографу-любителю за цей час вдалося таємно відзняти багато фотоплівок і незаконно переправити їх до Німеччини. Після війни він проявив їх у своєму будинку в Штутгарт-Вайхінгені та надрукував 201 унікальну фотографію. Проте 1958 року негативи плівки, виготовлені на основі нітроцелюлози, згоріли через самозаймання.

Протягом свого життя Дітер Келлер керував найбільшою офсетною друкарнею в Південній Німеччині. У 1985 році він помер у Штутгарті від важкої хвороби. А його спадщину як фотографа віднайшли лише через десятиліття після смерті. 

Надруковані фотографії Дітера Келлера зі Східного фронту зберіг колекціонер мистецтва та директор Кельнського форуму фотографії Норберт Моос. До 80-ї річниці нападу Вермахту на Радянський Союз видавці книг про мистецтво Ана Дуга і Томас Густ разом з Моосом зробили з цієї колекції просту та вражаючу книгу «Око війни». Вона налічує 88 чорно-білих фотографій з тривожними образами жорстокості військових проти цивільного населення.