

Stebnyk Disappearing. Місто, що зісковзує у провалля

Заборона презентує автобіографічну візуальну історію Христини Соломончук про її рідне місто Стебник Львівської області. Авторка досліджує питання формування особистості, ідентифікації, занурюється у спогади та спілкується з фантомами дитинства у місті, якому загрожує провалля через розташування на закинутих соляних шахтах. В умовах тривоги та відчаю, що виникають від можливості не повернутися до Стебника одного дня, коли все буде зруйновано, Христина замислюється над питаннями Батьківщини та Дому.
Світ Христини
Вулиця Ентузіастів, де я зростала. Бабця відпочиває.
45 років пропрацювавши стоматологом в Стебницькій міській лікарні, в школі та на Калійному комбінаті, вона врешті вийшла на пенсію 2 роки тому.
Не всі дороги ведуть до Риму: ця незаасфальтована стежка протоптана відвідувачами центру зайнятості.
Саліна.
Будівля солевиварювального заводу, зведена за часів, коли галицькі території перебували під контролем Австро-Угорської імперії. В її міцних стінах — 150-річна історія міста.
«Рідне місце, де я народилася, зростала, становилася та давала життя. Моє місце сили. Скільки ти ще простоїш? А я?»
Вулиця А. Мельника (раніше — Ентузіастів). Попереду центр зайнятості, праворуч — магазин ритуальної атрибутики. Район Стебника «Куба», названий так місцевими через віддаленість та будівництво масиву в часи Карибської кризи. На початку 1960-х цей невеличкий мікрорайон був забудований двоповерховими дерев’яними будинками фінського взірця.
Underground
Величезні підземні пустоти становлять загрозу провалля для близько 130 тисяч мешканців Стебника та сусідніх населених пунктів.
Лабораторія на території Стебницького калійного комбінату. Вигляд на вулицю А. Мельника крізь Стебницький парк. Деякі з дерев ще за радянських часів посадила моя мама.
Потрібні речі. Пончо, яке я отримала у спадок від тітки. Дуже полюбляла одягати його в ранньому дитинстві — це досі найяскравіший предмет мого гардероба.



«Який фундамент можна закласти на порожнечі? Чи зникне моє «Я» разом з батьківським домом?»
«Хвости»
Відходи хімічної збагачувальної фабрики, яка випускала калімагнезію, транспортували по трубопроводу у хвостосховище, розміщене на околиці Стебника поблизу річки Солониця, правої притоки Тисмениці. «Хвости» або Солоні озера являють собою обваловані дамбами техногенні водойми.
Зазвичай на хвостосховищі дуже тихо. Якось прийшла туди вдосвіта і налякала зграю чайок-реготух, що нещодавно там осіли. Їхній регіт видався мені дуже моторошним. Так я почала робити польові записи, на основі яких Ігор Хоркавий пізніше створив трек.
Марко Поло в пошуку чудес та артефактів на території Стебницького хвостосховища.
Та, що йде до води
Іноді, а, може, завжди
Є потреба піти до води
Вставши о 5 am туди,
Де 2 сонця5 am
Щойно прокинувшись і ледь звісивши ноги з глибин підсвідомості, чимчикуєш крізь густий туман. Нічна чорнота поступово блякне. Наче крізь збігле молоко, природа набуває інтенсивності і барв, тишу розшматовує пташиний спів — новий день народився.
Ghostcatcher
Привид мого дитинства досі гуляє знайомими вулицями.
«Дитинство та унікальна історія окремої людини є основою, що визначає її майбутнє».
Це майданчик біля Храму Успіння Пресвятої Богородиці. Тут ми з родиною освячуємо паску на Великдень, а неподалік розташоване хвостосховище Стебницького ДГХП «Полімінерал». Місцями Стебник — як забавка ‘pop it’ під чиїмись незримими велетенськими пальцями.
Бабця Люба біля квітучої аличі. Тут моє коріння. Внизу пустота, та алича цвіте.
Соляріс.
Тут встановлюю контакт з фантомами дитинства, знаходжу потрібні речі, які виринають з глибин мого океану.
Про авторку:
Христина народилася на початку 1980-х, в часи бейбі-буму в Стебнику. Її вихованням займалася бабця, яка досі живе у Стебнику. З нею вона щодня спілкується телефоном. Христина виховує сина Марка, який захоплюється рідкісними автомобілями та фотографією і часом супроводжує її під час зйомок у Стебнику.
Більшість фотографій зроблена у 2021 році. Після звільнення з роботи та розриву стосунків Христина розпочинає життя з чистого листа, повертається до себе та згадує свої мрії. Для цього вона відвідує маленьку батьківщину щовихідних.