У вугільній пастці: українські ТЕС убивають екологію та економіку — але відмовитися від них занадто складно

В Україні працюють найбрудніші вугільні електростанції в Європі. Уряд планує їх закрити, але зробити це досить складно: країна дуже залежить від вугілля (детально про те, чому це відбувається, Заборона писала тут). Німецький журналіст Артур Лєбєдєв спеціально для Заборони вивчив, що відбувається з вугільними ТЕС, і розповідає, чому Україна так залежить від найбруднішого джерела енергії і чому весь світ від нього відмовляється, а ми — ні.

У квартирі Олексія Олійника всюди пил. Він назбирується на меблях, прилипає до склянок, з яких він недавно пив.

«З пилом нічого не зробиш. Ви можете прибирати його скільки завгодно», — каже Олійник, вкотре протираючи вологою серветкою чашки з кавою.

Біля будинку, де розташована його квартира в Бурштині — містечку з населенням 15 тисяч людей неподалік Івано-Франківська, — пахне горілою гумою, ніби хтось підпалив колесо. Олексій каже, що вже не помічає цього запаху. Але кілька днів на місяць повітря настільки тягуче, що він не може спати. Олійник каже, що цей запах наче «проникає глибоко в легені та здавлює горло».

Олійник — фахівець з автоматизації теплових хімічних процесів. У Бурштині він народився і виріс. Недалеко школа, в якій він навчався, за рогом — його IT-компанія. Олексій спокійно розповідає про свій бізнес, який міг би йти краще, але стає надмірно емоційним, коли розмова заходить про Бурштинську ТЕС.

Бурштинська ТЕС — одна з найбільших у країні вугільних електростанцій: дванадцять блоків, потужність — 2400 МВт. Вона належить олігархові Рінату Ахметову, найбагатшій людині в країні. Станція височіє як замок за лісом на горизонті. Олійник переконаний, що пил і сморід у місті ідуть звідти.

«Я злюся, коли бачу цей дим, — говорить він. — Усім відомі історії про те, як люди хворіють і вмирають завчасно через погане повітря. ТЕС просто тут, і ніхто нічого не може зробити».

П’ять років тому він встановив камери на даху своєї дачі — купив на eBay китайські прилади, щоб стежити за якістю повітря. Потім опублікував результати на своєму каналі в YouTube: за його словами, кількість твердих частинок у повітрі значно перевищує межі, які вважаються небезпечними для вугільних електростанцій. Місцеві ЗМІ підрахували, що тільки 2018 року вугільна електростанція викинула в повітря 183 тисячі тонн забруднювальних речовин.

За даними міжнародних досліджень українського енергетичного агентства Crea, Бурштинська ТЕС входить до переліку найбрудніших вугільних електростанцій у всьому світі. Разом з тим в Україні вона працює абсолютно законно — хоча в Європі таку ТЕС уже закрили б.

Як нас убиває вугілля

Бурштин — це не виняток для нашої країни. З десяти найбрудніших вугільних електростанцій у Європі вісім розташовані в Україні, йдеться в дослідженні британського аналітичного центру Ember. Спадщина Радянського Союзу — всі ТЕС, побудовані до 1976 року, — майже не відповідає сучасним стандартам. Немає систем очищення, які мають фільтрувати токсичні гази, перш ніж вони потраплять у довкілля.

Міжнародна мережа визнаних медиків і вчених називає вугільну енергетику «тихим убивцею». Тільки у 2019 році викиди стали причиною смерті 3300 осіб в Україні та 1300 жителів сусідніх країн, стверджує український аналітичний центр «Екодія» у своєму дослідженні 2020 року. Винуватці — тверді частинки, мікроскопічні речовини діаметром менше ніж 10 мікрометрів. Для порівняння, діаметр однієї людської волосинки — 70 мікрометрів.

Коли ми дихаємо, ці речовини потрапляють у кровотік, пошкоджуючи легені та інші органи. За даними «Екодії», якби вугільні електростанції країни дотримувалися обмежень, щонайменше 2 тисячі дорослих щороку могли б позбутися хронічного бронхіту.

Наслідки викидів драматичні для навколишнього середовища і клімату — і не тільки в Україні. На думку вчених з University College London, 90% усіх вугільних електростанцій у світі доведеться закрити найближчими роками через глобальне потепління. Понад половину викидів вуглекислого газу в Україні — це наслідки роботи заводів і електростанцій. Водночас у вугілля серед усіх джерел енергії найгірші показники. У порівнянні з газовими електростанціями, вугільні ТЕС викидають майже втричі більше CO₂ на той же обсяг електроенергії.

Все більше країн по всьому світу вирішують розпрощатися з вугільною енергетикою. З точки зору багатьох західних урядів, вугілля стає баластом, якого вони воліли б позбутися вже зараз. Дев’ять країн ЄС уже поступово відмовилися від вугілля, а 13 інших склали графік, за яким будуть це робити.

У 2017 році парламент України теж ухвалив Національний план, який має значно скоротити викиди підприємств, що працюють на спалюванні палива. На нещодавній конференції з клімату в Глазго український уряд підкреслив свої амбіції: до 2035 року електроенергія в країні не має вироблятися з вугілля.

Але ця дата здається нереалістичною: зараз приблизно третина всієї електроенергії в Україні виробляється з вугілля. Це доволі значуще джерело енергії для країни — навряд чи щось зможе замінити його найближчими роками.

Чому Україні так важко розпрощатися з вугіллям?

Разом з консультантами з енергетики компанії Aurora Алієва нещодавно намалювала сценарії того, як поновні джерела енергії можуть замінити вугільну генерацію в Україні. Вона впевнена, що країні вигідніше відмовитися від вугілля і розвивати поновні джерела енергії, ніж намагатися зберегти вугільну енергетику. За її словами, 5 з 17 ГВт потужності вугільних електростанцій вже можна відключити без будь-яких негативних наслідків. Однак цьому заважає сама держава.

З одного боку, існує жорстка централізована державна система з небагатьма, але надзвичайно впливовими приватними суб’єктами, які володіють електростанціями. Обсяги електроенергії продаються на ринках, але покупці часто вже визначені, оскільки тільки кілька компаній можуть купити великі обсяги електроенергії. У підсумку ціна виходить низькою, тому що серед покупців немає реальної конкуренції. І часто за різницю між ціною реалізації і собівартістю виробництва платить держава у вигляді субсидій.

«Рамкові умови такі, що жоден гравець не зацікавлений у зміні ситуації», — пояснює Алієва.

Як працює заплутана, часом вкрай корумпована система покупців і виробників, їхніх контрактів і угод, важко зрозуміти навіть тим, хто довго з цією системою бореться. Ось один із прикладів: незважаючи на відкриті конфлікти між Росією, Білоруссю та Україною, їхні енергосистеми тісно пов’язані між собою з огляду на спільне минуле. Країни регулярно обмінюються обсягами електроенергії. На початку листопада Україна була змушена купувати 2,2% своєї енергії у Білорусі.

Відсутність альтернатив і страх перед дефіцитом постачань призводять до того, що вугілля залишається єдиним більш-менш надійним джерелом енергії — принаймні в короткостроковій перспективі.

Екологія та субсидії

Олексій Олійник іде полем, а на горизонті димлять труби Бурштинської ТЕС. «Чи знаєте ви фільм «Сталкер»? — запитує він, усміхаючись. — Ходімо, я покажу вам Зону».

Всього за два кілометри від своєї дачі Олійник показує яму, яка, за його словами, служить резервуаром для відходів золи і шлаку для операторів електростанцій.

«Те, що виходить з труб, містить багато хімікатів, фекалій, реагентів. Усе потрапляє без фільтрації спочатку в цю яму, а потім повз мої вхідні двері стікає в ріку Гнила Липа, — говорить він. — Далі це тече в Дністер, а звідти вже і в Чорне море».

У 2019 році Олійник перевірив воду в колодязі на дачі, потім у річках. Звіт державного Інституту медицини праці України показав, що рівень кадмію перевищував допустиму норму більш ніж у чотири рази. Відтоді Олексій перестав брати воду зі свого колодязя.

Експерти вважають, що у власників просто немає стимулів модернізувати станції.

«Вони думають: навіщо вкладати мільйони у фільтри, якщо електростанції будуть працювати всього кілька десятиліть?» — пояснює Оксана Алієва.

Для того щоб погодити роботу українських електростанцій з міжнародними стандартами, буде потрібно майже 8 мільярдів євро, зазначала консалтингова компанія Energy Community ще 2013 року. Дешевшим відтоді нічого не стало — радше навпаки. Уряд погрожує штрафами, але не в змозі забезпечити прийнятні умови навіть на державних підприємствах.

«Якщо ми будемо використовувати ті ж джерела енергії протягом наступних десяти років, це буде не тільки шкідливо для здоров’я людей і природи, а й дорого для державного бюджету», — говорить Оксана Алієва, вказуючи передусім на дорогі субсидії. Якщо 2016 року держава виплатила трохи менше як 1,5 мільярда гривень за видобуток вугілля, то останнім часом субсидії на вугільні шахти зросли майже до п’яти мільярдів. Як зазначають в екоорганізації «Екодія», жодна з державних шахт сьогодні не прибуткова.

Що далі?

Досвіду, як справлятися із закриттям електростанцій, в Україні поки немає. Але є аналогії з шахтами. У 1990-х роках у країні закрилися перші вугільні шахти, почалася хвиля лібералізації. У той час цілі міста були знекровлені: тисячі людей утратили роботу, компанії збанкрутували, дитячі садки й лікарні закрилися.

«Це був колосальний удар по народу, — говорить Забороні експерт з вугільної енергетики з «Екодії» Костянтин Криницький. — Шок того часу глибоко засів не тільки серед тих, хто був учасниками подій. Сьогоднішні політики теж бояться повторення помилок».

Уряд, у якому монобільшість представляє президентська партія «Слуга народу», поки також ухиляється від плану переходу до альтернативної енергетики. Влада побоюється, що конкретні заходи і короткострокові рішення будуть непопулярними.

Однак, на думку Костянтина Криницького, можна було б сформувати процес поступової відмови від вугілля таким чином, щоб збитки були мінімальними, а зміни пішли на користь. Для цього насамперед необхідно скласти конкретні графіки закриття певних підприємств.

Оксана Алієва вважає, що і в Україні рано чи пізно вугільна енергетика помре природною смертю.

«Але я боюся, що і політики, і компанії будуть триматися за вугілля доти, доки не вичавлять з нього максимум, — говорить експертка. — А це може зайняти ще багато років».