Україна планує підкорити космос супутником «Січ-2-30», але він може не долетіти до орбіти. Розслідування Заборони - Заборона
Читаєте зараз
Україна планує підкорити космос супутником «Січ-2-30», але він може не долетіти до орбіти. Розслідування Заборони

Україна планує підкорити космос супутником «Січ-2-30», але він може не долетіти до орбіти. Розслідування Заборони

Україна планує підкорити космос супутником «Січ-2-30», але він може не долетіти до орбіти. Розслідування Заборони

У грудні 2021-го Україна планує запустити на орбіту супутник «Січ-2-30». Востаннє країна відправляла супутник десять років тому, тож подія непересічна. Влада вже гучно заявляє про повернення держави в космос, обіцяє далі запускати власні ракети. Але насправді радіти немає чому. Проєкт обійдеться Україні у 250 мільйонів гривень, а по факту супутник може зламатися ще до прильоту в космос. Та й опікується ним підприємство, яке регулярно фігурує в корупційних скандалах. Заборона розповідає, чому супутнику «Січ-2-30» місце у музеї, а космічна галузь щороку завдає державі мільйонних збитків.


Зірковий пуск

2021-й — це рік, коли Україна повертається в космос. Та ще й неабияк: вітчизняний супутник на орбіту підійматиме ракета компанії SpaceX, яка належить Ілону Маску. І ціна питання — майже дріб’язкова. Запуск обійдеться лиш у мільйон доларів — інші компанії запросили б вдесятеро дорожче, підтверджують Забороні незалежні фахівці. 

Здавалося б, усе складається ідеально, у стилі найкращих передвиборчих обіцянок президента Володимира Зеленського та масштабних проєктів уряду на кшталт «Великого будівництва». Супутник навіть назвали «Січ-2-30», адже у космос він має полетіти у тридцятий рік незалежності України.

«Україна має відновити лідерство та статус провідної аерокосмічної держави. […] Підкорення людством космосу було б неможливим і без України. […] Ми з вами повинні зробити свій значний внесок, кожен на своєму місці, щоб Україна й надалі мала статус космічної держави», — заявляв Зеленський.

Супутник запускають, щоби моніторити стан водойм, лісів, містобудівництва, відстежувати природні катаклізми. А ще, як пояснили Забороні у Державному космічному агентстві, задля «вирішення завдань оборони і безпеки країни» та міжнародної співпраці у сфері обміну супутниковою інформацією.

Однак є кілька важливих «але». Насправді «Січ-2-30» — не нова розробка українських інженерів. Цей супутник зібрали ще у 2011 році. Сьогодні, аби його запустити, потрібно оновити комплектуючі на самому апараті та на системі, яка керуватиме ним і зніматиме інформацію. Тож насправді бюджет проєкту — не мільйон доларів, про який кажуть чиновники. Його бюджет вдев’ятеро більший — але про це вони згадують куди рідше.

Чи долетить «Січ-2-30» до пункту призначення і скільки пропрацює — теж питання. Адже його робили під запуск з іншим ракетоносієм. Та й із технічного боку розробка була актуальна хіба десять років тому: зараз збирають супутники, які видають у 26 разів точніші знімки.

«Ми повертаємося до космосу — і це позитив. Але «Січ-2-30» — музейний експонат», — каже Забороні незалежний експерт із питань космічної діяльності та ексрадник голови Державного космічного агентства Андрій Колесник.

Стара копія космічного сміття

Супутник «Січ-2-30» раніше називався «Січ-2-1». Це не просто так: у 2011-му українські інженери виготовили супутник «Січ-2». Його успішно запустили, однак пропрацював він менш як півтора року, хоча мав би не менше п’яти. Проблема була в неякісних комплектуючих, пояснює Андрій Колесник. Цей супутник завис космічним сміттям, однак на Землі лишився його близнюк — «Січ-2-1». Супутники, каже Колесник, завжди виготовляють у двох екземплярах. Один лишається, аби відпрацьовувати на ньому позаштатні ситуації, які можуть трапитися на орбіті.

Другий екземпляр супутника «Січ-2-1» відправився на склади конструкторського бюро «Південне» у Дніпрі, де й пролежав усі ці роки, припадаючи пилом, допоки з України не вирішили знову робити космічну державу. Та коли про нього згадали, світ уже значно просунувся вперед у плані потужностей супутників.

Просторова роздільна здатність — одна з ключових характеристик таких апаратів. Це площа земної поверхні, яку фотографує супутник і яка буде зафіксована в одному пікселі зображення. Чим вища просторова роздільна здатність зображення, тим воно детальніше і краще, пояснює Забороні кандидатка технічних наук і доцентка кафедри аерокосмічної геодезії та землеустрою Національного авіаційного університету Лілія Гебрин.

«Січ-2-30» має роздільну здатність 7,8 метра. А сучасні супутники здатні передавати зображення з роздільною здатністю 30 сантиметрів, тобто у 26 разів краще.

«7,8 метра — це оглядовий розмір. З ним можна побачити, що на місцевості з’явився табір або колона військової техніки. Але ми не зможемо роздивитися конкретно, чи це вантажна машина, чи ракетний комплекс «Смерч». А сучасні розробки здатні це показати», — каже Андрій Колесник.

Однак для наукових цілей «Січ-2-30» цілком придатний, вважає Лілія Гебрин. Адже його потужності достатньо, щоби відстежити забудову ділянки чи, наприклад, вивчити стан водойми. Зараз українські науковці купують такі фото з-за кордонних країн власним коштом, бо держава не виділяє на це грошей. Вартість одного знімка — орієнтовно 100 євро.

Ще один ключовий параметр супутника — часова роздільна здатність. Це періодичність, з якою ми можемо отримувати зображення з апарату. Є ті, які дають знімки раз на день, є такі, що раз на тиждень чи навіть місяць. Чим частіше можна бачити зображення, тим якісніший моніторинг ситуації, каже Гебрин. «Січ-2-30», за інформацією Колесника, може передавати знімки раз на тиждень. З одного боку, це не найгірший показник, та з іншого він може стати чи не найбільшою проблемою. Річ у тім, що українська розробка не може робити знімки крізь хмари — для цього потрібно було встановлювати додаткове обладнання, а воно дороге, каже Гебрин.

«Якщо час, коли супутник робитиме знімок, збігатиметься з хмарною погодою бодай двічі поспіль, ми не зможемо моніторити жоден об’єкт. Зображення просто не будуть інформативними», — уточнює науковиця.

Андрій Колесник каже, що від самого початку був проти запуску «Січ-2-30», адже на тому ж конструкторському бюро «Південне» є майже готовий супутник «Січ-2М». Його просторова розрізненість — два метри, а не 7,8. Тобто кошти могли спрямувати не на те, щоби доробляти застарілий супутник із половиною наземного сегмента, а профінансувати завершення новішого апарату.

Зараз Україна запускає супутник, який в ідеальних погодних умовах здатен показати пляму, якою можуть виявитися військові в наметах, а можуть — «Гради». Якщо ж погода буде несприятливою, то ми побачимо цю пляму лише за два тижні. Виникає питання: наскільки актуальна така інформація для країни, яка перебуває в стані війни з Росією?

Злетить, якщо пощастить

Попри всі недоліки, експерти сходяться на думці: це краще, ніж нічого. Але є інші нюанси. У класичній комплектації супутник не вийде прикріпити до ракети Falcon 9. 

«Щоб адаптувати «Січ» під нові вимоги, потрібні інші кріплення, він буде розташовуватися не так, як планували у 2015-му, і матиме інші навантаження. Адже кожен ракетоносій має власні вібрації, акустику, динаміку, — каже Колесник. — І все це може призвести до того, що супутник вийде з ладу просто під час запуску. Тому зараз проводять нові випробування, аби таки розрахувати навантаження під ракету й додати те, чого бракує, аби він витримав пуск».

Однак найбільша проблема, на думку Колесника, не в самому супутнику, а в його наземній частині, яка відповідає за управління та збір інформації з нього. До 2014 року такі роботи проводили в Національному центрі управління та випробувань космічних засобів, який базувався під Євпаторією. Але після анексії Криму все обладнання залишилося там. Наземна частина сьогодні готова наполовину, бо в України збереглася лише частина потрібного обладнання на підконтрольній території.

«Але щоб коректно керувати супутником, необхідно сьогодні шукати обладнання, яке виготовляли ще 15 років тому. Крім цього треба перевірити, чи знайдене обладнання буде сумісне з тим, що стоїть тепер на супутнику», — каже Колесник.

Супутники країні справді потрібні. За словами експерта, щороку 35 мільйонів гривень із бюджету витрачають, аби придбати високоточні фото з чужих супутників. Виходить, замість того, аби вкластися в новітню розробку, запустити її й більше не купувати знімки в когось, держслужбовці вирішили витратити 250 мільйонів гривень на запуск супутника, що може навіть не дістатися орбіти.

«Чому вибрали цей супутник [«Січ-2-30», а не сучасніший «Січ-2М»]? Це вдало продав свій товар нині покійний генеральний директор [конструкторського бюро «Південне»] пан [Олександр] Дегтярев. Йому як керівнику підприємства були потрібні гроші. І він вдало продав цей супутник державі, користуючись тим, що тоді ті, хто приймав рішення, ще не до кінця були підкріплені фаховою експертизою», — пригадує Колесник. Він уточнює, що не стояло питання, який із двох супутників «продати» керівництву держави. Питання було лиш у тому, чи вдасться прорекламувати старішу розробку, адже «Січ-2М» і так мають запустити на орбіту.

Космічні таланти «Південного»

Конструкторське бюро «Південне» працює з 1951 року. Підрозділ, який займається супутниками, ще за часів Радянського союзу робив просунуті на той час апарати для військової розвідки. Та з роками бюро втрачало свою потужність. Минулого року воно реалізувало лише 64% запланованих проєктів. Офіційна причина — пандемія. Неофіційні — на додачу до пандемії корупція, низькі зарплати інженерів, скорочення штату й робота в кращому випадку на півдня.

«Інженери отримують до 10 тисяч гривень, — розповідає джерело Заборони в конструкторському бюро «Південне». — Молоді йдуть. [Виходить], ти сьогодні робиш ракети, супутники, а наступного дня вже працюєш на макаронній фабриці. Це дуже пригнічує».

Однак зарплата керівництва в десятки разів вища, ніж у пересічного інженера. Дирекція отримує понад 110 тисяч щомісяця.

Немалу роль у занепаді підприємства «Південне» зіграло його керівництво. Як це часто буває в Україні, на «Південному» десятиріччями працювали одні й ті самі директори. 

Впродовж останніх десяти років бюро керував нині покійний Олександр Дегтярьов. Він прийшов працювати туди інженером ще у 1975-му, та згодом дослужився до генерального директора й генерального конструктора. Прикметно, що саме за його керівництва «Південне» запустило супутник «Січ-2», який не пропрацював навіть гарантійного терміну через неякісні комплектуючі.

Ще одним невдалим кейсом підприємства виявився проєкт «Сапсан». У 2013-му Україна відмовилася від ракетного комплексу «Сапсан», над яким працювало КБ «Південне».

«Ми відмовилися від програми «Сапсан» тому, що за кілька років підприємство витратило 200 з лишком мільйонів гривень і не видало не те що зразку — за п’ять років воно не видало навіть документації», заявив тодішній міністр оборони Павло Лєбєдєв.

Він додав, що неефективне використання бюджетних коштів має дослідити поліція. Втім, ця справа так нічим і не завершилася, а Дегтярьов залишився на посаді.

Однак це не все. За керівництва того ж Олександра Дегтярьова Бразилія вийшла зі спільного з Україною проєкту із запуску ракетоносія «Циклон-4». Під нього у 2011-му бюро отримало кредит від «Сбербанку Росії» на 260 мільйонів доларів. Гроші дали під державні гарантії. Ракетоносій так і не збудували, а проєкт закрився. Тож Україна не тільки не отримала прибутку, а влізла в ще більші борги. Довелося віддавати кошти, та ще й із відсотками за протермінування. Цікаво, що сам Дегтярьов казав, що підприємство не винне в провалі проєкту. Мовляв, уся провина лежить на Державному космічному агентстві — це його представники не продумали всіх нюансів.

У 2016 році військова прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом розкрадання бюджетних коштів. Рахункова палата дійшла висновку, що «керівництво «Південного» використовувало кредитні кошти на власний розсуд, без урахування вимог самої кредитної угоди та економічних інтересів держави. Як повідомлялось у ЗМІ, в окремих випадках кошти надавалися як безвідсоткова позика комерційним структурам або банкам — під низькі відсоткові ставки». Наприклад, 18,5 млн доларів на десять років банк видав фірмам, які прямо були пов’язані з його компанією-акціонером. 

Робити це було зручно, адже КБ «Південне» було найбільшим акціонером банку «Новий». До речі, Дегтярьов був головою наглядової ради цього ж банку, а його невістка мала десять відсотків його акцій. Тобто Дегтярьов мав доступ і до грошей держпідприємства, і до банку, та міг керувати фінансовими потоками. Однак ця кримінальна справа так нічим і не завершилася.

Також прокуратура розслідувала страхування «Циклона-4» та «розпил» на цьому близько 50 млн грн з грошей під держгарантії. Але платити за його страхування не було сенсу. Ракетоносія не існувало, тож і страховий випадок настати не міг. Гроші просто «злили» в нікуди.

Попри всі невдалі та фінансово збиткові рішення, Дегтярьов лишався на своїй посаді до останнього. І, ймовірно, керував би й далі. Та у 2020-му помер від коронавірусу.

Після смерті Дегтярьова обов’язки директора тимчасово виконує його перший заступник. Видається, що на підприємстві не люблять кадрових змін і нових облич. За 67-річну історію «Південне» мало лише чотирьох керівників. 

Наприклад, до Дегтярьова директором «Південного» був Станіслав Конюхов. Він же, як і Дегтярьов, був головою ради банку «Новий». Син Конюхова — співвласник «Нового», а син Дегтярьова — головний конструктор «Південного» сьогодні.

Чорна діра для українського бюджету

Зважаючи на наведені факти, нескладно здогадатися, чому українська космічна галузь збиткова. Адже «Південне» — лише одне з 15 підприємств.

«Загальні фінансові результати п’ятнадцяти космічних державних підприємств — це 810 мільйонів гривень чистих збитків за 2020 рік», — каже Забороні Гліб Канєвський, керівник організації State Watch та проєкту «Марлін», який цільово пише про збитки державних підприємств і те, як можна змінити ситуацію. Україна дійшла тієї точки, коли про запуск ракет вже не йдеться, вважає експерт. Весь потенціал космічного сектору зводиться до того, щоб обслуговувати короткочасні проєкти з виготовлення компонентів для американських чи європейських розробок.

Канєвський називає кілька причин, чому за тридцять років незалежності Україна не спромоглася стати космічною державою насправді, а не лише на словах.

«Україна 30 років не мала державно-приватного партнерства в космічній галузі. Система була законсервована й орієнтована лише на державні кошти, яких бракує. Другий момент — орієнтування на російський ринок. Після 2013-го уряд не доклав зусиль, аби переорієнтувати галузь на інші ринки, — наголошує Канєвський. — Третє — вичерпання кадрового потенціалу. Фахівці, які лишаються в Україні, старіють, а молоді й перспективні їдуть у Китай, Ізраїль чи ту ж Росію. Четверта причина — корупція. Весь потенціал, що лишився після Радянського союзу, просто розграбували».

Щоби змінити ситуацію, потрібно перетворити держпідприємства на корпорації. Тоді вони зможуть залучати інвестиції й «технічно переозброюватися», вважає Андрій Колесник. Втім, в Україні наразі немає закону, який дозволив би так зробити.

До речі, поки Україна намагається запустити не найновіший супутник, інші країни запускають місії на Марс, Місяць та астероїди, відправляють туди власних роботів. У планах США, наприклад, у найближчі десять років організувати серію пілотованих місій у дальній космос.

Але якщо у 20 столітті за першість в космічній галузі змагалися лише Америка та Росія, то сьогодні до гонки приєднався Китай. Також намагаються не відставати Індія, Японія та Арабські Емірати. Останні, наприклад, у 2020-му запустили міжпланетний зонд і стали п’ятою державою, яка дісталася червоної планети. Та й освоювати космос беруться не лише державні компанії. SpaceX та Boeing працюють над тим, аби астронавти відправилися на їхніх кораблях на космічну станцію.

Втім, в українському уряді та Державному космічному агентстві теж мають далекоглядні плани. Наприклад, держава до 2023 року визначила для себе три інвестиційних проєкти як пріоритетні. Гроші з бюджету мають піти на ракетно-космічний комплекс повітряного старту, створення рідинного ракетного двигуна і систем навігації для ракетно-космічної техніки та систем військового призначення.

Президент зараз шукає в різних галузях цікаві й масштабні проєкти, якими можна швидко продемонструвати свої успіхи, припускає Канєвський. Наприклад, збудувати новий державний університет чи запустити державну авіакомпанію.

«Можливо, «Січ» — одна з трендових історій, коли треба продемонструвати суспільству грандіозний проєкт, — каже фахівець. — Але подібні рішення слід проговорювати зі всіма стейкхолдерами: парламентськими комітетами, фаховими депутатами, Мінфіном, фахівцями з приватної галузі. Можливо, є прибутковіші альтернативи».

Основна місія будь-якого підприємства — заробляти гроші. Але робити це, коли галузь збиткова, а топові корупціонери не сидять, фактично неможливо.

Нагору