Україна вимагає від Білорусі видати «вагнерівців». Розповідаємо, як працює екстрадиція
29 липня в Білорусі затримали 33 бійці приватної військової компанії «Вагнера». Мінськ повідомив, що 14 із них воювали на Донбасі. Українська влада вже заявила, що вимагатиме екстрадиції бойовиків. Редакторка Заборони Ганна Беловольченко поговорила з адвокатом і керуючим партнером адвокатського об’єднання «Прайм Юріс» Андрієм Лещенком та розповідає, за яких умов можлива екстрадиція та чому арештувати «вагнерівців» буде непросто.
Що таке екстрадиція?
Уявіть ситуацію: людина скоїла кримінальний злочин в України, наприклад, своїми фінансовими махінаціями завдала збитків державі на мільйони гривень. Завдала — і втекла, припустімо, до Австрії, де і переховується від закону. Україна оголосила цю особу в міжнародний розшук. Правоохоронці Австрії добре попрацювали й знайшли підозрюваного зловмисника — повідомили про це правоохоронців України.
Тоді наша держава написала офіційний запит до Австрії з проханням видати їй підозрюваного. В Австрії вивчили всі документи, які підтверджують, що ця особа дійсно в розшуку, що проти неї відкрито кримінальне провадження, й ухвалили рішення про те, щоб передати людину Україні. Арешт і передача Австрією злочинця до України за її запитом — це і є екстрадиція.
Так само це працює й в інший бік: якби громадянин Австрії скоїв злочин там і переховувався в Україні, Австрія могла б подати запит на його екстрадицію.
Тобто для екстрадиції потрібно, щоб одна країна довела іншій, що людина справді винна?
Не зовсім так. Держава, яка вимагає екстрадицію, має довести, що стосовно людини, яку просять видати, справді відкрите кримінальне провадження. Крім того, вона має надати документи, які підтверджують, що за кримінальний злочин, який вчинила ця особа, передбачене покарання у вигляді тримання під вартою не менше одного року. Доказів провини людини не надають — лише документи про те, що така справа існує.
Важливий момент — екстрадиція відбувається тоді, коли між державами є або двосторонні договори про цю процедуру, або країни є учасницями міжнародних договорів. Крім того, людину після екстрадиції можна судити лише за той злочин, за який її видала інша держава. Тобто не можна запитувати екстрадицію через те, що особа вкрала мільйони з державного бюджету, а судити її за вбивство.
А за яких умов екстрадиція може не відбутися?
Їх чимало:
- Більшість держав світу (і Україна серед них) не видають своїх громадян. Тобто, якщо українець скоїв злочин в Австрії і переховується в Україні, держава не видасть цю людину.
- Злочин, через який можуть екстрадувати людину, має визнаватися кримінальним і на території держави, яка запитує екстрадицію, і на території держави, де перебуває особа. Це так званий принцип подвійної криміналізації. Наприклад, в Україні водіння в нетверезому стані не є кримінальним злочином. А от у Польщі чи Німеччині — навпаки. Тобто, якщо людина перебуває в Україні, а Польща запитає її екстрадицію через те, що вона керувала автівкою напідпитку, країна може відмовити.
- Також в екстрадиції відмовляють, якщо термін виконання вироку минув. Або ж коли людину вже не можна притягнути до відповідальності, бо сплив період, протягом якого можна було це зробити.
- Із 2018 року Україна також не видає осіб, якщо цей процес суперечить інтересам національної безпеки нашої держави. До прикладу, громадянин Росії воював на Донбасі на боці української армії, сьогодні проживає на території України, а Росія хоче його екстрадувати до себе, бо вважає злочинцем. Із позиції України боєць може володіти інформацією, розкриття якої загрожуватиме національній безпеці, тож ми маємо право відмовити у видачі такої людини.
- В екстрадиції можуть відмовити, якщо в країні, куди мають видати людину, вона може зазнати тортур. Утім, якщо держава гарантуватиме дотримання прав, екстрадиція відбудеться.
- Не екстрадують тих, хто має статус біженця.
- Якщо є підстави вважати, що особу переслідують, хочуть засудити за її політичні, релігійні переконання, за соціальне походження, стать, вік, расу тощо, в екстрадиції також можуть відмовити.
З одного боку, ці умови покликані убезпечити особу від переслідувань і протиправного ув’язнення, забезпечити дотримання її прав. З іншого — є шпаринкою, якою можуть скористатися справжні порушники закону, щоб уникнути відповідальності.
Такі випадки вже були?
Так. Наприклад, експрезидент України Віктор Янукович. В Україні його засудили до 13 років ув’язнення за державну зраду й пособництво у веденні агресивної війни. Інтерпол оголосив Януковича в міжнародний розшук ще у 2015 році, однак РФ не поспішала видавати його Україні. А у 2017 стало відомо, що Інтерпол зняв його з міжнародного розшуку.
Відомо, що Янукович виїхав до Росії в лютому 2014 року після розстрілів на Майдані й досі перебуває там. Згідно з розслідуванням Transparency International, він здобув російське громадянство. А у 2019 речник російського президента Дмитро Пєсковв заявив, що Янукович користується державною охороною РФ, яку йому надав Володимир Путін. Відповідно, шансів на те, що РФ екстрадує експрезидента, дуже мало. А якщо він справді набув громадянство Росії, то їх взагалі немає.
Україна взагалі часто екстрадує людей?
Ні. З 2014 по 2019 роки Україна отримала 323 запити на екстрадицію, на підставі яких видала 118 осіб. Протягом цього ж періоду до України екстрадували 76 людей, хоча запитів було 252. До речі, до Росії, за інформацією ГПУ, у 2018 році Україна екстрадувала шістьох людей, а у 2019 — сімох. І це незважаючи на те, що Росія офіційно вважається в Україні країною-агресором.
У травні 2019 року Україна екстрадувала до Грузії іділівця Цезаря Тохосашвілі. Заборона розповідала цю історію — грузинський чеченець Тохосашвілі в Іраку та Сирії командував стратам «невірних» та координував таємну поліцію ІДІЛ. У 2018 році Тохосашвілі ініціював свою смерть, а сам втік в Україну, де мав зв’язки з підпіллям ІДІЛ.
А кого видавали Росії?
У 2018 році Україна екстрадувала до РФ Тимура Тумгоєва. Росія вимагала видати його, адже вважала учасником терористичної Ісламської держави. Натоді в Україні вже діяла заборона на екстрадицію до Росії учасників війни на Донбасі.
Командир батальйону імені шейха Мансура Муслім Чеберлоєвський говорив, що Тумгоєв був членом його батальйону і перебував на передовій в АТО з 2017 року. Однак тоді генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Тумгоєв не був учасником бойових дій на Донбасі. За його словами, чоловік «перебував вглиб української території від Маріуполя менше тижня». Крім того, Луценко зазначав, що іноземні громадяни повинні брати участь у війні лише на контрактній основі. Тимур Тумгоєв такого контракту, за свідченням колишнього генпрокурора, не мав.
Екстрадували Тимура Тумгоєва швидко: заарештували 11 вересня, а 12 вже передали Росії. Там Тумгоєва засудили до 18 років тюрми. До того ж, комбатанта ще й катували.
А«вагнерівців» вийде екстрадувати з Білорусі?
31 липня Україна надіслала до Білорусі запит про арешт і видачу 28 з 33 затриманих там підозрюваних бойовиків приватної російської військової компанії «Вагнера». 5 серпня президенти Зеленський та Лукашенко обговорювали цю процедуру особисто, однак деталі не розголошуються.
Україна хоче екстрадувати «вагнерівців» через незаконну участь у війні на Донбасі. Експерти припускають, що їм можуть висунути обвинувачення за це, а також за найманство.
В ідеалі екстрадиція бойовиків можлива. Однак для цього потрібно виконати всі умови. Тобто оголосити їх у міжнародний розшук, відкрити кримінальну справу та обрати запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. Якщо ж цього досі немає, слід спочатку провести такі процедури, а вже потім запитувати екстрадицію. Однак за час, поки Україна займатиметься підготовкою обвинувальних документів, Росія може встигнути перехопити «вагнерівців» раніше. І якщо виявиться, що вони всі її громадяни, екстрадувати Україна їх не зможе. Бо держава не видає своїх громадян.
