Між двох вогнів. Заборона розповідає версію вбивства Шеремета, яку проігнорувала поліція.
Частина 2

Чарка Віскі

Через місяць після зустрічі з Клименко і за кілька днів до своєї загибелі Шеремет зустрічався з Анатолієм Матіосом. Він називав головного військового прокурора і генерал-майора СБУ своїм другом. Познайомилися вони незадовго до інтерв’ю, яке Павло брав у нього для «Української правди» в лютому 2015 року. У преамбулі, яку журналіст написав до тієї розмови, Шеремет називає Матіоса «справжнім українським патріотом».

Цивільна дружина журналіста Олена Притула сказала в інтерв’ю Забороні, що природу дружби Матіоса і Шеремета вона не може зрозуміти досі. За її словами, журналіст і прокурор зустрічалися раз на два-три тижні, «він міг зірватися і поїхати до нього в будь-який час». Утім, користь від такої дружби для «Української правди» була очевидною – військовий прокурор завжди був доступний для коментарів з актуальних тем і допомагав уточнювати різну інформацію.

Притула нічого не знає про зміст останньої зустрічі Шеремета з Матіосом, як і про більшість зустрічей журналіста з військовим прокурором. Як розповів сам Матіос в інтерв’ю strana.ua в 2018 році, він допомагав журналісту оформлювати перепустку в зону АТО. Потреба оформлювати досить стандартний пропуск на такому високому рівні могла пояснюватися російським громадянством журналіста, а можливо, тим, що зробити це через Матіоса Шеремету було простіше, ніж проходити звичайну процедуру. Матіос стверджує, що вони купили пляшку віскі, яку домовилися розпити після повернення Шеремета. Тепер, коли настає день смерті журналіста, Матіос дістає ту пляшку і «випиває чарку», стверджував він у тому інтерв’ю. За його словами, на тій останній зустрічі вони обговорювали і поїздку Шеремета до Клименка.

Тема Клименка не була для Матіоса порожньою – за півтора місяці до цієї розмови військовий прокурор дістав контроль над кримінальною справою ексміністра і фактичного роботодавця журналіста. Це стало одним із результатів політичної кризи, яка вибухнула в Україні в 2016 році. Ми вважаємо, що слід нагадати про події на тлі її розгортання, оскільки вони дають ключовий контекст для розуміння того, що сталося з Павлом Шереметом, а також трикутника взаємин між Шереметом, Матіосом і Клименком.

«Посіяти руїну і хаос»

На початку 2016 року захиталося крісло під прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, чия партія «Народний фронт» (НФ) втрачала залишки підтримки – її рейтинг впав нижче 1 % з 22 % на виборах 2014 року. Партія контролювала посаду глави Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ) та два ключових силових відомства – Міністерство внутрішніх справ і Міністерство юстиції – і мала власну військову раду, до складу якої входили глава РНБОУ Олександр Турчинов, Андрій Парубій, який став у квітні 2016-го спікером Ради, очільник МВС Арсен Аваков і кілька командирів добровольчих батальйонів.

У повітрі витала ідея дострокових виборів, які могли б закінчити політичну кар’єру всіх вищезазначених політиків. Соціологічні опитування показували, що гарні шанси на них мала б нова політична сила на чолі із заклятим ворогом НФ Михайлом Саакашвілі, а також проросійські партії. Саме в розрахунку на такий сценарій створювалася партія Олександра Клименка «Успішна країна», про яку йдеться в першій частині нашого розслідування.

Під ударом була і Генеральна прокуратура України – депутати Ради, активісти і навіть віцепрезидент США Джо Байден вимагали відставки генпрокурора Віктора Шокіна, чиїм підлеглим був Матіос.

Пік кризи припав на квітень 2016 року, коли прем’єр Яценюк і генпрокурор Шокін були змушені піти у відставку. А члени «Народного фронту» організовували гучні кампанії проти пов’язаних з Росією бізнесменів і їхніх ЗМІ. Від них також часто звучала ідея введення в країні воєнного стану. Про можливість такого розвитку подій за день до загибелі Павла Шеремета говорив секретар РНБОУ Олександр Турчинов.

Коли стало відомо, що журналіст убитий, примітний представник «бойового» крила «Народного фронту» Андрій Левус назвав вбивство терактом російських спецслужб і закликав оголосити про підвищену терористичну загрозу. Це дозволило б, за його словами, забороняти масові зібрання та проводити «чіткі фільтраційні заходи». Левус написав, що Кремлю була потрібна «сакральна жертва» і «нова справа Гонгадзе», щоб «посіяти руїну і хаос в Україні».

«Моральні принципи мізерні»

Варто нагадати, що підрив машини з Павлом Шереметом не був першим політичним вбивством, більше схожим на теракт, що стався в тому ж 2016 році. Першою жертвою став адвокат Юрій Грабовський. У момент загибелі Грабовський був опонентом Головної військової прокуратури Матіоса в справі спійманих СБУ російських спецназівців – Александрова і Єрофєєва. Та ж військова прокуратура, незважаючи на очевидний конфлікт інтересів, розслідувала і його вбивство.

Але спочатку повернімося до обставин, в яких опинився Матіос і його підлеглі на початку цього фатального для журналіста Шеремета та адвоката Грабовського року. Якщо стисло – у прокурорів під ногами горіла земля.

Головна військова прокуратура через свою специфіку займалася політично програшними справами, такими як Іловайська трагедія та злочини військовослужбовців добробатів. До лютого 2016-го Матіос нажив ворогів в особі «Правого сектору», батальйону «Торнадо» та командира батальйону «Донбас» Семена Семенченка.

Ситуацію ускладнювало те, що в грудні 2015-го Національне антикорупційне бюро (НАБУ) порушило справу про незаконне збагачення проти ключового співробітника Матіоса – молодого і рішучого прокурора сил АТО Костянтина Кулика, який пізніше здобуде скандальну популярність спочатку в Україні, а потім і в США – через участь в кампанії Дональда Трампа з очорнення Джо Байдена.

Очолюваній Куликом Військовій прокуратурі сил АТО було тоді лише кілька місяців. Створена Матіосом разом із СБУ, ця «надзвичайка» згодом розширить територію своєї діяльності далеко за межі зони АТО і взагалі військової сфери. Вона також зіграє ключову роль в розглянутій нами історії.

На відміну від інших справ, які були в руках Головної військової прокуратури, справа російських спецназівців обіцяла принести політичні дивіденди – росіян передбачалося обміняти на Надію Савченко, що стала політичною іконою. Але для цього їх спочатку потрібно було засудити. Військова прокуратура передала справу в суд, але процес затягувався, зокрема через апеляції, які подавав адвокат Александрова Юрій Грабовський.

У березні Грабовський зник. Матіос активно звітував пресі про пошуки адвоката, говорив, що до зникнення причетні іноземні спецслужби, але незабаром стало відомо, що адвокат убитий. Справу про його смерть у Нацполіції забрала Головна військова прокуратура Матіоса – нібито для «ефективнішого» розслідування. Незабаром Матіос оприлюднив відео, на якому Грабовський перед смертю, вочевидь, під тиском, заявляв, що «усвідомив свою помилку» і відмовлявся від захисту росіян. На початку квітня російські ГРУшники були засуджені, а 25 травня відбувся їх обмін на Савченко.

Незважаючи на передсмертне відео, що виразно вказувало на те, що смерть Грабовського була акцією залякування, в серпні 2016-го Матіос заявив, що адвоката вбили з метою пограбування. Відразу після обрання президента Зеленського в 2019 році один із засуджених у справі, підприємець Артем Яковенко, публічно звинуватив Матіоса і СБУ в організації цього злочину, але жодних помітних ​​правових наслідків його заява не мала.

Проте звільнення Надії Савченко стало позитивною новиною, якої дуже бракувало керівництву України в той кризовий рік.

Через п’ять днів після повернення Савченко військовий прокурор Матіос був винагороджений. Щойно призначений генеральний прокурор України Юрій Луценко передав Головній військовій прокуратурі політично виграшні справи представників оточення Януковича, забравши їх у департаменту спецрозслідування ГПУ Сергія Горбатюка, який вів їх попередні два роки. Так у руках Матіоса опинилася справа фактичного роботодавця Павла Шеремета і давньої мети військового прокурора – міністра-втікача Клименка.

Щойно справи оточення Януковича були передані Матіосу, він моментально створив слідчу групу на чолі з тим-таки прокурором АТО Костянтином Куликом. Слідчі, що увійшли до складу групи були, за словами Матіоса, призвані на військову службу і підписали заяву про відправлення в зону АТО. Так абсолютно цивільна, київська справа Клименка несподівано опинилася на фронті і в руках відділу прокуратури, який, по суті, мав займатися військовими злочинами.

«Медовий місяць» двох військових прокурорів тривав недовго. Уже в липні 2017 року Матіос охарактеризує Кулика як грамотного професіонала, чиї «моральні принципи мізерні». Про моральні принципи самого Матіоса пізніше висловиться президент Зеленський, який погрожував в 2019 році звільнити нового главу СБУ Івана Баканова, якщо з’ясується, що той працює з уже колишнім військовим прокурором.

Але за короткий період тісної співпраці Матіоса і Кулика відбулося безліч важливих подій, що мають стосунок до нашої історії.

«Не хочу вдаватися до конспірології»

Літо 2016 року керівництво Головної військової прокуратури провело у важкій боротьбі та відчайдушному маневруванні.

Через два тижні після того, як Матіос дістав справи оточення Януковича, він подав заявку на участь в конкурсі на посаду голови створюваного в Україні Державного бюро розслідувань (ДБР), українського аналога ФБР. За його власними словами, результат конкурсу визначався домовленістю фракцій Блоку Петра Порошенка і «Народного фронту», і він сподівався, що політики домовляться саме про його перемогу. Швидко доведені до суду резонансні справи щодо оточення Януковича могли б стати в цьому непоганою підмогою. Одним із конкурентів Матіоса був прокурор Сергій Горбатюк, у якого він їх відібрав. Процес призначення очільника ДБР зрештою затягнувся на роки, і ні той ні той цю посаду не дістав.

Тим часом переслідування прокурора сил АТО Кулика слідчими НАБУ сягнуло свого апогею. 29 червня йому було вручене офіційне повідомлення про підозру у незаконному збагаченні, а в його квартирі здійснили обшук. Його звинувачували в тому, що за півтора року служби він накопичив майно на суму, що перевищує його сумарну зарплату за п’ять років. 4 липня суд на два місяці відсторонив Кулика від обійманої посади, залишивши його на волі під підписку про невиїзд.

14 липня, за тиждень до загибелі Шеремета, НАБУ і САП оприлюднили прослуховування червневих телефонних розмов прокурора Кулика, з яких можна було зробити висновок про те, що передання йому справ оточення Януковича, включно з Клименком, могло бути способом врятувати його від кримінального переслідування. Про те саме говорив і народний депутат і колишній журналіст «Української правди» Сергій Лещенко. Тим часом cамого Матіоса звинувачували в намірі злити справу Клименка.

В один з наступних днів відбулася зустріч Матіоса зі Шереметом, від якої залишилась невідкритою пляшка віскі.

Павло Шеремет був убитий 20 липня. Через п’ять днів Матіос стане першим, хто повідомить про московську зустріч журналіста з міністром-втікачем Клименком. «Не хочу вдаватися до конспірології, але на останній зустрічі з Павлом ми обговорювали багато речей – він завжди був оптимістом, це була світла людина, але в той момент він темними фарбами описував ситуацію свого перебування в місті Москва», – розповів він в інтерв’ю «5 каналу».

«Він відвідав так званий офісний центр «Москва-сіті», де сидять всі наші квазівигнанці, яких ми обов’язково дістанемо і засудимо. І одним із цих квазівигнанців був ексміністр доходів і зборів Клименко. Однак нам не вдалося проговорити зміст тієї розмови», – стверджував Матіос.

Незабаром події в трикутнику Клименко-Шеремет-Матіос стали відбуватися з блискавичною швидкістю.

У суботу, 6 серпня, Матіос заявив про намір піти у відставку 1 вересня.

У понеділок до слідчого МВС прийшла Марина Мацюк, яка заявила про причетність до смерті Шеремета людини з найближчого оточення Клименка – Максима Зотова. У вівторок, 9 серпня, генпрокурор Юрій Луценко повідомив про арешт колишнього заступника Клименка й очільника податкової міліції часів Януковича, генерал-полковника Андрія Головача. А в суботу, 13 серпня, Матіос відзвітував про розкриття справи адвоката Грабовського. Тема відставки зникла з порядку денного.

Вертолітне шоу

У вересні Матіос запропонував Головачу піти на угоду зі слідством, і вона відбулася: той заплатив до державної скарбниці 130 млн грн замість 3 млрд, які, за версією прокуратури, він вивів із бюджету через компенсацію незаконного ПДВ.

Кульмінацією розслідування стала масштабна спецоперація в травні 2017 року, коли арештували і звезли до Києва на вертольотах 24 регіональних податківців часів Клименка. В аеропорту «Жуляни» їх зустрічали особисто Матіос і голова МВС Арсен Аваков в оточенні десятків телекамер. Вони урочисто назвали це «другою хвилею» розслідування справи збіглого міністра.

Через два місяці відбулася ще одна операція, більше схожа на шоу. 14 липня 2017 року в центрі Києва з’явилася бронетехніка та сотні спецназівців, які увірвалися в редакцію, що не збиралася чинити опір, холдингу «Вести», де до своєї смерті працював Шеремет. Операція проводилася на підставі рішення Матіоса про арешт майна, пов’язаного з Клименком. Щоправда, сам олігарх-втікач, а в унісон із ним і його цивільна дружина Семченко, відкидає свій зв’язок із медіахолдингом.

Силова частина операції, згідно з Матіосом, здійснювалася людьми Авакова – спецпідрозділом КОРД і департаментом захисту МВС. Пов’язане з Клименко майно передавалося Агентству з розшуку та менеджменту активів. Це були підлеглі Павла Петренка – міністра юстиції, який представляв, як і Аваков, партію «Народний фронт».

Той-таки Петренко керував реформою пенітенціарної системи України, від якої залежала доля Миколи Мацюка, чия дружина розповіла про причетність представника клану Клименка до вбивства Павла Шеремета. До моменту проведення операції в «Гулівері» вони вже переїхали до Києва, а Микола Мацюк почав успішну кар’єру в створеній Петренком новій національній пенітенціарній структурі (докладніше ми пишемо про це в першій частині розслідування).

Піар-ефект справи Клименка виявився значно сильнішим за юридичні наслідки. Вже через рік після «вертолітного шоу» всі заарештовані податківці були на волі. Відсторонений від справи прокурор Горбатюк стверджує, що фактично вже майже готову для передання до суду справу було злито. По-перше, різко скоротилося число підозрюваних, яких планувала притягнути до відповідальності його група. По-друге, дві тисячі томів справи суд, за словами Горбатюка, «вивчатиме років сорок».

«У військової прокуратури що, мало справ? – обурюється слідчий ГПУ Андрій Радіонов, що безпосередньо вів справу Клименка за Горбатюка. – Знищення збройних сил за Януковича, корупція в Укроборонпромі, колосальні майнові злочини. А ще в країні війна, безліч військових злочинів, Дебальцеве, Іловайськ тощо. Роботи – безліч. Навіщо забирати справи у інших відомств?»

Радіонов стверджує, що його слідчі з нуля побудували справу про заволодіння групою Клименка коштами держбюджету на загальну суму 3,2 млрд грн за допомогою схеми з відшкодування ПДВ через фіктивні фірми. Такі суми в Україні не отримував жоден з олігархів, каже Радіонов. «3,2 млрд – це просідання держбюджету на 1 %. Це третина витрат на армію, половина витрат на освіту або медицину».

Обидва прокурори в розмові із Забороною висловили припущення, що в «зливі» справи могла бути корупційна складова. Звертає на себе увагу і той факт, що за два місяці до «вертолітного шоу» Матіос домігся засекречування декларацій про майно 72 військових прокурорів. Вони були розсекречені лише після того, як він пішов у відставку в 2019 році.

Мало хто в той момент розумів, яку роль у всіх цих подіях грає не дуже відомий і лише нещодавно звільнений з в’язниці донецький бізнесмен і політик.

Схема конфіскації

У вересні 2019 року в мережі з’явилося відео – монолог втомленої людини зі скуйовдженим волоссям, в окулярах і розтягнутій футболці, що сидить на кухні. Це підприємець і депутат евакуйованої до Києва Донецької обласної ради Владислав Дрегер. На початку монологу він називає дату запису: 1 липня 2017 року, а також час: 23:45. Якщо вірити цьому датуванню, то все відбувається через рік після смерті Шеремета і за два тижні до штурму пов’язаних із Клименко офісів у київському бізнес-центрі «Гулівер». Немає сумнівів у тому, що на відео саме Дрегер, проте наші спроби зв’язатися з ним не мали успіху – він не відповів на телефонні дзвінки і надіслані СМС запитання. Матіос, який пішов у відставку у вересні 2019 року, також відмовився від коментарів.

У своїй монотонній промові Дрегер стверджує, що був частиною схеми Матіоса з фабрикації справи Олександра Клименка з метою конфіскації його українських активів, передусім медійних. Головним із останніх був медіахолдинг «Вести», де працював Шеремет.

Свої дії творці схеми, за словами Дрегера, виправдовували потребою «захисту економічних та інформаційних інтересів України». Крім Матіоса, стверджує Дрегер, у розробці схеми брали участь заступник військового прокурора Дмитро Борзих, а також депутат Ради від «Народного фронту», ексзаступник голови СБУ Андрій Левус і офіцер СБУ Богдан Чобіток. Крім того, за його словами, на зустрічах були присутні слідчі, які безпосередньо вели справи Клименка і його заарештованого заступника Головача.

Цінність Дрегера для прокуратури полягала в тому, що він взаємодіяв з Олександром Клименком і його покійним братом Антоном у бізнес-питаннях задовго до Майдану. Однак у 2011 році він опинився у в’язниці за звинуваченням у рейдерському захопленні одного з донецьких підприємств, причому справу на нього порушила податкова міліція, яка підпорядковувалася Олександру Клименку. Дрегер був випущений на волю відразу після перемоги Майдану і, за власним твердженням, вважав Клименка своїм боржником.

Інші учасники зустрічі, названі Дрегером, не менше колоритні.

Яскравий представник «бойового крила» «Народного фронту» і полум’яний прихильник революційних експропріацій Андрій Левус був протягом багатьох років пов’язаний з колишнім главою СБУ Валентином Наливайченком. Після перемоги революції він на пів року став заступником очільника СБУ, який відповідав за роботу зі створюваними тоді добровольчими батальйонами.

У 2016 році він був не тільки нардепом від «Народного фронту», а й лідером націоналістичного руху «Вiльнi люди», яке весь рік організовувало акції проти політичних організацій і ЗМІ, так чи так пов’язаних із Росією. У травні і червні 2016 року члени руху активно зривали регіональні заходи партії Клименка «Успішна країна». Нині Левус має статус помічника депутата і колишнього спікера Ради Андрія Парубія.

Богдан Чобіток – оперативник СБУ, який не обіймав значних посад і був зовсім не публічним аж до червня 2016 року, коли він (як і Матіос) висунув свою кандидатуру на посаду глави ДБР. Він хоча і не виграв конкурс, проте, на відміну від Матіоса, дістав крісло в новій структурі – в 2018 році він став головою відділу внутрішнього контролю відомства.

У своєму відеомонолозі Дрегер стверджує, що в серпні і вересні 2016-го він брав участь у кількох секретних зустрічах із вищезгаданими персонами. Зустрічі, за його словами, відбувалися в кабінеті самого Матіоса в будівлі прокуратури, куди його таємно завозили на службовій машині без реєстрації на прохідній.

Ось у чому полягала схема. Дрегер нібито налагодив контакт із невідомим іноземним громадянином, за яким значилися кіпрські офшори, які контролювали ймовірні активи Клименко, і домовився про їхній викуп. В обмін на це Матіос пообіцяв Дрегеру допомогти турецькому громадянину Озкайнаку Джінгізу в конфлікті з колишнім партнером, а згодом заклятим ворогом самого Дрегера – підприємцем Сергієм Білгородським. Турок ж, своєю чергою, профінансував би покупку активів, пов’язаних із Клименко.

Від турка активи, пов’язані з Клименко, мали перейти до самого Дрегера, який потім оголосив би себе членом «злочинної групи» ексолігарха і оформив би з’явлення із зізнанням, передавши капітали Клименко державі в межах угоди зі слідством. «Для додання максимальної правдоподібності» його зв’язку з Клименко і за «особистим завданням» Матіоса, Дрегер із листопада 2016 по березень 2017 року нібито понад шість разів їздив до Москви з метою домогтися зустрічі з міністром-втікачем і таємно записати розмову, щоб потім передати її прокурорам. Однак спроби вийти на Клименка не мали успіху.

Навесні і влітку 2017-го, стверджує Дрегер, він опинився під сильним тиском Матіоса, що і змусило записати це відео задля підстрахування. Відео Дрегера було опубліковано в інтернеті 19 вересня 2019 року – через два тижні після того, як президент Зеленський відправив Матіоса у відставку. У жовтні новий військовий прокурор Віктор Чумак заявив, що за фактами, викладеними Дрегером, проводиться дослідча перевірка.

Важливо розуміти, що Дрегер неодноразово виступав як свідок у різних резонансних справах. Наприклад, він свідчив проти колишнього полковника ЗСУ Івана Без’язикова, якого звинуватили в державній зраді, а також у справі ексголови Вищого господарського суду України Віктора Татькова. Крім того, за даними джерел Заборони, він був засекреченим свідком у справі податківців Клименка («вертолітна справа»). При цьому він часто був єдиним свідком звинувачення, позиціонував себе як співучасник злочину – і, незважаючи на продовжувані рецидиви, залишався на волі.

Абсолютно аналогічну схему, але з іншим свідком, описує slidstvo.info в своєму розслідуванні другої гучної справи щодо оточення Януковича, яку також вела військова прокуратура і конкретно прокурор сил АТО Костянтин Кулик. Ключовий свідок у нього виявився колишнім прокурором і однокурсником самого Кулика по харківському Національному юридичному університету імені Ярослава Мудрого. Цікаво, що там само і в ті ж роки вчилися Богдан Чобіток і Владислав Дрегер.

Анатолій Матіос проігнорував запитання кореспондента Заборони. Андрій Левус відмовився відповідати на наші запитання, однак його соратник Сергій Висоцький в розмові з журналістом Заборони сказав, що «ніякої фабрикації справи Клименко не було». Зв’язатися з Богданом Чобітком Заборонi не вдалося.

Колишнiй співробітник, що працював в Генеральній прокуратурі України до 2020 року, підтвердив кореспонденту Заборони, що Дрегер давав свідчення у справі Клименко, а також у справі оточення Януковича прокурору департаменту спецрозслідувань ГПУ з березня 2016 року.

Хронологія кримінальної справи проти Олександра Клименка

«Неблагонадійний свідок»

Одна зі справ, в якій Дрегер виступав як свідок, може служити ключем до розгадки причини появи імені нікому не відомого Максима Зотова в справі Павла Шеремета. Як з’ясувала Заборона, Дрегер стикався по бізнесу і, ймовірно, конфліктував із сімейством Зотова/Епелів перш, ніж потрапив до в’язниці за попередньої влади.

Це справа про створення терористичної організації, що була порушена у відношенні Сергія Білгородського, колишнього бізнес-партнера Дрегера. Білогородський стверджує, що Дрегер раніше намагався пристебнути його справу до справи Клименко. Він був арештований 28 травня 2016 року – за два дні до того, як Матіос отримав у свої руки справи Клименка та інших представників оточення Януковича.

Через рік Білгородський заявить, що арешт був здійснений за наполяганням двох народних депутатів – того самого ексзаступника голови СБУ Андрія Левуса, якого Дрегер згадує в своєму відео, а також соратника Левуса по «Вiльнім Людям», нарфронтовця Сергія Висоцького. У розмові з кореспондентом Заборони Висоцький сказав, що він «цим не займався», проте підтвердив, що знайомий з Дрегер «з часів, коли він очолював партію Тігіпка в Донецьку».

В інтерв’ю Забороні Білгородський сказав, що депутати були добре знайомі з Дрегером і діяли в його інтересах, а «Вільні люди» пікетували суд під час судового процесу над ним і навіть охороняли Дрегера. Сам Дрегер виступив як головний свідок, звинувативши свого колишнього партнера в фінансуванні тероризму в «ЛНР/ДНР» і створенні сепаратистського угруповання «Оплот» у Донецьку.

Справа Білгородського розвалилася в суді, і в 2017-му він вийшов на волю. При цьому суд визнав Дрегера «неблагонадійним свідком». Але поки Білгородський був у СІЗО, його активи були переписані (це видно через YouControl) на ім’я турецького громадянина Озкайнака Джінгіза – того самого, якого Дрегер згадує в своєму відео.

Під час процесу над Білгородським спливло ім’я іншого ймовірного розробника схеми з конфіскації майна Клименка – працівника СБУ Богдана Чобітка. Білгородський в інтерв’ю Забороні стверджує, що він був товаришем Дрегера і навіть «допомагав йому займатися бізнесом», поки той перебував у київському СІЗО. До осені 2015-го Чобіток працював у розпорядженні начальника управління «К» СБУ по боротьбі з корупцією, а до червня 2014-го – заступником начальника 2-го відділу цього управління – цей відділ контролював зокрема діяльність Міністерства доходів і зборів, яким керував до втечі Клименко. До слова, напередодні Майдану Анатолій Матіос, який тоді працював в адміністрації Януковича, був, за його власними словами, головою робочої групи, яка контролювала Міністерство доходів і зборів.

Автосупутник

Історія взаємин Дрегера і Білгородського починається в нульові. Тоді вони спільно приватизували Донецьке обласне підприємство автобусних станцій (ДОПАС), яке налічувало майже 50 автостанцій в області та кілька стоянок. За словами Білгородського, Дрегер намагався монополізувати міжміський автотранспортний бізнес у південних і східних областях України.

Але в 2011 року ситуація змінилася. В процесі встановлення контролю (місцеві ЗМІ називали це рейдерським захопленням) над Миколаївським обласним підприємством автобусних станцій (МОПАС) Дрегер зіткнувся з перешкодою, що виявилася нездоланною. Депутат Ради Олександра Кужель заявляла, що стороною конфлікту був Олександр Янукович, син колишнього президента. Однак інші джерела Заборони кажуть про те, що це був конфлікт із бізнес-партнерами клану Клименка.

Річ у тім, що одна з ключових будівель миколаївського комплексу належала компанії «Автосупутник», яка перебувала під контролем Ольги Епель і того самого Максима Зотова, якого Марина Мацюк назве організатором вбивства Шеремета. Тобто комплекс миколаївського автовокзалу виявився поділений між Дрегером і сімейством Зотова-Епелів.

За словами адвоката Білгородського Юлії Семенчук, яка проводила власне розслідування, у Дрегера був «відкритий корпоративний конфлікт навколо невеликого приміщення на автовокзалі Миколаєва, він виступав проти його керівників», тобто сімейства Зотова-Епелів.

Боротьба за вплив на миколаївському автовокзалі стала каменем спотикання у взаєминах між Дрегером і Клименком – через це податкова міліція порушила проти нього кримінальну справу за не пов’язаним із НОПАС приводом. Так Дрегер на три роки потрапив до Лук’янівського СІЗО, звідки зміг вийти тільки після перемоги Майдану.

За словами Білогородського, Дрегер заявив йому, що спочатку вважав саме його – Білогородського – замовником справи, через яку він перед Майданом опинився у в’язниці. «Але згодом Дрегер нібито зрозумів, що замовником був Клименко», каже Білогородський. Ми не змогли отримати коментар Дрегера, але якщо це правда, то він постає таким графом Монте-Крісто, які мстилися всім, хто відправив його за грати (суддя Татьков теж брав участь в його долі).

Таким чином, Владислав Дрегер був не тільки одним з небагатьох людей, хто взагалі знав про існування Максима Зотова, а й мав особистий мотив мстити Олександру Клименку і його оточенню.

Крім того, якщо вірити Білгородському і його адвокатам, він і так був ключовим елементом індустрії фабрикації кримінальних справ. Звинуватити їх у вбивстві Шеремета, і таким чином, як мінімум, зірвати повернення Клименко в Україні, було б дуже істотною помстою. Втім, свідчення Мацюк проти Зотова не мали будь-якого – хоча б відкритого – впливу на хід справи.

Коли в грудні 2019 року керівники силових відомств України заявили про прорив у справі Шеремета та арешт підозрюваних, в Генеральній прокуратурі вже кілька місяців перебувала скарга адвокатів потерпілої сторони на його ім’я та ім’я попереднього прокурора Юрія Луценка. У скарзі йшлося зокрема про бездіяльність слідчих дій за заявою Мацюк на Максима Зотова, як і про відсутність зрушень у версії, озвученій в цьому розслідуванні Заборони. Ми не маємо в своєму розпорядженні відомості про те, що за цією скаргою були здійснені будь-які дії.

Ми вважаємо, що причетність до вбивства нашого колеги згаданих у цьому розслідуванні осіб має бути перевірена, а з невинуватих мають бути зняті підозри.

Якщо у вас є матеріали, якими ви хочете поділитися з нашої розслідувальною групою, або залишити непублічний відгук, пишіть нам сюди.