Відбудовував Афганістан, реконструював центр Києва та потрапив у дві смертельні ДТП. Помер Олександр Омельченко

• Колишній голова Київради Олександр Омельченко помер на 84-му році життя.
• За тиждень до цього його госпіталізували у важкому стані з наслідками коронавірусу.
• Розповідаємо про надбання і скандали багаторічного мера Києва.

25 листопада 2021 року помер Олександр Омельченко, мер Києва (1998-2006), голова КМДА (1996-2006), народний депутат України шостого скликання. А також герой багатьох корупційних, забудовних та політичних скандалів.

Заборона розповідає про смерть Олександра Омельченка та про те, чим був відомий багаторічний мер Києва та чим — не зовсім.

Смерть Олександра Омельченка

25 листопада 2021 року помер Олександр Омельченко. Про смерть 83-річного депутата Київської міської ради повідомив чинний мер столиці Віталій Кличко.

«Сан Санич, як ми його називали, завжди був енергійним, з мудрим гумором, порадами досвідченого управлінця. Ми були знайомі багато років… Колись він відвідував мої й брата поєдинки. Потім розповідав мені про нюанси політики, зокрема, в управлінні столицею», — написав Віталій Кличко, додавши, що Олександр Омельченко був одним із творців сучасної історії Києва.

Причину смерті наразі не оголошують, однак найімовірніше вона пов’язана з коронавірусною хворобою. Ще 18 листопада Віталій Кличко повідомляв, що Олександра Омельченка у важкому стані госпіталізували до «Феофанії». У нього було значне ураження легень, спричинене важким перебігом COVID-19. Зазначається, що увесь час свого перебування в лікарні Омельченко дихав через кисневу маску.

Олександр Омельченко: коротка біографія

Олександр Омельченко народився 9 серпня 1938 року у селі Зозів Вінницької області. За фахом був будівельником, зокрема два роки працював на відбудові Афганістану після виведення радянського обмеженого контингенту. Згодом перейшов до адміністративної роботи в системі Держбуду.

Кар’єру в Київській міській державній адміністрації розпочав у 1994 році, зайнявши посаду заступника голови з питань будівництва. Через два роки, у 1996 році другий президент України Леонід Кучма назначив Омельченка на посаду голови КМДА, яку він займав до квітня 2006 року. 

Вибори Київського міського голови

У 1998 році повинні були проводитися вибори мера Києва, однак через те, що Верховна Рада України тоді не ухвалила відповідний закон про врегулювання виборів міського голови, їх довелося скасувати. 3 квітня 1998 року депутати Київської міської ради обрали своїм головою Олександра Омельченка. Саме відтоді розпочалася практика, що посаду голови КМДА і мера Києва займає одна людина.

Потім Омельченка ще двічі обирали на посаду міського голови на місцевих виборах. У 1999 році набрав 76% голосів виборців, а у 2002-му — аж 83%. У 2006 році програв вибори Леоніду Черновецькому. 

У 2001 році другий Леонід Кучма нагородив Олександра Омельченка званням Героя України.

Продовження політичної кар’єри

У 2007 році Омельченко народним депутатом VI скликання від партії «Наша Україна — народна самооборона». У парламенті очолював комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

З 2015 року був депутатом Київської міської ради, де очолював фракцію «Єдність». За даними Чесно, регулярно прогулював голосування. Наприклад, у 2017 році Омельченко не голосував за 71% питань, що розглядалися Київрадою, а у 2016-му — у 76%.

Трагічні ДТП

Олександр Омельченко двічі потрапляв у смертельні ДТП. У 2009 році його автівка збила на смерть пішохода поблизу Конча-Заспи, а у 2015-му збила жінку, яка померла в лікарні від отриманих травм. Від усіх звинувачень Омельченко відсахувався, запевняючи, що за кермом був не він, а також звинувачував журналістів у перекручуванні фактів.

«Найтяжче, що я переніс, коли преса почала приписувати мені, що я був за кермом, коли машина, яка мені належала, Volvo (нею користувалися мій помічник і водій), збила людину. Це була груба, цинічна провокація… Я пережив цю неправду, органи розібрались», — розповів Омельченко в інтерв’ю Дмитру Гордону.

Велика київська реконструкція: як змінився Київ за часів Омельченка

Період перебування Олександра Омельченка на посаді мера Києва запам’ятався найбільше його будівельними проєктами. Однак більшість із них ще у ті часи пов’язували з різними корупційними схемами та перевищеннями владних повноважень.

За даними видання Слово і Діло, за Олександра Омельченка було відкрито найбільше (шість) станцій метро — Дорогожичі (2000), Житомирська, Академмістечко (2003), Сирець (2004), Бориспільська (2005), Вирлиця (2006). До своїх здобутків він також відносив появу бюветів артезіанської води у різних районах Києва.

Також його зусиллями були відбудовані Михайлівський золотоверхий (1997-2000) та Успенський (1999-2000) собори. Як і «Метроград», Globus та стела з Михаїлом. Однак натомість зник Сінний ринок, почалися проблеми з Протасовим Яром та Осокорівськими озерами.

Плани з перебудов у 2001 році називалися «Великою київською реконструкцією». «Майдан Незалежності — 194 млн грн, Севастопольська площа — 140 млн, Бессарабка — 300 млн, міський вокзал — 445 мільйонів. Разом ми набрали майже мільярд гривень — будемо тепер його відпрацьовувати!» — й досі ходить цитата Омельченка.

Трамвайне сполучення

Найбільш руйнівним ударом по цілісній трамвайні мережі Києва став демонтаж трамвайної колії на мосту Патона у червні 2004 року, пише Хмарочос. Це розділило трамвайне сполучення міста Києва на правобережне та лівобережне. Розпорядження підписав Олександр Омельченко, а роботи з демонтажу розпочалися того самого вечора. Мер спирався на звіти Інституту електрозварювання ім. Патона та Українського науково-дослідного інституту сталевих конструкцій ім. Шиманського, які тоді дійшли висновку, що зняття трамвайних колій зменшить «статистичні та динамічні навантаження на міст Патона і продовжить час його експлуатації».

Зрештою, зняття колій на мосту Патона було продовженням політики відмови від трамваїв, розпочатої ще в 90-х. Тоді, ще до каденції Омельченка, одним із перших закрили трамвай №2 за маршрутом «вул. Старовокзальна — Львівська площа», з метою полегшити рух для автомобілів. Згодом демонтували колії на вулиці Симона Петлюри, а у 1997 припинили пасажирський рух нижньою частиною Володимирської вулиці. Також скасували трамвай № 35 «Березняки — Вокзал». У 1998 демонтували колії від Палацу спорту через Печерськ до мосту Патона (трамвай №27).

Омельченко, продовжуючи цю політику, наказав у 2001 році закрити маршрут №10 «Вокзал — Московська площа (нині Деміївська) — Палац Спорту» і №6 «Палац Спорту — Контрактова площа». Те саме продовжилося й у 2003 році, коли скасували трамвайний маршрут №34, що з’єднував Контрактову площу та Поділ з Набережним шосе, а також масивами Березняки та Русанівка.

Реконструкція Хрещатика

Першу реконструкцію Хрещатику у незалежній Україні провів саме Олександр Омельченко, у 1998 році, розповіла активістка Ольга Балицька. Проєктуванням займався інститут Київпроєкт, будував Київміськбуд, а коштувала велика реконструкція (судячи з тогочасних заяв мерії) близько $14 млн. На Хрещатику повністю міняли комунікації, теплові- й електромережі, ремонтували старе та встановлювали нове освітлення, відновлювали колектори та вкладали тисячі кубометрів бетону, щебню, ФЕМів й асфальту.

Олександр Омельченко заявляв, що у найближчі 25 років після цієї реконструкції на Хрещатику не треба буде навіть «цвяха забити». «Найскандальнішим питанням тієї реконструкції стала тротуарна плитка — вона була дорога й слизька, і взимку люди на Хрещатику регулярно падали й забивалися. Крім того, плитку поклали чи то без врахування коефіцієнтів температурного розширення, чи то не до кінця висушену і вже за рік вона почала трощитися сама по собі», — нагадує Балицька.

До того ж щодо цієї плитки Омельченка звинувачували у непотизмі, оскільки ходили чутки, що його син був пов’язаний з бізнес-структурами, які її виготовляли. Втім і батько і син усі звинувачення заперечували.  

Розбудова Майдану Незалежності

У 2001 році головна площа перетворилася на котлован. Внаслідок «реконструкції», проведеної під керівництвом головного архітектора Сергія Бабушкіна, під Майданом з’явився триповерховий підземний торговельний центр, скляні ковпаки якого, так звані «теплиці», займають частину громадського простору. Київські проєктувальники наслідували московський «Манеж», зазначає Хмарочос.

На площі також встановили «Лядські ворота», фігуру Архангела Михаїла та стелу Незалежності у псевдобароковому стилі. Натомість демонтували фонтан, так звану «Рулетку». Цей фонтан потім опинився в Буках на Київщині. В результаті перетворень Майдан Незалежності став незручним для пересування, фактично лабіринтом з численних сходів, парапетів, бар’єрів, скульптур, кіосків і елементів ТРЦ.

Раніше Заборона випустила великий, але крутезний спецпроєкт про забудовну політику Києва.