Зниклі безвісти на Донбасі: як держава й активісти шукають людей | Заборона
Читаєте зараз
«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить». Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі

«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить». Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі

Зниклі безвісти на Донбасі: як держава й активісти шукають людей

Скільки точно людей зникли на Донбасі за роки війни, сказати неможливо. Військові, правоохоронці, активісти — усі мають власні списки, а єдиного державного реєстру просто не існує. Як не існує й органу, який би курував процес пошуку. Омбудсман каже про 258 зниклих безвісти, «Червоний Хрест» — про 1700 за весь час. Через бездіяльність держави родичі часто змушені самотужки шукати близьких. І продовжують вірити в те, що рідні повернуться, навіть коли тримають у руках результати ДНК-експертизи, що підтверджує смерть. Заборона розповідає, чому в Україні не налагоджений пошук зниклих безвісти та як все має працювати насправді.


«Все окей, скоро буду вдома»

У 2014-му Олександр Бондар отримав повістку. 46-річний десантник зі Львова встиг побути на пенсії лише місяць — і невдовзі знову стояв у формі. 6 січня 2015 року 80-та аеромобільна бригада, у складі якої був Бондар, переступила розвалені пороги донецького аеропорту. Воювати нічим, нагріти воду чи перепочити ніде. У -20°C щодня відмороженими пальцями Бондар писав SMS сестрі: «Аліно, все окей, скоро буду вдома». Попри все пам’ятав їхню домовленість: «якщо сповістив — значить, живий-здоровий, родина молиться за нього й чекає далі». Але 21 січня телефон Аліни мовчав: ані SMS, ані дзвінка від брата. Тієї ночі бойовики підірвали аеропорт. Зранку сестра говорила вже з побратимом Бондара, який вижив після підриву.

bondar 1 - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Олександр Бондар
Фото: Аліна Фрідріх / Facebook

«Саша живий, але дуже сильно контужений. Він не орієнтується в просторі  й пішов на злітну смугу», — розповів чоловік. З того часу Бондара ніхто не бачив.

Львів, Київ, Дніпро, Маріуполь — триває сьомий рік пошуків, і Аліна Фрідріх, сестра «кіборга», живе між цими містами. Тисячі дзвінків до поліції, Служби безпеки, Міноборони та Міністерства внутрішніх справ у кращому випадку не дають відповіді на її головне питання: «Де брат і що з ним?» У гіршому її там просто ігнорують.

«Держава нічого не робить, щоби знайти зниклих. А можна ж вести перемовини! Скільки хлопців сидять в «Ізоляції» [в’язниця в «ДНР»], де їх катують, б’ють, закопують у землю. Через це в нас будуть сім’ї, які ніколи не дочекаються своєї рідної людини», — каже Аліна Фрідріх Забороні.Надію на краще дають хіба зустрічі із солдатами, які повернулися з полону.

fridrich - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Аліна Фрідріх

«Аліно, твій брат живий, — кажуть вони. — Його не було під завалами аеропорту, коли ми витягали тіла».

Коли Бондар зник, його батьки здали тест ДНК, результати якого правоохоронці внесли в загальну базу. У цю ж базу вносять результати аналізу рештків полеглих. І коли система автоматично знаходить збіг, родині телефонують та сповіщають, що родича знайшли — знайшли мертвим. Фрідріх отримала такий дзвінок у 2018-му. Збіг з батьківськими генами був не стовідсотковим, але слідчі пояснили це тим, що «рештки просто мутували», каже сестра.

bondar - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Олександр Бондар
Фото: Аліна Фрідріх / Facebook

«Я вимагала показати мені тіло. Але чомусь без причини мене не хотіли пускати. Втім, я таки домоглася, щоби рештки показали. Виявилося, що там лише нижня частина. Верхня відірвана і її не знайшли. Але як брат міг бути в такому стані, якщо його ніхто з побратимів не бачив під завалами? І навіть якби він підірвався, казали вони, тіло було б пошматоване, а не лишилося цілим знизу. Та й злітна смуга не була замінована, як пояснювали мені військові», — каже Фрідріх.

Попри впевненість сестри, що Бондар живий, дружина таки вирішила визнати його загиблим. Вона хотіла ходити до когось на могилу, молитися, пояснює жінка.

«Та коли ми приїздимо з родиною до Києва, у День пам’яті кіборгів, його ім’я досі не зачитують серед загиблих. Чомусь не вносять у списки, — зі сльозами пригадує Фрідріх. — І я кажу: це знак згори — він ще не має там бути. І я, і батьки віримо, що брат живий. Ми чекаємо його вдома».

ato donbass war ukraine 1024x709 - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Донецька область, лютий 2021. Фото: Степанов Анатолій / УНІАН

Бездіяльна комісія

На восьмому році війни в Україні досі немає єдиного реєстру зниклих безвісти на Донбасі. З 2014 року пошуком займається Служба безпеки, де працює відповідний центр. Вони ж і ведуть офіційний облік. Цивільних шукають, якщо звертаються родичі, військових — на основі даних від Генштабу Збройних сил, Нацполіції, Державної прикордонної служби. Добровольців шукають, якщо є запит від Міноборони чи Міністерства внутрішніх справ. Як саме шукають — невідомо, адже це закрита інформація, а держструктури не можуть працювати на окупованих територіях. 

Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» прийняли ще 2 серпня 2018 року. Україна — перша держава у світі, яка прийняла такий закон ще за активної фази конфлікту, каже Забороні нардепка та учасниця Тристоронньої контактної групи в Мінську Ірина Геращенко. Вона з командою та «Червоним Хрестом» напрацьовувала цей закон.

Згідно з ним в Україні мали створити Комісію з питань зниклих безвісти осіб та відповідний Реєстр. Але цього не сталося. Чому — офіційного пояснення немає. Кожен етап регулярно затягується: то не можуть обрати голову, то переобирають склад Комісії, то не виділяють фінансування чи бодай приміщення для роботи. Зрештою на перше засідання Комісія зібралася лише наприкінці 2020-го. Тоді ж її очолив Володимир Максимченко, колишній співробітник Міноборони. Він не пояснює, чому Комісію та Реєстр не створили раніше й чому рік вона існувала лише на папері. Мовляв, відповідати може лише за ті процеси, до яких причетний.

«Комісія — це консультативно-дорадчий орган. До його складу входять 22 людини: від Міністерства внутрішніх справ, Міністерства реінтеграції, СБУ, «Червоного хреста» та інших. Комісія має збиратися за запитом від родичів, правоохоронців і визначити, чи визнавати людину зниклою безвісти. А далі — вносити особу в Єдиний реєстр зниклих і доручати пошуки конкретним установам», — каже Максимченко.

maksymchenko - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Володимир Максимченко

Наразі провели шість засідань, на яких справа до створення Реєстру чи доручень про пошуки так і не дійшла. Комісія досі намагається отримати від Кабміну фінансування, кілька комп’ютерів, приміщення та людей для роботи. Але поки нічого немає.

«Є юридичні колізії в законодавстві, які заважають нам повноцінно працювати. Наприклад, зараз, відповідно до закону, створити й адмініструвати Реєстр має Міністерство юстиції. Але в нього немає таких повноважень і воно не повинно цим займатися. Тому зараз напрацьовуємо зміни», — уточнює Максимченко.

За словами уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, на непідконтрольних територіях зникли безвісти 258 людей. Це і цивільні, і військові. Їхнім пошуком на рівні держави займаються Міноборони та Служба безпеки України. Але хто саме і як це робить — засекречена інформація.

ato donbass war ukraine 3 1024x655 - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Український військовослужбовець. Луганська область, червень 2020.
Фото: Степанов Анатолій / УНІАН

«Штірліц»

Крім держави пошуком зниклих займаються громадські організації. І їхні дані відрізняються від офіційних. Наприклад, дніпровська організація «Надія» називає цифру в 750 людей, хоча її голова, Ядвіга Лозинська, припускає, що зниклих чи не вдвічі більше. Просто не завжди родичі чи знайомі звертаються по допомогу.

Лозинська шукає зниклих на Донбасі з 2014-го. Тоді під час виходу з Іловайського котла безвісти зник її син Андрій.

«30 серпня [2014-го] наші хлопці не відгукнулися. Ніхто не знав, що робити — я зібралася й поїхала сама в Черкаське [селище на Донбасі], де базувалася 93-тя бригада [в якій служив син]. З’ясувалося, що вони потрапили в халепу», — пригадує Лозинська.

«30 серпня [2014-го] наші хлопці не відгукнулися. Ніхто не знав, що робити — я зібралася й поїхала сама в Черкаське [селище на Донбасі], де базувалася 93-тя бригада [в якій служив син]. З’ясувалося, що вони потрапили в халепу», — пригадує Лозинська.

yadviga lozynska - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Ядвіга Лозинська

31 серпня привезли 16 офіцерів, яких звільнили з полону. Наступного дня приїхали ще 29 бійців. Сина Лозинської серед них не було.

«Командир сказав: хочеш — займайся питанням. І все. Більше жодної допомоги», — каже вона. Жінка взялася опитувати військових, аби бодай щось дізнатися про долю сина, складала списки тих, хто зник разом із ним.

5 вересня 2014-го з невідомого номера їй подзвонив Андрій. Коротко повідомив, що в полоні, і дзвінок обірвався.

Після цього Лозинська, як каже сама, «моталася на той бік і назад», домовлялася про обмін полоненими. Себе вона жартома називає «Штірліц».

andriy lozynsky - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Андрій Лозинський
Фото: Ядвига Лозинская / Facebook

«Я закінчила Харківський авіаційний інститут ще за Радянських часів — у мене багато потрібних знайомих там [у «ДНР/ЛНР» і Росії] лишилося. Якби я просто прийшла з паспортом, де дніпровська прописка, нічого б не вийшло. А так кілька дзвінків — і могла проходити до потрібних людей. Спілкувалася з Дашою Морозовою [«уповноважена з прав людини» так званої «ДНР»] і Віктором Зайцем [«начальник контррозвідки» так званої «ДНР»]», — каже вона.

«Мишкою бігала туди-сюди» Лозинська до 2015-го. Каже, що змогла домовитися про обмін десятьох бійців, та скільки з них повернулися — не знає. Служба безпеки досі не розкриває цю інформацію. Зрештою СБУ, каже вона, заборонила їздити на окуповану територію і шукати зниклих. «Якщо всякі мами цим займатимуться, буде безлад», — цитує вона силовиків.

Тоді жінка створила громадську організацію «Об’єднання рідних безвісти зниклих «Надія». Зараз команда працює над власним реєстром зниклих і намагається заручитися міжнародною підтримкою, організовує акції, щоби привернути увагу до проблеми, продовжує опитувати тих, хто міг знати людей, які не повернулися. Лозинська впевнена: її син живий і вона має докласти всіх зусиль, аби його знайти.

Правоохоронці двічі проводили ДНК-експертизу, аби встановити, чи поховане в Україні у 2014-му тіло невідомого бійця належить сину Лозинської. Збіг був 99,9%. Але жінка не визнає цих результатів.

19884527 1332618613470257 1704964877060391847 n - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Андрій Лозинський
Фото: Ядвига Лозинская / Facebook

«Держава сказала мені, що син загинув. Що його розстріляли росіяни ще у 2014-му. Але тіло, яке перевіряли, привезли в серпні. А я говорила з сином по телефону 5 вересня. Це не може бути він. І знайдені рештки не збігаються. Андрій мав 46 розмір одягу, а в могилі був 42-й і 56-й», — переконана мати.

Інколи жінці телефонують інші матері і звинувачують її в тому, що вона не визнає сина загиблим. Мовляв, замість того, аби покласти квіти на могилу, займається дурницями.

«Дзвонили і вдень, і вночі з різних номерів. А я на всі такі дзвінки відповідаю: раптом син передзвонить. Я впевнена, що він живий і що я його звільню», — каже Лозинська.

Допомагає шукати зниклих безвісти й «Червоний Хрест». Місія працює в Україні з 2014 року. Вони опитують людей, вивчають згадки про зниклих в інтернеті, контактують з офісами в Донецьку та Луганську, але не проводять оперативної роботи — цим займаються правоохоронці.

Представники «Червоного Хреста» відкривають справу про зниклого за зверненням родичів. І закривають лише тоді, коли ті про це просять. Буває, що проводять ексгумацію тіла, каже спікер організації Олександр Власенко, але родичі не визнають результатів. Тоді «Червоний Хрест» шукає далі.

«А буває, що в людей просто закінчуються сили. Тоді вони просять закрити справу — незалежно від результатів. Бо, як би цинічно це не звучало, людина, яка поховала родича, змирилася зі втратою. Декому так легше жити», — пояснює Власенко.

vlasenko - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Олександр Власенко

«А буває, що в людей просто закінчуються сили. Тоді вони просять закрити справу — незалежно від результатів. Бо, як би цинічно це не звучало, людина, яка поховала родича, змирилася зі втратою. Декому так легше жити», — пояснює Власенко.

Найбільше звернень про зниклих надходили у 2014-2015 роках. За роки конфлікту в реєстрі «Червоного хреста» набралося 1700 справ. 800 людей досі не знайшли.

«Досі є чимало тіл, які лежать в моргах Донецька й Дніпра, до яких не мають доступу люди з різних сторін конфлікту. У нас є свій список зниклих, у поліції — свій, у військових — свій. Щоби зрозуміти, скільки зниклих насправді, треба всі ці дані об’єднати. Тоді буде зрозуміліше, як діяти далі», — вважає Власенко.

ato donbass war ukraine 1 1024x683 - <b>«Відповідаю на всі дзвінки — раптом син передзвонить».</b> Хто і як в Україні шукає зниклих безвісти на Донбасі - Заборона
Український військовослужбовець. Донецька область, червень 2021. Фото: Степанов Анатолій / УНІАН
Нагору