Волонтери разом з Укрзалізницею рятують тисячі людей на Донбасі від «руського мира». Це ризиковано, але хтось мусить це робити

Російські війська нарощують присутність на Донбасі — через це людей, що залишаються там, закликають евакуюватись. Але після прильоту «Точки У» до краматорського вокзалу ніхто не може гарантувати безпеку відправлення, а літнім та хворим людям важко виїхати з міст, які обстрілює артилерія і авіація. Заборона поговорила з волонтером, який продовжує вивозити людей попри небезпеку, та з мешканкою Авдіївки — вона вирішила евакуюватися після влучення снаряда в її будинок. 

Евакуація рятує життя — це повторюють, наче мантру, представники місцевих адміністрацій на Донбасі. Відтоді, як в середині квітня російська армія почала наступати на Донбас після відступу від Києва і північних областей, основні обстріли зосередились на Донецькій і Луганській областях. Через бомбардування Маріуполя на півдні України загинуло, за різними даними, від 20 до 50 тисяч мирних жителів. Десятки тисяч людей опинилися в полоні або були насильно переміщені на територію Росії, — це показало, що російські війська взяли курс на тотальне знищення Донбасу. 

Вранці 8 квітня сотні людей прийшли на залізничний вокзал Краматорська, щоб виїхати потягом до більш безпечних українських міст. Потік збільшився після того, як представники влади закликали жителів Донбасу евакуюватися. Але з боку Росії на залізницю прилетіло дві ракети «Точка У» — через це загинула 61 людина і 121 зазнала поранень. На одній з ракет було написано: «За дітей». Після цього закликати до евакуації стало набагато важче: було необхідно насамперед подбати про безпеку, а це означало не піддавати інформацію про відправлення потягів значному розголосу. Менший розголос, своєю чергою, робить евакуацію менш масовою. 

З початку повномасштабного вторгнення з Донбасу виїхали сотні тисяч людей — точних цифр по регіону немає. Зараз основний хаб евакуації мирних жителів розташований у Покровську — невеличкому місті на заході Донецької області. В травні 2014 року це місто, яке колись мало назву Красноармійськ, вдалося захистити від окупації проросійських бойовиків «Донецької народної республіки»: незаконний референдум про приєднання до сепаратистського угруповання там зірвався через втручання батальйону «Дніпро» Національної гвардії України. Тепер Покровськ опинився в тилу воєнних дій. 

З залізничного вокзалу Покровська регулярно відходять потяги до Дніпра та Львова. Укрзалізниця зробила проїзд безплатним для всіх, хто хоче виїхати з Донбасу. Є вагони для лежачих хворих і людей з інвалідністю. Завдяки цьому важкі пацієнти теж можуть виїхати в безпечніші місця та продовжити лікування. На вокзалі допомагають працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій: вони супроводжують хворих і маломобільних людей до потяга, завантажують їхні речі в вагони і консультують щодо подальших кроків. Вони просять не показувати їхні обличчя і не називати імена: кажуть, що їхня основна робота — допомогти тим, хто не може впоратися з труднощами війни сам. 

Інна Пальчикова вирішила евакуюватися з Авдіївки, що розташована на лінії зіткнення з військами «ДНР» та Росії, після ста днів повномасштабного вторгнення. З середини березня місто стали активніше бомбити — через це вона разом з сином-підлітком, мамою та кішкою жила у підвалі.

Війна в Авдіївці не закінчувалася: з 2014 року місто постійно обстрілювали, але, згадує Інна, останніми роками вибухи було чути тільки на околицях. За її словами, це було «не настільки жорстоко». Понад три місяці вона з родиною не збиралася евакуюватися — сподівалася, що скоро все закінчиться. Останньою краплею, говорить Інна, стало те, що ракета прилетіла в сусідній під’їзд.

За останні два дні снаряди влучали в її дім кілька разів. Коли попали в сусідній під’їзд, Інна вирішила евакуюватися. 

«Я в кіно бачила таке, але коли бачиш це наяву, це не можна передати, — каже Інна Пальчикова. — Я зараз посміхаюсь, але було кошмарно. Зараз так тихо, так спокійно». 

Сім’я Інни була серед десятків тих, кого з Авдіївки вивезли волонтери організації «Спасемо Україну». Офіційні служби практично не займаються евакуацією з небезпечних міст через брак ресурсів — це завдання лежить на плечах волонтерів з різних українських громадських організацій. Вони щодня складають список тих, хто не може сам вибратися з селищ та міст від Авдіївки до Лисичанська, формують маршрут, і автобусами забирають людей з домівок. Їх привозять в Покровськ і саджають на евакуаційний потяг. Останній етап узгоджується з Укрзалізницею, яка підганяє стільки вагонів, скільки потрібно, виходячи з даних, які передають волонтери. 

Віталій Лозинський — один з водіїв, який забирає людей з небезпечних місць. Він уже два місяці працює на Донбасі, а до цього займався волонтерством на Київщині, коли російські війська ще намагалися захопити столицю. Зранку він одягає бронежилет з каскою і виїжджає з Покровська в міста, де йдуть активні бойові дії — такі як Авдіївка, Лисичанськ, Слов’янськ, — та забирає лежачих хворих, поранених, літніх людей і дітей. 

«Буває важка дорога, під’їзду може не бути, світла немає, — каже Віталій. — Часом треба нести людину до машини [на руках]. Але коли вже повертаєшся [на базу], розумієш, що недаремно все було: люди забувають все страшне, і це головне, що рухає тебе в новий день».