'
Читаєте зараз
«Люди надто жорстокі. Суспільство нас не приймає». Як це — бути трансдівчиною в секс-індустрії

«Люди надто жорстокі. Суспільство нас не приймає». Як це — бути трансдівчиною в секс-індустрії

Vadim Yakovlev
«Люди надто жорстокі. Суспільство нас не приймає». Як це — бути трансдівчиною в секс-індустрії

Останніми роками секс-працівни_ці в Україні намагаються привернути увагу держави та суспільства до своїх проблем. Влаштовують мітинги, дають інтерв’ю та долучаються до активістської діяльності — все аби бути почутими. Оскільки їхня професія стоїть поза законом та викликає у багатьох осуд та неприйняття, важко уявити, з яким рівнем дискримінації у суспільстві та переслідувань з боку держави їм випадає стикатися. Але як живеться дівчині, яка не лише секс-робітниця, але й трансперсона? Про це спеціально для Заборони письменниця Вадим Яковлев поговорила з Мілою із Запоріжжя.


Без роботи

«Моя секс-робота почалася з випадковості, — розказує 25-річна Міла. — У серпні 2021-го року я взяла в подруги сімку. Вона теж трансдівчина і працює на вебкамері через спеціалізований сайт. Я взяла сімку, бо мені була потрібна «чорна» сім-карта. Відразу на її номер почали надзвонювати чоловіки».

На той час Міла не працювала вісім місяців. Півтора року тому вона розпочала трансперехід. І якщо раніше їй було легко знайти роботу, то після корекції статі Мілу перестали брати навіть туди, де не потрібна спеціалізована освіта.

«Я намагалася працевлаштуватися в «Сільпо», IQ Pizza, «Першу Пекарню», «Метінвест», зверталася в усілякі пекарні, крамниці. Навіть на завод не взяли — на «чоловічі» професії теж відмовляються брати», — пояснює Міла. 

За її словами, в окремих випадках співбесіда йде добре. Але коли на іншому кінці дізнаються, що говорять із трансдівчиною, то або кидають слухавку, або починають лагідно пояснювати, чому Міла їм не підходить: «Мовляв, я буду некомфортно почуватися на робочому місці, на мене будуть нападати клієнти чи співробітники, я все одно не впораюсь, мені потрібні особливі умови».

Вони, авжеж, говорять правду, зауважує Міла. А потім додає — працедавці мають не боятися, що трансдівчині буде небезпечно або некомфортно. Працедавці мають захищати меншини, а не казати: «Може, не треба, бо тебе зацькують?».

Про роботу в секс-індустрії Міла роздумувала й до того, як трапилася нагода спробувати себе в цій сфері. Їй було цікаво, але насамперед Міла потребувала грошей для операцій.

«Я зареєструвалася на сайті й відтоді продавала фото й відео або знімалася з партнеркою в режимі онлайн на вебкамеру», — говорить вона. 

Кілька разів Міла мала досвід фізичного контакту за гроші, але згодом відмовилася від цього та почала надавати послуги винятково через інтернет.

Секс онлайн і офлайн

«За кілька місяців подруга, в якої я брала сімку, відійшла від фізичних контактів та повністю перейшла на трансляції та продаж фото та відео. Так само зробила і я», — пояснює Міла.

Причин кілька: фізичне надання послуг небезпечне і заборонене законом. Крім того, в Україні відсутня культура споживання: «За секс-послуги онлайн люди часто не хочуть платити, — пояснює Міла. — І поведінка дивна. Наче ти не незалежна робітниця, а якась лузерка. Повага відсутня».

Юлія Царевська, менеджерка проєктів у Всеукраїнській благодійній організації «Конвіктус Україна», що допомагає секс-працівни_цям у Києві та області, у розмові з Забороною виокремлює трансфобію як вагомий негативний чинник у досвіді трансгендерних секс-робітни_ць. За її словами, трансфобія стає приводом для психологічного насильства, побиття та пограбування.

Водночас сама Міла позитивно оцінює свій досвід фізичних контактів. Каже, що все було непогано й доволі мило, але звикнути до цього вона не змогла.

Так само від фізичних контактів відмовилася і її подруга, яка свого часу поділилася сімкою. Для неї секс-комерція — прибуткове заняття: лише на вебкамі їй вдається заробляти 50-60 тисяч гривень на місяць. Такі гроші у цій сфері мають змогу заробити не всі. У Міли таких грошей не було, бо траплялося чимало випадків шахрайства з боку клієнтів.

«У секс-комерції треба пам’ятати про передплату, — пояснює Міла. — У випадку з онлайн-роботою люди, які не хочуть платити, можуть скинути скриншот транзакції чи чеку, який виявиться підробкою. Такі «кидки» трапляються постійно. За фізичного контакту оплата здійснюється на початку, тобто важко не заплатити».

Поліція та насилля

Міла мешкає в Запоріжжі. Вулична секс-комерція в місті не дуже поширена. Все відбувається через сайти, які зареєстровані на закордонних доменах.

«Онлайн працювати зручніше. Іноді клієнти просто хочуть поспілкуватися, — розказує Міла. — Бувало таке, що я годинами розмовляла з клієнтом без натяку на секс. Мені за це платили. Якби таке траплялося постійно, я б була щаслива». 

Однією з найперших проблем, пов’язаних із забороною секс-комерції, Міла вважає рейди поліції на так звані «будинки розпусти» та шиття справ пересічним секс-робітни_цям за статтею про «сутенерство».

Згідно з українським законодавством, секс-робота — це адміністративне правопорушення. Але водночас у Кримінальному кодексі України є статті, що регламентують відповідальність за «створення або утримання місць розпусти і звідництво» та «сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією». Залежно від статті покарання може передбачати як штраф, так і ув’язнення до 5 років. А якщо мова йде про залучення до секс-роботи неповнолітніх чи малолітніх осіб, термін ув’язнення може сягати і 15 років.

Але Міла вважає, що такі викриття «будинків розпусти» проводяться, аби поліція мала змогу звітувати, що розкриває справи й бореться зі злочинністю: «Насправді ніяких «будинків розпусти» немає. Дівчата винаймають квартиру й надають послуги сексуального характеру. Звичайний секс вдома. У таких ситуаціях одній із дівчат пришиють «сутенерство». А якщо це одна дівчина, то пришиють створення «будинку розпусти». Насправді ж це дівчина, яка просто працює вдома».

Юлія Царевська каже, що головна небезпека для секс-працівни_ць — це насильство, і воно прямо пов’язане з тим, що секс-робота перебуває поза законом.

«Через те, що випадки неправдивих звинувачень у створенні місць розпусти мають не поодинокий характер, секс-працівни_ці все більше обирають працювати по 1-2 людини або ж йдуть в організований бізнес, віддаючи левову частину заробітків сутенерам, адміністраторам та водіям. Але навіть робота в організованій секс-індустрії не захищає секс-працівни_ць від поборів поліції, насильства з боку клієнтів і звинувачень саме секс-працівни_ць у сутенерстві, якщо справжні сутенери не можуть «виплутатись», — пояснює вона.

Водночас, за словами Царевської, трансгендерні секс-працівни_ці у Києві говорять про меншу увагу правоохоронців. Вона пояснює це тим, що транслюдям у Києві важче влаштуватися в заклад/на квартиру, де працюють жінки. І така практика у столиці практично не трапляється з 2018 року.

Востаннє трансгендерна секс-працівни_ця зверталася по допомогу до «Конвіктус Україна» через побиття та пограбування, коли злочинці прийшли до неї під виглядом клієнтів. Ця справа дійшла до поліції й деяку частину вкрадених цінностей вдалося повернути, а злочинцям оголосили про підозру. Але постраждала трансперсона через погрози та переслідування була змушена переїхати із Києва.

Міла не зазнавала переслідувань зі сторони правоохоронних органів чи клієнтів, але були випадки, коли їй писали підозрілі люди з проханням влаштувати їх у секс-індустрію: «Таке траплялося кілька разів. Вони питали, як їм потрапити в індустрію, просили дати клієнтів. Я не знаю, хто стоїть за цими акаунтами, але поліція може пришити статтю, якщо ти просто влаштуєш дівчину на секс-роботу. Це вже вважатиметься актом сутенерства».

Йти в секс-комерцію чи не йти

Щодо питання секс-комерції в Україні, як і у світі, існують різні думки. Хтось вважає, що треба декриміналізувати цю діяльність, тобто скасувати закони, що забороняють секс-комерцію. Хтось — що треба легалізувати секс-індустрію, тобто поставити її під особливий державний контроль. Інші переконані в необхідності ухвалити закони, що переслідували б клієнтів, а не секс-працівни_ць.

«Я виступаю за декриміналізацію секс-роботи. Це оптимальний варіант. Прибрати всі ці дурні статті про «сутенерство» та «будинки розпусти», скасувати статті, за якими можна посадити невідомо за що, — ділиться власною думкою Міла. — В Україні, за приблизними підрахунками, не менше двохсот тисяч секс-робітниць та секс-робітників. Суспільство їх виключає та стигматизує. Але ж це така кількість людей!».

Водночас Міла зауважує, що комусь з цих сотень тисяч осіб подобається секс-робота, а комусь — ні. Чимало з них змушені працювати в цій сфері просто через відсутність альтернативи.

«У нашій державі дуже мало роботи з гідною оплатою. Приміром, якщо ти дівчина з судимістю, тобі буде надзвичайно важко влаштуватися на роботу. Де цій людині потім шукати себе? Хіба що в секс-сфері. Немає вибору. Країна не дбає про громадян, а громадяни не дбають про інших громадян. Люди надто жорстокі. Суспільство нас не приймає, — говорить вона. — Я, до речі, католичка. Мої знайомі віряни не розуміють мене. Вони тупо не можуть усвідомити, що в Україні для таких, як я, немає місця, немає роботи та немає заробітку. Але ж мені теж треба їсти. Мені, як трансдівчині, потрібні препарати, ліки. Мало того, що країна відбирає соціальні гарантії, відбирає можливості, не створює умов для життя — на додачу вона ще й криміналізує секс-робітни_ць».

Важка економічна ситуація, неможливість реалізувати свої здібності на ринку праці, кредити, хвороби, залежності тощо — все це, за словами Юлії Царевської, може бути причиною того, що людина йде в секс-працю. 

«А може й не бути, адже у кожної людини свої причини бути секс-робітни_цею», — водночас додає вона.

Наразі Міла майже відмовилася від секс-послуг — проти цього завжди виступала її матір, оскільки бачила, що доньці не до вподоби такий вид заробітку. Сама ж дівчина теж не хоче повертатися в секс-індустрію, але не виключає такий варіант, бо досі не може знайти роботу.

«Взагалі-то я вчителька молодших класів та викладаю іноземні мови. Я б хотіла працювати за своїм фахом, навіть за не дуже великі гроші. Мені більше подобається працювати з дітьми, проте трансдівчат ніде не приймають, — говорить вона. — Мабуть, десь третина трансдівчат мого віку чи молодше працюють у секс-індустрії. Вони не можуть знайти собі роботу та місце в суспільстві. Я мрію про роботу, яка мені подобатиметься, але її для мене немає».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій