Міграційна криза в Білорусі породила ксенофобні та расистські настрої серед місцевого населення. З 8 листопада на білорусько-польському кордоні перебуває близько трьох тисяч курдів. Багато білорусів уперше почули про цю народність і щиро не розуміють, чому люди тікають зі своєї батьківщини. Серед курдської молоді, що шукає в Європі кращого життя, є й гомосексуальні люди, які втомилися приховувати свою орієнтацію. Спеціально для Заборони білоруська журналістка Євгенія Долгая поговорила з кількома з них і розповідає, заради чого молоді курди проходять небезпечне випробування кордоном.
«Тур» до Білорусі
Нурджан 23 роки. В Ербілі — столиці Іракського Курдистану — вона працювала вчителькою молодшої школи. 5 листопада дівчина разом зі своїм 20-річним братом Хасеном прилетіла до Мінська, щоби згодом потрапити до Німеччини. Проте весь час після прибуття брат та сестра живуть з іншими курдами на білорусько-польському кордоні.
Ербіль, Ірак. Фото: Dan Kitwood/Getty Images
«Серед мешканців Іракського Курдистану з початку літа не вщухали розмови про те, що Білорусь відкрила кордон із Європою — нібито Лукашенко так мститься Євросоюзу за санкції. Тому з літа курди вже вивчили місцеву ситуацію та публікували [у соцмережах], де краще купити одяг, намет, куди краще їхати», — розповідає Нурджан Забороні.
Для неї з братом переїзд до Європи видавався реальним шансом налагодити життя. Батьки Нурджан та Хасена довгі роки боялися повторення 80-х, коли в Іраку за наказом тодішнього президента країни Саддама Хусейна масово знищували курдів. За різними оцінками, з 1987 до 1989 року там загинуло від 50 до 180 тисяч людей.
У родині Нурджан переїзд дітей підтримали та профінансували: батьки продали стару машину та невеличку торгову точку на місцевому ринку. Так їм вдалося зібрати 15 тисяч доларів. Брату та сестрі «тур» до Білорусі коштував по дві тисячі доларів на кожного. До цієї суми увійшли авіаквитки до Мінська, оформлення візи та документів до неї, а також бронювання готелю.
«Ми розуміли, що, можливо, доведеться скористатися послугами контрабандиста, щоби він довіз нас до Німеччини, тому заздалегідь продумували варіанти. Я зв’язалася з людиною з Польщі, яка успішно перевезла моїх знайомих влітку, у нас була домовленість із нею», — пояснює Нурджан.
Мігранти у закритій зоні біля кордону з Польщею. Гродненська область, Білорусь, 20 листопада 2021.
Фото: Sefa Karacan/Anadolu Agency via Getty Images
Попри те, що традиції Іракського Курдистану разюче відрізняються від звичаїв інших мусульманських країн, Нурджан каже, що навіть серед курдів чимало патріархальних сімей — у тому числі її сім’я, яка не розуміє, чому дівчина не хоче виходити заміж. Відповідь проста: Нурджан — лесбійка, і хоче покинути рідний регіон насамперед для того, щоби почуватися в безпеці.
«Я намагалася поговорити про свою орієнтацію з мамою, але вона наче спеціально закриває вуха й нічого не хоче чути. У Курдистані досі вистачає випадків, коли дівчині її сім’я знаходить нареченого та влаштовує весілля», — пояснює вона.
Єзидська весільна церемонія у таборі для внутрішньо переміщених осіб. Дахук, Ірак, 23 січня 2020.
Фото: SAFIN HAMED/AFP via Getty Images
У 18 років Нурджан покохала свою однокласницю. Протягом двох років вони потайки зустрічалися, вдаючи, що просто подруги. Але життя в постійному страху викриття негативно вплинуло на стосунки дівчат. А зовсім недавно колишня партнерка Нурджан вийшла заміж. Саме тому дівчина так прагне потрапити до Німеччини: на її думку, там вона почуватиметься в безпеці та зможе спокійно будувати життя так, як хоче.
«У Німеччині дуже велика діаспора курдів, я давно спілкуюся з ними та з багатьма дружу. Я бачу, що люди, які живуть там, — інші, вони люблять кого хочуть, навчаються на кого хочуть, а не там, де є можливість вчитися. Курдська діаспора дуже підтримує один одного, тому навряд чи ми з братом пропадемо», — каже вона.
Хто такі курди?
Число курдів у всьому світі налічує до 40 мільйонів, проте впродовж історії існування етносу їм не вдалося створити власну державу. Сьогодні більшість курдів мешкає в Південно-Західній Азії в гористому регіоні під назвою Курдистан, що входить до складу чотирьох держав: Туреччини, Ірану, Іраку та Сирії.
Прагнення курдів створити власну державу викликає побоювання у влади цих країн, через що представники народності нерідко зазнають репресій. У Туреччині курдська мова довгий час була поза законом, а сьогодні місцева влада забороняє на ній вчитися. В Іраку курди становлять близько 17% населення. Наприкінці 1980-х Саддам Хусейн влаштував в Іраку масовий геноцид курдів. Однак після його повалення у 2003 році та проголошення нової іракської конституції у 2005-му курди отримали автономію в складі Іраку.
Курдські біженці в таборі в горах на турецько-іракському кордоні, квітень 1991.
Фото: Tom Stoddart/Getty Images
«Я не повернуся»
8 листопада колона з кількох тисяч курдів пішла до прикордонного переходу «Брузги — Кузниця» на білорусько-польському кордоні. Серед них були й Нурджан із братом. Основною вимогою мігрантів було пустити їх на територію Польщі, щоби звідти вони могли дістатися Німеччини та просити притулку. Білоруські силовики витіснили колону в ліс, щоби мігранти, найімовірніше, штурмували кордон. Біля прикордонного паркану курди розгорнули табір і тиждень прожили в ньому, періодично намагаючись прорватися до Польщі. Проте польські прикордонники витісняли їх назад.
Авто польських прикордонників та машина швидкої допомоги, де медики лікують курдську мігрантку від переохолодження.
Околиці Наревки, Польща, 12 листопада 2021. Фото: Sean Gallup/Getty Images
У ніч на 15 листопада серед мігрантів почали поширюватися чутки про те, що людей пустять до Німеччини. Інформація йшла від фейкових акаунтів у чатах та мігрантських групах Фейсбуку. Вранці того ж дня колона курдів пішла на прикордонний перехід «Брузги — Кузниця», і цього разу білоруські силовики їм не заважали. Люди вимагали в польської сторони пустити їх до Німеччини, але коли зрозуміли, що їх не пропустять, поставили між двома прикордонними переходами намети й залишилися на ніч.
Вранці 16 листопада мігранти силою намагалися прорватися на польську сторону: вони кидали каміння в польських прикордонників, розібрали залізну огорожу, намагалися за допомогою колод прорвати кордон. Польські прикордонники застосували сльозогінний газ та водомети, а білоруські силовики лише спостерігали за тим, що відбувається, і не втручалися. Коли конфлікт затих, частина мігрантів організувала табір біля прикордонного переходу. Інші вирушили на логістичний склад, який влада Білорусі надала їм для ночівлі. Нурджан із братом теж опинилися на складі.
«Під жодним приводом я не повернуся до Ербіля. Моя мрія про вільне життя вже зовсім близько. Понад тиждень я живу просто неба, і якщо треба буде — я чекатиму скільки завгодно, — каже Нурджан. — Ми з братом вирішили, що в крайньому разі стрибатимемо в річку, щоби потрапити на європейську землю. Мій брат теж не хоче жити там, де треба від народження вміти стріляти й бути готовим до війни. Він не людина війни, він хоче вивчитися на лікаря та допомагати людям».
Солдат курдської Пешмерги дивиться на іракські воєнні позиції.
Фото: Greg Mathieson/Mai/Getty Images
З чого взагалі почалася міграційна криза в Білорусі?
23 травня в Мінську екстрено посадили літак Ryanair, що летів рейсом Афіни — Вільнюс. На борту літака перебував Роман Протасевич, білоруський опозиціонер, колишній головний редактор телеграм-каналу Nexta.
Увечері 24 травня Євросоюз закликав запровадити санкції проти Білорусі: європейським авіаперевізникам рекомендували уникати польотів над Білоруссю, а також закрити білоруській авіакомпанії доступ у повітряний простір та аеропорти ЄС.
Уже 26 травня Лукашенко на зустрічі з парламентом Білорусі заявив таке: «Ми зупиняли наркотики та мігрантів — тепер самі їх їстимете й ловитимете». Після його слів спроб нелегального перетину кордону побільшало. На той момент мігранти здебільшого їхали на білорусько-литовський кордон.
2 липня в черговому виступі Лукашенко заявив, звертаючись до ЄС: «Ми більше не втримуватимемо тих, кого ви гнобили в Афганістані, Ірані, Іраку. У нас на це немає ні грошей, ні сил у результаті ваших санкцій».
Із серпня 2021-го загальна кількість зареєстрованих спроб переходу через польський, литовський та латвійський кордони з території Білорусі сягнула близько 40 тисяч — і це не рахуючи вдалі перетини. Загальна кількість загиблих на кордоні, за офіційними даними, налічує вісім людей, проте ще більше зниклих безвісти — докладніше про це читайте в репортажі Заборони. З 8 листопада на білорусько-польському кордоні перебуває близько трьох тисяч людей.
Мігранти у таборі біля кордону. Гродненська область, Білорусь, 20 листопада 2021.
Фото: Sefa Karacan/Anadolu Agency via Getty Images
Виїхати за першої можливості
25-річний Ардалан перетнув білорусько-литовський кордон на початку серпня 2021-го. В Ербілі до від’їзду він працював перукарем, а зараз живе в таборі біженців у Литві. Ардалан із жахом спостерігає за тим, що відбувається на кордоні, і розуміє, що в певному сенсі йому пощастило. До Мінська він разом із друзями прилетів із Багдада. Путівка в нове життя обійшлася хлопцеві в 750 доларів — туди увійшли віза, квитки до Білорусі та заселення до готелю.
«Жити далі в Ербілі було неможливо. З підліткового віку я хотів поїхати з Курдистану. Економічна ситуація стає дедалі гіршою, але питання ще в тому, що я гей, — каже Ардалан Забороні. — Я розумію, що не зможу на рідній землі відкрито проявляти свою гомосексуальність. Не заперечую того, що і серед курдів є люди, які намагаються боротися за права ЛГБТ, а дехто примудряється все життя приховувати свою орієнтацію. Можливо, я б і змирився з цим, але мені здається, що краще спробувати спочатку потрапити до Європи та жити так, як хочу я сам».
Ербіль, Ірак. Фото: MUSTAFA OZER/AFP via Getty Images
Говорити про свою сім’ю Ардалан не хоче. Хлопець зізнається, що батьки не знають про його гомосексуальність. Проте його бажання виїхати до Європи не викликало жодних питань у сім’ї.
«В Іраку люди живуть мрією поїхати. Будь-які новини про способи перетнути кордон розлітаються миттєво. Одразу кооперується молодь, щоби перетинати кордон разом. Тому нікого не дивує, що молоді люди прагнуть виїхати за першої ж нагоди. Це бажання ніби завжди висить у повітрі і про нього знають усі», — пояснює він.
Після прильоту до Мінська Ардалан із друзями навіть не переночували в готелі. Спершу вони закупилися продуктами та сім-картами, а після того одразу поїхали на білорусько-литовський кордон. Платити контрабандистам хлопець не збирався. План був потрапити до Литви, здатися місцевим прикордонникам і податися на біженство. Так і сталося: литовські прикордонники затримали курдів та відвезли до найближчого опорного пункту, де їх протримали добу. Згодом хлопців помістили до закритого табору для біженців. У вересні Ардалан мав бесіду з міграційним представником, де розповів про свою гомосексуальність і зізнався, що в Іраку побоюється за свою безпеку.
«Мене запитали, чи отримував я погрози. Мені довелося розповісти, як мого друга-іракця, відкритого гея, у Багдаді побили до інвалідності — йому зламали спину, — згадує він. — Іракський Курдистан — це територія Іраку. Якщо уряд Іраку захоче нас винищити, він це зробить будь-якої миті. Та й у самому Курдистані вистачає гомофобії. У нас немає сильної ЛГБТ-спільноти, яка б могла боротися за свої права. Люди бояться, і я їх розумію: я сам боюсь».
На початку лютого 2022-го Ардалану мають повідомити рішення щодо його статусу біженця. Заборона поцікавилася, що буде, якщо йому відмовлять: «Звісно, я засмучусь. Але я намагаюся не сприймати це як кінець життя. Буду пробувати знову, напевно. Моя мрія — жити в Німеччині чи Нідерландах. Поки що я намагаюся думати про хороше, уявляю, як вивчуся на візажиста. Це допомагає заспокоїтись, у таборі психологічно важко. Але важливо, що я в теплі, на відміну від курдів, які зараз замерзають на смерть на кордоні».
Похорон єменського шукача притулку, який помер у лісі після переходу кордону з Білорусі. Богоники, Польща, 21 листопада 2021.
Фото: Maciej Moskwa/Getty Images
Матеріал створений за підтримки журналістської та активістської мережі Unit
