Вплив піде разом із носіями: як в країнах Центральної Азії відмовляються від російської мови

Центральна Азія — один з небагатьох регіонів у світі, де Росія все ще активно намагається контролювати мовну політику країн. Проте з лютого 2022 року дедалі більше держав пострадянського простору стають на шлях розвитку національних мов.

Як зараз влаштований процес вивчення національної та російської мов у країнах Центральної Азії, чому розвитком національних мов займаються насамперед активісти та які є шляхи для цього, розповідають журналісти місцевих медіа за підтримки Медіамережі.

Таджикистан: російська як перспективна

Російська мова в Таджикистані вважається ключем до успішної кар’єри та засобом доступу до сучасної літератури й технологій. І хоч англійська мова набагато перспективніша в цьому сенсі, навчання російською в Таджикистані доступніше. До того ж багато сімей припускають, що після школи діти навчатимуться у російських вишах або згодом поїдуть до Росії на заробітки.

Після навчання у школі, за винятком невеликої кількості дітей, випускники не можуть вільно говорити таджицькою. Вивчати її самостійно теж складно: 2023 року курси з вивчення таджицької можна було порахувати на пальцях однієї руки, і година занять коштувала майже $20. Та й система викладання мови не сформована: навчають у школах та на курсах літературної таджицької, яка дуже відрізняється від сучасної розмовної.

Киргизстан: вихід з-під мовного тиску Росії

Наприкінці 2023 року в Киргизстані ухвалили закон про державну мову, який зобов’язує держслужбовців, депутатів, педагогів та медпрацівників володіти киргизькою. Російські чиновники та пропагандистські ЗМІ назвали цей закон «недемократичним» і таким, що утискає російську мову в Киргизстані.

Але чиновники поки що погано знають киргизьку — про це свідчать мовні тести, які вони складають уже три роки. «Дуже мало тих, хто здав на рівні А1, А2, Б1, Б2. Серед них саме наші, киргизи, не змогли здати. Тому що вони спочатку були орієнтовані на російську мову [у своїй роботі]», — розповідає голова Нацкомісії з державної мови та мовної політики Канибек Осмоналієв. Він є соратником президента й пропонує дати чиновникам час на підвищення рівня володіння киргизькою — інакше, згідно з новим законом, їх треба одразу звільнити.

За даними перепису 2022 року, в Киргизстані з населенням майже 6,7 мільйона киргизькою говорить близько 4,4 мільйона. І людей, які хотіли б вивчити мову, стає все більше. Розвивати мову і прищеплювати любов до неї допомагають насамперед активісти.

З 2013 року в Киргизстані діяв проєкт «Баластан», який видавав дитячі книги киргизькою. А у 2017-му з’явилося видавництво Bugupress, що перекладає киргизькою світові бестселери: книги з бізнесу, економіки та художню літературу. Є в країні й студія REC 55 — команда ентузіастів, яка робить озвучення фільмів та серіалів киргизькою, та IT-спільнота DevKurultai, де можна навчитися програмування киргизькою.

Казахстан: розвитком мови займаються активісти

Питання мови у Казахстані — одне з найбільш конфліктогенних сьогодні. У країні періодично відбуваються скандали на мовному ґрунті, мова стала головним компонентом риторики політиків із націонал-патріотичною повісткою, і дедалі жорсткіше звучать аргументи про зміцнення позицій казахської.

Тим часом головна проблема очевидна: за десятиліття незалежності жоден державний менеджер так і не зміг дати раду управлінському виклику та навчити суспільство казахської мови (як школярів, так і дорослих), зазначає Factcheck.kz.
Змінювати ситуацію в країні намагаються активісти-ентузіасти. Так, письменник Канат Тасібеков створив свою методику вивчення мови та написав книгу «Ситуативна казахська», за допомогою якої всі охочі можуть освоїти мову, а також заснував клуб казахської мови «МӘМІЛЕ».

При цьому сам Тасібеков почав вивчати казахську лише в 50 років: «Мені стало соромно, що я казах і не говорю казахською. Один доктор філології спитав мене: “А до 50 років у вас не було сорому?” Я відповів: “До 50 мав інші пріоритети. Мені треба було заробляти, дітей на ноги ставити, видати заміж дочку, одружити сина…” — пояснює він виданню Respublika.kz.media — Вивчення мови — це велика інтелектуальна праця. Потрібен і час, і ресурси».

Туркменістан: успіх мовної сепарації

Туркменістан далі за інші країни Центральної Азії просунувся в ревіталізації національної мови: на 2020 рік лише 18% жителів країни тією чи іншою мірою володіли російською мовою. З одного боку, політика глави Туркменістану Сапармурата Ніязова (він очолював країну з 1985 до 2006 року) разом із важким соціально-економічним становищем у країні призвели до масового відтоку етнічних росіян та російськомовного населення. З іншого боку — спрацювала радикальна мовна політика.

Ключовим моментом став перехід із кирилиці на латинську графіку. Процес супроводжувався масовою пропагандою у ЗМІ. До речі, про ЗМІ — у країні залишили лише одну російськомовну газету. Реформа торкнулася й освіти: попри заявлену політику тримовного навчання (туркменська, російська, англійська), російськомовні школи та навчальні програми вишів ліквідували.

Узбекистан: крок уперед і два назад

Узбекистан — одна з країн Центральної Азії, що планували перейти з кирилиці на латиницю. Процес розпочали 1993 року. Але якщо у сусіда, Туркменістану, все вийшло, то влада Узбекистану постійно переносила терміни: з 2000-го на 2003-й, потім на 2010-й, а тепер — на 2023 рік.

Латиницею вдалося перекласти частину шкільних підручників. Але є нюанс: молоді люди, які не володіють кириличним варіантом узбецької, виявилися фактично відрізаними від світової літературної спадщини, оскільки дуже незначна кількість художньої літератури, у тому числі класичних творів узбецьких авторів, була адаптована латиницею.
І хоча російська не є офіційною мовою в Узбекистані, вона все ще переважає у великих містах, зберігає за собою позиції в бізнесі та науці, а в суспільстві зміцнився стереотип, що навчання російською якісніше, ніж узбецькою.

Росіяни — етнос, що старіє

Кількість тих, хто говорить російською мовою в Центральній Азії, протягом останніх 30 років постійно скорочується, і це природний процес. «Ми впевнено рухаємось у майбутнє, де російською розмовлятиме дуже мало людей, які будуть зосереджені у найбільших містах — в умовних Алмати чи Бішкеку. Решта міст говоритиме національними мовами, і це нормально, це природно», — каже виданню Kloop експерт центру Карнегі Темур Умаров.

До того ж росіяни в Центральній Азії — етнос, що старіє. Їхній середній вік складає 38–40 років. Тож логіка цього сценарію в тому, що вплив російської мови піде разом із носіями російської ідентичності та культури.

Однак на практиці залежність становища російської мови від кількості етнічних росіян не настільки пряма.

Шляхи заборон, компромісів та кооперації

Журналісти видання Factcheck.kz наголошують, що у Туркменістані та Латвії спрацювала політика жорстких обмежень на використання російської. Так, у цих країнах державні мови вже є чи скоро стануть єдиними мовами навчання (від дитячих садків до старшої школи).

Подібний підхід створює так зване мовне гніздо — середовище, де всі дорослі розмовляють з дітьми цільовою мовою з молодшого віку. Якщо надалі її використовують у вишах та на робочих місцях, мова виходить із побутової сфери вживання у професійну.

У цьому випадку, з одного боку, країни впроваджуватимуть безліч держпрограм з розвитку мови, а з іншого — у різному вигляді підтримуватимуть російську, щоб зберігати добросусідські відносини з одним з основних економічних партнерів, Росією.

Успіх у ревіталізації мови будується на продуктивній взаємодії влади, експертів та громадянських ініціатив. Держава надає законодавчу рамку та фінансування, фахівці та активісти — оцінюють потреби суспільства та рівень готовності до певних реформ.

Ключ до успішної реалізації будь-якої мови — у створенні позитивної мотивації для її вивчення та використання. Мову необхідно зробити потрібною, корисною, престижною. Ефективне планування зазвичай не буває ані швидким, ані популярним серед усіх верств населення. До того ж ці заходи не принесуть своїм ініціаторам легких політичних балів. Зміни відбуватимуться повільно, тож набагато простіше використовувати мовне питання, граючи на популістських настроях громадян.