Що ви знаєте про архітектуру промислових міст? Вона прекрасна. Ось як виглядає багата історична спадщина Шостки

В Україні є ціла низка промислових міст, які традиційно не сприймаються як туристичні. Їхня забудова не вважається історичною, і цей стереотип набув значного поширення. Однак непривабливі, на перший погляд, промислові міста таять у собі архітектурні багатства, гідні того, щоби стати туристичними напрямками. Дослідник архітектури Семен Широчин переконаний, що про ці багатства потрібно говорити й популяризувати їх. Спеціально для Заборони він продовжує серію публікацій про промислові міста України. У перших матеріалах ми розповідали про Маріуполь, Краматорськ та Нову Каховку. У цьому ж показуємо Шостку — промисловий центр Сумської області з майже столичним розмахом забудови.

Пороховий завод та імперський період

Виникнення Шостки пов’язане з будівництвом тут у 1739 році порохового заводу, навколо якого виникло поселення для працівників і солдатів. 1764 року завод закрили, але за сім років відкрили знову: йшла російсько-турецька війна й армії Російської імперії знадобився порох. У майбутньому завод уже не закривали: потреба в пороху постійно зростала, а війни йшли одна за одною. Пороховий завод функціонує й досі як Шосткинський казенний завод «Зірка», і це найстаріше оборонне підприємство в Україні. А на схід від міста розташоване і ключове підприємство з виробництва вибухівки — завод «Імпульс», заснований 1848 року.

З імперського періоду в Шостці залишилося кілька споруд, більшість з яких розташовані у верхній частині Садового бульвару. Найстаріша будівля в місті — це церква Різдва Христового (Садовий бульвар, 50), побудована в 1779–1785 роках на пожертвування робітників та службовців порохового заводу. У 1809-му до неї прибудували дзвіницю.

Поруч, на Садовому бульварі, 55, розташований перший капітальний будинок Шостки, який зберігся — він був побудований ще в 1782-му для державної скарбниці. Згодом його неодноразово перебудовували, а зараз там базується церква адвентистів сьомого дня.

По сусідству, на Садовому бульварі, 53, зберігся побудований 1824 року колишній генеральський будинок. Підвал та перший поверх були кам’яні, а другий поверх — дерев’яний. Будинок також не раз перебудовували, якийсь час він був триповерховим. Тепер він функціонує як музей заводу «Зірка».

На Садовому бульварі, 40 є ще одна визначна будівля імперської епохи — колишній офіцерський гуртожиток, збудований ще у 1860-х. Його оформляли в рисах класицизму: фронтон на восьми пілястрах у центральній частині фасаду, облицювання рустом на першому поверсі та замкове каміння на вікнах. Наразі будівлю не використовують.

Інше зосередження імперської архітектури — комплекс лікарні на вулиці Січневій. Його збудували на ділянці, придбаній пороховим заводом ще у 1850-х. Шпиталь на 150 ліжок запрацював у 1860 році та проіснував до 1997-го. Зараз від нього збереглися виконані єдиним ансамблем двоповерхові корпуси в стилі класицизму з рустованим першим поверхом, замковим каменем вікон та рустуванням кутів фасаду. В одному з корпусів розміщено поліклініку, в іншому — наркодиспансер, ще кілька корпусів закинуті.

«Свема» та період конструктивізму

За радянських часів Шостка отримала чималий імпульс розвитку. 1924 року із села вона стала містом, і в 1932-му тут жили вже 13 тисяч людей. Максимум населення тут фіксували 1991 року — 95 тисяч, 2020-го — 73 тисячі.

У 1931 році починає роботу знаменита фабрика кіноплівки № 3 «Свема». Уже в наступному десятилітті частка шосткинської фабрики у виробництві кінофотоплівки в СРСР досягла 70%. Згодом підприємство почало випускати магнітну та технічну плівку, а також супутнє обладнання. Після розпаду СРСР виробництво фабрики скорочували та незабаром повністю припинили. Зараз більшість корпусів «Свеми» зруйновані.

З початком 1930-х до Шостки приходить конструктивізм. Житлові будинки цієї епохи будували переважно чотириповерховими, з тієї-таки якісної червоної цегли. У багатьох із них широкі «лежачі» вікна, ширина яких більша за висоту.

Одним із перших житлових конструктивістських будинків у Шостці стала чотириповерхова будівля у провулку Короленка, 5 (1931). Під час війни її зруйнували, а 1953 року реконструювали з додаванням декоративного карниза, щипця, рустування цокольного поверху та обрамлення вікон.

У 1933 році на вулиці Короленка, 33 збудували чотириповерховий будинок вищих інженерно-технічних кадрів порохового заводу, у підвалі якого функціонувала котельня. Згодом будівля отримала прізвисько «будинок розстріляних» через репресії серед керівництва заводу.

На початку 1930-х конструктивізм дістався й північної частини міста. Яскравий приклад тут — знаменитий триповерховий будинок-комуна на вулиці Депутатській, 11, де жили 37 сімей робітників та інженерів фабрики № 6. Фасад будівлі мав суцільне скління сходів, висунуте в ризалітах.

Будинок-комуна — це не просто назва, а тип житла з усуспільненим побутом, один із соціальних експериментів комуністів, покликаний замінити сім’ю комуною. Подібні будинки були нечисленні, і в результаті практика зійшла нанівець (на відміну від комунальних квартир).

Особливість епохи конструктивізму — загальний пріоритет суспільного над особистим, який проявлявся в ідеології, побуті та архітектурі. Тому найяскравіші представники епохи конструктивізму — це громадські будівлі. У Шостці варто виділити насамперед колишній Палац культури ім. Карла Маркса на вулиці Свободи, 38 (нині — центр естетичного виховання).

Відкритий у травні 1933 року, робітничий клуб за своїми розмірами став найбільшим у Сумській області часів першої п’ятирічки. У ньому були дві зали: кінотеатральна на 770 місць і лекційна — на 180 місць. Завдяки механізованій сцені перша могла повноцінно функціонувати як театральна та оперна зала. У клубі також були характерні для того часу кабінет пропаганди, бібліотека міськкому компартії, заводська бібліотека з читальною залою, спортзал, тир, більярдна кімната й навіть одноденний будинок відпочинку.

Серед унікальних особливостей клубу — циліндрична вежа впритул до надбудови театральної зали, яку використовували як парашутну вежу. Висота вежі дозволяла виконувати тренувальні стрибки, що у 1930-х було модним та поширеним заняттям.

Спадщина конструктивізму є і в архітектурі Шосткинського хіміко-технологічного інституту — першого в місті вищого навчального закладу. Під час Другої світової війни південно-західну частину корпусу знищили, а у 1970-х на її місці спорудили нові корпуси. На початку 2000-х один із корпусів зайняла філія Сумського державного університету — Шосткинський інститут.

У комплексу будівель характерний для конструктивізму лаконічний дизайн, великі вікна та суцільне скління сходів у ризаліті. У цьому ж стилі виконали й гуртожиток інституту, за проєкт якого відповідав архітектор Дяченко. Згодом у гуртожитку створили музей видатного льотчика, а в майбутньому — маршала авіації Івана Кожедуба.

З початком першої п’ятирічки в Шостці запустили активне будівництво багатоквартирних житлових будинків. Архітектура кінця 1920-х була дуже лаконічною, але ще несла в собі інерцію декоративної архітектури імперської епохи. Цілу низку житлових будинків тих часів можна віднести до протоконструктивізму — невеликого періоду, що передував функціональній архітектурі в СРСР і майже відсутній у Києві.

В будівництві цих будинків використовували якісну червону цеглу. Фасади будівель не штукатурили — за винятком лопаток та окремих простінків між вікнами. Якби не заліплені рекламою фасади, ці будинки сьогодні можна було б прийняти за європейську архітектуру.

Найкращі представники протоконструктивізму розташовані просто на центральній вулиці Свободи. Збудовані у 1928-му будинки № 41 та 39 мають по три поверхи та прикрашені карнизами, а центр фасаду увінчаний щипцем. Червона цегла чергується з оштукатуреними лопатками та простінками. До цього ж періоду належать і два триповерхові будинки 1929 року на вулиці Короленка, 35 і 37. Центральну частину фасаду тут також прикрашає щипець.

Наче обласний центр. Розмах забудови 1930–1950-х

Поворот в архітектурі 1930-х призвів до появи неокласики. Саме вона ознаменувала двадцятиліття, після якого розпочалася боротьба із надмірностями в архітектурі. Цей період залишив у Шостці цілу низку будівель, які мають майже столичний розмах.

У передвоєнний час тут збудували кілька чотириповерхових житлових будинків, які оформляють забудову ключових вулиць міста. У 1938–1939 роках на сучасній вулиці Свободи з’явилися будинки № 42 та 44, виконані в стилістиці постконструктивізму. Форма вікон наближена до квадрата, суцільне скління сходів обважене рамою. Є карниз, перший поверх рустований. Окремі вікна прикрашені замковим камінням і обрамлені.

У грудні 1939 року до 60-річчя від дня народження Сталіна на Садовому бульварі, 23 здали в експлуатацію чотириповерховий житловий будинок інженерно-технічних працівників. Його будували з індивідуальною котельнею та рестораном на першому поверсі. Це був двадцятий заводський житловий цегляний будинок, збудований у Шостці з 1928 року. Фасад будинку прикрашають карниз, пілястри та балкони з галереєю.

У 1941 році харківський архітектор Санович опублікував план забудови кварталів Шостки між сучасними вулицями Свободи, Короленка, Привокзальною та Садовим бульваром. Вулиця Миру, як і Садовий бульвар, планувалася як широкий зелений бульвар. А квартали були симетричними ансамблями, центральна частина протяжної сторони яких ставилася з відступом від червоної лінії забудови.

Значну увагу у 1930-х приділяли й суспільному будівництву. На вулиці Заводській збудували Палац культури ім. Куйбишева — симетричну будівлю з карнизом, сандриками та колонами прямокутного перерізу.

Але набагато більший розмах мав робітничий клуб заводу «Свема» (Свободи, 18), що колись мав ім’я Жданова, а зараз став центром естетичного виховання. У триповерховій будівлі розмістили актову залу на 511 місць. Будівництво клубу майже завершили до 1941 року, але під час війни будинок пошкодили, і здати його остаточно вдалося лише у 1951-му. В архітектурі вже помітні стилістичні особливості неокласицизму: симетричний фасад, карнизи, пілястри та обрамлення вікон.

У другій половині 1930-х у місті збудували кілька шкіл, ясел та дитсадків. У самому центрі міста, на вулиці Свободи, 33/1, у 1937 році звели сучасну школу-ліцей. Вона стала першою зразковою українською чоловічою школою міста. Для її будівництва використали типовий проєкт 104 архітекторок Крижановської та Рикової. У нішах на фасаді школи встановлено характерні для цього проєкту статуї, хоча в київських школах того ж проєкту їх не ставили задля економії.

У 1939 році на вулиці Марата, 24-А збудували трирічну школу № 5. Для її будівництва використали типовий проєкт 110 авторства архітектора Повстенка. Після війни він жив у США та брав участь у реконструкції будівлі Конгресу. Наприкінці сімдесятих школу перевели в нову будівлю, збудовану впритул. Довгий час старий будинок простоював, однак у 2003 році його приватизували та відкрили тут торговий центр.

На початку 1950-х активно забудовували вулиці Свободи та Депутатську. Тут з’явилися урочисті житлові будинки, що формують симетричні ансамблі 4-5-поверхових кварталів. Будинки являють собою розгорнуті композиції секцій, фасади яких прикрашають еркери, карнизи, пілястри й колони. Такий архітектурний розмах сильно перевищує рівень районних центрів та відповідає рівню обласного центру.

Винятком із цього правила став ансамбль із трьох двоповерхових будинків 1951 року спорудження на вулиці Свободи, 23, 25 та 27. Будинки формують єдиний ансамбль кварталу. А по боках від них — багато прикрашений еркерами 4-поверховий будинок на вулиці Свободи, 29 (1952) та 4-5-поверховий будинок із прикрашеною колонами проїзною аркою на Свободи, 21 (1960). Такий виразний будинок вдалося звести через 5 років після початку боротьби з надмірностями в архітектурі.

Лише в одному кварталі від головної магістралі забудову вели вже зовсім інакше: на початку 1950-х типовими двоповерховими будинками забудовували квартали між вулицями Грушевського та Щедріна. Типову двоповерхову забудову 1950-х можна побачити й на вулиці Робітничій, а також на вулиці Озерній у поселенні біля заводу «Імпульс».

У повоєнний період проєктували низку нових громадських споруд. 1957 року на вулиці Свободи, 53 почали будувати міськком КПУ, де з 1993 року розташувався краєзнавчий музей. Двоповерховий будинок прикрашають аркові вікна, пілястри та фронтон.

7 жовтня 1960 року на місці знесеної кам’яної міської друкарні на Садовому бульварі, 13 відкрили кінотеатр «Батьківщина». Двоповерховий будинок будували за типовим проєктом 1950-х і, попри здачу в 1960 році, його оформили з архітектурними декораціями — карнизами, пілястрами та ліпниною. Кінотеатр мав стати центральною частиною композиції кварталу, що проєктувався, проте згодом було вирішено не прокладати вулицю від Садового бульвару до центральної площі, а збільшений квартал забудували п’ятиповерховими хрущовками.

Розмах забудови в Шостці продовжився і в епоху модернізму. Тут, у звичайному райцентрі, будувалися великі мікрорайони. Багатоповерхова житлова забудова розширювала місто в південно-західному та південно-східному напрямках. А масове будівництво було майже повністю цегляним: у всьому місті є лише кілька панельних будинків. Більшість забудови п’ятиповерхова, але є чимало дев’ятиповерхових будинків, а на Садовому бульварі навіть зведена типова 14-поверхівка.

Розвивалася й інфраструктура. У 1960–1970-х з’являлися нові школи, дитячі садки та медичні заклади. 1969 року на вулиці Свободи, 30 відкрили триповерховий магазин «Універсам», що працював за принципом самообслуговування, як сучасні супермаркети. 1989 року на вулиці Марата звели будинок побуту «Молодіжний». Це був громадський центр, де розміщувалися спортзал, клуб, пральня, кухня-їдальня, комп’ютерний клуб, більярд та інші види дозвілля і послуг. 2017 року в будівлі відкрився артцентр.