Читаєте зараз
Єдине, що залишилося з Азовсталі — фото коханої: історія азовця з позивним Торк

Єдине, що залишилося з Азовсталі — фото коханої: історія азовця з позивним Торк

Ilona Kivva
Автор:
  • Під час прориву на «Азовсталь» загинуло багато українських військових.
  • «Торк» вже був поранений і не міг ходити самостійно, але коли його авто впало у річку і більшість екіпажу загинула, йому вдалося доповзти до території комбінату самотужки.
  • У госпіталі знеболювальних було мало, тому ті, хто міг терпіти — терпіли, щоб залишити ліки для тяжких випадків. 

Військовий полку Азов «Торк» отримав серйозне поранення на міні у середині квітня, тому після евакуації захисників шляхом полону був доправлений у лікарню в окупованому Донецьку. Повернувся хлопець в Україну 29 червня. Увесь цей час при собі він мав фото з нареченою, яке ховав під час обшуків.

Заборона розповідає історію оборонця Маріуполя.


Прорив на Азовсталь: подробиці від оборонця Маріуполя

Азовець з позивним «Торк» служить у полку вже чотири роки. Сам він родом з Маріуполя, тому коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, боронив від ворога рідне місто.

«Спочатку ми були поділені на дві групи — розвідка і снайпери. Пів міста контролювалося розвідниками, інша половина — снайперами. Ми курсували між позиціями, виконуючи завдання. Наприкінці березня, коли кільце замкнулося, ми зрозуміли, що ми тут до останнього. Ми стягували на себе війська. Я думаю, це було нашим завданням — стягнути їх на себе», — каже військовий.

12 квітня він разом із побратимами повертався набережною з позицій і отримав підірвався на міні. Постраждала нога — відкритий перелом. Вже 15 квітня українські захисники стягувалися на «Азовсталь». Багатьом підрозділам, серед яких була і група «Торка», потрібно було прориватися на завод під щільним ворожим вогнем. Головне було — пройти міст через річну, що вів до комбінату.  

Боєць був поранений, тому його розмістили у автомобіль «Козак», але без амуніції. Нога була малорухлива, перелом фіксували тільки бандажами, тому йти самостійно хлопець не міг.

«В один момент почався обстріл. Дивлюся, а осколки прошивають “Козак”, затримуються на рівні мого живота, і ти такий думаєш: “Ммм, уже весело”. Ми їхали в темряві, без фар, наше авто застрягло в кратер від якогось розриву, всім сказали вийти, а в мене ж нога. Мене витягли, стою, машини їдуть повз. Мене затягли на якийсь БТР, але він був завантажений, тому я вчепився на броні і тримався за якось бійця. Ми рухалися вперед і зачепилися за якісь гілки, моя нога ще раз зламалася, але в іншу сторону. А потім раз — і падаємо на БТРі в річку», — згадує «Торк» ніч прориву на завод.

Хлопцю вдалось випливти і сховатися під мостом ще з декількома військовими. Частина тих, хто вижив одразу відправилися на Азовсталь і пообіцяли прислати підмогу, щоб забрати пораненого.

За словами «Торка», міст став більше схожим на цвинтар після тієї ночі — на дорозі стояли знищені військові автомобілі, лежали трупи, а дехто ще навіть подав ознаки життя, але їх вже було не врятувати.

Коли через кілька годин підмога так і не прибула, хлопець вирішив повзти у напрямку комбінату, адже залишатися під мостом більше не можна було — окупанти були все ближче.

Він близько 2.5 години повз на територію комбінату і здолав приблизно кілометр, поки його не знайшли побратими і не донесли до госпіталю.

«Бункер, 300 людей. Кімната площею 50 метрів на 20. Одне на одному лежали, грубо кажучи. Оперували просто в коридорі: ніжку відрізають, в пакетик кидають, а хлопці, поранені, тримають цей пакетик. Такі реалії. Анестезія місцева була, були знеболювальні, але все в дуже маленьких кількостях, тому, хто міг, той терпів, щоб зекономити препарати для тих, в кого рани серйозніші і йому буде більш боляче», — каже військовослужбовець.

Після евакуації шляхом полону «Торк» опинився в реабілітаційному центрі в окупованому Донецьку. За його словами, ставлення було прийнятне. Медики робили перев’язки, але не лікували, операції також не проводилися — українських захисників просто намагалися тримати стабільними, не оперували. 

«Не стоїть питання, чи боявся я полону. Скажу так — я не хотів у полон. Але ж після Маріуполя поняття “боятися” — таке собі. Деблокади Маріуполя ми не чекали після першого-другого тижня оточення, бо якби пацани прийшли туди, то навряд чи хтось би вийшов звідти. Був високий ризик, що пацани загинули б, не дійшовши навіть до Маріуполя. Ми очікували або обміну, бо деблокадою там вже і не пахло, або того, що росіяни доб’ють нас спокійненько літачками вже — та й все», — розповідає військовий.

29 червня 2022 року у процесі обміну полоненими «Торк» повернувся на підконтрольну Україні територію. З собою ще з Маріуполя привіз тільки одну річ — фотографію з коханою, яку ховав під час обшуків і беріг.

Під час боїв за Маріуполь хлопець вже встиг освідчитися дівчині — вона теж довгий час перебувала у місті і ховалася разом з цивільними у підвалах будинків. Саме в підвалі, де вона ховалася від ворожих авіаударів, «Торк» і зробив пропозицію.

Раніше Заборона розповідала історію азовця «Вишні», який обороняв Київщину, а після її звільнення від окупантів вертольотом відправився на «Азовсталь», щоб допомогти побратимам.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору