Воєнні експерти стверджують, що Росія продовжує накопичувати війська на Авдіївському напрямку — вже зараз це робить ділянку однією з найгарячіших у світі. Журналістка Поліна Вернигор та фотограф Іван Чернічкін побували на позиціях 59-ї окремої мотопіхотної бригади, яка вже майже рік боронить Авдіївку. Ось що вони побачили.
Кондор
У невеликому підвальному приміщенні сидять пʼятеро чоловіків. Пів кімнати займає стіл, навпроти нього на стіні розміщені екрани, які транслюють зйомку з дронів. Зараз ми спостерігаємо, як дрони патрулюють ділянку фронту, де воює 1-й стрілецький батальйон 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Один з екранів показує, як вниз летить темний предмет, влучаючи десь поміж густих дерев, — це аеророзвідники знайшли заховану в посадці ворожу техніку. Щоб у штабі бачили стріми, потрібні старлінки, підготовлені пілоти та генератор на позиції, який буде забезпечувати світло і зарядку батарейок дронів. Щойно пілот злітає, починається трансляція. Так командування може оперативніше ухвалювати рішення, не очікуючи доповіді про ситуацію по рації.
Групу за столом очолює молодий чоловік — 29-річний командир 1-го стрілецького батальйону 59-ї ОМБр Максим «Кондор» Богачук. У 2014 році, коли Росія окупувала Крим та східні території України, Максим навчався у педагогічному виші. Зараз, жартує він, працює майже за спеціальністю — мав би викладати історію у школі, а натомість пише її разом з побратимами.
Через два роки після початку війни хлопець закінчив університет і за місяць після випускного вже був на передовій. Одразу потрапив у Попасну як рядовий солдат. У 2019 році після навчання у військовій академії Богачук отримав звання молодшого лейтенанта і повернувся на службу. Згодом йому дали завдання формувати новий стрілецький батальйон, потім призначили начальником штабу, а в листопаді 2022 року Максим став командиром батальйону з близько 400 осіб.
Увесь цей час на Максима вдома чекають дружина та донька. На питання про сімʼю він посміхається і відповідає, що дуже пишається рідними: «Я сім років служу в армії, і весь цей час моя сім’я практично без мене. Вони розуміють, чому я тут, чому не з ними, — мені не потрібно їм це щоразу пояснювати. Так, вони хвилюються, переживають за мене. Але вони все розуміють, тому жодного разу ніхто не сказав щось на кшталт “нащо воно тобі, залишайся вдома, не потрібно туди лізти”».
Кондор просить вимкнути диктофон і сконцентровано дивиться на екрани. Командир називає координати та віддає оператору безпілотника наказ здійснювати скид боєприпасу.
Зараз літати дронами на цій місцевості непросто — за день до нашого приїзду пройшли дощі й піднявся туман. Зі сторони противника туман густіший, бо він стоїть ближче до міста, звідки виходить більше тепла. Чого не скажеш про українські позиції, які віддалені від населених пунктів, — видимість у російських дронів на позиції ЗСУ дещо краща.
Фото: Іван Чернічкін / Заборона
«Найважче те, що чим ближче до Донецька, тим важче виявляти противника у міській забудові. Важко уражати його артилерією, тому що цивільне населення ніхто звідти не евакуйовував. Доводиться по десять разів задумуватися, передивлятися місцевість, чи потрібно туди стріляти. Російські військові живуть у самому Донецьку, вони там техніку зосереджують. Наприклад, живуть у п’ятиповерхівці на першому поверсі, а решту поверхів займає мирне населення. Відповідно, ти працювати по цьому будинку не будеш», — пояснює Кондор.
Re-play
Коли ситуація спокійна, в повітрі висять один-два дрони, які перекривають периметр завширшки 10 кілометрів і до 20 кілометрів углиб. Якщо починається бій, у небо можуть підняти 6–8 дронів. Дефіцит у дронах є завжди і по всьому війську, пояснює командир. Безпілотники важко купити, бо їх просто немає в наявності у магазинах, а людей, які раніше допомагали бригаді з купівлею дронів, стає дедалі менше.
Проблема ще й у тому, що ЗСУ вдалося досягти паритету, але не домінації над Збройними силами РФ. Російська армія має більше безпілотників, каже командир, але якісна перевага за нами — наприклад, українські військові на порядок частіше працюють зі скидами боєприпасів.
За умови, що ситуація на лінії фронту спокійна, за місяць бригада втрачає в середньому 10–15 дронів. Коли відбуваються активні бойові дії, втрати можуть сягати до 40 безпілотників. Кондор не сварить своїх бійців за втрату «пташки» — від цього ніхто не застрахований. На початку багато безпілотників втрачалися через те, що бійці тільки вчилися ними керувати. Зараз же більшість втрат спричинені тим, що противник ефективніше використовує засоби придушення.
Максим раптово згадує про відео знищення ворожої БМП дроном-камікадзе, яке зберіг на компʼютер. Він починає ритися у папках на робочому столі та знаходить потрібний файл. Всі присутні в кімнаті серйозні чоловіки в пікселі раптово перетворюються на хлопчаків, які із захватом дивляться в екран. На відео в російську БМП влітає дрон-камікадзе, вона вибухає. Інший дрон у повітрі веде трансляцію. «Дивись, дивись, зараз капот полетить. Він найдовше летів. Дивись, як він падає!» — з підлітковим захватом коментує Михайло «Бардак» — військовий, що сидить поруч із командиром.
Дронами можна відбивати цілі штурми, вважає Максим. Те, заради чого розвіднику треба було б тиждень лазити по посадках і ризикувати життям у полях, Mavic робить за 15–20 хвилин. Оператори дронів — люди дорогоцінні. Знайти спеціалістів в команду можна, але, каже командир, не всі можуть бути дронниками, так само як не всі можуть працювати мінометниками, артилеристами, танкістами чи саперами. До того ж, говорить Максим, яку б роботу не робили дрони, піхоту ніхто не замінить. Бо якщо піхотинець не сидітиме в окопі, оператор БПЛА теж не зможе літати — прикривати його буде нікому.
Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Я помічаю на екрані дві маленькі фігури поблизу посадки. «Це кацапи», — каже Бардак. Почути або побачити дрон з такої висоти малоймовірно — від росіян у кадрі безпілотник відділяє понад 450 метрів. Я питаю, чи буде дрон скидати на них боєприпас. Військовий відповідає, що сенсу в цьому немає: краще простежити за ними — може, приведуть до більшого скупчення солдатів або складу боєприпасів.
Ангел
Дорога до позицій аеророзвідників пролягає через порослі височенною травою поля. Сьогодні там, куди нас везе машина бригади, відносно спокійно. До ворожих позицій звідти пару кілометрів.
Через дощ, що лив майже без перестанку півтора дня, земля в бліндажі волога і мʼяка. Деінде досі стоїть вода — вдягти берці замість трекінгових кросівок було хорошим рішенням. Зараз на зміні працює чоловік із латкою «Ангел» — це оператор БПЛА Михайло Фетишин. Він вдивляється в екран пульта дрона і кличе мене подивитися разом з ним.
«Бачиш, це славнозвісна позиція Хрін. Її переорали артилерією, танками, але росіяни як були, так і залишились там. Що я там можу зробити гранатою? Ось лазить кацап. Я навівся на нього, ми його чудово бачимо. Спостерігає в сторону Судака. Але скид у цьому випадку немає сенсу робити», — коментує трансляцію Ангел.
Перший час Ангел був у розвідці: бігав посадками й лісами, шукав ворожі цілі. Потім командування зрозуміло, що глибинна розвідка людьми не дає стільки інформації, скільки один виліт безпілотника. Тому Ангел навчився керувати дроном. До війни він ніколи не тримав у руках пульт безпілотника. Колись давно думав про купівлю агродрона — його батьки займалися сільським господарством, і він планував поливати таким чином поля.
«В принципі, мрія майже збулася, — сміється Ангел. — Посипаю поля, але трошки іншим. Робота FPV-дронами завдає набагато більше шкоди окупантам, ніж звичайна стрілецька зброя. FPV може працювати набагато ефективніше, ніж “Джавелін”. Оператор “Джавеліна” не може побачити техніку на відстані три кілометри за посадкою. А ми злітаємо, ми бачимо, передаємо колегам, вони збирають, складають припас, злітають, і ми починаємо їх корегувати, куди їм летіти. Думаю, вам відео показували недавнє — там, де від бойової техніки залишилася жменька металолому. От вам і FPV-дрон».
На агродрон Михайло збирав, працюючи бджолярем у Фінляндії. Зараз роботодавці звідти майже щотижня телефонують або пишуть Михайлу, цікавляться його справами й навіть зарезервували для нього робоче місце, куди він зможе повернутися після фронту.
«Фіни також постраждали від Росії. У моєї хазяйки Ганнеле батьки жили на території, яку захопив СРСР, — згадує Ангел. — Їм довелося переїхати, але її мама викопала кущ троянд і забрала в пам’ять про свій будинок, який залишився на підконтрольній Росії території. Зараз ці троянди ростуть у хазяйки під будинком».
Особливості спеціальності
Дрон розрахований приблизно на пів години роботи. Всього за день таких вильотів у Ангела десь 30 — і це якщо немає штурму. Коли йдуть бої, аеророзвідка працює безперервно — один дрон замінює інший в повітрі.
На позиції, де працює Ангел, зазвичай живе до чотирьох бійців. Працюють позмінно, тому є час поспати й відпочити. Сплять тут по 4–6 годин: «Все звикається, це ж не курорт», — пояснює військовий. В такому режимі група працює приблизно місяць, а потім виїжджає до місця дислокації батальйону на відпочинок.
Михайло «Ангел» Фетишин. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Зараз основні завдання Ангела — коригувати артилерію і виявляти ворога перед позиціями піхоти, щоб та могла вчасно відбивати штурм. Також аеророзвідник регулярно спостерігає за буднями ворога: якщо ті копають бліндаж, то треба їм завадити, якщо є якісь пересування — треба їх зупинити.
Основні перепони в роботі — це РЕБ та погодні умови. Через туман часто доводиться літати низько, а за таких умов дрони вразливі до стрілецької зброї. Проте коли дрон збивають десь між позиціями, Михайло іноді йде його шукати.
«А як шукаємо? Ну так: “Отче наш…”. Якось дрон просто впав з гранатою на землю. Пішли, бачили по карті, де він зник з радарів. Пройшлися отак, а “пташка” лежить у полі посеред трави. Ну ми дивимося, а там позиція російська за 400 метрів. Йшли туди з посмішкою, а от коли верталися, зрозуміли, наскільки це було небезпечно. Так, це наше життя, але як же життя наших побратимів? Без “очей” вони не будуть бачити, чи до них хтось підходить», — пояснює Ангел.
Бліндаж в найнебезпечнішій точці України
Всередині стінки бліндажа укріплені колодами. Від місця, звідки запускається дрон, вузьким коридором можна пройти до саморобної душової. Це заглиблення у стіні, оббите чорною плівкою. На підлозі лежить кілька дощок, а зверху на двох дошках, перекинутих поперек заглиблення, висить бутиль. Якщо відкрутити кришку, з нього поллється вода.
Неподалік від душу стоять кілька ящиків з боєприпасами. «А це ось подарунки різні. Те, що скидаємо росіянам. Дід Мороз позаздрив би такому набору», — сміється Ангел.
Далі за коридором кухня — невеликий майданчик зі столом і газовою плиткою посередині. Вранці тут традиційно готують яєчню з сосисками, на обід у бійців борщ чи солянка, а ввечері макарони з мʼясом. З кухні коридор веде у кімнату відпочинку. Стіни в кімнаті утеплені вологостійкою фанерою та тепловідбивною плівкою. Всередині чотири двоповерхові ліжка — на двох із них сплять бійці, ще одне відведене під склад їжі, а зверху заряджаються акумулятори для дронів. На нижньому ліжку сплять коти.
Біля ліжка на стільці сидить кіт Кеша. «У нього тут більше прав, ніж у нас всіх. Його всі люблять, ніхто не сварить, він може спати, де хоче. Хороший котик. Мишки ловить. Вночі носив миші побратиму на ліжко. Той боїться мишей, ми ставили мишоловки, а Кеша разом з мишоловками приносив йому на ліжко», — каже Ангел, погладжуючи кота по голові.
Кеша. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Ми повертаємося з позицій тим же шляхом — через поля. Якщо придивитися, з пагорба, через який ми їдемо, можна побачити околиці Донецька. Бої за Авдіївку тривають з 2014 року. Починаючи з 21 лютого 2022 року, коли Путін визнав незалежність так званої «ДНР», воєнні дії тут активізувалися з новою силою. З 10 жовтня 2023 року росіяни поновили наступ на цьому напрямку. Сьогодні це одна з найгарячіших ділянок фронту.
Читаючи новини зараз, я постійно згадую про молодого командира Кондора та його помічника Бардака, уявляю, як вони спостерігають за штурмом зі своїх екранів і, як діти, радіють ураженням по техніці і особовому складу противника. Думаю про Ангела, який гладить Кешу, — може, після війни він не повернеться на фінляндську пасіку, а заведе своїх бджіл десь у Вінниці.
Фото: Іван Чернічкін / Заборона
