Антидискримінаційні закони діють в Україні вже вісім років, але проблема дискримінації залишається актуальною. Це поширене явище, з яким упродовж життя стикається майже кожна людина. Водночас понад чверть населення країни не вважають дискримінацію серйозною проблемою. Разом із правозахисницею та співголовою «Коаліції з протидії дискримінації» Іриною Федорович відповідаємо на головні питання про дискримінацію i способи їй протидіяти. Скласти їх допомогли читачі Заборони, які самі неодноразово зазнавали несправедливого ставлення до себе.
Що таке дискримінація?
Якщо коротко, це коли до однієї людини ставляться гірше, ніж до іншої в аналогічній ситуації. Причиною можуть бути вік, стать, орієнтація, колір шкіри, політичні переконання, наявність інвалідності. Загалом, цей список досить довгий. Коли мер Івано-Франківська Руслан Марцінків пропонує «пакувати та вивезти ромів подалі за межі міста» – це підбурювання до дискримінації. А якщо поліція слухає мера та біжить виконувати наказ, то це вже пособництво в дискримінації.
Дискримінація буває прямою або непрямою. Наприклад, ви точно знаєте, що вам «не влетить» на роботі від колег, якщо ви розкажете, як провели вихідні з коханою людиною протилежної статі. На таку ж історію про вихідні двох хлопців колеги можуть реагувати менш схвально. Якщо після камінг-ауту гея чи лесбійку почнуть цькувати – це утиск, непряма форма дискримінації. Якщо ж їх ще і звільнять – то це вже пряма дискримінація.
Що робити, якщо звільняють із роботи через сексуальну орієнтацію?
Скаржитись. «Кодекс Законів про працю» наразі єдиний нормативний документ, де наші депутати спромоглися чітко написати, що звільняти через сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність – заборонено.
Куди можна скаржитися?
Уповноваженому Верховної Ради з прав людини. Але він не може штрафувати, тільки аналізувати випадок і потім робити висновок, чи була дискримінація. Якщо була, Уповноважений рекомендує дискримінатору, як у майбутньому потрібно чинити, щоб не порушувати закон.
Також є варіант звернутися до суду, який може оштрафувати кривдників чи кривдниць за завдання моральної чи матеріальної шкоди. Або подати заяву про дискримінацію до поліції, але наразі це найбільш неефективний спосіб. Поліція «не любить» розслідувати такі справи та й не вміє. Тому, якщо немає ознак прямого насильства, я не раджу звертатися до поліції.
Якщо не здають квартиру гей-парі – це дискримінація?
Так. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» поширюється на всі види правовідносин між людьми. Якщо людина здає свою нерухомість за гроші – це публічна оферта та бізнес. Тобто якщо квартиру не хочуть здавати – ви маєте право скаржитися. Але я поки не бачила жодної такої скарги чи судової справи.
До речі, коли в оголошеннях пишуть «здам родині без дітей» – це також дискримінація. У нас є окремий закон «Про рекламу», який забороняє дискримінацію в рекламі – тож можна скаржитись навіть на дискримінаційні оголошення про здачу квартири, якщо є час та натхнення.
Транс-людина ідентифікує себе як жінку, за паспортом вона чоловік. Її кладуть у лікарню до чоловічого відділення, там починаються домагання. Що робити?
Викликати поліцію. Ці питання ніяк не врегульовані, тому що законодавець, коли писав закон про охорону здоров’я, не бачив транс-людей та не чув про них. Так само як і більшість працівників та працівниць МОЗу, які пишуть інструкції та нормативні документи для закладів охорони здоров’я. Тому сьогодні в держави немає обов’язку розмістити транс-жінку в жіночому відділенні, а лікарні не зобов’язані виділяти окрему палату. Потрібно домовлятися на місці. Якщо це не допомогло, почались домагання чи розкрили приватну медичну інформацію про зміну статі – звертатися до поліції.
Що відбувається з людьми з інвалідністю та дискримінацією щодо них?
Є обов’язкова квота на працевлаштування людей з інвалідністю. Але, по суті, багато компаній відкрито кажуть, що краще заплатять штраф, аніж візьмуть на роботу таку людину. Її і шукати довго, і кваліфікації в неї, напевно, немає, і пристосовуватися до неї може бути складно. Окрім цього, керівництво може шкодувати коштів на те, щоби переобладнати для людини з інвалідністю робоче місце. І це також дискримінація.
Що робити, якщо звільняють через інвалідність або не хочуть брати на роботу?
Скаржитись. Є Урядовий уповноважений з прав людей з інвалідністю, Президентський уповноважений з прав людей з інвалідністю. Міністерство соціальної політики та служба з питань праці мають контролювати, як виконується квота на працевлаштування людей з інвалідністю. Врешті-решт, є суд.
Можна скаржитись всюди й одразу, а можна по черзі. Наприклад, спочатку до Уповноваженого, отримати звідти відповідь, що дискримінація була, а потім подати судовий позов на роботодавця чи роботодавицю. Питання, чого вимагати – повернення на роботу чи відшкодування збитків – це вже кожна людина вирішує самостійно.
Біля будівлі немає пандуса, людина з інвалідністю не може зайти. Що робити?
Аналогічно, якщо не вдається домовитись – скаржитись. Правила щодо пандусів прописані в державних будівельних нормах (ДБН). Їх уже кілька років систематично оновлюють, а в Україні їх «традиційно» ніхто не дотримується. Тому чекати не треба.
А яка ситуація з дискримінацією за віком та статтю?
Жінки досі отримують меншу зарплату, ніж чоловіки на аналогічних посадах. До них можуть гірше ставитися колеги-чоловіки – це утиск. Можливі й сексуальні домагання.
В оголошеннях нерідко вказують бажаний вік кандидатів і кандидаток на посаду. Якщо людину не беруть на роботу через те, що вона «застара» – це також пряма дискримінація.
Але ж у нас є антидискримінаційні закони, чому тоді все так погано?
Законодавству не вистачає сумлінного виконання. Дуже часто, коли люди запитують про дискримінацію, їх цікавить, що буде тому, хто дискримінує. Поки що все непросто, потрібно напрягатися. Наразі потерпілим від дискримінації бракує мотивації заявляти про такі випадки та доводити їх до кінця, тому що відсутня інституція на кшталт патрульної поліції, яка б на місці виписувала штрафи. Треба ходити в суд, доволі довго чекати на рішення. Зазвичай судова справа про дискримінацію в одній інстанції розглядається до року.
Наскільки взагалі реально виграти суд?
Першу справу, коли людину не взяли на роботу через вік, виграли у 2011 році. Тобто ще до того, як ухвалили закон, що забороняв дискримінацію. Тож якщо позиватись, можна виграти. З моєї практики, апеляційні суди доволі уважно ставляться до таких справ, але загалом і судді, і адвокати все частіше вчаться працювати зі схожими справами. Судова система, так само як і будь-яка інша, може бути ефективною лише якщо нею користуватися та постійно навчати. Тобто що частіше та обґрунтованіше люди будуть скаржитись на дискримінацію до суду, тим швидше ситуація зміниться.
