(c) 2018  ГО “Крос Медіа” – Усі права захищено

Photo: Антон Скиба

«Здохнеш як Гандзюк». Що спільного між цією фразою, Врадієвкою та нинішнім керівництвом МВС

Реакції на смерть Катерини Гандзюк та відмову ув’язнювати мусорву з Врадіївки структурно дуже схожі. Більшість одностайно вступилася за жертву злочину. Ніяких «самавінавата», ніяких «нівсьотакадназначьна», ніяких «ачьобулолізти», якими так любить обмазуватися наш народ, коментуючи гучні новини.

Цим унікальні обидві справи: сталося дещо настільки жахливе та однозначне, що навіть найбільшому циніку чи дурню все зрозуміло.

Наївно пов’язувати відсутність хейтерства з високим моральним рівнем активних юзєрів – він не міг за пару днів різко підстрибнути. Це був би підозріло шикарний подарунок під ялинку.

Велику роль у запобіганні різночитанням зіграли друзі, які на сторінці Хто замовив Катю Гандзюк? та в публічному просторі виправляли «смерть» на «вбивство», «з невідомих причин» на «через професійну діяльність», а пробіли з «невстановленими особами» заповнювали конкретними іменами тощо.

Метою замовників було не лише вбити Катю. Якщо хтось на серйозі вірить у версію «просто хотіли припугнуть сірчаною кислотою», то в мене для вас погані новини: «пріпугівають» зеленкою, а кислотою калічать і вбивають. А й залякати тих, хто висовується. Хомосапієнівська психіка дуже любить відмежовуватися від різних страшних подій, але тут її механізми спрацювали інакше: люди дивилися на Катю, а боялись як за себе. Нам передали дуже чіткий меседж: не заважайте, а то ніколи не вгадаєте, кого й за які смішні копійки ми попросимо тебе вбити.

Поділ на «своїх» і «чужих», до якого ми так звикли з майданівських часів, розсипався. Кому вірити, якщо людина з орденом народного героя за дішовий касарь може жорстоко завалити громадську активістку.

Не знаю, чи є сенс називати Катерину громадською активісткою. Вона була політиком, про це багато хто детально написав. Громадські активісти взагалі мало спільного мають із громадою – у них абсолютно різні цінності, цілі, методи роботи й так далі. Суть у тому, що громадський активіст ще якось проживе без громади, бо це – сформована сильна особистість, а от громаді без активіста моментально прийде піздєц. На жаль, мало хто це до кінця розуміє.

Робота Катерини була цінною не лише в Херсоні, де вона займала чиновницьку посаду. Це було щось на кшталт соціальних седативних: якщо ти знав, що серед сєроводородної народної маси ще з’являються такі, як Катерина Гандзюк (хотіла назвати ще кілька імен, але тепер тупо боюсь наврочити) – ставало трохи спокійніше на душі, навіть на деякий час зникала думка про еміграцію з нашої прекрасної сонячної країни на той світ.

Тепер усе. Жодних гарантій. Надія вмерла, ми лишились.

Найстрашніше відкрилося наприкінці. З Катериною ще не встигли попрощатись, як у мережі з’явилися скріни переписки якогось ублюдочного мусора зі студенткою. Дівчина відмовилась іти на побачення і отримала погрозу:

– Здохнеш як Гандзюк.

І таких відбросів тисячі, розумієте? Сотні тисяч! Вони пролізли всюди, як чума бубонна. Живуть у вашому будинку, кришують ваш район, їхні діти ходять в одні садочки і школи з вашими. Вони можуть посміхатися при зустрічі і просити поливати вазони з безпонтовим тьощіним язиком, поки їздять у відпустку, але якщо щось піде не так – не існує жодного дієвого механізму, який би вас захистив.

Ні права людини, ні страх перед боженькою, ні погрози смерті їх не зупиняють. Те, що нас лякає, їх навпаки – мотивує.

Те, що ми зчитуємо як знак «стоп», вони розуміють як команду «фас». Це фундаментальна, біологічна різниця, яку не проконтролюєш жодним людським законом. Це генетичний збій. Хіба вручну спробуєш запрограмувати їх на щось хороше, як собаку Павлова на лампочку, але нема в нас більше ні сил, ні лампочок, ні світла в кінці тунелю. Та й не можна, бо це в нас, дураків наївних, права людини та інша філософська маячня, а в них – «роби, як я хочу, бо здохнеш як Гандзюк». І нічим це не проб’єш.