«Ми маємо без жодних поступок повертати території та людей». Постпред Зеленського в Криму Таміла Ташева про деокупацію, колаборантів та майбутнє Керченського мосту

Сьогоднішнє повномасштабне вторгнення має бути останньою війною України з Росією, бо, якщо не деокупувати Крим, нове збройне зіткнення почнеться саме з півострова, вважає Таміла Ташева — постійна представниця президента України в Криму. До квітня 2022 року вона була заступницею колишнього постпреда Антона Коріневича, який сьогодні займається міжнародним трибуналом для Путіна та кремлівських злочинців.

За походженням кримська татарка, 36-річна Таміла Ташева, як і чимало її співвітчизників, народилася далеко від батьківщини — в узбецькому Самарканді. 1991 року, коли реабілітовані після депортації кримські татари поверталися на півострів, 5-річна Ташева з родиною оселилася в Сімферополі, де жила і працювала аж до російської окупації 2014 року. За останні 8 років вона пройшла шлях від активістки та правозахисниці до очільниці представництва президента України в Криму. Тут вона займається тим, що вміє найкраще: відстоює інтереси кримчан — як тих, що виїхали з півострова, так і тих, хто досі залишається в окупації.

Головна редакторка Заборони Катерина Сергацкова зустрілася з Тамілою Ташевою в Києві та поговорила про роль Криму у нинішній війні, сценарії деокупації півострова, а також про покарання колаборантів в Криму та майбутнє мосту через Керченську протоку.

Коли почалася повномасштабна війна, разом з трагедією прийшла надія, що це буде остання війна з Росією, що ми зможемо повернути Крим. Яка зараз у президента і в тебе як представниці президента позиція щодо деокупації Криму?

І в президента, і в нас [у постійному представництві президента України в Криму] чітка позиція: ми маємо деокупувати абсолютно всі території. Жодних компромісів щодо територіальної цілісності ніколи не було й не може бути. Я абсолютно погоджуюся, що це має бути остання війна. Якщо ми не повернемо територію Криму, то в будь-який момент з півострова може початися нове вторгнення. Навіть після того як завершиться цей гарячий період, коли ми повернемо нові окуповані території. Ми це чітко розуміємо, оскільки побачили жахливу роль Криму в цій повномасштабній війні.

Ти, до речі, бачила ці відео, як із Севастополя стріляють по українських територіях?

До нас пишуть люди, зокрема із Севастополя: «Я дуже перепрошую, хоча це й не моя провина, але перша, друга, третя, четверта ракети вилетіли з Севастополя». Один з останніх великих обстрілів у Вінниці стався з акваторії Чорного моря, із Севастополя [14 липня Росія вдарила ракетами по площі Перемоги, загинули 26 людей]. Тому ми розуміємо, що Крим — це величезна військова база, яку створювали протягом 8 років. Росіяни говорили, що Керченський міст та трасу «Таврида» [дорогу Керч — Севастополь — Сімферополь] будували для цивільного населення. Але сьогодні їх фактично використовують для швидкого перекидання військ і техніки. Крим сьогодні відіграє роль мілітарної, тилової та сировинної бази для Росії.

Ти завжди була за збереження прав людини, за те, щоб усе відбувалося поступово й обережно. Після вторгнення сьогодні дуже чітко звучать тези про деокупацію, у тому числі військовим шляхом. Якщо можна намалювати цю картину — як відбуватиметься деокупація?

Ми нещодавно були в Сполучених Штатах — уже після повномасштабного вторгнення — і, як представники колись правозахисного середовища, ми завжди питаємо про зброю для України. Я маю чітку впевненість: якщо ми не захистимо Україну як державу, ніякі права людини не буде потрібно захищати, тому що людей не буде.

Що стосується Криму — торік ми затвердили стратегію деокупації та реінтеграції. Ключовим елементом однозначно вказано політико-дипломатичний шлях повернення територій. Але там є й інші інструменти. Як ми пишемо в стратегії: «з використанням різних асиметричних заходів». Звичайно, це і політико-дипломатичний шлях, і залучення окремих військових елементів.

Я впевнена, що все-таки на територію Криму першими будуть заходити військові. Це логічно. Звичайно, ми розуміємо, що зараз розгорнути додатковий фронт і фактично здійснювати контратаку на території Кримського півострова неможливо. Потрібно дивитися реалістично. Але ми розуміємо, що завершення нової фази війни прямо пов’язане з Кримом і поверненням територій. Всі наші громадяни, з якими ми спілкуємося на території півострова, а також багато експертів говорять, що зараз той момент, коли ми маємо повернути територію півострова, використовуючи різні підходи. Насамперед політико-дипломатичний, але не лише. Нам ніхто не забороняє згідно з міжнародним правом відвойовувати територію — у тому числі військовим шляхом.

Є зараз підтримка країн-партнерів України щодо деокупації Криму?

Однозначно є. Більшість партнерів стоять на позиції невизнання анексії Криму. Низка експертів, які, можливо, мають якесь проросійське коріння, інколи просуває ідею, що Україна має піти на компроміс. Але в основних партнерів, і насамперед в України, чітка позиція: на жодні компроміси ми йти не будемо.

Те, що відбувається після 24 лютого — звірства в Маріуполі, Ірпені та Бучі, — дає нам абсолютне право (хоч воно і до того було) стояти на чіткій позиції: жодних компромісів, жодних перемовин щодо поступок і, [зокрема], поступок територіальних.

Уявімо, що росіяни забирають свої війська з окупованих після 24 лютого територій. Постає питання Криму, і починаються гойдалки. Україна хоче проводити деокупацію, а Росія віддавати Крим не хоче. Які є можливі сценарії? Чи реалістичний варіант спільного керування Кримом з боку України, Росії та Туреччини? Як ти до цього ставишся?

Ставлюся негативно — ми маємо без жодних поступок повертати території. Це наше право.

Дуже важливо говорити не лише про територію, а й про людей, які там проживають. Я не уявляю Російську Федерацію, яка за наявної конфігурації й політичного режиму не порушувала б основоположних прав людини. Те, що вони роблять у Криму, ті злочини проти людей… Я не думаю, що вони їх перестануть робити під час якогось спільного керування й так далі. Я абсолютно відкидаю такі ідеї, і вони не обговорюються жодним чином.

Певні російські політики, звісно, закидають такі ідеї або варіант проведення реального референдуму на території Криму. Але тут важливо говорити, що не лише референдум 2014 року був абсолютно незаконним і проходив під дулами автоматів. Зараз будь-які волевиявлення на території півострова неможливі з огляду на ключову причину — там збільшилося російське населення. Від пів мільйона до 700 тисяч осіб. Це новітня колонізація територій Криму. Тому будь-які референдуми зараз абсолютно не репрезентативні — вони не відповідатимуть духу міжнародного права, і, звичайно, інтересам української держави.

Херсонщина зараз окупована. Представництво президента по Криму колись було розташоване там, і частина населення з Криму переїхала саме на Херсонщину. Яку роль відігравала Херсонщина для кримчан і для Криму?

2014 року відбулася релокація представництва президента [України в Криму] з Сімферополя в Херсон. У 2019 році президент прийняв, як на мене, стратегічно важливе рішення — відкрити повноцінний офіс у Києві, так само лишаючи офіс у Херсоні. До 24 лютого ми працювали з двома офісами. Херсон займався людьми, які виїжджають з території Криму і стають внутрішньо переміщеними особами, або з мешканцями окупованої території, які зверталися до нас за послугами. Офіс у Києві займався більш стратегічними питаннями, комунікацією з міжнародними партнерами, з державними інституціями, власне, з президентом, Верховною Радою. 

Стрибок у змінах в законодавстві відбувся протягом останніх кількох років. Це і стратегія деокупації, яка була прийнята. Це закон про корінні народи, прийнятий і поданий президентом. Це стратегія розвитку кримськотатарської мови. Скасування закону про вільну економічну зону Криму, відкриття Національного офісу «Кримської платформи», «Кримська платформа» тощо. Це були правильні рішення і кроки, які теж дуже не подобалися Російській Федерації.

Є інциденти переслідування кримських татар на Херсонщині? Чи відбувається там те ж саме, що і в Криму?

Відбувається. На території Херсонщини зачищають активістське поле — як на початку окупації регіону, так і зараз. З території Генічеська, де історично проживала велика громада кримських татар, виїхало 70% населення. Кримських татар переслідують дуже активно.

Коли окупаційні війська зайшли на територію Херсонщини, вони мали вже підготовлені «чорні списки». Думаю, це передавали якісь зрадники. Зараз нам відомо, що очільник кримського главку СБУ [розташованого після 2014 року у Херсоні] Олег Кулініч перейшов на бік ворога. Йому вже повідомили про держзраду. Херсонська прокуратура була частково інфільтрована російськими агентами.

Ми розуміємо, звідки могли взятися ті списки.

Місцеві, думаю, могли.

Місцеві могли теж щось повідомляти, кримське ФСБ могло сформувати ці списки.

Коли [росіяни] прийшли, вони почали ходити по будинках кримських татар, які мають стосунок, наприклад, до [представницького органу кримських татар] Меджлісу чи були на громадянській блокаді Криму у 2015 році, або ветерани АТО. Частково вони [окупанти] почали затримувати людей і вивозити на територію Криму. Ці люди опинялися в Севастополі, Сімферополі. Наші внутрішні джерела повідомили, що низку людей знайшли в Сімферопольському СІЗО — цих кримських татар звинувачують в участі у батальйоні імені Номана Челебіджіхана. По них йде кримінальне переслідування, бо цей батальйон визнаний терористичною організацією на території РФ.

Що ти відчуваєш, коли деякі політики кажуть: «Віддайте ці окуповані території Росії, живіть на тих, що залишилися»?

Мені здається, більшість українських політиків цього вже собі не дозволяють, бо розуміють, що за цим буде слідувати. Звичайно, є низка експертів — французьких, німецьких, американських — не буду називати їхні імена, — які говорять про поступки з боку України. Ми завжди розуміємо, що на увазі мається Крим.

Але ми відповідаємо не лише з позиції території, а й з позиції цінностей. Європейський Союз заснували на цінностях прав людини, свободи, демократії. Коли нам говорять швидше закінчувати війну, ми завжди відповідаємо: «А що ж люди?». Люди, які страждають у Криму. Люди, які страждають на території Херсонської області. Яких переслідують, які вже 8 років сидять по тюрмах, яким дали строки у 20 років. Без звільнення територій ці люди не вийдуть на волю. Їх завжди будуть переслідувати. Їх будуть катувати. Вони будуть щезати, як Ервін Ібрагімов [викрадений у Бахчисараї член виконавчого комітету Всесвітнього конгресу кримських татар, місцеперебування якого невідоме вже 6 років].

А в Криму є партизани?

Насправді є. Нас дуже часто питали, чому в Криму не було такого спротиву, [як сьогодні на Херсонщині], у 2014 році. У мене дуже чітка відповідь: бо в Криму у 2014 році не було таких ЗСУ, які могли боронити, не було волонтерів, які могли допомагати в тому числі нашим збройним силам, переселенцям і так далі, не було сильної політичної влади. Тоді вона була в принципі відсутня. Я пам’ятаю, як 26 лютого [2014 року] відбувалася фактична дєльожка портфєлєй у Верховній Раді [Криму], де вони призначали керівників [проросійського] уряду. [В Криму 2014 року] було фактичне безвладдя, яким скористалася Російська Федерація.

Тоді люди в Криму, які були готові чинити спротив — навіть збройний (щоправда, в них зброї для цього не було), — зрозуміли, що влада їх не підтримує, а військових немає. Більшість військових зрадила присягу та перейшла на бік ворога. Решта, не зрадивши присягу, була змушена виїжджати на материкову частину України і тут уже продовжувати службу. Вони не могли чинити спротив самі.

Крим уже 8 років в окупації. Там зачищалося абсолютно все: медіа, активісти… Усіх, кого могли, пересаджали у тюрми і продовжують це робити. Для мене насправді було здивуванням, що [2022 року] з’явилися люди, які почали протистояти війні та чинити антивоєнні протести. Ми слідкуємо за цим. Ми знаємо про 100+ кейсів переслідування таких активістів у судах. Проти них заводять статті за «фейки» проти збройних сил РФ. Люди, [яких переслідують], абсолютно різні. Є жінка похилого віку, яка продуктами життєдіяльності людини обмазала могилу російського солдата у своєму селищі.

Як про це дізналися?

Через судові реєстри. Якщо не помиляюся, їй дали 2 роки [61-річну Валерію Гольденберг з Сонячної Долини під Судаком засудили до 2 років колонії-поселення].

Або активіст Богдан Зіза. Він 8 років жив в окупації, не підтримував її з самого початку. Художник, паркуром займається. Коли сталася [повномасштабна] війна, він облив жовто-блакитною фарбою й [кинув] коктейлем Молотова у Євпаторійську адміністрацію. Зараз він у СІЗО, до нього намагається прорватися незалежний адвокат, тому що його теж катували, це видно по відео [після затримання].

Таких людей багато. Частина з них, на жаль, виїжджає з Криму, тож ми втрачаємо активістів, які можуть чинити спротив. Частина з них залишається. З тими, хто виїхав, ми ведемо активну комунікацію — це вже безпечно для них.

Тобто реально представниця президента займається партизанами?

Ми не займаємося партизанами. Ми комунікуємо з людьми, які чинили спротив у Криму, уже після їхнього виїзду на підконтрольну [Україні] територію чи за кордон. Запитуємо, чому вони вийшли [на протест], що їх мотивувало, скільки ще таких людей, як вони.

Це не виглядає як мережа — здебільшого це поодинокі люди. [Але вони є] по всьому Криму, навіть у маленьких населених пунктах — це дуже важливо. Хтось побив російського військового — за це теж уже настала відповідальність. Хтось відмовився обслуговувати на СТО військову машину — власник СТО потім відгріб по повній, станцію закрили, на нього направили перевірку і сказали, що СТО стоїть незаконно. Б’ють машини із «Z»-символікою: скло б’ють, шини проколюють.

За військовими діями, за спротивом, який відбувається в Херсоні, ми можемо цього не помічати. Роль представництва президента, [зокрема, в тому, щоб] розповідати про такі історії, показувати, що спротив на території півострова є.

Росіян в Криму найбільше турбує їхня нерухомість — ці будинки, замки, які вони привласнили чи побудували. Чи є позиція, що буде з цією власністю після деокупації?

Щодо процесу реінтеграції та деокупації території я б говорила в ширшому контексті — ми вже думаємо, що буде з російськими громадянами, які незаконно проживають [в Криму].

Згідно з міжнародним гуманітарним правом, Російська Федерація або будь-яка країна, яка окупувала територію, не має права переселяти туди своїх громадян. В Криму сьогодні відбувається новітня колонізація — від 500 до 700 тисяч росіян туди приїхали (ми ці цифри можемо приблизно підтвердити). Відповідно, вони всі приїхали незаконно. Я знаю буквально кілька осіб, про яких відомо, що вони в’їхали на територію Криму згідно з українським законодавством — попросили посвідку на тимчасове проживання на території Україні, потім документи на в’їзд на територію Кримського півострова. Тобто там живуть і працюють кілька російських громадян, які поважають українське законодавство.

Усі решта в’їхали на територію Криму незаконно, відповідно, вони мають полишити територію України після деокупації. Це мені здається абсолютно нормальним — це теж не суперечить міжнародному праву. Звичайно, ми не будемо цих людей саджати в товарняки, як це було 1944 року [під час депортації]. Ми не діємо як Російська Федерація. Але, якщо вони порушили законодавство, то мають протягом якогось періоду виїхати з Криму. Потім, якщо вони дуже хочуть жити на території півострова — шлюб у них там був чи діти народилися вже в Криму, — вони можуть звернутися до української держави за посвідкою на тимчасове проживання.

А якщо в них є житло?

Це стосується майна. Будь-які правочини на території півострова незаконні. Будь-які договори недійсні. Тільки якщо такий правочин був зареєстрований на території, підконтрольній українському уряду, — і таке могло бути. Наприклад, російський громадянин купив собі житло/квартиру в українського громадянина й оформив це згідно з українським законодавством. Проте більшість таких правочинів не була зареєстрована згідно з ним. Готової відповіді в нас наразі немає — це велике питання, над яким експерти сперечаються і працюють досі. Як і над питанням люстрації.

Колаборантів?

Так. Це питання людей, які почали сприяти утвердженню окупаційного режиму на території Криму. Або тих, хто, наприклад, не порушував прав людини, але сидів, умовно, цифри якісь писав. До них мають бути сформовані підходи.

Звичайно, якщо ти зрадив присягу, вже зараз є питання кримінального переслідування. А коли ти не порушував прав людини, не чинив воєнних злочинів, то до тебе будуть застосовані люстраційні засоби. Тобто ти не зможеш потім обіймати посаду протягом якогось періоду. У Польщі була люстрація, у Балтійських країнах була люстрація. Нічого нового вигадувати не потрібно — лише правильно це адаптувати, враховуючи досвід 8 років окупації Криму. Для когось буде умовно амністія застосована.

Їх же багато: уся кримська прокуратура, СБУ, спецслужби…

Це все люди, які, скоріш за все, підпадуть під кримінальну відповідальність. Я не вірю в працівника прокуратури, який просто перекладав папірці. Скоріш за все, вони чинили злочини проти прав людини, воєнні злочини.

До речі, на них є справи в Кримській прокуратурі?

Однозначно є. Я не знаю кількість проваджень, це краще скаже прокуратура. Але по держзраді є дуже багато проваджень: щодо порушень прав людини, воєнних злочинів на території Кримського півострова. В будь-якому випадку ця інформація документується.

Україна працює в різних форматах. Один — це персональні санкції щодо порушників [у тому числі з боку США]. Інший — кримінальне переслідування. І ще низка обмежувальних заходів. Але по Криму це однозначно треба робити вже. Ми зараз працюємо і з народними депутатами, і з Мінреінтеграції та Мін’юстом, щоби, коли ми звільнимо територію [Криму], законодавство дійсно було готовим: по амністії, по люстрації, по перехідному правосуддю. Рамка в нас уже задана у стратегії деокупації. Але дуже важливо далі працювати, щоб наші громадяни розуміли, за що точно буде відповідальність, а за що — точно не буде.

Як Росія відповідатиме за Крим? Репарації тощо. Ви дивитеся на це як на окрему історію чи спільну [з урахуванням наслідків повномасштабного вторгнення]?

Спільну. До 24 лютого у Європейському суді з прав людини і в Міжнародному кримінальному суді були окремі справи по різних порушеннях щодо [окупованих] територій Донецької та Луганської областей і Криму. В Україні було окреме регулювання до цього. Зараз це, скоріш за все, буде приведено в однакову відповідність.

Але згідно з міжнародним правом це раніше теж окремо розглядалося. І хоча Україна завжди наполягала, що Російська Федерація має контроль над Донецькою й Луганською областями, міжнародні партнери намагалися уникати [питання], що там стоять російські військові. Зараз це вже всім очевидно.

Загалом ми як представництво зробили минулого року дослідження і великий звіт щодо втрат Української держави. Зараз їх набагато більше. Далеко не всі ми змогли знайти, ідентифікувати й так далі. Тому ми з низкою інших міністерств працюємо, щоб це все ідентифікувати. Коли ми будемо виставляти, умовно кажучи, рахунок Російській Федерації за ці злочини протягом 8 років, звичайно, репарації по Криму теж будуть включені.

Як бути з кримчанами, які пішли до лав російської армії — зараз чи до цього моменту? Я так розумію, що їх теж доволі багато, як і в Донецьку чи Луганську. 

Це складне питання, оскільки протягом 8 років було вже 15 призовних кампаній на території Криму. Щороку вони призивають близько 5 000 осіб. Це понад 30 тисяч осіб [за 8 років окупації]. Згідно з міжнародним правом, примусовий призов є незаконним. Вони не мають права призивати українських громадян до лав російської армії, і тим паче відправляти їх на бойові дії. 

Участь у збройних силах країни-окупанта не означає, що ти маєш переслідуватися згідно з кримінальним законодавством України — це суперечить IV Женевській конвенції. Але [це не стосується того], коли ти сам почав обстріл цивільних об’єктів, вбивства цивільних, вчинення інших воєнних злочинів тощо. Таких осіб дуже складно ідентифікувати — фактично доведення своєї невинуватості може лягати на людину, яка могла ці порушення здійснювати або не здійснювати. Тут дуже тонкі моменти.

Призовників, яких відправили на війну протягом цих місяців, як говорять наші військові, достатньо багато. [Ті, хто пішов служити до російської армії] восени 2021-го, вже засвітилися в бойових діях в Україні.

Вже є докази, що серед них є саме кримчани?

Так, докази є. Наприклад, на крейсері «Москва», який був потоплений нашими збройними силами, загинули моряки саме з Криму. Скоріш за все, їх можна ідентифікувати як українських громадян, якщо вони у 2014 році там проживали й мали українське громадянство. Ми знаємо верхівку айсберга — те, що нам із публічних джерел стало відомо.

Живу силу незаконно використовують у війні. Позиція держави [така]: якщо ви можете не йти, спробувати якимось чином — це погано звучить з вуст керівниці державного органу, але — відкупитися від окупаційної адміністрації, сховатися, поміняти місце проживання, виїхати з території Криму, — виїжджайте. Якщо вас уже призвали і відправили на бойові дії, то за першої-ліпшої нагоди здавайтеся. Іншого шляху не робити злочини на війні немає. 

Є такі кейси, коли люди здавалися. Не можу сказати, що нам відомо про велику кількість таких осіб, але ми знаємо про полонених кримчан. Тут уже буде питання щодо незалежного розслідування в судовому процесі, доказування з боку прокурорів та слідчих їхньої винуватості чи невинуватості. Позиція держави є достатньо збалансованою: якщо ти чинив злочин, то маєш за нього відповідати.

У мене є теорія щодо вторгнення, вона пов’язана з «Кримською платформою». Запускали її 2021-го доволі гучно: приїхала купа представників ЄС, США, НАТО. Нарешті почали говорити про деокупацію, про те, що буде з Кримом далі. Це активізувало й російську владу — Путін висловлювався, наскільки йому не подобається «Кримська платформа». Чи міг він настільки збожеволіти через це та піти ва-банк, розгортаючи повномасштабне вторгнення?

Мені здається, Путін і все керівництво Кремля збожеволіли вже давно — ще до Криму, ще до 2014-го. Частково я погоджуюсь, але лише частково. Росія готувалася до [повномасштабної] війни, ще коли «Кримської платформи» не було. Протягом 8 років окупації вони перетворювали Крим на плацдарм для наступу.

«Кримська платформа» могла бути одним з елементів, що спонукали розпочати [повномасштабне вторгнення] саме в цей момент. Але я впевнена, що після 2014-го року вони не мали наміру зупинятися на Криму і планували фактично знищення України як держави. Їм Україна як суверенна й незалежна держава зі своїм планом і баченням розвитку, європейської й атлантичної інтеграції, муляла завжди. 

Ми зі свого боку мали робити теж щось по Криму протягом усіх років окупації. Я не люблю погано говорити про попередників, але є констатація факту: попередня адміністрація нічого не робила для Криму. Мені здається, я маю право так говорити — як кримчанка, як людина, яка майже 6 років працювала в правозахисті. Я знаю, що робилося й не робилося, які були звернення до депутатів тодішнього скликання, до президента держави на той момент. Що потрібно скасувати закон про вільну економічну зону Криму. Його пролобіювали у 2014 році, коли колишні очільники держави мали на півострові свої підприємства — вони абсолютно легально працювали на території Криму, не сплачуючи податків у державний бюджет України. Коли ми говорили, що треба це скасувати, усе робилося, щоби не скасовувати, — я це дуже добре пам’ятаю.

Стратегія деокупації зрештою [теж не була прийнята]. Мені було дуже соромно, коли я зустрічалася з міжнародними партнерами (Державним департаментом США, Європейською комісією) і вони запитували: «Ну, пані Таміло, чи є стратегія повернення в держави?». Я казала: «Ні, немає». Ми не бачили жодного документа. Не було візії держави — лише якісь спорадичні дії, не синхронізовані між собою.

При президенті Зеленському це почало рухатися. Так, я є представницею цього конкретного президента, і хтось може сказати, мовляв, зрозуміло, чому вона говорить позитивно про президента Зеленського. Але це об’єктивна реальність, коли ти розумієш, які законодавчі акти прийняті щодо Криму. Цього не було протягом того періоду [за каденції Петра Порошенка]. Те, що це стало тригерною історією для Путіна — однозначно. Але чи це було основною причиною повномасштабного вторгнення? Ні. Вони планували це протягом 8 років, а то й раніше.

Яке твоє ставлення до фізичної цілісності мосту через Керченську протоку?

Я не можу про це експертно говорити, але от що я можу сказати: Керченський міст використовують для військових цілей дуже активно. Відповідно, якщо говорити про суто мілітарну ціль, він дійсно мав би бути об’єктом [для ураження].

Але ми маємо розуміти, що тут є не лише військова складова, а й політична. Ми комунікуємо з нашими партнерами, які просять і дають зброю для використання в оборонних і частково наступальних заходах. Звісно, що Крим і Керч є Україною. Ми, по ідеї, можемо використовувати це [надану партнерами зброю на окупованих територіях]. Та чи досягнемо ми своєї мети тим, що знищимо [міст через Керченську протоку]? Звісно, низка експертів, у тому числі представники державних інституцій, говорять про потребу знищити [міст]. Суто з військової точки зору я абсолютно це підтримую, тому що постачання зброї, техніки, військових відбувається активно через Керченський міст. Звичайно, ми могли б їх відрізати від цього.

Чи ми досягнемо цим деокупації Криму, Херсонської, Запорізької областей і так далі? Я не знаю.

Як ти думаєш, коли ми зможемо приїхати в Крим?

Ніхто не скаже об’єктивно — і це теж буде правда. Звичайно, ми хочемо якомога швидше. Просто ми не розуміємо, коли зможемо деокупувати, зокрема, Херсонську область, скільки триватиме гаряча фаза війни. Все одно будь-які війни у світі завжди закінчуються перемовинами з підписанням мирного договору. Тут дуже важливо, щоби цей мирний договір і, власне, те, як виглядатиме перемога, робилося саме з Києва і на позиціях України. Ми маємо чітко стояти на політиці невизнання анексії, на позиції нашої територіальної цілісності, кордонів 1991 року й так далі.

Чи ми будемо в Криму? У мене це зовсім не викликає сумнівів. Я впевнена, що будемо. Чи це буде завтра? Чи це буде через рік? Це вже буде вирішуватися в тому числі під час цієї другої великої війни.