У Києві регулярно зносять історичні будівлі — на їхньому місці будують хмарочоси та торговельні центри з паркінгами. Охоронний статус пам’ятки архітектури не допомагає: навіть якщо він є, зняти його не так складно. Українське законодавство у сфері охорони історичної спадщини — одне з найслабших у Європі: тут переважно відстоюють інтереси забудовників. Нещодавно ми писали про пам’ятки, які вже втратили або втратимо незабаром, а також про те, як під прикриттям реставрації руйнують будівлю «Квіти України». Цього разу Заборона разом із дослідниками архітектури Семеном Широчиним і Євгенією Губкіною зібрала декілька найвпізнаваніших будівель епохи модернізму у світі. Показуємо, що з ними може статися, якщо всюди пам’ятки охоронятимуть так, як в Україні.
За словами дослідниці архітектури Євгенії Губкіної, в Україні пам’ятки модернізму руйнують не більше за інші країни — просто тут глобальна проблема з законодавством. Відтак, усі пам’ятки під загрозою.
«У нас дуже важко поставити об’єкт на облік, і до того ж це практично нічого не дає. Законодавча база вибудувана так, щоб усі пам’ятки архітектури не захищалися, а руйнувалися», — каже вона.
Як приклад архітекторка називає Чехію — у 90-х роках там прийняли близько 24 поправок, які посилювали законодавство у сфері охорони пам’яток. Натомість в Україні процедури навпаки стали спрощувати — щоби було легше знести будівлю і звести висотку.
Євгенія Губкіна
«З охоронними зонами так само каша — у нас можна поруч з будь-якою пам’яткою, навіть національного значення, будувати все що завгодно. Охорона спадщини — це повний провал Міністерства культури.
Якщо все відбуватиметься так, як зараз, то ми за п’ять років втратимо половину пам’яток».
Об’єкти спадщини — це завжди вразлива група в архітектурі, наголошує Губкіна. Спадщина завжди під загрозою: її потрібно реставрувати, зберігати, а на це треба гроші.
«Насправді забудовники завжди, навіть у 19 столітті, хотіли знищити старе — і замість цього побудувати нове. Для цього потрібні механізми захисту — інститути охорони пам’яток. У нас вони не працюють».
Крім того, знесення пам’яток модернізму часто виправдовують тим, що це епоха Радянського Союзу — мовляв, не шкода: «Так можна сказати про будь-яку епоху — на кожен стиль можна знайти масу таких аргументів. Проте в критеріях охорони пам’яток не має бути аспекту, був це хороший чи поганий режим».
