Хочу щось змінити у своєму місті, але не знаю як. Герої першого сезону «Підпалюй» діляться своїм досвідом

Заборона продовжує збирати кошти на другий сезон артпроєкту про чейнджмейкерів, активістів та активісток. «Підпалюй» — це історії про тих, хто сміливо змінює місто, культурний світогляд людей і надихає на інноваційні рішення. З частини зібраних коштів ми вже розпочали зйомки нового сезону влітку. А зараз ми попросили героїв першого сезону — Діану Берг з Маріуполя та Сергія Летучого зі Старобільська — поділитися своїм досвідом, як розпочати зміни у своєму місті. Публікуємо інструкцію від них.

З чого варто почати, якщо хочете щось змінити на краще у своєму місті?

Почніть досліджувати, які ініціативи вже працюють. Можливо, в місті вже є спільноти та організації, які займаються близькою вам проблемою. Найлегше скооперуватися з однодумцями. Якщо таких немає — будете першопрохідцем, це теж круто. 

Однодумців можна шукати на заходах з близькою по духу тематикою. А якщо таких ще немає — союзники знайдуться самі, коли побачать ваші пости в соцмережах. Ще можна написати колонку в місцеві засоби масової інформації і почитати коментарі, там серед купи хейтерів точно буде кілька адекватних людей.

Важливо вибирати тільки те, що хвилює особисто вас. Активізм працює, коли він чесний і щирий, інакше буде помітна (нікому не потрібна) фальш. Вам не подобається забудова парку? Протестуйте проти неї. Дратує дискримінація ЛГБТ+? Виходьте за свободу й різноманітність. А може, ви серйозно проти абортів? Що ж, тоді велкам, виражайте свою позицію — це буде чесно. Головне, не використовуйте насильство, дотримуйтеся законів і будьте готовими до діалогу з опонентами. (Однак якщо ви цис-чоловік — аборти не ваше діло, подумайте двічі і спрямуйте свою завзятість у сферу, яка стосується особисто вас).

До яких складнощів потрібно готуватися?

До нерозуміння, неприйняття, а часом і саботажу. Хейтери та опоненти можуть сильно впливати на мотивацію — доведеться наростити товсту шкіру носорога і не брати все близько до серця. Знайдіть собі знайомого юриста й фотографа, подружіться з локальними медіа — це дуже допоможе. Вивчіть місцеві положення, закон і конституцію. Нарешті, замовте у нас безкоштовно настільну гру «Активація» про креативний протест і книгу про мирні зібрання Михайла Лебедя. Це відразу теорія і практика локального активізму, рекомендую.

Як комунікувати з міською владою?

Є два шляхи — комунікувати з владою або не робити цього спеціально. Обидва робочі. З огляду на те, що публічні акції (юридично — мирні зібрання) проводити без повідомлення влади законно, можна просто робити це, і все. Якщо мета — кооперація, то у вільній формі й через будь-який канал комунікації можна написати повідомлення про проведення своєї події (особливо актуально, якщо необхідна підтримка — поліція, швидка, перекриття доріг тощо). Втім, коли ви станете помітні, з вами самі зв’яжуться.

Як залучати до своєї ініціативи більше людей?

Через соцмережі й медіа, через цікаві заходи, іноді — через провокацію, якщо вам це потрібно. Однак якщо до вашої діяльності не примкнув натовп — це зовсім не провал. Це лише означає, що суспільство поки не поділяє вашої позиції. Що ж, так буває і це ок. Навіть удвох можна привернути увагу до проблеми, а якщо вас п’ятеро — то це успіх. Часом непопулярні проблеми (наприклад, гендерна нерівність) не знаходять відгуку в більшості у вашому місті — значить, саме ви можете це змінити.

Як не вигоріти, якщо нічого не виходить?

Найстрашніше вигоріти, коли все виходить. Що стрімкіше несеться, то більше витрачаєш себе на активізм і менше прислухаєшся до себе зсередини, спрямовуючи всі ресурси на політичне вираження. Якщо нічого не виходить, вигоріти менше шансів, але я не уявляю, як це «нічого не виходить». Вийшов з пікетом, а люди не прийшли? Чудовий перформанс, який показав ставлення.

З чого почати зміни у своєму місті?

Головне — розпочати. Можна з чогось неглобального. Почніть робити щось корисне для інших — кожен має свою суперсилу. Якщо ви не знаєте, яка у вас, — почніть допомагати у якомусь проєкті, десь волонтерити. Допомагаючи, ваша суперсила проявиться. 

Якщо гарно співаєте — виступайте на благодійних заходах. Щось організовуєте — організовуйте. Так ви не тільки робитимете добру справу, а й встановите гарні знайомства, комунікації. А це ресурс. Також ви здобуваєте досвід. І це все — уже ваш капітал. 

До яких складнощів потрібно готуватися?

Їх буде багато. Від банального «як ретельно не організовуй проєкт — все одно щось піде не за планом», до таких моментів, як нестача людського ресурсу для організації проєкту, нерозуміння оточення, власне розчарування. До цього треба бути готовими і не боятися. 

Як комунікувати з міською владою?

Я просто пишу меру у фейсбуці, він мене знає, тому проблем не виникає.  Коли проводжу захід у місті, зазвичай пишу лист у міську раду. Якщо це, наприклад, фаєр-шоу, то вони домовляються з пожежниками, просто відкривають доступ до живлення. Загалом, треба постійно розмовляти та ставитися до міської влади як до партнера, а не як до ворога. На початкових етапах [нашої діяльності] були проблеми з комунікацією. Але ми продовжували проводити івенти, і поступово кредит довіри виріс. 

Як залучати до своєї ініціативи більше людей?

Я роблю тусівки, тому що молодь любить тусити. А в тусівки закладаю сенси — наприклад, малюємо мурал, а паралельно виступають артисти, культурні діячі, поети, фотографи. Природно, що з нами волонтерить також молодь. Часто буває так, що дехто бере участь як глядач, а на наступному такому заході вже починає волонтерити. Тобто треба робити те, що цікавить вашу цільову аудиторію. 

Як не вигоріти, якщо нічого не виходить?

Це філософське питання. Я вважаю так: хочеш робити, то роби. Не хочеш — не роби. Нема сенсу себе силувати.