«Розумію, що це аморально, зобов’язуюся виправити». Як білоруська влада використовує гомофобію для репресій
Після президентських виборів білоруська гей-спільнота активно брала участь у протестах в Білорусі. При цьому її представники стикалися з насильством не тільки з боку силовиків, а й навіть самих протестувальників. Зараз затриманим учасникам протестів силовики пропонують записати відео з публічними вибаченнями, а також змушують говорити на камеру про свою гомосексуальність. Ролики з’являються в офіційних телеграм-каналах МВС Білорусі. Спеціально для Заборони білоруська журналістка Євгенія Долгая розібралася, як білоруська влада використовує гомофобію, щоб ще більше тиснути на супротивників влади.
«По життю я гей»
25 березня цього року в телеграм-каналі білоруського пропагандиста Григорія Азарьонка з’явилося відео, на якому молодий хлопець у синьому капюшоні «зізнавався», що адміністрував телеграм-канал «Мая краіна Беларусь» і його чат (вони визнані в Білорусі екстремістськими). «Всі, хто репостив, чекайте гостей. І всі поплічники відомі», — написав Азарьонок.
«По життю я гей, є студентом хімічного факультету», — говорить на відео розгублений хлопець. Трохи пізніше ще в кількох пропагандистських і силових телеграм-каналах з’явилося це ж відео разом з фотографіями телефона хлопця. На екрані видно додаток Grindr для знайомств гомосексуальних людей.
Хлопця на відео звуть Артем Боярський — він 20-річний колишній студент хімічного факультету та чотириразовий стипендіат Спеціального фонду президента з підтримки талановитої молоді й обдарованих студентів та учнів завдяки своїм перемогам на предметних олімпіадах. У серпні 2020-го Артем був одним із сотні стипендіатів, які підписали відкритий лист, що вони відмовляються від цього статусу на знак протесту.
Спочатку Боярського засудили на 25 діб за участь у несанкціонованому заході. 18 квітня Боярського мали звільнити, але хлопця обвинуватили у «створенні екстремістського формування». Через адвоката Боярський розповів, що, перш ніж записати покаяльне відео, його побили силовики і наділи на нього капюшон. Правозахисники визнали його політичним в’язнем. У червні стало відомо, що його відрахували з університету.
Для рідних Артема Боярського його арешт і відео стали повною несподіванкою. У жовтні Ользі Боярській уперше за сім місяців дозволили побачення із сином.
«Це було дуже важке побачення, коли годину дивишся на дитину, у якої очі сповнені сліз, а ти нічого не можеш зробити», — говорила журналістам і правозахисникам мама хлопця.
Артема утримують під вартою в мінському СІЗО, його дідусь, який сам колись був прихильником Лукашенка, зараз возить з іншого міста передачі для онука у в’язницю. Загрожує Артему до семи років позбавлення волі.
«Багато людей не можуть дописатися до Артема. Листи, схоже, тільки від родичів віддають, — каже Забороні мама Артема. — А щодо самопочуття — син кашляє вже два місяці».
«Разів два-три на рік займаюся сексом з хлопцем»
28 вересня в Мінську від вогнепальних поранень загинули IT-менеджер Андрій Зельцер і співробітник КДБ Дмитро Федосюк. Влада відразу заявила, що Зельцер вистрілив у співробітників КДБ першим, його застрелили вже після того, як він убив одного із силовиків. За коментарі після загибелі співробітника КДБ у Білорусі затримали майже 200 осіб, 136 з них досі перебувають під вартою. Затримані проходять переважно за двома статтями: «розпалювання ненависті» і «образа представника влади».
Серед затриманих у цій справі — 30-річний білорус Віталій Рубич. Його затримали просто на роботі, на відео він у робочій формі. З явним хвилюванням Рубич говорить на камеру, що з 2016 року він «прихильник нетрадиційних сексуальних орієнтацій» і «періодично, разів два-три на рік, займаюся сексом з хлопцем». Наприкінці він додає: «Розумію, що це аморально, зобов’язуюся виправити». Білоруські правозахисники вважають, що силовики використовують розголошення затриманих про гомосексуальність як додатковий репресивний інструмент, щоб інші ув’язнені теж тиснули на них.
Затриманим у «справі Зельцера» понад місяць не передають передачі в СІЗО. Їм також не віддають листи, дехто не може зустрітися з адвокатами. Офіційна причина — карантин через коронавірус. Люди перебувають за ґратами без змінної білизни, теплого одягу та засобів гігієни.
Як Лукашенко дав індульгенцію на гомофобію
22 липня цього року в Білорусі за день ліквідували пів сотні неурядових громадських організацій по всій країні. Серед них — асоціація допомоги людям з ВІЛ «БелСеть антиСПИД». Асоціація підтримувала ЛГБТ, з її допомогою в Білорусі з’явився анонімний консультативний кабінет з питань ВІЛ і СНІД для трансгендерних людей.
Увечері 20 липня в офіс «БелСеть антиСПИД» прийшли силовики, виламали двері, а незабаром у телеграм-каналі у Григорія Азарьонка з’явилися фотографії з обшуку. «Оцініть снідозну конторку», — так підписав свій пост Азарьонок.
Гомофобія в Білорусі — це державна політика. Олександр Лукашенко ніколи не приховував свого упередженого ставлення до ЛГБТ. Ще 2010 року міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле, відкритий гей, приїжджав до Мінська на переговори, а в лютому 2012-го звинуватив Лукашенка в диктатурі. На державному спортивному заході того ж року Лукашенко заявив про Вестервелле: «Що стосується другого — не то рожевого, не то голубого — який там про диктатуру кричав, — я так ось, почувши це, подумав: краще бути диктатором, ніж голубим, звичайно».
Про гомофобію Лукашенка у своїх мемуарах писав ексміністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. В одному з розділів книги «Польща може бути кращою» Сікорський детально описав зустріч у Мінську з Лукашенком і Вестервелле, яка відбулася у 2010 році. Під час зустрічі Сікорський згадав тему толерантності до сексуальних меншин.
«Лукашенко подивився на мене як на божевільного і, витримавши паузу, з подивом каже: «Але в нас у Білорусі немає ніяких сексуальних меншин», — згадував у книзі Сікорський. — Польська і німецька делегація переглядаються, і вже всі, хто сидить за столом, почуваються божевільними, але я вирішую продовжувати тему і звертаюся до нього, як до пацієнта: «Пане президенте, я розумію, що Білорусь має свою специфіку. Але гіпотетично, якщо такі меншини з’являться, то ви будете ставитися до них толерантно?» Лукашенко дивиться то на мене, то на Вестервелле і, посміхаючись, каже: «Ну, не знаю, не знаю… А… лесбійки нехай будуть… Можна навіть подивитися. А п…сів ми в автобуси — і вивеземо за місто в резервації».
У Білорусі немає закону про дискримінацію, відомі також випадки, коли постраждалі від гомофобії люди не могли отримати допомоги від правоохоронних органів. У жовтні 2015 року білоруса Михайла Піщевського жорстоко побили біля гей-клубу. Михайло місяць провів у комі, лікарі видалили йому 20% мозку через гематоми, що утворилися після ударів. Більше ніж рік хлопець, після того як прийшов до тями, жив у близькому до вегетативного стані. Дмитра Лукашевича, який бив Михайла, засудили до двох років позбавлення волі, але в підсумку чоловік пробув у колонії менше як рік.
Політична філософиня Ольга Шпарага вважає, що Лукашенко використовує гомофобію як інструмент протиставлення Європі і демократичним цінностям.
«Білоруський режим і персонально Лукашенко, як правило, згадують про ЛГБТ-людей, коли протиставляють Білорусь Європі, — каже Ольга Забороні. — Як приклад наводяться традиційні зразки фемінності і маскулінності. У випадку маскулінності їхнім втіленням підносять представників різних силових відомств. Сьогодні нам абсолютно очевидні наслідки такої риторики — вони призводять до того, щоб ролі ґвалтівників і жертв відтворювалися, гомофобія служить одним зі способів підтримувати наявний гендерний порядок. Гомосексуальні стосунки кидають йому виклик, саме тому вони, на думку режиму, неприпустимі і небезпечні».
Матеріал створений за підтримки журналістської та активістської мережі Unit