Безславні підривники. Частина 2: Справа «Лісника» - Заборона
Читаєте зараз
Безславні підривники. Частина 2: Справа «Лісника»

Безславні підривники. Частина 2: Справа «Лісника»

Безславні підривники. Історія двох підозрюваних у справі Шеремета — і цілої кримінальної системи.

Факти, які свідчать, що подружжя Грищенків було близько знайоме з деякими силовиками, змусили нас більш детально вивчити зв’язки між представниками силових відомств і добровольчими батальйонами. Під час розслідування нам вдалося знайти відразу кілька цікавих фактів про подібну співпрацю — саме про них ми розповідаємо у другій частині матеріалу. Перша частина — ось тут.


Ці історії не мають прямого стосунку до вбивства Павла Шеремета, але важливі для загального розуміння того, як між собою співпрацюють силовики й деякі представники добровольчих батальйонів.

Ветерани і фіскали

Ніщо з відомих фактів біографії подружжя Грищенків не свідчить про їхній зв’язок із кимось у Росії, де ховається від українського правосуддя колишній роботодавець Павла Шеремета, ексміністр податків і зборів Олександр Клименко. Не виявлено й жодних зав’язків у Білорусі, керівництво якої мало давні рахунки із Шереметом і, згідно з оприлюдненими нещодавно аудіозаписами, можливо, навіть планувало його вбивство у 2012 році.

Однак є дуже короткий ланцюжок, що зв’язує цих та інші спірних і готових на багато що персонажів зі спецслужбами та вищою політичною елітою країни, яка прийшла до влади після революції 2014 року. Зрозуміти його допомагає історія однієї лобістської організації.

У грудні 2019 року, незабаром після того, як ім’я «Пуми» стало відомим усій країні, Інна Грищенко очолила ветеранську організацію «Асоціація комбатантів України». Майже всі причетні до неї люди тією чи іншою мірою пов’язані з ДУК «Правий сектор».

До «Пуми» на чолі «Асоціації» стояв неодноразово судимий, у тому числі за підрив автомобіля, ветеран націоналістичного руху України Віталій Применко, позивний «Котяра». Применко і його найближче оточення вважають, що Інна Грищенко «віджала» в них асоціацію, діючи заодно з одним із засновників — підприємцем Олегом Володарським. Це підтверджує і друг Применка, активіст партії «Правий сектор» Максим Бутко, чия організація була одним із засновників «Асоціації комбатантів».

Сама Інна Грищенко будь-які звинувачення про «віджимання» «Асоціації» відкидає і відмовляється на них відповідати.

«Чому я маю захищати себе від людей, яких я толком не знаю? Мені ці люди взагалі нецікаві», — сказала вона в інтерв’ю Забороні. Однак підтвердила, що запросили її на посаду глави «Асоціації» двоє інших засновників — криворізький молодіжний активіст Сергій Андрійчук та Олег Володарський.

Володарський любить називати себе «правозахисником» і знімає власну телепрограму, де виступає як інтерв’юер. У цій ролі він зробив інформативне інтерв’ю з Владиславом Грищенком.

До того, як «Пума» очолила організацію, члени «Асоціації» провели дві пресконференції, одна з яких була присвячена профільній темі — статусу бійців добровольчих батальйонів. Тема іншої була дещо несподіваною: її учасники лобіювали створення Державного бюро фінансових розслідувань — нової української спецслужби, яка забрала б у інших силових відомств їхню золоту жилу — функції розслідування економічних злочинів. Як показує історія героя першої частини нашого розслідування справи Шеремета, ексміністра Олександра Клименка, ця сфера приносить корупціонерам сотні мільйонів доларів.

У ролі ведучого конференції виступав Володарський. Поодаль від нього в ролі «весільного комбатанта» сидів лідер ультраправої організації «Білий молот» і один із засновників «Правого сектору» Владислав Горанін, який підозрювався у вбивстві трьох співробітників ДАІ в березні 2014 року.

Тон на заході задавав колишній заступник командира спецпризначенців «Альфа» СБУ Андрій Дубовик із цікавим для людини з його середовища позивним «Правосек». Кадровий співробітник спецслужб, Дубовик під час революції був одним з охоронців Арсенія Яценюка. «Мене знали по Майдану керівники країни», — говорив він в одному зі своїх інтерв’ю. На момент пресконференції він був начальником служби охорони Нацбанку України, що він сам підтвердив в інтерв’ю Забороні.

dubovik screehshot - <b>Безславні підривники.</b> Частина 2: Справа «Лісника» - Заборона

Нарешті, найіменитішим учасником був колишній керівник головного слідчого управління фіскальної служби Вадим Мельник. Бюро фінансових розслідувань було його особистим проєктом. Забігаючи наперед варто сказати, що закон про створення Бюро і далі буксує в Раді, однак Мельник досяг більшого: з грудня 2020 року він є главою Фіскальної служби України.

Таким чином між «підозрюваною» у вбивстві Павла Шеремета «Пумою» і чиновниками рівня Мельника і Яценюка стоять тільки ветеран спецслужб Дубовик і Олег Володарський.

У розмові з Забороною Інна Грищенко заявила, що «не може згадати», хто такі Дубовик і Применко. Дубовик зі свого боку стверджує, що знайомий із подружжям Грищенків «тільки поверхово». І лише Віталій Применко каже, що добре знає їх обох.

Дубовик ухилився від питання про свою участь у лобіюванні створення фіскальної спецслужби за допомогою ветеранів «Правого сектору».

«У мене немає жодного інтересу в цій асоціації. Нецікаво — навіщо мені бруднитися в чужому лайні», — заявив він Забороні.

Повірити в щирість «Пуми» й Дубовика в цьому питанні важко: надто істотну роль обоє грали в ДУК «Правий сектор», до того ж їх тісно пов’язує одна легендарна фігура, яка стала жертвою політичного вбивства за пів року до смерті Павла Шеремета.

Війна за спадок

У грудні 2015 року під час спецоперації «Альфи» СБУ у квартирі в Оболонському районі Києва був убитий командир розвідки ДУК «Правий сектор» Олег Мужчиль, позивний «Лісник». Силовики звинуватили його в роботі на російські спецслужби.

Тодішній заступник командира антитерористичного спецзагону «Альфа» Артем Дубовик стверджує, що йому не повідомили про операцію. У керівництва СБУ справді була хороша причина не доводити це до його відома: Дубовик був близьким другом «Лісника» з довоєнних часів. Незабаром після його смерті Дубовик звільнився зі СБУ.

Олег Мужчиль був легендарним персонажем і виступав у двох різних іпостасях. З одного боку, з 1990-х років він підіймав націоналістичний рух на сході України разом із двома соратниками по організації «Тризуб» (яка стала згодом основою «Правого сектору») — Дмитром Ярошем і Віталієм Применком (тим самим, у якого в 2019 році Інна Грищенко «відіжме» «Асоціацію комбатантів»).

З іншого боку, Мужчиль був видатним діячем українського буддизму і створив під Донецьком буддистський монастир, який із початком російсько-української війни став базою «Правого сектору». Крім навчання духовним практикам буддизму Мужчиль проводив там тренування з бойових мистецтв і ножового бою, технікою якого досконало володів. Саме на ці заняття за пару років до війни став приїжджати спецпризначенець Дубовик. Так він і подружився з «Лісником», якого й донині вважає героєм України, а не зрадником і ворожим агентом.

Точно такої ж думки дотримуються й Інна Грищенко з Олегом Володарським.

«Це був один із найкращих професіоналів, яких я взагалі зустрічала у своєму житті», — заявила Забороні «Пума» й навідріз відмовилася коментувати «справу Лісника». А Володарський невпинно оспівує «Лісника» в публічних виступах і в соцмережах.

Водночас найближчі соратники «Лісника» люто ненавидять «Пуму» і Володарського. Причина тому — їхня суперечлива роль у «справі Лісника».

Спадщина «вчителя»

Історія цього конфлікту починається в Лондоні, де незадовго до загибелі «Лісника» наприкінці 2015 року британські прихильники Євромайдану організували передачу партії військового спорядження в Україну. Воно призначалося для бойової пари диверсантів, які здійснювали операції проти проросійських сил на окупованій території Донбасу. В адресатів були позивні, що відсилають до скандинавської міфології: «Хільда» й «Рагнар».

Це були Ольга Шевельова й Павло П’ятаков — росіяни, які з ідейних міркувань приїхали в Україну боротися проти армії своєї країни. Вони служили в ДУК «Правий сектор» та були безпосередніми підлеглими начальника розвідки Олега «Лісника» Мужчиля, якого вважали своїм духовним учителем.

Обидва були заарештовані в день смерті «Лісника» одночасно з подружжям Кукелів, у київській квартирі яких був застрелений Мужчиль. Ці четверо складають кістяк так званої «групи Лісника» і, судячи з постів у соцмережах, дружать із Віталієм Применком і його найближчим соратником Максимом Бутком.

Колись гучна «справа Лісника» мляво рухається й донині, проте всіх її фігурантів без жодних запобіжних заходів випустили на свободу ще у 2016 році. Вони відкидають звинувачення в роботі на російську розвідку і, навпаки, стверджують, що були разом із «Лісником» офіційними співробітниками Головного управління розвідки України.

Після того, як Ольга Шевельова (Забороні вдалося поспілкуватися з нею в месенджері) опинилася на волі, вона дізналася про посилку з Лондона. Речі їй передали, але оскільки їй ніде було жити, вона здала їх на зберігання своєму знайомому, криворізькому активісту Сергію Андрійчуку — тому самому, який пізніше допоміг Інні Грищенко стати главою «Асоціації комбатантів».

Коли житло знайшлося, Шевельова повернулася за речами, але їх уже і слід простиг. Невдовзі вона з’ясувала, що до зникнення причетні Інна та Влад Грищенки. Ті стверджують, що просто передали їх на фронт у грузинський батальйон. Це стало початком затяжного конфлікту між подружжям Грищенків і соратниками «Лісника».

До цього і Володарський, і Інна Грищенко брали активну участь у долі членів «групи». Але в ході розвитку справи в обвинувачених, за їхніми словами, стали виникати сумніви: чи не працює подружжя Грищенків і Володарський проти них на стороні СБУ?

Усвідомлення прийшло до них під час знайомства зі справою. За словами членів групи, виявилося, що ключові свідчення проти «Лісника» і його соратників дав той самий активіст Сергій Андрійчук. Заборона зв’язалася з Андрійчуком — він пообіцяв дати коментарі, але перестав виходити на зв’язок.

Підозрювані в «справі Лісника» відмовилися від допомоги Володарського і Грищенків. Головна їхня претензія до сімейства Грищенків, яку і Шевельова, і Валерій Кукель, у квартирі якого був застрелений «Лісник», озвучили Забороні, — у тому, що ті працюють на СБУ. Кукель використовує для цього слово «ссучені» (на тюремному жаргоні це означає, що людина співпрацює з адміністрацією виправної установи).

«Справа Лісника» й бекграунд пов’язаних із її фігурантами людей ілюструє те, як Служба безпеки України продовжує давню традицію співпраці з радикальними націоналістами й напівкримінальними персонажами. Суть такого співробітництва полягає в залученні людей, готових на радикальні дії, до спецоперацій, що потім дає змогу звалювати на них відповідальність і дистанціюватися від сумнівних ситуацій. Щоби краще зрозуміти, як це працює, потрібно зробити екскурс у роки становлення головної української спецслужби.

Операція прикриття ім. Степана Бандери

Віталій Применко носить виразний козачий чуб і, наче чеширський кіт, посміхається в густу кучеряву бороду. Як і Влад Грищенко, він неодноразово сидів у в’язниці, у тому числі за спробу підриву автомобіля.

З усіх героїв нашої історії він довше, ніж будь-хто інший, знав «Лісника». Обидва в 1994 році вступили у воєнізовану організацію «Тризуб імені Степана Бандери» та займалися популяризацією її ідей на Східній Україні.

У рамках військової структури «Тризуба» Применко мав звання «майора» й керував діяльністю організації в Донецькій і Луганській областях. З його розповіді випливає, що «Лісник» був нижчим за нього в ієрархії й займався донецьким напрямком. Водночас обидва значилися сотникам «Тризуба». Старшим за званням був «полковник» Дмитро Ярош, який базувався в Дніпрі.

З моменту свого виникнення діяльність «Тризуба» була тісно пов’язана зі Службою безпеки України та конкретно з її майбутнім главою Валентином Наливайченком. Після випуску з московського Інституту Служби зовнішньої розвідки імені Андропова молодий український дипломат Наливайченко з початку 90-х з’являвся на військових зборах «Тризуба», де подружився з Ярошем. Про це Забороні розповідає Применко.

На його думку, співпраця з Наливайченком було на той момент «корисною». Він та інші члени «Тризуба» здавали Наливайченку «інформацію по ворогах, по російській агентурі, всіляким антидержавним діям». Крім того, каже Применко, тризубівці здійснювали «операції прикриття» — термін, який добре описує суть відносин СБУ з радикалами і криміналітетом із тих часів і донині.

Проте Применко вважає, що Ярош у своїй співпраці зі СБУ зайшов занадто далеко, причому задовго до Майдану. Ветеран «Тризуба» нагороджує колишнього вождя тим же епітетом, що й подружжя Грищенків, — «ссучений». Саме співпрацю Яроша зі СБУ Применко вважає причиною халеп, які згодом випали на його долю.

Річ у тім, що наприкінці «нульових» Ярош познайомив Применка з підприємцем і політиком Едуардом Кречем, власником содового заводу в Слов’янську. 26 вересня 2011 року Применко вкотре зустрічався з ним, і того ж дня біля машини колишньої дружини підприємця, Віри Креч, стався вибух. Водій випадково помітив барсетку з дротами під машиною і викинув її на газон, тому ніхто не постраждав. Применко був заарештований як організатор вибуху й отримав 6,5 років в’язниці за терористичною статтею.

Це був не перший його арешт. Применко й раніше підозрював, що Ярош його підставляє, а тепер був абсолютно впевнений у цьому.

«Інформацію про мою причетність і про те, де я був, менти отримали від Яроша», — говорить Применко. Ярош, як і Наливайченко, не відповів на прохання Заборони про коментар.

Після перемоги Майдану Применко увійшов до списку політв’язнів, яких звільнили з тюрем за указом в.о. президента Олександра Турчинова. В умовах війни з Росією, що стрімко насувалася, він знову вирішив не вступати в конфлікт із Ярошем і натомість влився в лави ДУК «Правий сектор».

«Була надія, що це ссучене чмо якимось чином виправиться і спокутає гріхи свої активною боротьбою», — говорить Применко.

Так ветеран «Тризуба» й родовий козак Применко опинився на базі ДУК. У кімнаті навпроти жила вже згадана нами диверсійна «бойова пара» «Лісника» — росіяни Ольга Шевельова й Павло П’ятаков. Тут же поряд перебувало й подружжя Грищенків, що приєдналося до «Правого сектору», а куратором від спецслужб виступав заступник командира «Альфи» Андрій Дубовик.

«Ну таке… вбивства, розбої»

Історія ДУК «Правий сектор» і низки інших добробатів чимось нагадує сюжет фільму Квентіна Тарантіно «Безславні виродки». Багато хто прийшов туди змивати кров’ю своє злочинне минуле і проявив безперечний героїзм на полі бою. Водночас, як і в давні трізубівські часи, цей відчайдушний контингент був ідеальним «матеріалом» для операцій прикриття. Формально не прив’язані до СБУ, вони заразом мали загинути в бою або, якщо треба, відсидіти — «за себе й ще за того хлопця».

У квітні 2014 року, через чотири дні після оголошення про початок антитерористичної операції на Донбасі, в.о. президента України Олександр Турчинов підписав закон про масштабну амністію. Автором закону був депутат і генерал СБУ Андрій Кожем’якін — один із лідерів партії «Батьківщина», який грав важливу роль у керівництві Майдану. Противники Майдану стверджували, що Дубовик був його помічником, але в інтерв’ю Забороні він заперечує цей зв’язок.

Турчинов в інтерв’ю BBC у 2017 році згадував зустріч з одним із добробатів на початку війни: «Один із присутніх, весь у наколках, запитав: «Начальник, а амністія буде чи ні? Там у нас хлопці цікавляться». Питаю, а що за хлопці. «Ну, там таке… вбивства, розбої».

Владислав Грищенко досить точно підходить під опис таких «хлопців», причому тих із них, хто не цурається тісної співпраці із силовиками. У грудні 2013 року його звільнився з Бучанської колонії і відразу ж опинився на Майдані. «Його історія після всіх його відсидок почалася з мене і з Майдану», — каже Інна Грищенко.

Звільнитися достроково «Бучі», за словами його дружини, допомогли «золоті руки» і професія червонодеревця. Цими золотими руками була відремонтована кімната тривалих побачень — нею в колонії завідувала «Пума», яка працювала там психологом.

Інна Грищенко розповідає, що «контингент» Бучанської колонії з ентузіазмом сприйняв революцію. На зібрані ув’язненими гроші вона купувала бутерброди і, часто не знімаючи форми, носила їх на Майдан. Вона відмовляється говорити, у якій сотні був її майбутній чоловік і до кого на Майдані долучилася вона сама. Стверджує, що знає багато про зародження «Правого сектору», однак ділитися цими знаннями наміру не має.

П’ятий батальйон

Коли почалася війна, Влад Грищенко спочатку намагався мобілізуватися через військкомат, але коли це не вийшло, то подзвонив на «гарячу лінію» «Правого сектору» й був без проблем прийнятий до лав ДУК. Про це він розповів в інтерв’ю Володарському.

Його майбутня дружина Інна спочатку приїжджала на базу як волонтерка, а потім командир ДУК ПС Андрій Стемпицький запропонував їй стати штатним психологом — тобто, за словами її чоловіка в тому ж інтерв’ю, займатися тим же, що вона робила на попередньому місці роботи.

Сама «Пума» в інтерв’ю Забороні заявила, що «була людиною, яка створила в ПС службу контррозвідки». Це підтверджують і деякі наші джерела в п’ятому батальйоні ДУК ПС.

Влад Грищенко швидко став командиром розвідгрупи в тому ж батальйоні. Опубліковане навесні 2015 року відео за участю Влада Грищенка позначає його розвідгрупу як «Термінаторский спецназ». Ніхто з опитаних нами бійців «Правого сектору» про таку групу не чув, але Інна Грищенко підтвердила її існування.

Розвідкою ПС керував той самий «Лісник» — він займався спецвишколом «Бучі».

«Він усе мені показував: як пересуватися лісом, як спілкуватися в лісі, як ходити трійкою, двійкою. Я, і надалі моя група, дуже багато почерпнули з його знань», — говорив Грищенко в інтерв’ю Володарському.

Віталій Применко називає подружжя Грищенків «мародерами». Він визнає бойові заслуги «Бучі», проте вважає розповіді подружжя про участь «Пуми» в бойових діях вигадкою, а в її бойовому пораненні звинувачує ревнивого чоловіка. Під пораненням мається на увазі травма ноги, через яку вона, за її словами, ходила з милицями до 2017 року. Інна Грищенко відмовляється давати коментарі щодо цього поранення.

Наше джерело в ДУК стверджує, що Інна Грищенко в складі «групи «Лісника» брала участь у диверсіях на території Донецька. У розмові з Забороною вона сказала, що ніколи не працювала разом із «Лісником», проте питання про диверсії лишила відкритим.

Колишній чиновник з оточення експрезидента України Віктора Януковича Андрій Портнов опублікував фотографію, на якій Влад Грищенко і його побратими вбрані у міліцейську форму із георгіївськими стрічками — як донецькі міліціонери, що перейшли на бік проросійських бойовиків. Інна Грищенко підтвердила справжність цих знімків Забороні: вона стверджує, що поліція вилучила в них із чоловіком комп’ютер, на якому вони зберігалися.

За словами самого Влада Грищенка та інших колишніх бійців «Правого сектору», диверсійні операції ДУК у тилу ворога планувалися і здійснювалися за участі СБУ.

ДУК СБУ

Відносини держави з волатильною масою «правосеків» були вкрай складними. Упродовж 2015 року раз у раз ставалися інциденти, у результаті яких бійці ПС опинялися за ґратами — наприклад, після перестрілок у Мукачеві й на Драгобраті. У травні справа дійшла до облоги бази ДУК у Дніпропетровській області армійськими частинами.

У роботі з «правосеками» спецслужби використовували метод батога, у якості якого виступала перспектива в’язниці, і пряника — можливості жити на державному забезпеченні.

Ключову роль у прирученні «правосеків» грав «Правосек» Андрій Дубовик.

«Я вам розкрию одну невелику таємницю, — говорив Дубовик в інтерв’ю Забороні. — Збиралися створити на базі ДУК батальйон, підпорядкований СБУ. Я планував управління цього батальйону».

Дубовик зробив кар’єру в СБУ, але з приходом Януковича звільнився. За його власними словами, у нього була своя охоронна фірма, але при цьому він консультував різні силові структури, що створювали власні підрозділи спецпризначенців — наприклад, МВС. Крім того, він виступав як «експерт-криміналіст» у програмі телеканалу СТБ «Битва екстрасенсів».

Щойно почався Майдан, Дубовик став частиною вузького кола політичних і військових керівників революції. Він не тільки охороняв Яценюка, а й вів переговори із силовиками — наприклад, під час захоплення повстанцями Київської міської адміністрації. Як він зізнавався в одному зі своїх інтерв’ю, застосовував і зброю — «стріляв по тітушках».

Після перемоги Майдану керівником СБУ був призначений покровитель «Тризуба» Наливайченко, а Андрій Дубовик повернувся до рідного відомства. Його призначили заступником командира спецзагону «Альфа». На цій посаді він брав участь у першому бою війни на Донбасі, і згодом щільно зайнявся роботою з ДУК ПС. Ветеран «Тризуба» Віталій Применко говорить про те, що в батальйону «з цією людиною було добра співпраця».

За словами Применка, інтеграція бійців «Правого сектору» в «Альфу» почалася ще у 2014 році.

«Була така пропозиція і в цьому напрямі почалося оформлення груп, — каже Применко. Відбір пройшли далеко не всі, хто хотів. Але частина пройшла, і ми з ними співпрацювали».

«По вуха в шоколаді»

Але «медовий місяць» Дубовика з «Правим сектором» тривав лише до червня 2015 року. Президент Порошенко звільнив Наливайченка і призначив на місце глави СБУ свого колишнього охоронця Василя Грицака. Планам Дубовика створити з «правосеків» «найпатріотичніший, найправильніший батальйон» не судилося збутися.

У цьому він звинувачує Дмитра Яроша, який, за словами Дубовика, «прибіг до Грицака, встав на коліна, — я навіки ваш і все». У результаті, каже Дубовик, ДУК ПС перетворився на «підпільну кишенькову армію Грицака». В описі події відчувається різка неприязнь Дубовика не тільки до Грицака, а й до президента Порошенка.

«Що зробив Дмитро [Ярош]? Він своїм рилом плюхнувся в шоколад і все. По вуха в шоколаді», — говорить Дубовик.

Зі зміною влади в СБУ збіглася різка радикалізація друга заступника командира «Альфи» — «Лісника». Він почав відкрито закликати до повстанської революційної боротьби проти чинної української влади, а також до терористичної діяльності на території Росії з метою зриву мінських домовленостей.

У постах, опублікованих влітку 2015 року, «Лісник» називає чинну владу Порошенка «олігархічно-кримінальним режимом», а всі політичні сили, які визнають її, — «антидержавними, антиукраїнськими й антинародними». В одному з маніфестів він закликав починати збройну боротьбу вже зараз: «захоплювати зброю, фінанси та спорядження».

Там же він обіцяв, що повстанці з усією суворістю розберуться із «псами з МВС, СБУ та Нацгвардії» і їхніми сім’ями як із «ворогами і зрадниками українського народу». Водночас про сам народ він відзивався зневажливо — як про рабську, аморфну масу, до думки якої не варто прислухатися.

Вважаючи керівництво ДУК ПС зрадниками, «Лісник» намагався відродити Українську повстанську армію, навіть видаючи директиви від її імені на блозі ukr-sprotiv, і партизанську практику атентатів — вбивств політичних супротивників.

Невідомо, наскільки близькі ці погляди Дубовику (судячи з інтерв’ю Володарському — частково близькі), але він взявся влагоджувати справи бойової групи свого друга «Лісника» в нових умовах. Тепер він хотів, щоби розвідники «Правого сектору» долучилися не до СБУ, а до Головного управління розвідки Міністерства оборони (ГУР). Це йому вдалося.

«Не буду розкривати всі карти, через кого я це зробив, але я пролобіював це», — розповідав Дубовик в інтерв’ю Володарському.

Однак щось пішло не так. У вересні групі змінили куратора. Шевельова пояснює це зміною в керівництві ГУР. У липні 2015-го на чолі Служби було поставлено колишнього начальника Служби контррозвідки СБУ Валерія Кондратюка.

«Новий куратор «Лісника» не влаштовував. Вони тягнули час і «Лісник» заговорив про розрив відносин із ГУР та поставив умови: нормально працюємо або розходимося, — розповідає Забороні Ольга Шевельова. — Через день усе і сталося», — каже вона, маючи на увазі операцію «Альфи», яка призвела до загибелі Олега Мужчиля.

В інтерв’ю Володарському Дубовик звинуватив у плануванні ліквідації «Лісника» Андрія Таранова, координатора силових відомств в адміністрації президента Порошенка. Сам Таранов загинув у вересні 2016 року під час катання на скутері на Дніпрі.

На гачку

Після операції з ліквідації «Лісника» відбулася низка репресій проти бійців «Правого сектору». Тон у цьому процесі задавала тісно пов’язана з СБУ Військова прокуратура, яку тоді очолював генерал СБУ Анатолій Матіос. Його ролі в справі Шеремета присвячена друга частина нашого розслідування.

У лютому 2016 року Матіос назвав ДУК ПС «незаконним збройним формуванням». Пости «правосеків» навесні того року рясніли петиціями за звільнення товаришів по зброї, що потрапили до в’язниці, і закликами взяти участь в акціях тиску на суди.

У березні того ж року, за чотири місяці до загибелі Шеремета, під каток репресій потрапив і «тризубівець» Віталій Применко. Слов’янська міжрайонна прокуратура несподівано вирішила заново посадити його в справі про підрив автомобіля, за якою він уже відбував шестирічний термін до Майдану. Справі не дали ходу, однак Применко зробив висновок, що перебуває «на гачку» й у будь-який момент може знову опинитися за ґратами. Не меншою несподіванкою стало для нього включення в списки ворогів України на тісно пов’язаному зі СБУ сайті «Миротворець», про що він сам повідомив Забороні.

Як йому вдалося викрутитися з цієї ситуації, Применко не розповідає. Однак звертає на себе увагу те, що на піку своїх проблем із правосуддям він кілька разів телефонував Владиславу Грищенку — двічі у квітні і двічі в червні 2016 року. Після останньої розмови з Применком «Буча» 9 разів спілкувався з прокурором Військової прокуратури Павлом Горячком. Це відбувалося за три тижні до вбивства Шеремета.

Але викрутитися у 2016 році вдалося не тільки Применку, а майже всім «правосекам», які ризикували потрапити за ґрати. Упродовж 2016-го й частково на початку 2017 року на волі опинилися й «російські диверсанти» з «групи Лісника». Вони продовжують жити в Україні і впевнені, що зможуть відстояти свою невинність.

Отже, на момент загибелі Павла Шеремета як мінімум кілька бійців ДУК «Правий сектор», які володіють навичками проведення диверсій, терактів і вибухів, перебували «на гачку» в українських силовиків — дійсних і колишніх, що представляють різні, часто ворожі одна одній політичні фракції.

Цікаво, що Влада Грищенка затримали в справі про замах на косовського кримінального авторитета у вересні 2019-го в Івано-Франківську й помістили замість СІЗО в ізолятор, що належить до відомства поліції. 9 грудня, за 3 дні до гучного брифінгу МВС, його перевезли до Києва також у поліцейський ізолятор. Там, стверджує «Буча», йому пропонували «взяти на себе» або вбивство Шеремета, або ліквідацію начальника спецрезерву Головного управління розвідки Міноборони Максима Шаповала (він загинув під час вибуху автомобіля 27 червня 2017 року в Києві). Крім того, коли заарештували «Пуму», її також помістили в поліцейський ізолятор замість СІЗО. За словами Інни Грищенко, її 77 днів тримали там і ні разу не викликали на допит.

Заступник глави МВС Антон Геращенко в коментарі Забороні заявив, що він продовжує вважати «Пуму» й «Бучу» причетними до вбивства Павла Шеремета.

«За ними недостатньо було фактів, щоби пред’явити звинувачення в справі Шеремета, — сказав Антон Геращенко журналісту Заборони. — Однак ми впевнені, що вони багато знають про обставини підготовки вбивства Павла Шеремета. Але, ще раз кажу, — ми ж тільки законними методами діємо».

Усі ці люди — чоловік і дружина Грищенки, соратники «Лісника» й сотні інших бійців добробатів — залишаються легко мобілізованим ресурсом для операцій прикриття, які проводяться професіоналами зі спецслужб. Неважливо, чи йдеться про лобіювання питання на багато мільярдів від імені ветеранської організації, чи про теракт проти журналіста з метою спричинити «ефект Гонгадзе», як схарактеризував ймовірний мотив кураторів «Пуми» й «Бучі» заступник міністра внутрішніх справ Геращенко. А ще правоохоронцям нескладно «повісити» резонансну справу на таких людей для досягнення власних політичних цілей.


Якщо у вас є матеріали, якими ви хочете поділитися з нашою розслідувальною групою, або залишити непублічний відгук,
пишіть нам сюди.

Автори:
Леонід Рагозін
Самуїл Проскуряков
Роман Степанович
Олександр Гуменюк
Катерина Сергацкова

Розслідування створено за підтримки:
Фонд Justice for Journalists («Справедливість для журналістів»)
Open Society Foundation
National Endowment for Democracy
Патрони та донатери Заборони


Долучайтеся до спільноти Заборони, підтримуйте наш відділ розслідувань ось тут.

Нагору