Бєлгород, Курськ, Брянськ: де і як тримають полонених українців

Ilona Kivva
Автор:
  • Українські правозахисники дізналися про 22 локації, де окупанти тримають полонених українців.
  • Близько 40 прикордонників з острова Зміїний досі утримуються або в окупованому Криму, або в тюрмі РФ.
  • Цивільних намагаються видавати за військовослужбовців, щоб використати у якості обмінного фонду.

Українських військових та цивільних, що потрапили у російський полон, доправляють до слідчих ізоляторів у Курській, Бєлгородській та Брянській областях Російської Федерації. Частину полонених тримають на тимчасово окупованих територіях України, але це не вичерпний список. З в’язнями поводяться жорстоко: піддають катуванням, побиттю та знущанням. Нерідко українцям обмежують доступ до води та їжі.

Заборона розповідає про дані Медійної ініціативи за права людини щодо місць та умов утримання окупантами полонених українців.


22 місця утримання полонених українців: дані МІПЛ

Команда Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) встановила 22 місця, де з 24 лютого 2022 року окупанти утримували та продовжують тримати полонених українців.

«Це підприємства, підвали відділків поліції та приміщення адміністрацій на окупованих територіях України, а також в’язниці та ізолятори на території РФ. Але це не вичерпний список. Як правило, це непридатні умови, жорстоке поводження, спільне утримання цивільних та військових», — розповіла координаторка організації Тетяна Катриченко.

Пункти утримання полонених українців на окупованих територіях та у РФ. Інфографіка: mipl.org.ua

За даними МІПЛ, близько 40 прикордонників та морських піхотинців, що були захоплені на острові Зміїний, ймовірно тримають на території окупованого Криму та в Росії у тюрмах.

«Ми звернулися до Червоного Хреста у Польщі, оскільки мама чоловіка там живе, і отримали офіційне підтвердження про те, що мій чоловік перебуває у полоні. Тоді ж нам повідомили, що він утримується у Бєлгородській області, місті Старий Оскол у СІЗО №2», — розповіла дружина одного з полонених прикордонників.

Тут тримають разом військових і цивільних. Останніх намагаються видати за військовослужбовців для обмінного фонду. Доказом цього є історія Олександра Ситника з Тростянця Сумської області (місто перебувало в окупації з 24 лютого по 26 березня).

«Ситника та його тестя затримали без жодних пояснень та повезли на вокзал. Їх тримали там 15 хвилин. Тих, кого утримували декілька днів, жорстоко катували. Чоловіків привезли у Бєлгородську область у СІЗО №2. Їх помістили в одну камеру з військовими, хоч Олександр пояснював, що він не має жодного стосунку до армії», – розповіла авторка розслідування Марія Климик.

Ситника вдалося звільнити, але станом на 1 червня 2022 року у Старому Осколі досі перебуває декілька десятків мешканців Тростянця.

Ще одним місцем утримання українців може бути СІЗО №1 у Курську. Там у камерах, що розраховані на двох осіб, тримають по 12-17 полонених. Вдень їм заборонено сидіти на ліжках, можна лише на лавці чи підлозі. Українців там змушують слухати російські пісні та вчити гімн РФ.

Також відомо про виправну колонію №120 поблизу села Оленівка Донецької області. Там можуть утримувати 25-річного волонтера із Дніпра Ігоря Талалая, якого захопили у полон 18 березня під час евакуації людей з Маріуполя.

СІЗО у Новозибкові: звільнення Володимира Хропуна та Дмитра Левицького

Сотні українців знаходилися у СІЗО у Новозибкові Брянської області РФ, з них близько 100 військових. Саме там тримали волонтера Червоного Хреста Володимира Хропуна та мешканця Димера Київської області Дмитра Левицького.

Хропуна вивезли у Росію наприкінці березня. Перед цим чоловіка тримали у приміщенні ливарного цеху у Димері. Полонених годували кашею та військовими крекерами. Спати доводилось вшістьох на одному матраці. Пізніше захоплених українців вивезли у Гостомельський аеропорт, далі через чорнобильську зону у білоруське місто Наровля. Кінцевим пунктом стало СІЗО у Новозибкові. Туди доправили і Левицького.

Володимир Хропун. Фото: МІПЛ

«Нас прийняли по тюремних законах. Одразу почалися допити. Фізично нас не катували, але морально було дуже тяжко, бо для них ми фашисти та націоналісти», — згадує Дмитро.

6 квітня Володимира Хропуна готували до обміну, його тричі оглядали лікарі: дивилися, чи не видно синці. Володимиру повернули його одяг і повезли в аеропорт.

«Ми летіли вісім годин у Таганрог. Там до нас додали ще декількох цивільних. Кількість полонених збільшилася до 14. Далі прилетіли у Сімферополь. Виявилося, що там чекав “Урал” з 13-ма українськими військовими. Десь у Запорізькій області цивільних та військових об’єднали. І тільки тоді сказали, що нас везуть на обмін», — каже Хропун.

Левицький пробув у полоні до 26 квітня. Про свій обмін він теж дізнався тільки тоді, коли його групу довезли до Мелітополя. «Морально російські військові намагалися тиснути. Казали, що ми йдемо у крематорій. Це було десь о дев’ятій вечора», — розповів Левицький.

Дмитро Левицький. Фото: МІПЛ

Раніше Заборона розповідала деталі операції з порятунку оборонців Маріуполя з «Азовсталі»: евакуація українських захисників, заяви України та РФ щодо повернення бійців додому та інші дані щодо долі героїв.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору