Гобіти Фродо й Сем знищують Єдиний Перстень. Від неминучої смерті на схилах розжареного вулкана їх рятують величезні орли. Добро все-таки перемагає — нехай в кінці, в останню хвилину. Та чи працює «Володар перснів» Толкіна в реальному світі? Звідки береться Зло і чому воно іноді перемагає Добро? Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков розбирався в цьому разом з українськими філософами Антоном Дробовичем, Михайлом Мінаковим і Антоном Тарасюком.
Фундаментом багатьох релігій є мрія про тотальну перемогу Добра над Злом, якою має завершитися історичний процес. За християнською есхатологією [система поглядів і вірувань про кінець світу], світ ставатиме гіршим: запанує Зло, страждання ставатимуть все нестерпнішими. Потім настане Страшний суд: грішників покарають, праведників винагородять, справедливість переможе. Царство Небесне настане в усьому створеному Богом Всесвітові. Люди, які за життя слідували божим заповідям і вченню Христа, перебуватимуть у вічній благодаті. Натомість ті, хто чинив зло, вічно горітимуть у пеклі. Схожий сценарій кінця світу є і в ісламі.
Мікеланджело Буонарроті, «Страшний суд». 1537—1541. Фото: Wikimedia
Сліди подібних «лінійних» уявлень можна простежити навіть у політичних, історичних та економічних концепціях «кінця історії», коли людство прямує від точки А в точку Б — у «золотий вік», утопію, або й зовсім у «втілення раю на землі». Завдяки досягненням медицини все більше людей доживає до глибокої старості, розвиток транспорту й засобів комунікацій сприяє збільшенню емпатії, суспільство звільняється від стереотипів і забобонів. Здається, що людство рухається вперед і вдосконалюється.
Втім, після Другої світової війни деякі впливові мислителі, зокрема, Теодор Адорно й Жан Бодріяр, висловили сумніви в реальності соціального прогресу. Минуле століття з його тоталітарними експериментами ніби довело, що будь-які масштабні спроби покращити світ і «перемогти зло» обов’язково закінчуються концтабором і ГУЛАГом. Ядерна війна чи катастрофічна зміна клімату можуть покласти край мріям про світле майбутнє. Добро може зазнати нищівної й абсолютної поразки.
Природа зла
Український філософ Михайло Мінаков пояснює, що люди віддавна поділяли буття на великий і малий світи. Макрокосм — це вся природа, універсум із його зірками, галактиками, чорними дірами й фізичними законами, а мікрокосм — це внутрішній світ людини.
Так от: у «великому світі», на переконання Мінакова, добра і зла не існує. Світ є, так би мовити, пиловою хмарою випадків, яка згущується в конкретні моральні форми лише в уяві людини. Природні явища — наприклад, пандемія чуми в середині XIV сторіччя — багатьом їхнім очевидцям здавалися гнівом божим, покаранням за гріхи церкви й королів.
Михайло Мінаков
«Shit (or luck) happens — принцип Хаосу, в якому ми живемо. Погані, як і хороші речі, трапляються з людьми часом без будь-яких причин. Ми можемо осмислювати ці випадкові події архаїчно, релігійно, через містику, або ж у раціонально-модерністський спосіб, чи взагалі божевільно. Але макрокосм, скоріш за все, байдужий до нас. Як на мене, добро і зло — виключно людські категорії, що існують тільки в нашій уяві», — підсумовує Мінаков.
Карл Брюллов, «Останній день Помпеї». 1833. Фото: Wikimedia
З тим, що у «великому світі» планет, зірок і галактик немає ані добра, ані зла, погоджується й кандидат філософських наук Антон Дробович. Зміщуються літосферні плити — виникає землетрус, у якому гинуть сотні й тисячі особин Homo sapiens. Але для когось це батьки, друзі, родичі, кохані — їхня втрата сприймається як горе і зло.
«Людина — міра всіх речей. Що для нас погано, те і є злом. Хвороби, природні катаклізми й катастрофи можна вважати злом, хоча насправді це чиста математика», — каже Дробович.
Антон Дробович
Іншу позицію займає мислитель Антон Тарасюк. За його словами, люди люблять тікати в стоїчну [стоїцизм ототожнюється із твердістю духу та мужністю у випробовуваннях] ілюзію: ось є якийсь макрокосм, який, з одного боку, до нас байдужий, а з іншого «йому видніше»: на те він і макрокосм, щоб у підсумку вирішити все справедливо. Є природа, а є «світ цінностей» і їм ніколи не зустрітися.
Антон Тарасюк
«Здається, що це така натуралістична позиція, яка сприймає світ і природу такими, якими вони є. Насправді ця позиція висмикує людину з природи. Вона стверджує, що людина розуміє щось поза природою. Що її розуміння добра і зла не є природою. Аби ж! Людина — частина природи. І, як ця частина природи, вона бачить передусім зло у собі. Але раз зло в людині і вона — частина природи, тоді й зло — частина природи. Зло має онтологію [буття]. Це не психічна, не суб’єктивістська, не конструктивістська або ще якась категорія. Для мене злом є, наприклад, смерть», — пояснив Тарасюк.
Іван Айвазовський, «Всесвітній потоп». 1864. Фото: Wikimedia
Зло в нас
У «малому світі» все складніше. Тут зло — це порушення соціального й культурного договору між людьми, пояснює Дробович. На стежку зла людей часто штовхають пороки: жадібність, заздрість, егоїзм, жага насолоди або влади. Втім, це не потойбічні могутні сили, які зваблюють людину.
«Парадоксально, але одна з найбільших релігій, яка послідовно заперечує субстанцію зла [християнство, за яким зло є лише нестачею блага], зробила чи не найбільше, щоб увиразнити зло в певних символах: Люцифер, пекло, демони. Адже людям треба пояснити, що таке зло, але з іншого боку це створює оману, нібито зло є якоюсь незалежною від нас абстрактною силою. Спробуй пояснити комусь, що зло — це твої діяння або бездіяльність», — зазначив Дробович.
Віктор Васнецов, «Чотири вершники Апокаліпсису». 1887. Фото: Wikimedia
Філософ Антон Тарасюк каже, що зло — невіддільна й непереборна частина людської природи. Із цією тезою частково погоджуються Дробович і Мінаков: джерело зла дійсно криється в нас самих.
Людина значно складніша за дихотомію «добра і зла»: є безліч прикладів, які неможливо вкласти в бінарну схему. Навряд ми вважатимемо злом ситуацію, коли селянин «вкрав» зерно з колгоспної комори, аби прогодувати родину в часи Голодомору. Або ж замах на життя Адольфа Гітлера 20 липня 1944 року. Хоча і крадіжка, і вбивство — це, безперечно, зло.
«Факти радикального зла й безпричинного добра існують, ми зустрічаємось з ними чи не щодня, — пояснює Мінаков. — Але набагато більше фактів нашого життя — сірі, двозначні, або багатозначні».
Різним епохам притаманне різне розуміння того, що вважати злом. Уявлення про нього може різнитися навіть в один і той же період у різних народів. Наприклад, секс без згоди в шлюбі в одних суспільствах сьогодні вважається зґвалтуванням, а в інших — нормою. Та й самі кордони зла розмиті: людство стикається з купою складних дискусійних питань — наприклад, аборти чи евтаназія.
«Хто сьогодні скаже, що таке добро, а що — зло? — запитує Антон Тарасюк. — Який вчинок добрий, а який злий? Думаю, ніхто. Я не пам’ятаю жодної великої спроби осмислити зло у двадцять першому столітті. Думаю, злий жарт тут зіграло XX століття з його балачками про радикальне зло, з цим нескінченним заламуванням рук — чи можна писати вірші після Освенцима, чи можна філософствувати, «Банальність зла» і так далі. Як говорив [французький філософ] Ален Бадью, усе це наклало заборону на думку про ці теми. Їх можна тільки поетизувати, але не осмислювати».
Чи переможе Добро?
Антон Дробович вірить у моральний прогрес. Що колись за допомогою культури, мистецтва, технологій людство стане кращим.
«Те, що ми зараз існуємо, а не знищили одне одного, уже свідчить про те, що добро перемагає. Поступово, зі скрипом, з жертвами, рецидивами й поразками, ми все ж нарощуємо розсудливість, тобто добро», — пояснив Забороні Дробович.
Якщо відкриття і винаходи людства не привели його — принаймні, досі — до загибелі, то лише завдяки тому, що ми здатні ставити перед собою питання про наслідки своїх вчинків і відповідати на них. Рецепт перемоги Добра над Злом від Антона Дробовича такий: більше поінформованості й усвідомлення.
Сандро Боттічеллі, фрагмент «Пекла». 1480-ті. Фото: Wikimedia
Натомість Антон Тарасюк не вірить у моральний прогрес. Зло неможливо перемогти, але можна «придушити», щоби прожити осмислене, розумне життя. Але це індивідуальний вибір. Не колективний, не суспільний.
«У натовпу немає моральної свідомості, — пояснив Тарасюк. — Як казав Зігмунд Фройд, у мас немає совісті».
На його переконання, реальність є джерелом зла, людина є джерелом зла. Це природа. Непереборна ні в прогресивному русі вперед, ні в утопічному «nowhere». Ані технології, ані політика не усунуть початковий «баг» реальності. Можна вдавати, що його немає, забороняти про нього думати й продукувати фантазії. А можна прийняти цю реальність як вихідну точку.
Михайло Мінаков вірить, що ми можемо побудувати суспільство, яке не стимулюватиме найгірші людські якості. Але ця боротьба циклічна. Прогрес недовговічний — втім, як і регрес.
«Мій рецепт: не додавати в хаос ентропії та вдаватися до солідарних зусиль, — пояснив Мінаков. — Колись великий скептик Артур Шопенгауер [німецький філософ ХІХ століття, відомий своїм невблаганним песимізмом] вивів важливу максиму «етики спільної біди». Ми живемо в найгіршому зі світів [антитеза філософу й математику Готфріду Ляйбніцу, який стверджував прямо протилежне], ми — у повному лайні. Творець цього світу — зло. Тож найвища істота — не благо, є зло. Але! Творити добро значить допомогти одне одному у цьому лайні вижити, зберегти гідність, свободу, пережити моменти щастя. Це постійний, щоденний солідарний бунт людей проти зла».
