Чому добро (не) перемагає зло. Філософський експлейнер Заборони
Читаєте зараз
Чому добро (не) перемагає зло. Філософський експлейнер Заборони

Чому добро (не) перемагає зло. Філософський експлейнер Заборони

Чому добро (не) перемагає зло. Філософський експлейнер Заборони

Гобіти Фродо й Сем знищують Єдиний Перстень. Від неминучої смерті на схилах розжареного вулкана їх рятують величезні орли. Добро все-таки перемагає — нехай в кінці, в останню хвилину. Та чи працює «Володар перснів» Толкіна в реальному світі? Звідки береться Зло і чому воно іноді перемагає Добро? Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков розбирався в цьому разом з українськими філософами Антоном Дробовичем, Михайлом Мінаковим і Антоном Тарасюком.


Фундаментом багатьох релігій є мрія про тотальну перемогу Добра над Злом, якою має завершитися історичний процес. За християнською есхатологією [система поглядів і вірувань про кінець світу], світ ставатиме гіршим: запанує Зло, страждання ставатимуть все нестерпнішими. Потім настане Страшний суд: грішників покарають, праведників винагородять, справедливість переможе. Царство Небесне настане в усьому створеному Богом Всесвітові.  Люди, які за життя слідували божим заповідям і вченню Христа, перебуватимуть у вічній благодаті. Натомість ті, хто чинив зло, вічно горітимуть у пеклі. Схожий сценарій кінця світу є і в ісламі. 

Сліди подібних «лінійних» уявлень можна простежити навіть у політичних, історичних та економічних концепціях «кінця історії», коли людство прямує від точки А в точку Б — у «золотий вік», утопію, або й зовсім у «втілення раю на землі». Завдяки досягненням медицини все більше людей доживає до глибокої старості, розвиток транспорту й засобів комунікацій сприяє збільшенню емпатії, суспільство звільняється від стереотипів і забобонів. Здається, що людство рухається вперед і вдосконалюється.

Втім, після Другої світової війни деякі впливові мислителі, зокрема, Теодор Адорно й Жан Бодріяр, висловили сумніви в реальності соціального прогресу. Минуле століття з його тоталітарними експериментами ніби довело, що будь-які масштабні спроби покращити світ і «перемогти зло» обов’язково закінчуються концтабором і ГУЛАГом. Ядерна війна чи катастрофічна зміна клімату можуть покласти край мріям про світле майбутнє. Добро може зазнати нищівної й абсолютної поразки.

Природа зла

Український філософ Михайло Мінаков пояснює, що люди віддавна поділяли буття на великий і малий світи. Макрокосм — це вся природа, універсум із його зірками, галактиками, чорними дірами й фізичними законами, а мікрокосм — це внутрішній світ людини.

Так от: у «великому світі», на переконання Мінакова, добра і зла не існує. Світ є, так би мовити, пиловою хмарою випадків, яка згущується в конкретні моральні форми лише в уяві людини. Природні явища — наприклад, пандемія чуми в середині XIV сторіччя — багатьом їхнім очевидцям здавалися гнівом божим, покаранням за гріхи церкви й королів.

«Shit (or luck) happens — принцип Хаосу, в якому ми живемо. Погані, як і хороші речі, трапляються з людьми часом без будь-яких причин. Ми можемо осмислювати ці випадкові події архаїчно, релігійно, через містику, або ж у раціонально-модерністський спосіб, чи взагалі божевільно. Але макрокосм, скоріш за все, байдужий до нас. Як на мене, добро і зло — виключно людські категорії, що існують тільки в нашій уяві», — підсумовує Мінаков.

З тим, що у «великому світі» планет, зірок і галактик немає ані добра, ані зла, погоджується й кандидат філософських наук Антон Дробович. Зміщуються літосферні плити — виникає землетрус, у якому гинуть сотні й тисячі особин Homo sapiens. Але для когось це батьки, друзі, родичі, кохані — їхня втрата сприймається як горе і зло.

«Людина — міра всіх речей. Що для нас погано, те і є злом. Хвороби, природні катаклізми й катастрофи можна вважати злом, хоча насправді це чиста математика», — каже Дробович.

Іншу позицію займає мислитель Антон Тарасюк. За його словами, люди люблять тікати в стоїчну [стоїцизм ототожнюється із твердістю духу та мужністю у випробовуваннях] ілюзію: ось є якийсь макрокосм, який, з одного боку, до нас байдужий, а з іншого «йому видніше»: на те він і макрокосм, щоб у підсумку вирішити все справедливо. Є природа, а є «світ цінностей» і їм ніколи не зустрітися.

«Здається, що це така натуралістична позиція, яка сприймає світ і природу такими, якими вони є. Насправді ця позиція висмикує людину з природи. Вона стверджує, що людина розуміє щось поза природою. Що її розуміння добра і зла не є природою. Аби ж! Людина — частина природи. І, як ця частина природи, вона бачить передусім зло у собі. Але раз зло в людині і вона — частина природи, тоді й зло — частина природи. Зло має онтологію [буття]. Це не психічна, не суб’єктивістська, не конструктивістська або ще якась категорія. Для мене злом є, наприклад, смерть», — пояснив Тарасюк.

Зло в нас

У «малому світі» все складніше. Тут зло — це порушення соціального й культурного договору між людьми, пояснює Дробович. На стежку зла людей часто штовхають пороки: жадібність, заздрість, егоїзм, жага насолоди або влади. Втім, це не потойбічні могутні сили, які зваблюють людину.

«Парадоксально, але одна з найбільших релігій, яка послідовно заперечує субстанцію зла [християнство, за яким зло є лише нестачею блага], зробила чи не найбільше, щоб увиразнити зло в певних символах: Люцифер, пекло, демони. Адже людям треба пояснити, що таке зло, але з іншого боку це створює оману, нібито зло є якоюсь незалежною від нас абстрактною силою. Спробуй пояснити комусь, що зло — це твої діяння або бездіяльність», — зазначив Дробович.

Філософ Антон Тарасюк каже, що зло — невіддільна й непереборна частина людської природи. Із цією тезою частково погоджуються Дробович і Мінаков: джерело зла дійсно криється в нас самих.

Людина значно складніша за дихотомію «добра і зла»: є безліч прикладів, які неможливо вкласти в бінарну схему. Навряд ми вважатимемо злом ситуацію, коли селянин «вкрав» зерно з колгоспної комори, аби прогодувати родину в часи Голодомору. Або ж замах на життя Адольфа Гітлера 20 липня 1944 року. Хоча і крадіжка, і вбивство — це, безперечно, зло.

«Факти радикального зла й безпричинного добра існують, ми зустрічаємось з ними чи не щодня, — пояснює Мінаков. — Але набагато більше фактів нашого життя — сірі, двозначні, або багатозначні».

Різним епохам притаманне різне розуміння того, що вважати злом. Уявлення про нього може різнитися навіть в один і той же період у різних народів. Наприклад, секс без згоди в шлюбі в одних суспільствах сьогодні вважається зґвалтуванням, а в інших — нормою. Та й самі кордони зла розмиті: людство стикається з купою складних дискусійних питань — наприклад, аборти чи евтаназія.  

«Хто сьогодні скаже, що таке добро, а що — зло? — запитує Антон Тарасюк. — Який вчинок добрий, а який злий? Думаю, ніхто. Я не пам’ятаю жодної великої спроби осмислити зло у двадцять першому столітті. Думаю, злий жарт тут зіграло XX століття з його балачками про радикальне зло, з цим нескінченним заламуванням рук — чи можна писати вірші після Освенцима, чи можна філософствувати, «Банальність зла» і так далі. Як говорив [французький філософ] Ален Бадью, усе це наклало заборону на думку про ці теми. Їх можна тільки поетизувати, але не осмислювати».

Чи переможе Добро?

Антон Дробович вірить у моральний прогрес. Що колись за допомогою культури, мистецтва, технологій людство стане кращим.  

«Те, що ми зараз існуємо, а не знищили одне одного, уже свідчить про те, що добро перемагає. Поступово, зі скрипом, з жертвами, рецидивами й поразками, ми все ж нарощуємо розсудливість, тобто добро», — пояснив Забороні Дробович.

Якщо відкриття і винаходи людства не привели його — принаймні, досі — до загибелі, то лише завдяки тому, що ми здатні ставити перед собою питання про наслідки своїх вчинків і відповідати на них. Рецепт перемоги Добра над Злом від Антона Дробовича такий: більше поінформованості й усвідомлення.

Натомість Антон Тарасюк не вірить у моральний прогрес. Зло  неможливо перемогти, але можна «придушити», щоби прожити осмислене, розумне життя. Але це індивідуальний вибір. Не колективний, не суспільний.

«У натовпу немає моральної свідомості, — пояснив Тарасюк. — Як казав Зігмунд Фройд, у мас немає совісті».

На його переконання, реальність є джерелом зла, людина є джерелом зла. Це природа. Непереборна ні в прогресивному русі вперед, ні в утопічному «nowhere». Ані технології, ані політика не усунуть початковий «баг» реальності. Можна вдавати, що його немає, забороняти про нього думати й продукувати фантазії. А можна прийняти цю реальність як вихідну точку.

Михайло Мінаков вірить, що ми можемо побудувати суспільство, яке не стимулюватиме найгірші людські якості. Але ця боротьба циклічна. Прогрес недовговічний — втім, як і регрес.  

«Мій рецепт: не додавати в хаос ентропії та вдаватися до солідарних зусиль, — пояснив Мінаков. — Колись великий скептик Артур Шопенгауер [німецький філософ ХІХ століття, відомий своїм невблаганним песимізмом] вивів важливу максиму «етики спільної біди». Ми живемо в найгіршому зі світів [антитеза філософу й математику Готфріду Ляйбніцу, який стверджував прямо протилежне], ми — у повному лайні. Творець цього світу — зло. Тож найвища істота — не благо, є зло. Але! Творити добро значить допомогти одне одному у цьому лайні вижити, зберегти гідність, свободу, пережити моменти щастя. Це постійний, щоденний солідарний бунт людей проти зла». 

Нагору