Із серпня 2020 року в Білорусі протестують проти Олександра Лукашенка, який виграв на останніх президентських виборах, сфальсифікувавши голосування. Майже щодня білоруси виходять на мітинги, незважаючи на те, що їх грубо затримують і б’ють силовики. Художній керівник «Білоруського вільного театру» Міколай Халезін чинить опір режиму Лукашенка вже понад двадцять років. Йому довелося емігрувати з країни разом із сім’єю, а зараз його навіть називають ймовірним кандидатом на посаду президента — від чого Халезін, щоправда, відмовляється. Журналіст Заборони Діма Левицький поговорив із Халезіним про білоруську культуру, еміграцію та протести.
17 серпня 2020 року в Мінську звільнили директора Національного академічного театру імені Янки Купали Павла Латушка. Незадовго до цього він підтримав протести проти фальсифікації виборів. Працівники театру вимагали, щоб силовики припинили бити протестувальників, і заявили, що не показуватимуть вистави. Латушка викликали на зустріч із міністром культури — і того ж дня Павел вперше вийшов на Площу Незалежності до протестувальників. У день звільнення свого керівника частина трупи теж написала заяви про звільнення. А над театром вивісили біло-червоно-білий прапор Білорусі.
Режисер і драматург Міколай Халезін вже понад 20 років існує поза офіційною білоруською культурою. Він вважає, що для його колег-театралів такий протест — аномалія. Сам Халезін обрав інший шлях — постійно бути в опозиції до режиму Лукашенка. Через це йому довелося виїхати з країни.
Халезін заснував «Білоруський вільний театр» 15 років тому разом зі своєю дружиною Наталією Колядою. Вони вирішили протиставити свій театр офіційній культурі Білорусі, яка цілком контролюється президентом. У театру відразу була чітка політична позиція — проти режиму Лукашенка і взагалі проти диктаторських режимів, за права людини.
У театру немає і ніколи не було реєстрації в Міністерстві культури Білорусі і навіть свого приміщення. Однак він став одним із найуспішніших на пострадянському просторі. З театром співпрацювали драматурги Том Стоппард і Марк Равенгілл, актор Джуд Лоу, режисер Майкл Аттенборо. В опікунській раді театру свого часу були екс-президент Чехії Вацлав Гавел і режисерка Аріана Мнушкіна. У 2018 році театр привіз до Києва виставу Burning doors. Вона розповідає історію трьох політв’язнів: українського режисера Олега Сенцова, учасниці Pussy Riot Марії Альохіної, яка особисто грає на сцені, і російського художника-акціоніста Петра Павленського.
Читати більше новин в Telegram
За 26 років правління Лукашенка діячі культури не раз зазнавали гонінь і заборон за свою політичну позицію. Є цілий список музичних груп, концерти яких у різний час були заборонені або скасовані: «Ляпис Трубецкой», «Новае неба», «Крама», N.R.M., Dzieciuki і Зміцер Вайцюшкевіч. Без державної реєстрації заборонено проводити кінопоказ, навіть безкоштовний. З 1996 року в Білорусі регулярно закривають опозиційні медіа. Спеціальний контролюючий орган перевіряє книги, які виходять друком, і цензурує освітні програми, щоб у них не брали участь «небажані письменники».
У 2011 році засновники «Білоруського вільного театру» дістали політичний притулок у Великій Британії, де і міститься їхня штаб-квартира. Сама трупа театру живе між Мінськом і Лондоном. «Решта театрів перебувають у статусі державних суб’єктів, — каже Халезін. — Вони отримують свої дотації, якісь там призи, своя житуха. Їм цікаво, що ти робиш, вони хочуть за цим спостерігати, але вони не вважають тебе своїм. А ти не вважаєш їх своїми. Ти не можеш бути з ними одним цілим».
Втеча
У ніч з 31 грудня на 1 січня 2011 року Міколай Халезін разом із дружиною нелегально перетинав кордон Білорусі. Халезін заліг на підлозі мінівена, накритий старими ковдрами, зверху лежала його старша дочка. «Двадцять хвилин на першу, новорічна ніч. Кордон із Росією був відкритим, — згадує він. — Стояли якісь лукашенківські люди, чи то міліція, чи то прикордонники. Вони бухали. Все було немов у американському кіно».
Родині Халезіна довелося терміново тікати з країни після виборів 2010 року. Президентська кампанія в Білорусі тоді була схожа на попередні — недопущення опозиційних кандидатів, фальсифікації, арешти. Незгодні з перемогою Лукашенка виходили на вулицю, де їх жорстко розганяв ОМОН. Найяскравіших учасників протесту заарештували. Термін загрожував і Халезіну — міліція навіть заарештувала його дружину Наталію Коляду, але потім відпустила. Щоб уникнути ув’язнення, вони вирішили втекти.
«Влада лише потім зрозуміла, що ми опинилися на волі, — згадує Халезін. — Почали шукати по всіх будинках, але нас уже вивезли друзі в ліс. Ми жили там. Дочекалися новорічної ночі. Нас вивозило дві групи: одна з білоруського боку, інша — з російського. У Москві ми сіли в літак і вирушили до Нью-Йорка».
У тому ж році Халезін і його трупа отримали притулок у Нью-Йорку. Він каже, що не зіткнувся з типовими труднощами іммігрантів. І Халезін, і його театр вже були відомі в світі, тому вони з легкістю отримали притулок і могли вибрати будь-яку країну, де осісти. «Я не можу нарікати, що нам не було де знайти шматок хліба, — каже він. — Але потім почалися процеси в голові, які почали мене дуже сильно змінювати. Усвідомлюєш, що ти — людина без країни».
Жінки і Лукашенко
У Халезіна довга історія взаємин із Лукашенком. У кінці дев’яностих закрили газети, в яких він працював журналістом, потім у нульових були арешти і затримання театральної трупи. Після виборів 2010 року Халезін написав відкритого листа Лукашенку, де називав його Сашком: «Я не пригадую в світовій історії випадку, щоб вся країна, цокаючись келихами з шампанським у новорічну ніч, вимовляла: «ШОС!». «Штоб Он Сдох!» — за святковими олів’є і «оселедцем під шубою».
«Ситуація за нього [Лукашенка] погіршувалася завжди, — міркує Халезін про причини нинішнього протесту. — І завжди білоруси говорили одне: «Ось люди їздять на дорогих машинах, ось вони ходять у магазині і набивають повні кошики продуктами, а я не можу, бо це моя проблема. Я просто не справляюся». А зараз ще і коронавірус. Лукашенко не ввів карантин, він нічого не робив, лише говорив людям, нехай вони йдуть у лазню або грають у хокей».
Ще в кінці дев’яностих Лукашенко створив «ескадрон смерті» з відданих силовиків, завданням якого було «відстрілювати» представників кримінального світу. Президент Білорусі не раз признавав собі в заслугу, що «очистив» країну від криміналу. Але потім Лукашенко вирішив, що за допомогою цього ескадрону можна чинити розправу над політичними опонентами. Заборона вже детально писала про те, як Лукашенко вибудовував свою диктатуру.
Одним із перших викрали колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, який мав усі шанси обійняти посаду Лукашенка на чергових виборах. Тіло чиновника так і не було знайдено, але згідно з розслідуванням, яке провів театр, Захаренка вбили. У лютому 2020 року в убивстві зізнався ексбоєць спеціального загону швидкого реагування Юрій Гаравський, проте кримінальну справу так і не порушили.
Якраз тоді, коли чоловіків почали викрадати і вбивати, обличчям протесту ставали жінки. Халезін згадує про кампанію проти тортур і репресій, яку організувала його дружина Наталія Коляда на початку нульових. Разом із нею були дружина зниклого безвісти бізнесмена Анатолія Красовського Ірина та дружина вбитого журналіста Дмитра Завадського Світлана. У 2011 році, коли під час президентських виборів кандидати — здебільшого чоловіки — опинилися у в’язниці, кампанію зі звільнення в’язнів знову доводилося вести жінкам. Це знову були Наталія Коляда та Ірина Красовська, а також Ірина Богданова — сестра кандидата в депутати Андрія Санникова.
Те саме сталося і в теперішній президентській кампанії, каже драматург. Після того, як до виборів не допустили блогера Сергія Тіхановського і банкіра Віктора Бабарику, їхні дружини, а також активістка Марія Колесникова, об’єдналися в єдиний штаб.
«Величезна кількість жінок всередині Білорусі не мали змоги стати кимось, — пояснює Халезін. — Якщо ти не готовий йти на компроміси, а просто професіонал, то ти нікуди не потрапиш. І якщо не потрапляє чоловік, то жінка і поготів».
7 вересня одну з лідерок білоруської опозиції Марію Колесникову викрали в Мінську. Через добу державні ЗМІ повідомили, що її затримали на кордоні з Україною. 9 вересня стало відомо, що режим ставить їй за вину спробу захоплення влади. Зараз вона перебуває в мінському СІЗО.
Революція пробудження
Халезін багато говорить про білоруські протести і вірить, що вони триватимуть. Він називає те, що відбувається «Рэвалюцыя абуджэння» (Революція пробудження), яка не може програти, тому що «пробудження» вже відбулося.
«Якщо Лукашенко залишиться, а протести припиняться, то буде помста, — каже Халезін. — Раніше він мстився або одиницям, або якимось індустріям. Умовно бізнесу, великому бізнесу, середньої руки бізнесу. Він весь час вибирав жертв, кому мститися. Зараз же він буде мститися просто народу».
Нещодавно лідер музичного гурту BRUTTO Сергій Міхалок сказав, що вважає Міколая Халезіна гідним кандидатом у президенти. Сам Халезін каже, що владні структури його не цікавлять. «Мені важливіше сказати Координаційній раді, що вона робить не так, ніж входити туди. Там багато гідних людей, нехай вони працюють, а я робитиму те, що мені потрібно», — пояснює драматург.
«Білоруси побачили одне одного, — резюмує він. — Ми зараз говоримо про сотні тисяч [протестувальників] лише в Мінську, а водночас виходять у всіх містах. І якщо підсумувати, то ми можемо говорити про пів мільйона, які виходять на вулицю. Білоруси усвідомили, що з ними сталося, і що треба терміново змінювати ситуацію. Лукашенко вже не зможе відкотити назад. Завдяки протестам я відчув єднання з власним народом, якого ніколи за всю історію незалежності Білорусі не було».
Читати більше новин в Telegram
