Мурал Бенксі в Гостомелі зрізано. Громадяни наполягають, що права на трафаретне графіті належать їм, влада — що їй, а Бенксі мовчить. Розбираємося, хто ж таки власник

Anastasiya Oprishchenko

У листопаді 2022 року британський художник-анонім Бенксі відвідав Київську область та намалював сім муралів. Одне графіті, зображене в Гостомелі на будинку під знесення, зрізали місцеві жителі, аби, за їхніми словами, придбати автівки для українських військових. Однак про права на трафаретне графіті заявили як мешканці зруйнованого будинку, так і місцеві органи влади, після чого поліція відкрила кримінальне провадження. Заборона поговорила з мистецтвознавцями й активістами та розповідає, хто має права на малюнок Бенксі і як сам автор реагує на використання його робіт.


«Жінка в протигазі»

Дізнавшись, що один з будинків, де Бенксі створив мурал з жінкою в протигазі, планують знести, волонтер Сергій Довгий вирішив зрізати зображення та, за його словами, продати на одному з міжнародних аукціонів Sotheby’s [один із найстаріших у світі аукціонних домів, саме там продають роботи Бенксі — прим. ред.], а вторговані гроші віддати на потреби фронту. Підготовку до демонтажу графіті Довгий разом з друзями документував на плівку, щоб потім підтвердити наміри й перепросити в Бенксі.

Проте про свої плани Сергій не повідомив ні мешканців військового містечка, ні місцеву владу. Довгий вважав, що графіті не належить нікому. Адже Бенксі намалював його на зруйнованому будинку, в якому не було мешканців. 2 грудня він з товаришем зрізав частину утеплення зі стіни, але невдовзі до чоловіків підійшли представники Нацгвардії та викликали патрульну поліцію (на місце також прибули чиновники Гостомельської військової селищної ради). Після формального допиту роботу Бенксі конфіскували, а Сергія Довгого відпустили, втім, відкрили провадження за статтею про умисне пошкодження майна (стаття 194 ККУ). Графіті оцінили в 9 мільйонів гривень, а підозрюваному загрожує до 12 років ув’язнення. Також Сергію Довгому повідомили про підозру в завершеному замаху на таємне викрадення чужого майна в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану.

Про права на мурал Бенксі заявили мешканці будинку та Гостомельська селищна військова адміністрація (ГСВА). Ще 18 листопада начальник ГСВА Сергій Борисюк повідомив, що вирішив зберегти роботи Бенксі в Гостомелі та сусідній Горенці, де в зруйнованому будинку художник намалював чоловіка, який приймає ванну. 25 листопада Борисюк визнав «Жінку в протигазі» культурним надбанням Гостомеля. Також 1 грудня, нібито за день до того, як Сергій Довгий зрізав графіті, малюнок Бенксі взяло на облік управління культури Гостомельської селищної ради.

Чи є в Україні законодавство, яке б захищало мурали від знищення? І взагалі, чи вважаються вони культурною спадщиною?

В Україні не існує єдиного закону про Державний реєстр національного культурного надбання. Так само немає і закону, який би захищав мурали чи графіті та вносив би їх до списку культурного надбання. Ольга Балашова, мистецтвознавиця та співзасновниця ГО «Музей сучасного мистецтва», у розмові із Забороною каже, що вперше в історії української держави художня спільнота і влада помінялися місцями: влада намагається щось зберегти, а не знищити.

«У художній спільноті всі розуміють, що стріт-арт має свої закони. Стріт-арт не є легальним. Умовний Бенксі, який працює з вуличним мистецтвом, готовий до того, що його робота зникне; ця готовність — аксіома для стріт-артиста. Коли він створює незаконні малюнки, то розуміє, що їх можуть замалювати, знищити — і це не буде “актом вандалізму”. У цьому й полягає сенс його роботи: подивитися, як вона житиме далі, як з нею комунікуватимуть інші люди на вулиці. Але стріт-арт Бенксі виявився цінністю й атракцією для наших органів влади, які зреагували на ім’я та статус зірки, і от, вуаля — тепер держава хоче зберегти шедевр. У цьому й полягає розбіжність, тому що “там” не розуміють природи цього мистецького явища і як із ними варто працювати. І виходить, що держава карає людей, які діяли цілком у рамках неписаної конвенції стріт-арту», — пояснює мистецтвознавиця.

Ольга Балашова підкреслює, що художня спільнота завжди намагається зберегти культурну спадщину, однак ситуація із зображенням Бенксі викрила низку проблем у сфері захисту культурного надбання в Україні. За роки незалежності в країні було знищено профільне поле спеціалістів, які мали б експертизу в збереженні пам’яток. У державі немає реставраторів архітектури, які знають, як правильно зберігати та відновити фасад. 

Балашова каже, що в Україні також немає законодавчої бази, яка б пояснювала, як можна зберігати пам’ятки або, наприклад, переслідувати людей, які псують матеріальну спадщину. Але процедури для притягнення їх до відповідальності не існує. Система, яка має охороняти пам’ятки, не відповідає сучасним реаліям: вона не оновлювалася багато років, тому графіті, мурали чи стріт-арт не підпадають під категорію спадщини, тож і в реєстрі пам’яток їх не вказано. 

«Уся міць нашої бюрократії намагається вберегти Бенксі, а це неможливо, якщо зосереджуватися лише на Бенксі. І єдине, що можна зробити, це накласти кримінальне провадження на людей, які в принципі хотіли того самого — зберегти зображення. У будь-якому разі ніхто б легально не продав цю роботу, для цього потрібен дозвіл автора. Якщо твір Бенксі вирізають зі стіни, а автор про це нічого не знає, то він вилучає його з каталогу й каже, що тепер це не його робота. Це досить поширена практика для митців — відмовлятися від авторства своїх робіт з тих чи інших причин. Якщо це не робота Бенксі, а просто шматок утеплювача, за що тоді людину судити?» — каже Ольга Балашова.

А кому належать права на мурал — авторові чи власнику будівлі?

В Україні існує закон «Про авторське право і суміжні права», який захищає права авторів, пов’язані зі створенням і використанням творів літератури, науки й мистецтва. Для того аби мурал можливо було захистити, йому треба відповідати двом критеріям: мати матеріальну форму та бути результатом творчої діяльності.

За цими критеріями мурал захищений авторським правом, отож в автора виникає право використовувати свій твір і забороняти або дозволяти робити це іншим. Існує дві форми порушення авторських прав на мурал: неправомірне відтворення зображення муралу з комерційною метою та знищення стіни чи будинку, де він був намальований. В останньому випадку авторство визначити складніше, тому що зображення належить одній людині, а стіна — іншій. 

Однак автор муралу має право на відділення і викуп зображення перед знищенням. Так, власник об’єкта, на якому намальовано мурал, зобов’язаний запропонувати власникові авторських прав викупити зображення за вартістю матеріалів (по суті, за собівартістю цегли й фарби). В Україні такої практики ще немає, але у світі так роблять часто. Деякі малюнки заносять до списку культурної спадщини, через це будівлю складно продати. Тому власники буквально просили забрати від них велике мистецтво. У зв’язку з цим у Британії й багатьох інших країнах з’являються цілі виставки «вкрадених робіт Бенксі» — зі шматками стін з усього світу.

Також автор муралу має право на останнє фото. Перед знищенням муралу власник стіни має попередити автора й дозволити йому зробити останнє фото графіті. Порушення цього права враховується українським судом. Так було з художником Володимиром Кузнецовим, малюнок якого — «Коліївщина. Страшний суд» — знищив «Мистецький арсенал» у липні 2013 року напередодні візиту Віктора Януковича. Хоча художник сфотографував мурал сам, «Мистецький арсенал» не запропонував автору скопіювати його перед знищенням. Суд зобов’язав культурний центр виплатити автору 1 тисячу гривень компенсації.

Хто має право на малюнок Бенксі — він чи власники будівлі?

На думку громадського активіста Сергія Щелкунова, тема стріт-арту — нова в сучасному дискурсі, тому багато питань залишаються в зоні невизначеності, зокрема щодо власності вуличного мистецтва. 

«Бенксі хотів висловити своє захоплення тим, як героїчно витримують випробування війни громадяни та громадянки України. Про це стверджує той факт, що художник по-своєму осмислив аспекти участі цивільного населення та конвертує свій інформаційний і творчий потенціал в об’єкти мистецтва. Таким чином він хотів висловити підтримку й подарував цей об’єкт громаді. Громада, яка постраждала від війни, є співавторкою цього об’єкта, адже генерує один з найважливіших аспектів вуличного мистецтва — контекст. Тобто це не тільки про громаду, для громади, а й самою ж громадою було створено. Тому, на мою думку, власницею об’єкта мистецтва в цьому випадку є громада», — вважає Щелкунов.

Ситуація з муралом Бенксі, на думку Щелкунова, — це конфлікт власності різних суб’єктів, які залучені у відносини з об’єктом мистецтва. У правовому полі, з однієї сторони, власником графіті є Бенксі, тому, згідно з законодавством, на мурали поширюється авторське право протягом 70 років. Авторські права на настінний живопис не потрібно реєструвати у відомстві, і лише художник або уповноважена ним особа може розпоряджатися цими правами.

Хоча Бенксі й має права на свої роботи, він створив їх на чужій власності, без дозволу, та не зазначив, які маніпуляції з його роботою допустимі. Тому жителі будинку наполягають, що мурал із жінкою в протигазі належить їм. З одного боку, власники будинку можуть розпоряджатися стіною як завгодно і художник не може оскаржити це право; з іншого — власник будинку не може зруйнувати будинок без відшкодування автору ціни, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення.

Також дії художника можна класифікувати згідно з законом України як дарунок, який відбувся без попередньої згоди власника будинку. Тому, якщо власник будівлі негайно не заявить про відмову від прийняття такого дарунка, дарунок є прийнятим і право власності переходить власнику будівлі. Однак будинок мали зруйнувати, тож право власності припиняється після знищення майна — у такому разі власники знищеного будинку не мають права на роботу художника.

Наостанок власником муралу може бути адміністрація, адже автор трафарету ховається за псевдонімом і невідомо, чи є хтось, хто представляє інтереси Бенксі. В такому разі можна вважати, що ці роботи Бенксі — безхазяйна річ, справжній власник яких невідомий. В українському законодавстві ці роботи можуть бути передані в комунальну власність за рішенням суду.

«В ідеальному світі громада мала б винести питання захисту об’єкта та дати доручення місцевій адміністрації на імплементацію заходів, які мали б задовольнити запит власника об’єкта мистецтва — громади, — пояснює активіст. — Далі, за логікою, адміністрація мала б ужити заходів із фізичного збереження та ініціювати законодавчий процес через партійних представників у парламенті, де спеціалісти б розробили державний стандарт таких відносин і ситуацій». 

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору