Пошепки співали гімн, складали прапор з чашок: воїн ЗСУ розповів про полон

• Олександр Бевзюк-Волошин — прикордонник з луганського загону. Він потрапив у полон в квітні 2022 року.
• Його з групою інших захисників чотири рази перекидали у різні СІЗО та табори для полонених.
• Загалом в ув’язненні воїн пробув більше року і за цей час втратив 15 кг ваги. 

З усіх місць утримання воїна найстрашнішим виявився Донський у Тульській області. Захисників регулярно били і змушували стояти по 17 годин на добу. Та навіть там вони пошепки співали гімн України та потайки складали синьо-жовтий стяг з підручних матеріалів.

Заборона розповідає про умови російського полону зі слів українського героя.

Життя у полоні: історія Олександра Бевзюк-Волошина

Бевзюк-Волошин — випускник соціології КПІ, який служив у луганському прикордонному загоні. Його разом з групою інших захисників 13 квітня 2022 року захопили російські військові.

«У той день звільняли село біля Лимана. Коли почалися обстріли з Градів [російська РСЗВ], нам наказали відходити. Під час відступу потрапили на засідку росіян — усю групу взяли в полон. Поклали на землю, почали бити. Отямився я на якомусь складі — там уже була російська військова поліція. Питали нас, як ми ставимося до того, що вони перебувають у нашій країні», — згадує захисник. 

Кілька днів воїнів тримали там, а згодом перевезли до окупованого Сватового Луганській області. Звідти КамАЗами їх відправили на територію РФ — у наметовий табір неподалік кордону. 

«Там давали їжу, Біблію приносили, видали мило і зубну пасту, якийсь одяг, цигарки. Туди часто приїздили журналісти. Схоже, це був такий майданчик для зйомок. Там я затримався всього на чотири дні. Потім було СІЗО в Старому Осколі Білгородської області. Жорстока прийомка – з шокерами, гумовими кийками», — розповів Олександр. 

У камерах було по четверо-восьмеро людей. Вони з побратимами знали, де знаходяться, завдяки місцевим газетам, які їм видавали. Іноді приносили книги: Жванецького, Буніна та про Леніна. За словами захисника, це була єдина в’язниця, де дозволяли сидіти.

Донське: тортури у в’язниці

Пізніше українських військових перемістили вже вглиб РФ — до міста Донського Тульської області. 

«На прийомці били сильно і довго. Стояли по 17 годин на добу. До цього з часом звикаєш, але починаються проблеми з ногами — відкриваються виразки. Через погане харчування довго загоюються рани. А бувало, що й серед ночі підіймали й треба було годину постояти. На психіку впливали. Вже під кінець осені умови пом’якшили. Нам навіть почали вмикати програму пропагандиста Соловйова», — каже Бевзюк-Волошин. 

У цій в’язниці захисників тримали найдовше — аж до початку лютого-2023. Але зрештою їх знову перевезли — куди цього разу вони не знали, адже росіяни старалися максимально все приховати.

«Коли в камері 24 год/добу з одними людьми, дах їде, але з’являється розподіл ролей. Хтось проявляє лідерство і організовує дисципліну, а хтось економічні здібності з розподілу. Наприклад, хліб різали нерівномірно. Як вирішити, кому більший шматок, а кому менший? Призначали відповідального — починалася корупція, він собі брав більше. Була і культурна програма: у День Соборності взялися за руки й пошепки заспівали гімн України. У День прапора нам роздали пластмасові чашки. Частина з них була жовта, а частина синя. І ми поставили їх разом, але потім жовті забрали», — згадує прикордонник.

Після обіду 10 червня 2023 року з камер почали виводити людей. Серед них опинився і Олександр. Куди везли автівками, хлопець дізнався лише на півдороги — конвоїр зізнався, що вони в списку обміну полоненими.

Загалом в ув’язненні він пробув більше року і за цей час втратив 15 кг ваги. Тепер герой проходить реабілітацію. 

Раніше Заборона розповідала про Микиту Горбаня з Київщини. Він не був військовим і не воював, але потрапив у полон як цивільний. Хлопець провів в ув’язненні понад півтора місяця, а тепер не може ходити — після ампутації пальців на ногах.